Рішення № 93219346, 19.11.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2020 справа № 914/2649/19

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Мазуркевич М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон”, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Акціонерного товариства “Кредобанк”, Львівська область, м.Львів;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції”, м.Київ;

про: визнання недійсним Кредитного договору від 05.02.2007р. №28 (нова редакція від 30.04.2009р.).

Представники:

Позивача: Шокало В.С. – представник, адвокат (ордер від 15.12.2019р. серія ВС №1015005);

Відповідача: не з`явився;

Третьої особи: Лойфер А.О. – представник (довіреність від 15.10.2019р. №474).

ВСТАНОВИВ:

17.12.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” від 16.12.2019р. №83/12 (вх. №2674) за позовом Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” до Акціонерного товариства “Кредобанк” про визнання недійсним Кредитного договору від 05.02.2007р. №28 (нова редакція від 30.04.2009р.).

Підставами позовних вимог Позивач зазначає несправедливість та невідповідність принципу сумлінності умов Кредитного договору від 05.02.2007р. №28, що мало наслідком дисбаланс договірних відносин на погіршення становища суб`єкта господарювання, а також введення Відповідачем Позивача в оману при укладенні вказаного Договору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.12.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 21.01.2020р.

З підстав тимчасової непрацездатності головуючого судді Фартушка Т.Б. судове засідання 21.01.2020р. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.01.2020р. у даній справі суд постановив: заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” від 28.12.2019р. вих.№1094289 (вх.№13/20 від 03.01.2020р.) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача задоволити; заяву Акціонерного товариства “Кредобанк” від 26.12.2019р. вих. №Іг0026326122019і (вх. №37/20 від 09.01.2020р.) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача задоволити; клопотання Акціонерного товариства “Кредобанк” від 14.01.2020р. вих. №Іг0014914012020і (вх. №129/20 від 20.01.2020р.) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача задоволити; залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” (04112, м.Київ, вул.Жамбила Жабаєва, буд.7; ідентифікаційний код 37356981).

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.01.2020р. у даній справі судом постановлено судове засідання призначити на 20.02.2020р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.02.2020р. у даній справі суд постановив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” від 06.02.2020р. вих. №1094289/1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №8159/20 від 14.02.2020р.) відхилити.

Ухвалою суду від 20.02.2020р. у даній справі судом постановлено заяву Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” від 20.02.2020р. вх. №8982/20 про поновлення пропущеного процесуального строку задоволити; поновити Малому приватному підприємству виробничо-комерційній фірмі “Гелікон” пропущений процесуальний строк на подання відповіді на відзив по 17.01.2020р.

Ухвалою від 20.02.2020р. у даній справі судом постановлено заяву Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” від 20.02.2020р. вх. №462/20 про зміну підстав позову прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” від 20.02.2020р. вх. №462/20 про зміну підстав позову.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2020р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче судове засідання призначити на 11:00год. 11.03.2020р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.02.2020р. у даній справі суд постановив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” від 19.02.2020р. вих. 1094289 (вх. №8976/20 від 19.02.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.2020р. у даній справі суд постановив підготовче судове засідання призначити на 23.03.2020р.

Судове засідання 23.03.2020р. не відбулось з причин перебування головуючого судді Фартушка Т.Б. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2020р. у даній справі судом постановлено призначити підготовче судове засідання на 28.04.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.04.2020р. у даній справі суд постановив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” від 17.04.2020р. вих. 1094289 (вх. №16037/20 від 17.04.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відхилити.

Ухвалою суду від 24.04.2020р. у даній справі судом постановлено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфер Анастасії Олегівни від 22.04.2020р. вих. №1094289 (вх. №16312/20 від 23.04.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволити; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфер Анастасії Олегівні можливість участі в судовому засіданні у справі №914/2649/19, яке призначене на 28.04.2020 р. о 12:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.04.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 05.05.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфер Анастасії Олегівні можливість участі в судовому засіданні у справі №914/2649/19, яке призначене на 05.05.2020р. о 14:30год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2020р. у даній справі судом постановлено клопотання Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” про витребування доказів від 20.02.2020р. вх. №9081/20 задоволити; зобов`язати Акціонерне товариство “Кредобанк” (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Сахарова, буд.78; ідентифікаційний код: 09807862) в строк по 25.05.2020р. надати суду: належним чином завірені копії документів, що підтверджують повноваження Іздрика І.М. на підписання Кредитного договору №28 від 5 лютого 2007р. (нова редакція від 30 квітня 2009р.), укладеного між ВАТ “Кредобанк” та МПП ВКФ “Гелікон” (довіреність, документ, що визначає повноваження на видачу такої довіреності, Рішення наглядової ради банку, Рішення кредитного комітету банку, інші відповідні документи, що регулювали порядок видачі кредиту); докази підписання заступником начальника філії - начальником відділення №4 у м.Львові Першої Львівської філії ВАТ “Кредобанк” Іздриком І.М. Кредитного договору №28 від 5 лютого 2007р. (нова редакція від 30 квітня 2009р.), укладеного між ВАТ “Кредобанк” та МПП ВКФ “Гелікон”; відкласти підготовче засідання на 28.05.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфер Анастасії Олегівні можливість участі в судовому засіданні у справі №914/2649/19, яке призначене на 28.05.2020р. о 10:30год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2020р. у даній справі судом постановлено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфера Антона Едуардовича від 21.05.2020р. вих. №1094289 (вх. №18225/20 від 21.05.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволити; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойферу Антону Едуардовичу можливість участі в судовому засіданні у справі №914/2649/19, яке призначене на 28.05.2020р. о 10:30год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.05.2020р. у даній справі суд постановив заяву Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” від 19.02.2020р. вих. №30-02 (від 20.02.2020р. вх.№469/20) про призначення експертизи відхилити; заяву Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” від 19.02.2020р. вих. №31-02 (від 20.02.2020р. вх.№470/20) про призначення експертизи задоволити; призначити у справі судову експертизу, проведення якої доручити кваліфікованим фахівцям Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (79024, Львівська область, м.Львів, вул.Липинського, буд.54); об`єктом дослідження визначити матеріали справи; поставити на вирішення експерту наступні питання: якою є реальна процентна ставка за використання кредитних коштів у відповідності до кредитного договору N28 від 05.02.2007року (нова редакція від 30.04.2009) на момент його укладення?; чи є абсолютним значення подорожчання кредиту (тобто, фактична сума переплати за кредитом) за кредитним договором від №28 від 05.02.2007 року (нова редакція від 30.04.2009) і чи передбачене дане подорожчання на момент укладення договору, тобто на 30.04.2009 року?; зобов`язати Позивача провести попередню оплату витрат на проведення судової експертизи (у разі необхідності) згідно із рахунком експертної установи; попередити експертів та інших осіб, які будуть залучені для проведення експертизи, про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, в тому числі за завідомо неправдивий висновок експерта та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків; експертній організації (установі) надіслати копії експертного висновку Сторонам; провадження у справі зупинити.

