Рішення № 93242610, 01.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 року м. Київ № 826/4166/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у місті Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУ НП у м. Києві) та просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції у м. Києві у призначенні та проведенні доплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням 2 групи інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ;

- зобов`язати відповідача скласти висновок та прийняти рішення про призначення та проведення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2 групи інвалідності в розмірі 200 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб станом на 23 жовтня 2017 року, з урахуванням вже проведених виплат шляхом видання наказу про виплату такої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що упродовж періоду з 20 квітня 2000 року по 18 грудня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції.

Згідно наказу відповідача №114 о/с від 17 грудня 2015 року позивача звільнено зі служби в поліції за станом здоров`я.

При первинному огляді МСЕК з 18 лютого 2016 року позивачу встановлено 3 групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаних з проходженням служби, визначено ступінь втрати працездатності - 60%.

Відповідачем проведені відповідні виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ОСОБА_1 3 групи інвалідності у розмірі 112 000,00 грн.

При повторному огляді МСЕК позивачу з 01 березня 2017 року, тобто протягом двох років після первинного огляду, встановлено 2 групу інвалідності, визначено ступінь втрати працездатності - 70%, у зв`язку з чим відповідачем проведено доплату одноразової грошової допомоги у розмірі 32000,00 грн.

Водночас, позивач вважає, що доплата проведена не у повному обсязі - лише 90% прожиткових мінімумів загалом, при цьому застосовано Закон України «Про міліцію» та постанову Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850).

Позивач 13 лютого 2018 року звернувся до відповідача із заявою про доплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності з урахуванням вже виплаченої допомоги 90% прожиткових мінімумів, проте листом від 26 лютого 2018 року №П-134оп/125/30/01-2018 відповідач повідомив про відсутність підстав для проведення виплати у більшому розмірі, з чим не погоджується позивач, з чим звертається до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2018 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд провадити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від уповноваженого представника ГУ НП у м. Києві 12 квітня 2018 року через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач помилково зазначає, що 01 березня 2017 року позивачу підтверджено 3 групу інвалідності, у зв`язку з чим виплачено 112000,00 грн. одноразової грошової допомоги. Також відповідач підтверджує, що ОСОБА_1 звертався із заявою про виплату різниці у розмірі грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2 групи інвалідності з урахуванням вже виплачених сум, проте заява викладена у довільній формі, не містить додатків, визначених Порядком №850, на що йому надано відповідь від 26 лютого 2018 року № П-134оп/125/30/01-2018.

Відповідач стверджує, що складення висновку та прийняття рішення є обов`язком Міністерства внутрішніх справ, а не ГУ НП в м. Києві, при цьому виконання Закону України «Про міліцію» забезпечує Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в м. Києві.

Одночасно відповідач зазначає, що грошова допомога, про яку просить позивача, має одноразовий характер, правом на яку він вже скористався у повному обсязі. У задоволенні позову відповідач просить відмовити.

У свою чергу позивачем 24 квітня 2018 року подано відповідь на відзив та підтверджено отримання двох сум від відповідача в якості одноразової допомоги у загальному розмірі 144000,00 грн., однак, позивач наполягає, що отримав 2 групу інвалідності у межах двох років після встановлення первинним оглядом інвалідності 3 групи, тому має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200 прожиткових мінімумів з урахуванням вже виплачених сум.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з даних трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 упродовж періоду часу з 20 квітня 2000 року по 18 грудня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції.

Відповідно до наказу ГУ НП у м. Києві №114 о/с від 17 грудня 2015 року позивача звільнено зі служби в поліції за підпунктом 2 (через хворобу) пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» 18 грудня 2015 року.

Виходячи з свідоцтва про хворобу №324/3в від 10 грудня 2015 року, позивачу встановлено діагноз та причинний зв`язок захворювання, а саме: захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Під час первинного огляду МСЕК позивачу встановлено третю групу інвалідності з 18 лютого 2016 року, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК до довідки серії АВ №0214381. Визначено ступінь втрати працездатності - 60 %.

При повторному огляді позивачу встановлено третю групу інвалідності з 01 березня 2017 року, про що свідчить акт огляду МСЕК АВ №0514998, причина - захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Водночас, вже з 23 жовтня 2017 року згідно довідки до акту серії АВ №0771761 при повторному огляді встановлено другу групу інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним зі службою в органах внутрішніх справ. Визначено ступінь втрати працездатності - 70%.

Як свідчать матеріали справи, 22 вересня 2017 року позивачу перераховані кошти у розмірі 112 000,00 грн. як одноразова грошова допомога у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності, а 07 лютого 2018 року перераховані кошти у розмірі 32000,00 грн. як доплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності.

Позивач, вважаючи, що доплата здійснена не у повному обсязі (отримано 90 прожиткових мінімумів, замість 200), 13 лютого 2018 року звернувся до відповідача із заявою про доплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності з урахуванням положень Закону України «Про міліцію» та Порядку №850.

Листом від 26 лютого 2018 року №П-134оп/125/30/01-2018 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для проведення виплатити одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Суд зауважує, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив причиною відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 оформлення останнім заяви у довільній формі та ненадання визначених законодавством документів, водночас, як встановлено судом з відповіді від 26 лютого 2018 року №П-134оп/125/30/01-2018, відповідач як на причину відмови послався на те, що Законом України від 08 червня 2017 року №2097-VІІІ, який набрав чинності 12 липня 2017 року, внесені зміни до статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», які врегульовують соціальний захист поліцейських, які прийняті на службу в поліцію під час виконання службових обов`язків в органах внутрішніх справ чи проходженні служби в органах внутрішніх справ отримали поранення (контузію, травму або каліцтво), або які втратили працездатність внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, в частині призначення та виплати їм одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності. Тому, 22 вересня 2017 року та 07 лютого 2018 року позивачу виплачено одноразову допомогу згідно даного Закону.

