Рішення № 93257605, 17.11.2020, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/15833/20

Провадження № 2/686/3774/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого-судді Мазурок О. В. при секретарі Колісник Л.В.

за участі представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Панченко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В ИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, стягнення коштів в розмірі 8512 гривні 71 копійку. На обґрунтування своїх вимог вказав, що 31 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа Банк» було укладено кредитний договір №500453991 за умовами якого банк надав йому на поточні потреби грошові кошти в сумі 7066 грн.18 коп. строком на 60 місяців під 14,99% річних (п.п.2.1,2.2,2.3 пункту 2 договору) із яких відразу було відраховано 1255 грн. 18 коп. страхового платежу.

4 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір №500966189 за умовами якого банк надав йому на погашення вищезазначеного кредитного договору грошові кошти в сумі 6567 грн.55 коп. до 05.12.2019 року під 15,99% річних (п.п.2.1, 2.2,2.3 пункту 2 договору).

З огляду на те, що 5 грудня 2014 року банку було повернуто 251 грн.51 коп. то загальна сума кредиту становила 6316 грн.04 коп. (6567,55 грн.-251,51 грн.)

Відповідно до п.п.2.8.1 пункту 2 договору «за управління кредитом за період з 1-го місяця користування кредитом по 36-й місяць користування кредитом» установлено комісію у розмірі 2,52% від суми кредиту, що становить ще 30,24% річних, а в грошовому виразі, згідно додатку №1 до договору – 165 грн.50 коп. щомісячно. Відповідно до п.п. 2.8.2 пункту 2 договору «за виконання операцій переказу коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування» установлено комісію у розмірі 1,8 від суми переказу без ПДВ, що становить ще 21,6% річних. Відповідно до п.п. 2.8.2 пункту 2 договору «за прийняття готівкових коштів з перерахунком для зарахування на рахунок в касах банку у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн.(включно)-35 грн. Комісійна винагорода, що вказана в цьому пункті сплачується позичальником за здійснення розрахункового обслуговування позичальника в операційних касах банку». Відповідно до п.п. 2.8.2 пункту 2 договору «за переказ коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування ПАТ «Альфа-Банк» у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн.-10 грн.».

Не дивлячись на те, що станом на листопад 2016 року позивач повністю виконав умови договору щодо повернення кредиту та відсотків за користування ним, банк продовжував нараховувати заборгованість по цьому кредиту, а ОСОБА_3 по квітень 2018 року сплачував нараховані банком кошти, тому станом на 05 квітня 2018 року переплатив 6450 грн., що видно із наданого банком розрахунку заборгованості про сплату з листопада 2016 року по квітень 2018 року цих 6450 грн.

За положеннями ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам державні суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з п.6 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому еквіваленті, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Імперативним приписом третього абзацу ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції чинній на час укладання договору, кредитодавцю заборонялося у договорі про надання споживчого кредиту встановлювати будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, які не є послугою у визначені цього закону.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону є нікчемними.

Згідно із п.17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга, це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до п.3.6 чинних на час укладення договору Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору).

Згідно Постанови Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц – банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Положення спірного кредитного договору №PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно –правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» №1734-УІІІ від 15 листопада 2016 року.

Не дивлячись на те, що станом на листопад 2016 року позивач повністю виконав умови договору щодо повернення кредиту та відсотків за користування ним, банк продовжував нараховувати заборгованість по цьому кредиту, а ОСОБА_2 по квітень 2018 року сплачував нараховані банком кошти, тому станом на 05 квітня 2018 року переплатив 6450 грн., що видано із наданого банком розрахунку заборгованості про сплату з листопада 2016 року по квітень 2018 року цих 6450 грн.

Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, направив до суду заяву про застосування строку позовної давності та відзив на позов. У відзиві вказав, що АТ «Альфа – Банк», як відповідач повністю заперечує проти позову, оскільки позивачем заявлені незаконні та необґрунтовані вимоги, виходячи з наступного: позивач заявляє свої вимоги на тому, що установлені п.п.2.8.1 пункту 2.8 кредитного договору №500966189 від 04.12.2014 року комісійна винагорода за управління кредитом за період з 1-го місяця користування кредитом по 60-й місяць користування кредитом -2,52% від суми кредиту; п.п.2.8.1 пункту 2.8 кредитного договору комісійна винагорода за виконання операцій переказу коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування агентів Банку, без ПДВ становить 1,8% від суми переказу. Комісійна винагорода, що вказана у цьому підпункті сплачується позичальником кожного разу під час здійснення будь-яких платежів за цим договором із використанням ПТКС; п.п.2.8.3 пункту 2.8 кредитного договору комісійна винагорода за прийняття готівкових коштів з перерахунком для зарахування на рахунок в касах банку у випадку, якщо сума платежу становить до 1500(включно) -35 грн. Комісійна винагорода, що вказана у цьому підпункті сплачується позичальника за здійснення розрахункового обслуговування позичальника в операційних касах банка; п.п.2.8.4 пункту 2.8 кредитного договору комісійна винагорода за переказ коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування ПАТ «Альфа-Банк» у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн. (включно)-10 грн. – є нікчемними в силу статті 228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок.

Відповідно до ч.1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюється законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком. Як вбачається зі змісту позовної заяви, як на підставу для задоволення своїх вимог представника позивача посилаючись на вимоги п. 3.6 постанови Правління НБУ від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Між тим, посилання сторони позивача на порушення банком вказаного законодавства, безпідставне нарахування та вимога сплати коштів комісійної винагороди щомісячно як на підставу визнання нікчемними п.п.2.8.1-2.8.4 кредитного договору є помилковим. Між тим, як встановлено, позивач при підписанні кредитного договору від 16.09.2014 року та при підписанні додатку №1 до нього, який є графіком платежів, був ознайомлений банком із умовами кредитування та графіком сплати коштів, про що свідчить його підпису цій анкеті. Позивач усвідомлював та погодився із такими умовами надання кредиту як сплата основної суми кредиту, так і відсотків за його користування.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Договором, за положеннями ст.626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, кредитний договір між сторонами був укладений з урахуванням волевиявлення позивача, оскільки підпис у договорі є доказом того, що сторони погодилися з його умовами, де у додатку №1 до договору в п.5.4 передбачено сплату, яка по своїй природі є визначеною в п.п. 2.8.1 договору комісійною винагородою. Таким чином, представником позивача не було доведено недобросовісності в діях відповідача і невідповідність нормам законодавства вимог п.2.8 договору про надання кредиту.

Крім того, внесення позичальником коштів в рахунок погашення кредиту (виконання його умов) свідчить про згоду позичальника з умовами кредитного договору, та вчинення дій на виконання своїх зобов`язань. Укладаючи цей договір, позичальник свідчить, що під час укладання та виконання цього договору позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства. Погрози, зловмисної угоди або збігу важких обставин.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав: судом об`єктивно встановлено, що 31 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа Банк» було укладено кредитний договір №500453991 за умовами якого банк надав йому на поточні потреби грошові кошти в сумі 7066 грн.18 коп. строком на 60 місяців під 14,99% річних (п.п.2.1,2.2,2.3 пункту 2 договору) із яких відразу було відраховано 1255 грн. 18 коп. страхового платежу.

4 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір №500966189 за умовами якого банк надав йому на погашення вищезазначеного кредитного договору грошові кошти в сумі 6567 грн.55 коп. до 05.12.2019 року під 15,99% річних (п.п.2.1, 2.2,2.3 пункту 2 договору).

16 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа Банк» було укладено кредитний договір №500960000 за умовами якого банк надав на погашення вищезазначеного кредитного договору грошові кошти в сумі 12122,18 грн. до 17.09.2019 року під 15,99 відсотків річних.