Супровідним листом від 04.06.2020р. вих. №914/2649/19/1/20 матеріали справи 3914/2649/19 надіслано до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової експертизи, призначеної ухвалою від 28.05.2020р. у даній справі.

З метою виконання вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2020р. у даній справі листом від 25.06.2020р. вих. №914/2649/19/2/20 Господарський суд Львівської області витребовував від Львівського НДІСЕ матеріали вказаної справи.

Супровідним листом від 03.07.2020р. вих. №3022/09-20 (зареєстровано судом 06.07.2020р. за вх. №466) Львівським НДІСЕ повернуто матеріали справи №914/2649/19 до Господарського суду Львівської області.

Супровідним листом від 07.07.2020р. вих. №914/2649/19/4/20 Господарський суд Львівської області надіслав до Львівського НДІСЕ матеріали справи №914/2649/19 для проведення судової експертизи.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" №1094289 від 12.06.2020р. задоволено, ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.05.2020р. у справі №914/2649/19 скасовано в частині задоволення клопотання МПП ВКФ “Гелікон” від 19.02.2020р. вих. №31-02 про призначення у справі судової експертизи та зупинення провадження у справі. В решті ухвалу суду залишено без змін; справу №914/2649/19 направлено в Господарський суд Львівської області для продовження розгляду справи по суті.

Супровідним листом від 21.07.2020р. (зареєстровано судом 21.07.2020р. за вх. №22231/20) копії матеріалів справи №914/2649/19 повернулись до Господарського суду Львівської області.

Листом від 22.07.2020р. вих. №914/2649/19/5/20 Господарський суд Львівської області витребував від Львівського НДІСЕ матеріали справи №914/2649/19.

Супровідним листом від 31.07.2020р. Львівським НДІСЕ надіслано матеріали справи №914/2649/19 до Господарського суду Львівської області.

В період з 03.08.2020р. по 28.08.2020р. головуючий суддя Фартушок Т.Б. перебував у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.09.2020р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі; призначити підготовче засідання на 15.09.2020р.; Учасникам справи: надати суду письмове пояснення з урахуванням постанови Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020р. у справі №914/2649/19; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2020р. у даній справі суд постановив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” від 07.09.2020р. вих. №1094289 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №26093/20 від 08.09.2020р.) відхилити.

Судове засідання 15.09.2020р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.09.2020р. у даній справі судом постановлено призначити підготовче судове засідання на 13.10.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.10.2020р. у даній справі судом постановлено: клопотання Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” від 09.10.2020р. вх. №29363/20 про відкладення розгляду справи відхилити; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” від 21.05.2020р. вх. №18224/20 про виклик керівника МПП ВКФ “Гелікон” відхилити; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 05.11.2020р. о 10:00 год.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфер Антону Едуардовичу можливість участі в судовому засіданні у справі №914/2649/19, яке призначене на 05.11.2020р. о 10:00год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.10.2020р. у даній справі суд постановив заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфер Анастасії Олегівни від 22.10.2020р. вих.№1094289 (вх.№30629/20 від 22.10.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволити; падати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфер Анастасії Олегівній можливість участі в судовому засіданні у справі №914/2649/19, яке призначене на 05.11.2020 р. о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.11.2020р. у даній справі суд постановив в задоволенні клопотання Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Гелікон” від 03.11.2020р. за вх. №31679/20 про відкладення розгляду справи відмовити; судове засідання з розгляду спору по суті відкласти на 19.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” Лойфер Анастасії Олегівні можливість участі в судовому засіданні у справі №914/2649/19, яке призначене на 19.11.2020 р. о 11:40 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Позивача та Третьої особи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, 03.11.2020р. за вх. №31647/20 подав до суду клопотання від 29.10.2020р. вих. №Іг0018029102020і, у якому просить суд розглянути справу за відсутності представника Відповідача.

Представник Третьої особи в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в задоволенні позову, зазначила про подання всіх наявних у Третьої особи доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених Позивачем позовних вимог.

