Рішення № 93242740, 30.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року м. Київ № 640/11858/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Господарського суду м. Києва, Господарського суду м. Києва, третя особа - ТУ ДСА України в м. Києві, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до відповідачів в якому, з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди (а.с.42), просить:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Господарського суду м. Києва №262-К від 30.05.2019 «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Господарського суду м. Києва»;

- зобов`язати Голову Господарського суду м. Києва поновити ОСОБА_1 на посаді судді Господарського суду м. Києва;

- стягнути з Господарського суду м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- визнати протиправною бездіяльність Голови Господарського суду м. Києва, яка полягає у ненаданні судді Господарського суду м. Києва ОСОБА_1 відпустки для догляду за дитиною (онуком) до досягнення нею трирічного віку та зобов`язати його розглянути заяву судді Господарського суду м. Києва ОСОБА_1 від 27.05.2019 та видати наказ про надання судді ОСОБА_1 соціальної відпустки для догляду за дитиною (онука) до досягнення нею трирічного віку, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що у період з 06.05.2019 по 05.06.2019 був на лікарняному, тому, відповідно до частини третьої статі 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), не міг бути відрахований як суддя зі штату суду. Зазначив також, що видання спірного наказу у період його тимчасової непрацездатності, яке настало до видання цього наказу, позбавив його гарантованого права на забезпечення за рахунок загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також зазначає, що суддя, перебуваючи на посаді і будучи зарахованим в штат суду, є працівником і перебуває у трудових відносинах із судом, в якому працює. Виникнення і припинення трудових відносин судді із судом, в якому суддя працює, спричиняє наказ голови суду про зарахування до штату суду та, відповідно, про відрахування зі штату цього суду.

На думку позивача, виникнення трудових відносин (як судді) пов`язане не з Указом Президента України, яким його призначено на посаду судді, а саме з виданням наказу голови суду про зарахування до штату суду, адже з цього моменту він почав отримувати заробітну плату, сплачувати податки, страхові внески (за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням), розпочався його трудовий і страховий стаж, відтак він набув право на соціальні виплати за загальнообов`язковим державним страхуванням, тобто виникли безпосередньо трудові відносини і пов`язані з ними трудові і соціальні гарантії. Наголошує, що без наказу про зарахування до штату суду про призначення на посаду не породжував би трудових відносин.

Таким самим чином припинення трудових відносин також пов`язані з виданням наказу голови суду про відрахування зі штату суду. До цього часу суддя перебуває у трудових відносинах, триває її трудовий і страховий стаж, відповідно він є застрахованою особою (за загальним загальнообов`язковим державним страхуванням) і має право на встановлені гарантії соціального захисту.

Позивач також зазначає, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення з посади судді і наказ голови суду про відрахування судді зі штату суду є взаємопов`язаними юридичними фактами, які в поєднанні утворюють єдину підставу для припинення трудових відносин. Ці два юридичні факти роз`єднані в часі, але тільки в сукупності створюють правові наслідки (йдеться про припинення повноважень судді).

Спираючись на такі міркування позивач переконує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП, зокрема статті 40 КЗпП про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2019 позовну заяву залишено без руху (суддя Шевченко Н.М.), на виконання якої позивачем усунуто недоліки (а.с.34-44).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що прийняття рішення про звільнення з посади професійного судді віднесено до компетенції Вищої ради правосуддя, а не голови місцевого суду (у якому працює такий суддя). Оскаржуваний наказ голова суду видав на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 05.03.2019 року №662/0/15-19, останнє і є тим рішенням, на підставі якого позивача звільнено з посади судді. Також зауважив, що посилання на частину третю статті 40 КЗпП безпідставні, позаяк звільнення позивача з посади судді відбулось за рішенням Вищої ради правосуддя від 05.03.2019 року, тож на дату видання оскарженого наказу від 30.05.2019 року відсутні підстави для застосування вказаних норм.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.05.2020 заяву судді Шевченко Н.М. про самовідвід задоволено, відведено суддю ОСОБА_2 від розгляду адміністративної справи №640/11858/19 та передано на автоматизований розподіл справ між суддями.

Розпорядженням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2020 №116 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №640/11858/19.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/11858/19 передано судді Кармазіну О.А., ухвалою від 13.05.2020 прийнято останнім до провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2020 заяву судді Кармазіна О.А. про самовідвід задоволено, відведено суддю ОСОБА_3 від розгляду адміністративної справи №640/11858/19 та передано на автоматизований розподіл справ між суддями.

Розпорядженням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2020 №120 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №640/11858/19.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/11858/19 передано судді Смолію І.В., ухвалою від 18.05.2020 прийнято останнім до провадження.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Відповідно до частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді <…> є 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; <…>.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1402-VIII суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відповідно до частини першої другої статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до п.4 ч.6 ст.126 Конституції України підставами для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

У частині 3, 4, 5 статті 116 Закону № 1402-VIII заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) У разі якщо суддею було подано заяву про відставку, Вища рада правосуддя розглядає таку заяву у порядку, визначеному цим Законом, та ухвалює одне з таких рішень - рішення про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідно до статті 125 Закону № 1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Так, Указом Президента України від 13.08.2002 року №712/2002 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду м. Києва.