Отже, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності з третьої на другу не у зв`язку з недотриманням процедури та порядку подання документів, а у зв`язку зі змінами у законодавстві, відмову при цьому оформлено простим листом.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що пунктом 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» Закон України «Про міліцію» №565-XII визнано таким, що втратив чинність.

Разом з цим, відповідно до пункту 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Отже, до спірних правовідносин у тому числі застосовуються положення Закону №565-XII та Порядку № 850.

Так, відповідно до статті 23 Закону №565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно пункту 4 Порядку №850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу інвалідності чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Аналогічну норму містить пункт 8 розділу 4 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського №4, затвердженого наказом МВС України від 11 січня 2016 року (далі - Порядок №4).

Порядком №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку №850, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих працівником міліції для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям компетентним на те органом (МВС України) відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги).

Як вбачається з наявних у справі матеріалів при первинному зверненні позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності відповідачем складено висновок, затверджений 22 вересня 2017 року, на підставі якого проведено виплату 112000,00 грн.

На звернення позивача про проведення доплати у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності відповідачем складено висновок, затверджений 20 листопада 2017 року, на підставі якого доплату проведено у розмірі 32000,00 грн. У висновку чітко зазначено дату набуття позивачем права на отримання грошової допомоги - 23 жовтня 2017 року, тобто дата встановлення другої групи інвалідності ОСОБА_1 .

Таким чином, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності відповідачем не заперечується, а суть справи зводиться до невірного нарахування суми, належної до сплати позивачу.

Суд зазначає, що другу (вищу) групу інвалідності позивачу встановлено протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, тобто вимоги пункту 4 Порядку №850 та пункту 8 розділу 4 Порядку №4 дотримано.

За таких обставин позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто станом на 23 жовтня 2017 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Станом на 23 жовтня 2017 року відповідно до Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1684,00 грн., а 200 розмірів відповідно складають 336800,00 грн.

Натомість, позивачу сплачено відповідно до платіжних доручень від 21 вересня 2017 року №2580 та від 08 лютого 2018 року №299 загалом 144000,00 грн., що складає лише близько 90 прожиткових мінімумів.

При цьому, посилання відповідача у листі від 26 лютого 2018 року №П-134оп/125/30/01-2018 на зміну законодавчих норм, зокрема, на те, що Законом України від 08 червня 2017 року №2097-VІІІ, який набрав чинності 12 липня 2017 року, внесені зміни до статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», які врегульовують соціальний захист поліцейських, які прийняті на службу в поліцію під час виконання службових обов`язків в органах внутрішніх справ чи проходженні служби в органах внутрішніх справ отримали поранення (контузію, травму або каліцтво), або які втратили працездатність внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, в частині призначення та виплати їм одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності, не можуть бути підставою для відмови у виплаті позивачу доплати при встановлені вищої групи інвалідності, оскільки той факт, що позивач після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ був прийнятий на службу в органи поліції не позбавляє його права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі, передбаченому статтею 23 Закону України «Про міліцію».

Суд наголошує, що відповідно до пункту 9 розділу ІV Порядку №4 у разі, коли одержувачі одноразової грошової допомоги одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про Національну поліцію» та одноразової грошової допомоги відповідно до інших актів законодавства України, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав, за вибором одержувача одноразової грошової допомоги.

Отже, оскільки захворювання виникло у позивач у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, розмір одноразової грошової допомоги повинен визначатися з урахуванням вимог Закону України «Про міліцію» та згідно з пунктом 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та відповідати 200-кратному прожитковому мінімуму на дату встановлення інвалідності, встановленого законом для працездатних осіб.

За встановлених обставин, суд вбачає ознаки бездіяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві у проведенні доплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

У цьому ж зв`язку суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Отже, суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За правилами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Беручи до уваги вимоги процесуального закону, предмет та суть справи, що розглядається, суд приходить до того висновку, що з метою повного та належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в порядку, визначеному Законом України «Про міліцію» та відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з встановленням другої (вищої) групи інвалідності із ступенем втрати працездатності - 70% у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи з 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного для працездатних осіб станом на 23 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених раніше сум.

Інші позовні вимоги, викладені позивачем у прохальній частині адміністративного позову, не сприятимуть його ефективному захисту, затягнуть та ускладнять процес виплати доплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності.

За таких обставин суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 17, 69-71, 94, 160-165, 167, 254, 257-263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо проведення доплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в порядку, визначеному Законом України «Про міліцію» та відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з встановленням другої (вищої) групи інвалідності із ступенем втрати працездатності - 70% у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи з 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного для працездатних осіб станом на 23 жовтня 2017 року, з урахуванням виплачених раніше сум.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за наступними банківськими реквізитами:

Отримувач коштів - УК у Печерському р-ні м. Києва

Код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897

Рахунок отримувача

Банк отримувача Казначейство України (ЕАП)

Код банку отримувача 899998

Код класифікації доходів бюджету - 22030101

5. В решті позовних вимог відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактична та для листування: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції у м. Києві, адреса: 1601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, ідентифікаційний номер - 40108583.

Суддя Н.М. Клименчук