Позиція Позивача:

Позивач, з врахуванням заяви про зміну підстав позову, з підстав: порушення під час укладення Договору вимог чинного законодавства щодо зазначення в Договорі його істотних умов, а також введення Відповідачем Позивача в оману при укладенні вказаного Договору просить суд визнати недійсним Кредитний договір від 05.02.2007р. №28 (нова редакція від 30.04.2009р.); невідповідності його умов вимогам чинного законодавства, зокрема щодо сплати Позивачем процентів за користування кредитом та комісій за оспорюваним договором в іноземній валюті, оскільки ці платежі є платою за послуги, право на яку виникає тільки за наявності індивідуальної ліцензії НБУ, яка була відсутня у Відповідача станом на час укладення спірного договору; зазначена у п.4.1 умова Кредитного договору, якою встановлений обов`язок позивальника сплачувати банку комісії суперечить п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених поставою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. №168, що діяли на момент укладення кредитного договору; Кредитний договір, всупереч п.п. 3.2, 3.3, 3.4, 3.8 Правил, не містить такої інформації; підписання оспорюваного договору Позивачем всупереч його волі та інтересам, оскільки Позивач не згідний з певними його умовами; встановлення оспорюваним договором обов`язку Позивача, окрім сплати відсотків за користування кредитом, сплачувати винагороду за користування кредитом, чим фактично визначено додаткову (подвійну) оплату за користування Позивачем кредитними коштами; підписання оспорюваного Договору особою, яка не мала відповідного обсягу повноважень, оскільки директору Позивача не відомо хто саме підписав договір від імені Відповідача, так як на момент його підписання Позивачем оспорюваний договір вже був підписаний від імені Відповідача; оспорюваний правочин спрямований на обмеження конкуренції, оскільки п.9.3.6 договору містить положення про зобов`язання Позивача як Позичальника включають, зокрема, починаючи з травня 2009 року проводити щомісячно не менше 70% загального грошового обороту по Поточних рахунках, відкритих у ВАТ «Кредобанк», що є обмеженням конкуренції і суперечить приписам ст.53 Закону України «Про банки і банківську діяльність» просить суд визнати недійсним оспорюваний договір.

Позиція Відповідача.

Відповідач вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав того, що Позивач, як позичальник за Кредитним договором, на власний розсуд приймав рішення про необхідність отримання кредиту, обирав контрагента (банку) для укладення договору, виходячи із запропонованих умов кредитування, керуючись принципом свободи договору мав всі можливості для звернення для отримання кредиту до іншої установи, а наведені розрахунки вартості щодо вартості предмета забезпечення не відповідають умовам укладеного кредитного договору.

Також, Відповідач зазначає, що з огляду на умови всіх Договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору є очевидним, що твердження Позивача про його обов`язок за новою редакцією кредитного договору від 30.04.2009р. надати забезпечення загальною вартістю 74448839,60грн. додатково до вже наданого при укладанні 05.02.2007р. кредитного договору забезпечення загальною вартістю 48695758грн. є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності

Відповідач також зазначає, що правовідносини між Банком та МПП ВКФ «Гелікон» не є споживчим кредитуванням і до таких відносин не застосовуються відповідні нормативні акти; Відповідач здійснював банківську діяльність на підставі ліцензії Національного банку України №43 від 27.01.2006 р., яка дозволяла здійснювати банківські операції, в тому числі надання кредитів в іноземній валюті.

Також, Відповідач зазначає про сплив строку позовної давності за позовними вимогами Позивача.

Щодо тверджень Позивача про підписання кредитного договору позивачем всупереч реальній волі та інтересам Позивача Відповідач зазначає, що Позивач на власний розсуд приймав рішення про необхідність отримання кредиту, обирав контрагента (банк), виходячи із запропонованих умов кредитування.

З приводу доводів Позивача про підписання оспорюваного договору особою, яка не мала відповідних повноважень від імені банку Відповідач зазначає, що заступник директора філії – начальник відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії Банку п. Ідзик І.М. підписував та мав весь необхідний обсяг повноважень для укладення від імені Банку вищезазначених договорів.

Щодо посилань Позивача на положення ст. 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Відповідач зазначає, що Позивачем не наведено обґрунтованих посилань на обставини, які б свідчили, що внаслідок укладення нової редакції від 30.04.2009р. Кредитного договору №28 від 05.02.2007р. Відповідач обмежив конкуренцію інших банків чи монополізував своє становище на ринку банківських послуг, або встановив процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості, що, на думку Відповідача, свідчить про безпідставність таких доводів Позивача.

Позиція Третьої особи:

Третя особа проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав отримання кредиту для визначених договором цілей, а також того, що Позивач є юридичною особою, Третя особа підтримує заявлені Відповідачем доводи щодо того, що до правовідносин, які виникли між сторонами, не застосовуються положення чинного законодавства про споживче кредитування.

Окрім того, Третя особа звертає увагу суду на те, що Позивач застосовує редакцію законодавства, яка чинна станом на час подання позову до суду в той час, як застосуванню підлягають норми, чинні станом на час укладення спірного правочину.

Щодо права Відповідача видавати кредит в іноземній валюті Третя особа зазначає, що на момент укладення Кредитного договору від 05.02.2007р. Відповідач мав право здійснювати такі операції на підставі ліцензії Національного банку України від 27.01.2006р. №43 та Дозволу від 27.01.2006р. №43-2 із додатком. Наявність у Банку права надавати кредити в іноземній валюті підтверджена також листом Національного банку України від 09.01.2007р. №41-216/55-130 і від 03.10.2007р. №41-211/1814-10108.

Щодо доводів Позивача про вартість заставленого майна Третя особа зазначає, що в забезпечення виконання умов кредитного договору Позивачем та Відповідачем укладались договори застави та іпотеки, які є чинними та не розірвані, відтак, питання оцінки їх умов не входить до предмета доказування при розгляді спору щодо визнання недійсним кредитного договору.

Окрім того, Третя особа зазначає про сплив строку позовної давності.

Щодо тверджень Позивача про підписання кредитного договору Позивачем всупереч реальній волі та інтересам Позивача Третя особа зазначає, що Позивач на власний розсуд приймав рішення про необхідність отримання кредиту, обирав контрагента (банк), виходячи із запропонованих умов кредитування.

З приводу доводів Позивача про підписання оспорюваного договору особою, яка не мала відповідних повноважень від імені банку Третя особа зазначає, що між банком та позичальником було укладено ряд договорів, зобов`язання за якими було виконано Відповідачем.