20.02.2019 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява судді ОСОБА_1 про звільнення з посади у відставку.

За результатом розгляду заяви позивача Вища рада правосуддя ухвалила рішення від 05.03.2019 року №662/0/15-19, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду м. Києва.

06.03.2019 року наказом в.о. голови Господарського суду м. Києва №92-К припинено доплати судді ОСОБА_1 .

27.05.2019 року ОСОБА_1 подано заяву на ім`я голови Господарського суду м. Києва про надання йому додаткової відпусти для догляду за дитиною (онуком) до досягнення ним трирічного віку з 28.05.2019 року на підставі ст.18 Закону України «Про відпустки» та ст.179 КЗпП України.

Листом від 30.05.2019 року №02-13/277 вище зазначену заяву повернуто позивачу без розгляду.

Наказом голови Господарського суду м. Києва №262-К від 30.05.2019 року суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Господарського суду м. Києва на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 05.03.2019 року №662/0/15-19.

Позивач, не погоджуючись із наказом про його відрахування зі штату Господарського суду м. Києва, із бездіяльністю в частині ненаданні відпустки для догляду за дитиною (онуком) до досягнення ним трирічного віку, звернувся до суду з відповідним позовом, в якому також порушує питання про зобов`язання голови Господарського суду м. Києва поновити ОСОБА_1 на посаді судді Господарського суду м. Києва та стягнути з Господарського суду м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У контексті спірних правовідносин, насамперед, суд зауважує, що одним із важливих аспектів правового статусу судді є гарантована Конституцією України його незалежність, яка забезпечується, зокрема, особливим порядок призначення і звільнення з посади судді.

Відносини щодо призначення та звільнення з посади судді є предметом спеціального законодавчого регулювання. Зокрема, підстави для звільнення з посади судді чітко визначені у частині шостій статті 126 Основного Закону України і їх перелік є вичерпним. Органом, уповноваженим приймати рішення про звільнення судді з посади, відповідно до статті 131 Конституції України, є Вища рада правосуддя.

Рішення про звільнення з посади судді Вища рада правосуддя приймає у визначеному законом порядку і тільки з рішенням цього органу (з огляду на правове регулювання цих правовідносин, яке було чинним у період виникнення цього спору) пов`язується припинення здійснення правосуддя (професійним) суддею.

Позивач помилково уподібнює/прирівнює здійснення суддею правосуддя на професійній основі до трудових відносин.

Беззаперечно, що в певній площині суддя, будучи зарахованим до штату суду, перебуває у трудових відносинах із судом, що проявляється, зокрема, в отриманні заробітної плати за рахунок бюджетних коштів (яка, утім, також є предметом регулювання Закону № 1402-VIII), матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань), отриманні виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, поширення окремих положень трудового законодавства щодо робочого часу і часу відпочинку. Але усі ці та інші аспекти професійної діяльності судді пов`язані з перебуванням на посаді судді, правовий статус якого визначається насамперед здійсненням правосуддя.

Суд зазначає, що дати прийняття рішення Вищої ради правосуддя про звільнення з посади судді та фактичного відрахування зі штату суду за наказом голови суду можуть не збігатися в часі і останнє рішення буде прийнято пізніше. Однак це не змінює суті цих правовідносин, адже звільнення з посади суді і як наслідок виключення зі штату суду потрібно розглядати власне через призму правового статусу судді, який за своїм сутнісним наповненням відмінний від правового статусу працівника у трудових правовідносинах.

Відтак, суд не може погодитися з доводами позивача, що наказ Голови суду про відрахування зі штату суду є тим рішенням, з яким пов`язується подальше перебування особи на посаді судді. У цих правовідносинах зумовлені перебуванням на посаді судді гарантії соціального забезпечення не мають визначального/пріоритетного значення; трудові відносини судді припиняються, якщо його звільнено з посади (на підставі рішення Вищої ради правосуддя), незалежно, зокрема, від перебування на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Вищої ради правосуддя від 05.03.2019 року №662/0/15-19 позивача звільнено з посади судді Господарського суду міста Києва на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

Отримавши таке рішення Голова суду на підставі статті 125 Закону № 1402-VIII був зобов`язаний видати наказ про відрахування ОСОБА_1 зі штату суду і положення КЗпП, у тому числі ті, до яких звертається позивач, до правовідносин, пов`язаних зі звільненням з посади судді, не застосовуються. Тобто, на суддю як на посадову особу з особливим правовим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства.

За схожих фактичних обставин і подібного правового регулювання таку позицію Верховний Суд висловлював неодноразово, приміром у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 160/1640/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 804/1938/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 815/5811/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання голови Господарського суду м. Києва поновити ОСОБА_1 на посаді судді Господарського суду м. Києва, то в даному випадку, як вже зазначалось вище, до повноважень голови суду чинним законодавством не віднесено вирішення питання як про звільнення судді з посади, так і його поновлення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправність оскаржуваного наказу, в той час, як відповідачем покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 72-77, 139, 242-243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій