Рішення № 93234187, 02.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року Справа № 160/11284/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Ліквідаційна комісія Департаменту захисту економіки Національної поліції України про стягнення середнього заробітку, моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні виплати одноразової грошової допомоги в період з 08.08.2019 року по 27.09.2019 року в сумі 24 856,20 грн.;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки при звільненні виплати одноразової грошової домоги в період з 08.08.2019 року по 27.09.2019 року в сумі 24 856,20 грн.;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4000 грн.;

стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно виплатив позивачу однорахову грошову допомогу при звільненні, а саме: не в день звільнення, а 27.09.2019 року. Відповідальність за вказану бездіяльність відповідача передбачена саме ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 25.09.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач через відділ діловодства суду надав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову. виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби проводиться Національною поліцією України після звільнення особи зі служби та не входить до повноважень Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області. При цьому діюче законодавство не містить приписів щодо обов`язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби. Також відповідач не погоджується із розміром моральної шкоди, оскільки жодної протиправної бездіяльності не вчиняв. Відповідач вважає розмір витрат на правничу допомогу необґрунтованим та завищеним.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, надала письмові пояснення на позовну заяву, які за своїм змістом тотожні відзиву на позовну заяву та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 13.11.2020 року поновлено позивачу строк звернення з позовом до суду.

Ухвалою суду від 13.11.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Сторони та третя особа у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; сторони подали клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження; третя особа подала клопотання про розгляд спарви без її участі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.

Позивач наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 31.07.2019 року № 236 о/с «По особовому складу» звільнений з поліції за власним бажанням з 08.08.2019 року. Стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги: 19 років 10 місяців та 04 дні.

Судом на підставі виписки ПАТ КБ «ПриватБанк», копія якої містяться у матеріалах справи, встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги була здійснена позивачу 27.09.2019 року.

02.09.2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 841 «Про ліквідацію територіального органу Національної поліції України», у відповідності до якої визначено ліквідувати як юридичну особу публічного права Департамент захисту економіки Національної поліції України та покладено функції та повноваження Департаменту захисту економіки Національної поліції України, що ліквідується, на Національну поліцію України.

Наказом Національної поліції України від 26.09.2019 року № 959 «Про внесення змін до структури і штатів Національної поліції України» внесено зміни до структури територіальних органів поліції, затвердженої наказом від 06.11.2015 року № 1, виключивши з підпункту 1 пункту 27 позицію «Департамент захисту економіки Національної поліції України».

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 09.09.2019 року по справі № 916/376/15-г, інститут правонаступництва органів державної влади різниться від інституту правонаступництва суб`єктів приватного права, оскільки є більш ширшим за змістом, включаючи в себе: правонаступництво в завданнях, функціях та повноваженнях як складових категорії компетенції органу виконавчої влади, а також щодо конкретних управлінських (організаційних) прав та обов`язків, які складають зміст відповідних правовідносин - тобто публічне правонаступництво за якого відбувається перехід владних прав та функції органу, що реорганізовується до органу, що створюється та правонаступництво в майнових приватних правовідносинах, у яких орган влади виступає як юридична особа приватного права. У випадку публічного правонаступництва перехід таких прав та обов`язків оформлюється нормативним актом, тоді як правонаступництво в майнових приватних правовідносинах здійснюється на підставі передавального акту (частина 2 статті 107 ЦК України, пункт 7 Порядку № 1074 від 20.10.2011). При цьому юридична особа є припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

За вказаних обставин відповідач є правонаступником Департаменту захисту економіки Національної поліції України.

Відповідно до статті 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно аналізу вказаної норми випливає, що виплата одноразової грошової допомоги проводиться після звільнення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 цього Закону виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи із встановлених обставин, суд зазначає, що під час розгляду цієї справи питання правомірності нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не вирішується, оскільки вказана допомога була виплачена 27.09.2019 року. Тому спір у цій справі стосується лише наявності підстав для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з позивачем.

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновків суду.

При цьому, така допомога виплачується особам, які "звільняються" зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 27.04.2020 року у справі № 812/639/18, від 09.07.2020 року у справі № 320/6659/18, від 06.03.2020 року у справі № 1240/2162/18, від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18 та інших і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року (справа № 820/1134/17) суд не бере до уваги, оскільки правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18 мають перевагу у часі.

Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Такий Порядок затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799).

Відповідно до пункту 2 згаданого Наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Вперше Закону України «Про Національну поліцію» опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.

Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Порядок № 260 опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).

Так, у справі, що розглядається, середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується за період з 08.08.2019 року по 27.09.2019 року, тобто після набрання чинності згаданим спеціальним нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Враховуючи, що на дату звільнення позивача зі служби в поліції, а саме: 08.08.2019 року, набрали законної сили норми спеціального нормативно-правового акта (Порядок № 260), суд дійшов висновку, що при обчисленні суми середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу позивача, потрібно застосовувати саме Порядок № 260.

Згідно пункту 9 розділу І Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже, зі змісту Порядку № 260, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місця їх служби.

Згідно довідки про доходи позивача від 15.10.2020 року № 189, яка видана Департаментом захисту економіки Національної поліції України, середньоденна заробітна плата позивача складає 531,10 грн., а не 690,45 грн. як вказує позивач у позовній заяві.

Період затримки розрахунку з 08.08.2019 року по 27.09.2019 року – 51 календарний день.

Розмір середнього заробітку за весь час затримки складає: 27 086,10 грн. (51 календарний день х 531,10 грн.).

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24 856,20 грн., тобто у меншому розмірі ніж розрахував суд.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За вказаних обставин, суд враховує суму 24 856,20 грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У відповідності до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Одночасно суд зазначає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 27.04.2020 року у справі № 812/639/18, від 09.07.2020 року у справі № 320/6659/18, від 06.03.2020 року у справі № 1240/2162/18, від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що позивачем некоректно сформовані позовні вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, то суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог в цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24 856,20 грн., тобто у розмірі який вказує позивач у позовній заяві.

Щодо позовної вимоги - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4000 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Судом під час розгляду справи встановлено протиправність дій відповідача стосовно не виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення позивача зі служби.

Не виконання відповідачем вимог статті 116 та 117 КЗпП України завдало позивачу певних моральних страждань та переживань, оскільки з вини відповідача він та його родина своєчасно не отримали коштів, на які вправі були розраховувати при плануванні свого бюджету, що змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя, звертаючись до адвоката та до суду, щоб довести порушення своїх прав.

Враховуючи вказані вище обставини, принципи розумності та справедливості, приймаючи до увагу той факт, що позивач отримав одноразову грошову допомогу, а також те, що період затримки виплати одноразової грошової допомоги склав лише 51 календарний день, то суд вважає що компенсація заподіяної позивачу моральної шкоди повинна становити 2000 грн.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу моральну шкоду.

Враховуючи те, що позивачем некоректно сформовані позовні вимоги в частині нарахування та виплати моральної шкоди, то суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог в цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

За вказаних обставин суд частково задовольняє вказану вище позовну вимогу позивача у розмірі 2000 грн.

У відповідності до вимог ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач повинен відшкодувати позивачу сплачену суму судового збору у розмірі 420,40 грн.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 був укладений договір про надання правничої допомоги від 01.04.2020 року № 01/04.

У матеріалах справи копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 та ордер на надання правничої допомоги.

У матеріалах справи міститься акт виконаних робіт (наданих послуг) № 12 від 24.04.2020 року, у якому вказано наступні види послуг отримані позивачем: зустріч з клієнтом, надання консультацій – 500 грн., 1 год., ціна 1 години роботи 250 грн.; складання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 2000 грн., 8 год., ціна 1 години роботи 250 грн.

У матеріалах справи міститься також рахунок № 12 від 16.04.2020 року на суму 2500 грн., який видано адвокатом ОСОБА_2 ОСОБА_1 .

У матеріалах справи міститься квитанція № 12 від 17.04.2020 року, яка підтверджує факт отримання адвокатом Пантилеєнко З.С. від ОСОБА_1 2500 грн. за послуги: консультація ОСОБА_1 та складання заяви про видачу судового наказу. Тобто адвокат отримав грошові кошти від позивача за інші види послуг ніж ті, які вказані у акті виконаних робіт (наданих послуг) № 12 від 24.04.2020 року

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що позивачем не надано суду доказів фактичної оплати послуг адвоката Пантилеєнко З.С., які були надані саме у даній справі, то суд відмовляє у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40108578), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ліквідаційна комісія Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40111732) про стягнення середнього заробітку, моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні виплати одноразової грошової допомоги в період з 08.08.2019 року по 27.09.2019 року в сумі 24 856,20 грн.

Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні виплати одноразової грошової допомоги в період з 08.08.2019 року по 27.09.2019 року в сумі 24 856,20 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Національної поліції України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили станом на 02.12.2020 року

Помічник судді Лісна А.М.