Також Третя особа зазначила, що зміна умов забезпечення кредитних зобов`язань призвели до необхідності укладенням між Сторонами ряду правочинів, кожен з яких містить посилання на кредитний договір №28 від 05.02.2007р. в новій редакції від 30.04.2009р. та містить особистий підпис Горного М.М.

При цьому, звертає увагу суду на те, що, з врахуванням наведеного та в силу приписів ст.241 ЦК України, зважаючи на те, що оскаржувана редакція кредитного договору містить печатку банку, та схвалена як банком, так й МПП ВКФ «Гелікон», Сторонами прийняті та виконані умови кредитного договору в редакції від 30.04.2009р., з урахуванням правових висновків, що викладені в постанові Верховного Суду від 23.07.2019р. у справі №918/780/18, відсутні підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч.9, 10 ст.81 ГПК України У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, заявлених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими і в позові слід відмовити у повному обсязі з огляду на наступне.

27.01.2006р. Національним банком України видано Відкритому акціонерному товариству «Кредобанк» банківську ліцензію №43 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

На підставі вказаної Ліцензії Національним банком України 27.01.2006р. видано Відкритому акціонерному товариству «Кредобанк» Дозвіл №43-2 на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Додатком до вказаного дозволу визначено Перелік операцій, які має право здійснювати Відкрите акціонерне товариство «Кредобанк».

05.02.2007р. між Малим приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою «Гелікон» (надалі – Позивач, Позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Кредобанк» (надалі – Відповідач, Банк) укладено Кредитний договір №28, за умовами якого (п.1.1. Договору) Банк зобов`язувався надати Позичальнику грошові кошти (надалі – Кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених договором, а Позичальник зобов`язувався повернути кредит і сплатити проценти за користування ним та комісії.

Пунктами 2.1.1.-2.1.3. Договору встановлено, що розмір та валюта кредиту становлять 5000000 доларів США; призначення кредиту – поповнення обігових коштів; процентна ставка – 12 відсотків річних.

Відповідно до п.2.2. Договору дата остаточного повернення Кредиту – 04.02.2010р.

Кредит видається на умовах забезпеченості, повороткості, строковості, платності та цільового характеру використання (п.2.5. Договору).

Відповідно до п.2.7. Договору датою видачі Кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку (утворенням строкової заборгованості по позичковому рахунку).

Згідно п.2.8. Договору Позичальник мас право відмовитись від одержання Кредиту частково або в повному обсязі до дати надання Кредиту.

Пунктом 3.1. Договору Сторонами передбачено, що виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором забезпечуються способами, що обумовлені в ньому та/або договорах, укладених з метою забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань перед Банком за цим Договором.

Відповідно до п.3.3. Договору в якості забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором Третіми Особами надаються наступні види Забезпечення: порука власника та директора МПП ВКФ «Гелікон» - п. ОСОБА_1 .

Згідно п.4.1. Договору за надання Кредиту Позичальник сплачує Банку наступні комісії, встановлені тарифами Банку:

4.1.1. за розгляд кредитної заявки 1000грн., сплачується в день підписання кредитного договору;

4.1.2. за видачу Кредиту 62500 доларів США сплачується згідно наступного графіку: 5300 доларів США В день підписання кредитного договору; 57200 доларів США сплачується щомісячно рівномірними частинами (по 5200 доларів США) протягом 11 місяців, починаючи з другого місяця від дати підписання кредитного договору.

4.1.3. за управління Кредитом 500грн. сплачується щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця.

4.1.4. за дострокове повне погашення Кредиту з одночасним розірвання Договору, за умови, якщо строк до остаточного повного погашення кредитної заборгованості становить більше 90 днів - 0,5% від суми кредиту, який повертається достроково.

4.1.5. інші комісії – відповідно до діючих тарифів Банку. Комісії, встановлені в іноземній валюті, сплачуються клієнтом в національній валюті за курсом НБУ згідно порядку сплати, що передбачається тарифами Банку, на рахунок № НОМЕР_1 .

Пунктом 4.2. Договору Сторонами встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредит) за методом “факт/360” (фактична кількість днів у місяці, але, умовно, 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п.2.1.3. Договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному у п.2.2. Договору. Нарахування комісій відбувається згідно строків, передбачених Обліковою політикою Банку, до терміну вказаному у п.2.2. Договору.

Відповідно до п.4.3. Договору Позичальник сплачує проценти, нараховані відповідно до п.4.2 Договору, у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти на рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно п.5.1. Договору Позичальник зобов`язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені Договором та/або додатками до нього. Повернення Кредиту здійснюється відповідно до Графіку: до 04.09.2009р. – 834000 доларів США; до 04.10.2009р. – 834000 доларів США; до 04.11.2009р. – 834000 доларів США; до 04.12.2009р. – 834000 доларів США; до 04.01.2010р. – 834000 доларів США; до 04.02.2010р. – 830000 доларів США.

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (повернення Кредиту або його частини, оплати процентів, комісій) Позичальник на вимогу банку сплачує йому пеню за зобов`язаннями у гривні - в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки; за зобов`язаннями в іноземній валюті - 0,05% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.

При не поверненні або несвоєчасному поверненні суми Кредиту (його частини) в гривні Позичальник на вимогу Банку повертає цю суму Кредиту збільшену на розмір індексу інфляції за весь час прострочення (п.7.2. Договору).

Відповідно до п.11.1. Договору Договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Згідно п.12 Договору зміни та доповнення до цього Договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення Додаткових договорів, підписаних уповноваженими нате Представниками Сторін, крім випадків передбачених Договором. Усі Додаткові договори і Додатки до Договору є його невід`ємною частиною.

Вказаний Договір від імені Банку підписано директором Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк» Смоляк Ю.С.; від імені Позичальника – директором МПП ВКФ «Гелікон» Горним М.М., підписи вказаних осіб завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

Договорами про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 18.07.2007р. №1, від 08.08.2017р. №2, від 05.09.2007р. №3, від 29.02.2008р. №4, від 15.04.2008р. №5, від 19.03.2009р. №6, від 19.03.2009р. №7 Сторонами вносились зміни і доповнення до кредитного договору щодо переліку заставного майна, видів забезпечення, загальної вартості забезпечення, збільшення строку позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафу, плати за розгляд заявки про внесення змін до договору.

Вказані Договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від імені Банку підписано директором Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк» Смоляк Ю.С. або заступником директора Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк», начальником відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк» Ідзиком І.М.; від імені Позичальника – директором МПП ВКФ «Гелікон» Горним М.М., підписи вказаних осіб завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

30.04.2009р. між Сторонами укладено Кредитний договір №28 (нова редакція) (надалі – оспорюваний Договір), яким закріплюється домовленість Сторін про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №28 від 05 лютого 2007 року зі всіма змінами та доповненнями, шляхом викладення його в новій редакції наступного змісту:

Банк зобов`язується надати у власність Позичальникові грошові кошти (надалі - Кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним (п.1 оспорюваного Договору).

Пунктами 2.1.1.-2.1.3. оспорюваного Договору встановлено, що розмір та валюта кредиту становлять 5370000 доларів США; призначення кредиту – компенсація витрат, пов`язаних з інвестиційною діяльністю підприємства; процентна ставка – 14% річних.

Відповідно до п.2.2. оспорюваного Договору дата остаточного повернення Кредиту – 04.02.2017р.

Кредит видається на умовах забезпеченості, повороткості, строковості, платності та цільового характеру використання (п.2.5. оспорюваного Договору).

Відповідно до п.2.7. оспорюваного Договору датою видачі Кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку (утворенням строкової заборгованості по позичковому рахунку).

Згідно п.2.8. оспорюваного Договору Позичальник мас право відмовитись від одержання Кредиту частково або в повному обсязі до дати надання Кредиту.

Пунктом 3.1. оспорюваного Договору Сторонами передбачено, що виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором забезпечуються способами, що обумовлені в ньому та/або договорах, укладених з метою забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань перед Банком за цим Договором.

Відповідно до п.3.3. оспорюваного Договору в якості забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором Третіми Особами надаються наступні види Забезпечення: порука власника та директора МПП ВКФ «Гелікон» - п. ОСОБА_1 .

Згідно п.4.1. оспорюваного Договору за надання Кредиту Позичальник додатково до комісій, визначених п.4.1. Договору сплачує Банку наступні комісії, встановлені тарифами Банку:

4.1.1. за розгляд кредитної заявки 1000грн., сплачується в день внесення змін в кредитний договір;

4.1.2. за внесення змін в умови кредитування – 1000грн., сплачується в день внесення змін в кредитний договір.

4.1.3. за управління Кредитом 500грн. сплачується щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця.

4.1.4. за дострокове повне погашення Кредиту з одночасним розірвання Договору, за умови, якщо строк до остаточного повного погашення кредитної заборгованості становить більше 90 днів - 0,5% від суми кредиту, який повертається достроково.

4.1.5. інші комісії – відповідно до діючих тарифів Банку.

4.1.6. Комісії, встановлені в іноземній валюті, сплачуються клієнтом в національній валюті за курсом НБУ згідно порядку сплати, що передбачається тарифами Банку.

Пунктом 4.2.1. оспорюваного Договору Сторонами встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредит) за методом “факт/360” (фактична кількість днів у місяці, але, умовно, 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п.2.1.3. Договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному у п.2.2. Договору. Нарахування комісій відбувається згідно строків, передбачених Обліковою політикою Банку, до терміну вказаному у п.2.2. Договору.

Нарахування комісій відбувається згідно строків, передбачених Обліковою політикою Банку до терміну, вказаного в п.2.2. Договору (п.4.2.2. оспорюваного Договору).

Відповідно до п.4.2.3. оспорюваного Договору нарахування процентів га комісій за користування Кредитом може бути припинене раніше, ніж до настання терміну, вказаного в п. 2.2. цього Договору, у випадках передбачених законодавством України або за згодою сторін.

Пунктом 4.3. оспорюваного Договору встановлено, що Позичальник сплачує проценти, нараховані відповідно до п.4.2.1. цього Договору, у валюті Кредиту згідно графіку: За період з 01.05.09р. по 31. 12.2013р. сплачуються щоквартально по періодах: з 01.05.2009р. по 30.06.2009р. - 20000 доларів США; з 01.07.2009р. по 30.09.2009р. - 40000 доларів США.; з 01.10.2009р. по 31.12.2009р. - 70000,00 доларів США; з 01.01.2010р. по 31.03.2010р. - 50000 доларів США; з 01.04.2010р. по 30.06.2010р. - 120000 доларів США; з 01.07.2010р. по 30.09.2010р. - 140000 доларів США; з 01.10.2010р. по 31.12.2010р. – 160000 доларів США; з 01.01.2011р. по 31.03.2011р. – 180000 доларів США; з 01.04.2011р. по 30.06.2011р. – 160000 доларів США; з 01.07.2011р. по 30.09.2011р. – 176000 доларів США; з 01.10.2011р. по 31.12.2011р. - 192000 доларів США; з 01.01.2012р. по 31.03.2012р. - 208000 доларів США; з 01.04.2012р. по 30.06.2012р. - 224000 доларів США; з 01.07.2012р. по 30.09.2012р. - 240000 доларів США; з 01.10.2012р. по 31.12.2012р. - 256000 доларів США; з 01.01.2013р. по 31.03.2013р. - 264000 доларів США; з 01.04.2013р. по 30.06.2013р. - 320000 доларів США; з 01.07.2013р. по 30.09.2013р. – 320000 доларів США; з 01.10.2013р. по 31.12.2013р. сума фактично нарахованих та несплачених процентів. В разі відсутності несплачених відсотків за період з 01.04.2009р. по 30.09.2013р. на суму кредиту сплачуються щомісяця; з 01.01.2014р. до кінця терміну кредитування – проценти сплачуються щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти.