Відповідно до п.п.2.8.1 пункту 2 договору «за управління кредитом за період з 1-го місяця користування кредитом по 36-й місяць користування кредитом» установлено комісію у розмірі 2,52% від суми кредиту, що становить ще 30,24% річних, а в грошовому виразі, згідно додатку №1 до договору – 165 грн.50 коп. щомісячно. Відповідно до п.п. 2.8.2 пункту 2 договору «за виконання операцій переказу коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування» установлено комісію у розмірі 1,8 від суми переказу без ПДВ, що становить ще 21,6% річних. Відповідно до п.п. 2.8.2 пункту 2 договору «за прийняття готівкових коштів з перерахунком для зарахування на рахунок в касах банку у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн.(включно)-35 грн. Комісійна винагорода, що вказана в цьому пункті сплачується позичальником за здійснення розрахункового обслуговування позичальника в операційних касах банку». Відповідно до п.п. 2.8.2 пункту 2 договору «за переказ коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування ПАТ «Альфа-Банк» у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн.-10 грн.».

На виконання умов цього договору позивачем було сплачено 8512 грн.71 коп, з яких гривень, що підтверджується відповідними квитанціями.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.11.2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним п.п. 2.8.1 пункту 2 кредитного договору, стягнення коштів та визнання припиненим кредитного договору відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.11.2018 року в частині вимог про стягнення коштів і визнання припиненим кредитного договору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В позові відмовлено.

Вказаною постановою встановлено, що судом першої інстанції правильно встановлено, що 31 січня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» (тепер - АТ «Альфа-Банк») і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №500453991, за умовами якого банк надав позичальникові на поточні потреби грошові кошти у сумі 7066 грн 18 коп строком на 60 місяців із сплатою відсотків за користування ними у розмірі 14,99% річних. 04 грудня 2014 року між сторонами був укладений кредитний договір №500966189, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 на погашення кредиту грошові кошти у сумі 6567 грн. 55 коп. строком до 05 грудня 2019 року під 15,99% річних. Підпунктом 2.8.1 п. 2 кредитного договору №500966189 від 04 грудня 2014 року визначено, що за управління кредитом за період з 1-го місяця користування кредитом по 60-й місяць користування кредитом установлено комісію у розмірі 2,52% від суми кредиту, що становить 30,24% річних, а в грошовому виразі, згідно з додатком №1 до договору - 165 грн. 50 коп. щомісячно. Зобов`язання за кредитним договором №500966189 від 04 грудня 2014 року виконані ОСОБА_2 у жовтня 2016 року. Умова кредитного договору №500966189 від 04 грудня 2014 року (п.п. 2.8.1 п.2) про сплату позичальником комісії за управління кредитом є несправедливою, а тому наявні підстави для визнання цього пункту договору недійсним. Проте, відповідачем у справі 11 вересня 2018 року заявлено про застосування позовної давності. Правильним є висновок суду, що про порушення свого права (включення до договору умов, які є несправедливими) ОСОБА_2 довідався або міг довідатися під час укладення кредитного договору 04 грудня 2014 року. З позовом до суду він звернувся 21 травня 2018 року, тобто після спливу позовної давності, що є підставою для відмови в позові про визнання недійсним (нікчемним) пункту кредитного договору. Визнання припиненим кредитного договору внаслідок його виконання діючим законодавством не передбачено. Правові підстави для визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором від 04 грудня 2014 року внаслідок його виконання відсутні, оскільки відмовлено в позові ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту кредитного договору, про стягнення коштів, сплачених на виконання оспорених умов договору, і не проводиться перерахунок платежів за договором. Безпідставність позовних вимог є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно ст.. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення коштів з публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 в розмірі 8512 грн. 71 коп. є законною.

Однак, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом 23 червня 2020 року, при цьому ПАТ «Альфа-Банк» подало суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог ОСОБА_2 .

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що трьохрічна позовна давність сплила 04.12.2017 року, а тому в задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, стягнення коштів слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України,

ст.ст. 10,13,18, 81, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, стягнення коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30 денний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги .

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає в

АДРЕСА_1 ;

Відповідач: публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», м. Київ,

вул. Десятинна, 4/6, ід.к. 23494714.

Повний текст рішення складено 01.12.2020 року.

Суддя: