Рішення № 93234052, 16.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року Справа № 160/10924/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Царікової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, про яку повідомлено у листі від 28.07.2020 вих. №0400-0305-8/61280;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХП від 05.11.1991;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 09 липня 2020 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років та надала всі необхідні документи для прийняття відповідного рішення. Позивачем отримано рішення від 28.07.2020 №0400-0305-8/61280, яким у задоволенні вищевказаної заяви відмовлено, що стало підставою для звернення до суду із позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/10924/20. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

08 жовтня 2020 року (вх. №64914/20) представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що для призначення пенсії за вислугу років після 11 жовтня 2017 року обов`язковими умовами є наявність спеціального стажу не менше 26 років 06 місяців та досягнення 55-ти річного віку, а на момент звернення за призначенням пенсії позивач має стаж як працівник охорони здоров`я 26 років 02 місяці 27 днів та на дату звернення позивачу виповнилось 51 рік 08 місяців.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 09 липня 2020 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року.

Листом від 28.07.2020 №0400-0305-8/61280 відділом з питань призначення пенсії Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача про відмову в призначенні за вислугу років та зазначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я незалежно від віку, якщо на 01.04.2015 стаж складає не менше 25 років на зазначеній роботі, на 01.01.2016 – не менше 25 років 06 місяців на зазначеній роботі, на 11.10.2017 – не менше 26 років 06 місяців на зазначеній роботі.

Позивач не погоджується з такими діями пенсійного органу, вважає таку відмову протиправною, що й стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

У силу вимог статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Однак, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (далі - Закон № 213-VIII) було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII), відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Таким чином, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

З огляду на вказане, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Тобто, позивач з 04.06.2019 наділений правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років, виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Відомості трудової книжки позивача Серії НОМЕР_2 містять записи про роботу: на посаді медичної сестри 11-ї міської лікарні м. Кривого Рогу - з 21.03.1990 по 30.11.2006; на посаді сестри медичної ОКЗ «Психоневрологічний диспансер» м. Кривий Ріг» з 07.12.2006 по 02.01.2007; на посаді медичної сестри палатної ОКЗ «Дитячий туберкульозний санаторій №1» м. Кривий Ріг» з 01.03.2008 по 01.04.2008; на посаді медичної сестри Криворізької загальноосвітньої школи-інтернат №9 для дітей сиріт з 22.07.2008 по теперішній час, що не ставиться під сумнів відповідачем.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років, пенсійний орган виходив з того, що у відповідності до пункту 2-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11.10.2017 та, в даному, випадку повинен становити не менше 26 років 6 місяців. Станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача за вислугу років як працівника охорони здоров`я становить 26 років 02 місяці 27 днів.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.

03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно п.2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Крім того, Законом № 2148-VІІІ також були внесені зміни і до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

З аналізу наведених норм вбачається, що пенсія за вислугу років згідно положень статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017 року.

На даний час, Закон № 2148-VІІІ є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача за вислугу років як працівника охорони здоров`я становить 26 років 02 місяці 27 днів при необхідних 25 роках.

Відтак, суд приходить до висновку, що на момент звернення до відповідача позивач мав право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ, отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, про яку повідомлено у листі від 28.07.2020 №0400-0305-8/61280 є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визнати за ОСОБА_1 право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХП від 05.11.1991 року, суд зазначає таке.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Частиною 2 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визнати за ОСОБА_1 право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХП від 05.11.1991 буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.07.2020 щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та прийняти обгрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

З урахуванням чого, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області понесені судові витрати у розмірі 560,43 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 132, 134, 139, 241, 242-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м.Дніпро, 49094, і.к. 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, про що зазначено в листі від 28.07.2020 за вих. № 0400-0305-8/61280.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.07.2020 щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та прийняти обгрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 560 (п`ятсот шістдесят) грн. 43 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення 16 листопада 2020 року.

Суддя О.В. Царікова