Згідно п.5.1. оспорюваного Договору Позичальник зобов`язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені Договором та/або додатками до нього. Повернення Кредиту здійснюється відповідно до Графіку повернення кредиту, який є додатком до Договору.

Пунктом 7.1. оспорюваного Договору встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (повернення Кредиту або його частини, оплати процентів, комісій) Позичальник на вимогу банку сплачує йому пеню за зобов`язаннями у гривні - в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки; за зобов`язаннями в іноземній валюті - 0,05% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.

При не поверненні або несвоєчасному поверненні суми Кредиту (його частини) в гривні Позичальник на вимогу Банку повертає цю суму Кредиту збільшену на розмір індексу інфляції за весь час прострочення (п.7.2. оспорюваного Договору).

Відповідно до п.9.3.6 оспорюваного Договору Позичальник зобов`язувався починаючи з травня 2009 року проводити щомісячно не менше 70% загального грошового обороту по Поточних рахунках, відкритих у ВАТ «Кредобанк».

Відповідно до п.11.1. оспорюваного Договору Договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Згідно п.12 оспорюваного Договору зміни та доповнення до цього Договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення Додаткових договорів, підписаних уповноваженими нате Представниками Сторін, крім випадків передбачених Договором. Усі Додаткові договори і Додатки до Договору є його невід`ємною частиною.

Вказаний Договір від імені Банку підписано заступником директора Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк», начальником відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк» Ідзиком І.М.; від імені Позичальника – директором МПП ВКФ «Гелікон» Горним М.М., підписи вказаних осіб завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

30.04.2009р. між Позивачем та Відповідачем укладено Договори про внесення змін та доповнень до Договорів іпотеки, посвідчених Стоцком Т.Л., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 05.02.2007р. за реєстровим №983; 05.02.2007р. за реєстровим №986; 20.03.2009р. за реєстровим №731, якими, у зв`язку із укладенням між Сторонами 30.04.2009р. в новій редакції Кредитного договору №28 від 05.02.2007р., домовились внести зміни та доповнення до відповідних договорів іпотеки.

Вказані Договори підписано від імені Іпотекодержателя (Відповідача) Волобуєвою О.М., від імені Іпотекодавця (Позивача) директором МПП ВКФ «Гелікон» ОСОБА_1 .

Також, укладеними між Сторонами Договорами від 30.04.2009р. №1 та №2 про внесення змін та доповнень до Договорів застави від 05.02.2007р. №28/з-2; від 05.09.2007р. №28/з-4 в забезпечення виконання зобов`язань, що виникають з Кредитного договору №28 від 05.02.2007р. в новій редакції від 30.04.2009р., а також всіх додаткових договорів до нього, Сторонами досягнуто згоди про внесення відповідних змін та доповнень до вказаних договорів.

Вказані Договори від імені Банку підписано заступником директора Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк», начальником відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк» Ідзиком І.М.; від імені Позичальника – директором МПП ВКФ «Гелікон» Горним М.М., підписи вказаних осіб завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

30.04.2009р. між ОСОБА_1 та Сторонами укладено Договір поруки №28 від 05.02.2007р. (нова редакція), за умовами якого Поручитель зобов`язувався відповідати перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом, пень, штрафів, неустойок) за Кредитним договором №28 від 05.02.2007р. в новій редакції від 30.04.2009р., укладеним між Боржником та Кредитором.

Вказаний Договір від імені Банку підписано заступником директора Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк», начальником відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк» Ідзиком І.М.; від імені Боржника – директором МПП ВКФ «Гелікон» Горним М.М., від імені Поручителя – громадянином України Горним М.М., підписи кредитора та Боржника завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

Окрім того, Договором про внесення змін та доповнень від 27.05.2009р. №1 внесено зміни та доповнення до оспорюваного договору щодо переліку заставного майна та збільшення строку позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафу.

Вказаний Договір про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від імені Банку підписано заступником директора Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк», начальником відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії ВАТ «Кредобанк» Ідзиком І.М.; від імені Позичальника – директором МПП ВКФ «Гелікон» Горним М.М., підписи вказаних осіб завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

Також, укладеним між Сторонами Договором іпотеки від 27.05.2009р. серед іншого, досягнуто згоди про те (п.1.1. Договору), що цей договір іпотеки забезпечує виконання зобов`язань Іпотекодавця та вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором №28 від 05.02.2007р. в новій редакції від 30.04.2009р.

Вказаний Договір підписано від імені Іпотекодержателя (Відповідача) Волобуєвою О.М., від імені Іпотекодавця (Позивача) директором МПП ВКФ «Гелікон» Горним Михайлом Михайловичем.

Позивач з підстав несправедливості та невідповідності принципу сумлінності умов Кредитного договору від 05.02.2007р. №28, що мало наслідком дисбаланс договірних відносин на погіршення становища суб`єкта господарювання, порушення під час укладення Договору вимог чинного законодавства щодо зазначення в Договорі його істотних умов, а також введення Відповідачем Позивача в оману при укладенні вказаного Договору просить суд визнати недійсним Кредитний договір від 05.02.2007р. №28 (нова редакція від 30.04.2009р.).

