Рішення № 9322955, 28.04.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.04.2010                                                             Справа № 7/20-21/-2010

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Ві Ей Бі Лізинг”, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Атлантік”, м. Ужгород

про стягнення 44099,87 грн. (справа № 7/20) та 25814,83 грн. (№ 7/21)

Суддя Швед С.Б.

секретар судового засідання - Кость В.В.

від позивача –Локшин А.В. (дов. від 26.02.2010 р. № 637;

від відповідача –Дворак Є.І. ( дов. від 03.03.2010 р).

Справи №7/20-2010 та № 7/21-2010 між сторонами у зв’язку з однорідністю позовних вимог об’єднані в одне провадження на стадії прийняття судового рішення (частина друга статті 58 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2010 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми 44099,87 грн., з яких 35190,96 грн. –заборгованість за лізинговими платежами; 406,42 грн. –3% річних; 994,79 грн. –втрати від знецінення коштів внаслідок інфляції; 2783,95 грн. –пеня за прострочення платежів; 4724,97 грн. –штраф за неналежне виконання договірних зобов’язань за договором фінансового лізингу від 26.02.2007 р. №070226-24/ФЛ-Ю-О та суми 25814,83 грн. (20809,83 грн. –основний борг; 234,45 грн. –річні; 569,89 грн. –інфляційні; 1604,70 грн. –пеня за прострочення платежів; 2595,96 –штраф за неналежне виконання зобов’язань) за договором фінансового лізингу від 20.03.2007 р. №070320-39/ФЛ-Ю-О.

Відповідач позовні вимоги не визнав, оскільки лізингові платежі за погодженим договірними сторонами графіком сплачені повністю у встановлені строки. Збільшення розміру лізингових платежів проведено позивачем в порушення п. 3.11. договору лізингу без внесення відповідних змін до договору, тому заявлені до стягнення за предметом позовних вимог нарахування є безпідставними.

Розглянувши подані по спору доказові матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, суд констатує наступні висновки:

Згідно частиною другою статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Положеннями статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що пунктами 3.1 договорів встановлено, що Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договорів) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договорів.

Лізингові платежі включають: 1) платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна; 2) винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Майно, з врахуванням коригування, вказаного в п.3.4.1 –3.4.5 договорів (п.п.3.1.1 –3.1.2).

Загальна сума винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно за цим договорами складає суму без ПДВ 20 % - 67452,82 грн., за умовами дотримання Лізингоодержувачем встановленого договорами Графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договорів). Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1 -3.4.5 договорів (п. 3.3 договорів).

Пункт 3.4 договорів визначає, що платежі за договорами здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавцю у порядку, визначеному п. 3.4.1.

При цьому, пунктом 3.4.5 договорів встановлено, що коригування розмірів лізингових платежів згідно пунктів 3.4.1-3.4.4 цих договорів не призводить до збільшення загальної вартості Майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів –винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно.

Визначення заборгованості з лізингових платежів (основного боргу) за предметом позовних вимог здійснено позивачем на підставі наведених вище умов договору у зв’язку з девальвацією гривні по відношенню до долара США.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізинг одержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п.3.11. договорів у разі зміни розміру лізингових платежів сторони складають додаткову угоду про погодження змінених розмірів таких платежів, що кореспондується з правовими приписами статей 632, 651 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 188 Господарського кодексу України.

Разом з тим відповідні зміни до договору щодо збільшення розмірів лізингових платежів шляхом укладення додаткової угоди з відповідачем, що передбачено п 3.11. договорів лізингу між сторонами, за ініціативою позивача не внесені.

Позиція позивача щодо відсутності обов’язку укладення додаткової угоди до договору про зміну розміру лізингових платежів, наведена в письмових поясненнях по справі від 15.04.2010 р., спростовується текстом п.3.11. договорів лізингу.

Крім того, правовий аналіз змісту п.п.3.4.1. –3.4.5. договорів лізингу щодо умов та підстав збільшення розміру лізингового платежу (комісії) у зв’язку з інфляційними процесами свідчить про компенсаційний характер такого збільшення, яке за своєю правовою природою має ознаки збитків, відшкодування яких передбачено статтею 623 Цивільного кодексу України і для вирішення спорів про стягнення яких встановлений інший процесуально-правовий порядок.

Свої зобов’язання по сплаті лізингових платежів відповідно до узгоджених сторонами графіків ( додаток № 1 до договору) відповідач виконав у повному обсязі, що підтверджено доданими до справи копіями платіжних доручень про сплату лізингових платежів.

Таким чином, відсутність факту внесення змін до договору щодо збільшення розміру лізингового платежу тягне за собою відсутність підстав для задоволення позову в частині основного боргу і відповідно проведених у зв’язку з його несплатою нарахувань (річні, інфляційні та пеня).

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу за неподання інформації стосовно предмета лізингу:

Згідно з п.8.2.1. договорів лізингоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у встановленій сторонами формі.

Судом встановлено, що протягом ІІ-ІV кварталів 2009р. такі звіти відповідач не надав.

Відповідно до вимог п.11.2.3. договорів за ненадання інформації про стан та місцезнаходження майна винна сторона сплачує штраф в розмірі 1% загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок такого порушення. Оскільки договором передбачений щоквартальний звіт відповідача, то з урахуванням вимог п.11.2.3. договорів штраф нараховується за кожен випадок ненадання інформації, тобто за кожен квартал.

Загальна сума штрафу, виходячи з вартості переданого у лізинг майна та кількості випадків порушення за предметом позовних вимог, є підтвердженою у заявленій до стягнення сумі 7320,67 грн..

Оскільки позивачем не надано будь-яких доказів щодо заподіяння йому збитків чи інших негативних наслідків внаслідок ненадання відповідачем передбаченої п.8.2.1. договорів інформації, лізингові платежі в погоджених за договором обсягах відповідачем сплачені повністю у встановлені строки, суд вважає можливим зменшити розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача до 5000 грн. на підставі частини першої статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 статті 83 ГПК України.

З огляду на наведене позовні вимоги підлягають задоволенню частково у сумі 5000 грн. з віднесенням на відповідача суми 73,20 грн. витрат по держмиту та 49,40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись статтями8, 124, 129 Конституції України, 4, 43,49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Атлантік” ( м. Ужгород, площа Корятовича, 27, код 20451727) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Ві Ей Бі Лізинг” (м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код 33880354) суму 5000,00 грн. (п’ять тисяч гривень 00 коп.) штрафу, а також суму 122,60 грн. (сто двадцять дві гривні 60 коп.) у відшкодування судових витрат (у т.ч. держмито –73,20 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу –49,40 грн.).

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.

Порядок апеляційного та касаційного оскарження судового рішення регламентовано статтями 91- 95, 107- 111№ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. Швед