Рішення № 93235136, 02.12.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. справа № 300/2478/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії департаменту будівництв, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 25.09.2020 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії департаменту будівництв, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 03.06.2020 по 21.08.2020 в розмірі 33621,48 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі № 300/464/20 визнано протиправним та скасовано наказ Ліквідаційної комісії Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " за № 2-к від 30.01.2020, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника служби містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, поновлено ОСОБА_1 на роботі та посаді начальника служби містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, зобов`язано Департамент розвитку громад та територій, дорожнього, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади державної служби, що відповідають кваліфікації державного службовця в Департаменті розвитку громад та територій, дорожнього, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації та стягнуто з відповідача на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.02.2020 до 03.06.2020 в розмірі 52 300,00 грн. Рішення в частині поновлення на посаді суд допустив до негайного виконання. Вказане судове рішення 03.06.2020 у справі № 300/464/20 в частині поновлення на роботі фактично було виконане лише 21.08.2020. Крім того, згідно наказу відповідача від 21.08.2020 №50-к, позивачу виплачена середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу з 01.02.2020 до 03.06.2020 в розмірі 52 300,00 грн. Відтак, позивач вважає, що на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 03.06.2020 по 21.08.2020, що є фактичним днем поновлення на роботі. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.35-36).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.10.2020. Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 03.06.2020 по 21.08.2020, оскільки, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2" через спалах у світі коронавірусу з 12 березня 2020 в Україні запроваджено карантин, ліквідаційна комісія не мала можливості негайно виконати вищезазначене рішення суду, у зв`язку з чим, позивача було поновлено на посаді тільки 21.08.2020 та виплачено середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 52 300,00 грн. Крім того звертає увагу суду, що позивач з 19.02.2020 по 21.08.2020 перебував в Івано-Франківському міському центрі зайнятості як безробітній і отримував допомогу по безробіттю в сумі 49249,38 грн, з яких за період з 01.06.2020 по 21.08.2020 виплата в розмірі - 22865,67 грн. Відтак, позивач порушуючи вимоги Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", приховав факт отримання допомоги з центру зайнятості, внаслідок чого при присудженні судом оплати за час вимушеного прогулу не було враховано виплаченого матеріального забезпечення по безробіттю, що надало можливість подвійного стягнення коштів з державного бюджету, а саме одночасної виплати допомоги по безробіттю та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В зв`язку із наведеним, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню (а.с.46-49).

Позивач, 27.10.2020 подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав, що вимоги щодо відмови в задоволенні позову, викладені у відзиві на позов є безпідставними. Позивач наголосив, що згідно зі статтею 236 КЗпП проводиться виплата заробітної плати за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Крім того зазначив, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин (а.с.59-62).

Позивачем вищенаведена відповідь на відзив була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанцією про відправлення (а.с.63). Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі № 300/464/20 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Ліквідаційної комісії Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " за № 2-к від 30.01.2020, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника служби містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації; поновлено ОСОБА_1 на роботі та посаді начальника служби містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації; зобов`язано Департамент розвитку громад та територій, дорожнього, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади державної служби, що відповідають кваліфікації державного службовця в Департаменті розвитку громад та територій, дорожнього, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації та стягнуто з відповідача на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.02.2020 до 03.06.2020 в розмірі 52 300,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) за один місяць в сумі 11829,80 грн суд допустив до негайного виконання (а.с. 12-22).

Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації прийнято наказ від 21.08.2020 № 931-о "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", пунктом 2 якого поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобу дування та архітектури обласної державної адміністрації з 01.02.2020 року та допущено його до роботи. На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 виплачено середньомісячні заробітну плату за час вимушеного прогулу (а.с. 23).

Зважаючи на те, що рішення суду від 03.06.2020 в справі № 300/464/20 про поновлення на роботі ОСОБА_1 виконано лише 21.08.2020, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 03.06.2020 по 21.08.2020 в розмірі 33621,48 грн.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

На час незаконного звільнення позивач був державним службовцем, правовий статус якого урегульовано Законом України від 10.12.2015р. № 889-VIII "Про державну службу".

Статтею 5 вказаного закону установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відносини щодо поновлення на роботі незаконно звільненого державного службовця, компенсації за вимушений прогул та за затримку виконання рішення про поновлення на роботі нормами Закону України "Про державну службу" безпосередньо не врегульовані.

Отже, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми Кодексу Законів про працю України (далі - КЗПП України).

Аналогічний правовий висновок викладеній в постанові Верховного Суду від 10.05.2019 в справі № 816/1791/17.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно із частиною п`ятою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зміст вищевказаних норм, рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та посаді начальника служби містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідач зобов`язаний виконати незалежно від пред`явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили.

Крім того, неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 (справа «Жовнір проти України»). Суд зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

При цьому, відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16 та від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16.

Таким чином, рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Відтак, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Судом встановлено, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 в справі № 300/464/20 про поновлення на роботі ОСОБА_1 виконано лише 21.08.2020. Вказана обставина сторонами не заперечується.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи суд дійшов до висновку, що відповідач допустив затримку виконання судового рішення, що підлягало негайному виконанню та в такий спосіб порушив охоронювані КЗпП України права позивача

Таким чином, права, поновленого судом на роботі ОСОБА_1 , необхідно відновити у передбачений статтею 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Що стосується розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з дня ухвалення судом рішення про поновлення на роботі 03.06.2020 до дня фактичного виконання цього рішення 21.08.2020, то суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 в справі № 815/2959/17 зазначив, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов`язаним з невиконанням рішення суду про його поновлення на роботі, є період з 03.06.2020 (оскільки день винесення рішення від 03.06.2020 в справі № 300/464/120 суд не включив в період вимушеного прогулу з 01.02.2019 до 03.06.2019, за який зобов`язав виплатити позивачу середній заробіток в сумі 52300,00 грн) по 21.08.2020 (оскільки наказ про поновлення на роботі прийнято 21.08.2020 і саме з цього дня позивачу розпочато нарахування заробітної плати).

Отже, загальні кількість робочих днів у вказаному періоді з 03.06.2020 до 21.08.2020 становить 54 (п`ятдесят чотири).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 в справі № 300/464/20, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахованого за останні два повні місяці роботи за посадою на якій його поновлено складає 622,62 грн. Вказане рішення є обов`язковим до виконання, а факти встановлені судом у вказаному рішення мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи.

Відтак, оскільки з дня ухвалення судом рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 до дня його фактичного поновлення минуло 54 робочих дні, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Ліквідаційної комісії департаменту будівництв, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь позивача становить 33621,48 грн (з розрахунку: 622, 62 грн х 54 робочих дні).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Ліквідаційної комісії департаменту будівництв, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, зумовленого затримкою у виконанні рішення суду про поновлення на посаді, за період з 03.06.2020 до 21.08.2020 в розмірі 33621,48 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів відповідно до чинного законодавства.

Надаючи оцінку доводам відповідача про отримання ОСОБА_2 у період з 03.06.2020 по 20.08.2020 допомоги по безробіттю в Івано-Франківському міському центрі зайнятості в розмірі 22024,88 грн, суд зазначає наступне.

Факт отримання допомоги по безробіттю ОСОБА_2 підтверджується розрахунком Івано-Франківського міського центру зайнятості від 06.10.2020 №52 та визнається сторонами.

Суд вказує на те, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зумовленого затримкою у виконанні рішення суду про поновлення на посаді проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, в тому числі при отриманні допомоги по безробіттю, законом не передбачено.

Аналогічний правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 в справі №2140/1510/18 (провадження № К/9901/7933/19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

З огляду на наведене, суд вважає, що сума, яка підлягає виплаті позивачу за час затримки виконання судового рішення в розмірі 33621,48 грн, не підлягає зменшенню на розмір допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_1 Івано-Франківським міським центром зайнятості в сумі 22024,88 грн.

Щодо доводів відповідача в частині того, що через спалах у світі коронавірусу з 12 березня 2020 в Україні запроваджено карантин, тому ліквідаційна комісія не мала можливості негайно виконати вищезазначене рішення суду, у зв`язку з чим, позивача було поновлено на посаді тільки 21.08.2020 суд зазначає, що в рамах спірних правовідносин відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Водночас відповідачем не долучено доказів, які б вказували на неможливість поновлення ОСОБА_2 під час дії карантину.

Стосовно прохання відповідача провести розгляд справи №300/2478/20 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, то суд зазначає, що при вирішенні питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження, суд дійшов висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а відповідачем, у свою чергу, не доведено зворотнє.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Документально підтвердженими є витрати позивача на сплату судового збору, сплаченого за подання даного адміністративного позову згідно квитанції за №0.0.1848817449 від 24.09.2020, в розмірі 840,80 грн.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частиною 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд з`ясовує склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження факту понесених сум судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано: ордер про надання правової допомоги серії АТ №1004633 від 08.01.2020 (а.с.30), договір про надання правової допомоги від 08.01.2020 (а.с.28), акт розрахунку розміру витрат на правничу допомогу від 24.09.2020 всього на суму 5000,00 грн (а.с.32) та квитанцію серії ВГ №0000517 від 24.09.2020 про прийняття від ОСОБА_1 за правничу допомогу гонорару в розмірі 5000,00 грн (а.с.33).

Отже, позивач документально підтвердив понесені ним судові витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн згідно договору про надання правової допомоги від 01.01.2020.

При цьому, суд зауважує, що у відзиві на позовну заяву сторона відповідача не заперечила співмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Таким чином, розмір витрат, які позивач сплатив за професійну правничу допомогу адвоката є співмірними із складністю справи, ціною спору та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони.

Відтак, вказані витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Ліквідаційної комісії департаменту будівництв, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі № 300/464/20 про поновлення на роботі за період з 03.06.2020 по 21.08.2020 в сумі 33621(тридцять три тисячі шістсот двадцять одна) гривня 48 копійок з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії департаменту будівництв, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії департаменту будівництв, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Ліквідаційна комісія департаменту будівництв, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 38163425, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.