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що оспорюваний договір не роз`яснює чи Кредитний договір від 05.02.2007р. №28 має юридичну силу і є дійсним; чи заставне майно Позивача є і далі в заставі через те, що ВАТ «Кредобанк» в оспорюваному договорі вимагало від Позивача ще певну кількість майна в заставу.

Так, за Кредитним договором від 05.02.2007р. №28 Позивачем надано в заставу майна на суму 48695758грн., а за оспорюваним договором – 74448833грн. З підстав наведеного Позивач підсумовує, що вартість переданого Позивачем Відповідачу в заставу майна за двома договорами складає 123144591грн.

Окрім того, вказує, що підготовка редакції оспорюваного договору здійснювалась Відповідачем одноосібно без залучення до цього процесу Позивача. Редакція оспорюваного договору надана Відповідачем Позивачу в день його укладення, що унеможливило його вивчення Позивачем, тим більше, з врахуванням відсутності спеціальних знань Позивача у даній сфері.

Позивач вважає, що кредитний договір містить умови, які є не справедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища суб`єкта господарювання, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору не дійсним.

Так, п.2.1.4. Договору передбачає порядок перегляду відсоткової ставки за користування кредитними коштами відповідно до умов Договору; п.2.1.5. деталізує порядок перегляду відсоткової ставки в сторону збільшення; п.8.1. передбачає право Банку вимагати від позичальника додаткової сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки ПБУ. На думку позивача, таке положення Договору ускладнює розрахунки між сторонами, оскільки подвійна облікова ставка НБУ - це змінна вели чи н а, яка в різні періоди часу складала від 10 до 22% річних; п.8.6. передбачає штраф за порушення Позичальником умов Договору в розмірі 500грн.

Оскільки всі наведені пункти Договору регулюють питання розрахунків між Сторонами, то, на думку Позивача, їх несправедливі умови мають суттєве значення для висновку про несправедливість умов Договору в цілому.

Також, Позивач зазначає, що під час укладення оспорюваного правочину були допущені порушення умов чинного законодавства, які призвели до позбавлення Позивача можливості вносити зміни до договору і при його укладенні позивач змушений був погодитись на запропоновані Відповідачем умови, в тому числі істотні та щодо процентної ставки. Зокрема, Позивачем не додержано вимог закону щодо дотримання істотних умов щодо надання позичальнику повної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання кредиту, забезпеченого іпотекою, навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості щодо реальної відсоткової ставки і абсолютного значення подорожчання кредиту, яка суттєво відрізняється від реальної відсоткової ставки за кредитом,яка обумовлена Сторонами в договорі. Окрім того, у змісті оспорюваного договору не встановлено та не визначено для Позивача умов договору щодо збереження реальної вартості предмета іпотеки та порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання кредиту в іноземній валюті, що, в свою чергу, суттєво порушує баланс договірних правовідносин, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Також, Позивач зазначає, що оспорюваний договір не містять умов щодо настання валютних ризиків для Позивача, не розкрито та є відсутніми обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення боргу шляхом оприлюднення їх у письмовій формі ще до укладання такого Договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ №168 від 10.05.2007р.

Щодо кредитної ставки Позивач зазначає, що відсоткова ставка за використання кредитних коштів становить 12% річних. Тобто вихідним параметром для розрахунку вартості кредиту зазначено відсоткову ставку 12 % річних. Реальна відсоткова ставка за користування кредитом 14 % річних. Абсолютне значення подорожчання кредиту (тобто, фактична сума переплати за кредитом) за Договором про надання споживчого кредиту складає 5370000дол. США. При виконанні розрахунку в національній валюті, з врахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, сума абсолютного значення подорожчання кредиту) становить на момент укладення кредитного договору 25250000грн. (5000000.00 дол. США х 5,05) на момент укладання договору (нова редакція) 41349000грн. (5370000,00 дол. США х 7,70). Даний показник на 370000дол. США більший, ніж встановлено кредитним договором від 5 лютого 2007р. Умовами Кредитного договору в порушення п.3.8 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» споживача не попереджено про відповідальність за валютні ризики під час виконання зобов`язань.

З наведеного Позивач підсумовує, що через документальне недотримання Додатку до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р., оформлення додатку №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» містить не узгоджені та суперечливі дані щодо погашення кредиту. А саме: дані, які викладені в графіку 2 «Сума платежу за розрахунковий період» за своїм змістом не відповідають цифровим показникам, зазначеним у колонці. З наведеного Позивач робить висновок про те, що в момент підписання Кредитного Договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов Договору, ціни та відсоткової ставки. А тому волевиявлення позивача на укладання Кредитного Договору у вигляді та розмірах, зазначених у Кредитному Договорі, суперечили його волевиявленню на його укладання саме на таких умовах. Відповідач скористався тим, що Позивачу об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного Договору і він був введений в оману при отримання кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні Кредитного Договору та не зазначив їх в його змісті.

Також, Позивач зазначає, що Відповідач приховав від Позивача повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов Договору, чим фактично ввів Позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би Позивач Відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

У поданій 20.01.2020р. за вх. №3161/20 Відповіді на відзив від 17.01.2020р. вих. №09-01 в спростування наявності у Відповідача ліцензії Позивач зазначає, що, у відповідності до ст.ст.47 та 49 Закону України «про банки і банківську діяльність» для видачі кредиту в іноземній валюті банк повинен мати банківську ліцензію і письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який Відповідачем одержано 10.08.2007р. в той час, як договір укладено 05.02.2007р., тобто більш, ніж через шість місяців після укладення договору.

З підстав наведеного Позивач зазначає, що Відповідач діяв недобросовісно, оскільки не мав права видавати кредит Позивачу без спеціального дозволу (Генеральної ліцензії), що є підставою до визнання оспорюваного договору недійсним.

Окрім того, підставою до визнання оспорюваного договору недійсним є також заборона Позивачу укладати інші договори і не вчиняти дії, які б суперечили умовам кредитного договору. При цьому, між Сторонами укладались договори щодо збільшення процентної ставки за кредитом на 2%, а також збільшення тіла кредиту на 370000доларів США, при укладенні якого Відповідач приховав від Позивача повну і об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів Позивача в оману.

Окремою підставою визнання оспорюваного договору недійсним, на думку Позивача, є невідповідність зазначеної в договорі процентної ставки реально сплачуваній Позивачем та відсутність детального зазначення у ньому сукупної вартості кредиту і ненадання інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту з врахуванням укладення додаткових угод, які суперечать первісному кредитному договору.

Окрім того, оспорюваний договір не містить відповідальності банку щодо видачі кредиту, яка передбачена ч.2 ст.345 ГК України.

Також, Позивач зазначає, що з пункту 9.4. оспорюваного договору випливає дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду Позивачу, оскільки договором не передбачено його право на розірвання договору у зв`язку із збільшенням його ціни через зміну НБУ індексу, що впливає на визначення розміру процентної ставки, котру фактично був змушений виплачувати Позивач. Вказані обставини фактично є зміною істотної умови договору – його ціни.

У поданій 20.02.2020р. за вх. №462/20 Заяві від 15.02.2020р. вих. №27-02 Позивач змінює першу із двох первісно заявлених підстав позову – недотримання Відповідачем принципу сумлінності на ті, які викладені в заяві. Другу ж підставу позову – введення Відповідачем Позивача в оману залишає без змін.

Так, згідно викладених в заяві від 20.02.2020р. вх. №462/20 доводів, Позивач просить суд визнати недійсним оспорюваний договір з підстав невідповідності його умов вимогам чинного законодавства, зокрема щодо сплати Позивачем процентів за користування кредитом та комісій за оспорюваним договором в іноземній валюті, оскільки ці платежі є платою за послуги, право на яку виникає тільки за наявності індивідуальної ліцензії НБУ, яка була відсутня у Відповідача станом на час укладення спірного договору.

Окрім того, зазначена у п. 4.1 умова Кредитного договору, якою встановлений обов`язок позивальника сплачувати банку комісії суперечить п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених поставою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. №168, що діяли на момент укладення кредитного договору; Кредитний договір, всупереч п.п. 3.2, 3.3, 3.4, 3.8 Правил, не містить такої інформації, а саме: відсутня методика, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом; відсутній графік платежів, який має бути докладно розписаний з урахуванням сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом; відсутнє абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі); відсутнє обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тощо).

Також, підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, на думку Позивача, є підписання оспорюваного договору Позивачем всупереч його волі та інтересам, оскільки Позивач не згідний з певними його умовами.

Окрім того, підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, на думку Позивача, є встановлення оспорюваним договором обов`язку Позивача, окрім сплати відсотків за користування кредитом, сплачувати винагороду за користування кредитом, чим фактично визначено додаткову (подвійну) оплату за користування Позивачем кредитними коштами.

Окремою підставою до визнання оспорюваного договору недійсним, на думку Позивача, є його підписання особою, яка не мала відповідного обсягу повноважень, оскільки директору Позивача не відомо хто саме підписав договір від імені Відповідача, так як на момент його підписання Позивачем оспорюваний договір вже був підписаний від імені Відповідача.

Крім того, Позивач вказує на те, що оспорюваний правочин спрямований на обмеження конкуренції, оскільки п.9.3.6 договору містить положення про зобов`язання Позивача як Позичальника включають, зокрема, починаючи з травня 2009 року проводити щомісячно не менше 70% загального грошового обороту по Поточних рахунках, відкритих у ВАТ «Кредобанк», що є обмеженням конкуренції і суперечить приписам ст.53 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Аналогічні за змістом доводи викладено Позивачем у поданій 27.04.2020р. за вх. №16578/20 відповіді на відзив на заяву про зміну підстав позову від 24.04.2020р. вих. №49-04.

Відповідач у поданому 09.01.2020р. за вх. №562/20 Відзиві на позовну заяву від 26.12.2019р. вих. №Іг0026226122019і вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав того, що Позивач, як позичальник за Кредитним договором, на власний розсуд приймав рішення про необхідність отримання кредиту, обирав контрагента (банку) для укладення договору, виходячи із запропонованих умов кредитування, керуючись принципом свободи договору мав всі можливості для звернення для отримання кредиту до іншої установи, а наведені розрахунки вартості щодо вартості предмета забезпечення не відповідають умовам укладеного кредитного договору, оскільки, згідно з первісною редакцією договору, вартість предметів забезпечення становила 48212382,06грн., а внаслідок укладення Договору про внесення змін та доповнень до договору від 19.03.2009р. №6, вартість предметів забезпечення склала 75746613,12грн.

Зазначає, що з огляду на умови всіх Договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору є очевидним, що твердження Позивача про його обов`язок за новою редакцією кредитного договору від 30.04.2009р. надати забезпечення загальною вартістю 74448839,60грн. додатково до вже наданого при укладанні 05.02.2007р. кредитного договору забезпечення загальною вартістю 48695758грн. є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Заставна вартість предметів забезпечення у розмірі 74448839,60грн, про яку йдеться у новій редакції кредитного договору від 30.04.2009р., - це загальна заставна вартість всіх предметів забезпечення, які вже були визначені предметом застави/іпотеки у Договорі про внесення змін та доповнень від 19.03.2009р. №6.

Посилання Позивача на норми Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. №168 Відповідач спростовує тим, що, згідно з п.2.1.2. кредитного договору у первісній редакції призначенням кредиту є поповнення обігових коштів, а згідно з п.2.1.2 кредитного договору у новій редакції від 30.04.2009р. - компенсація витрат, пов`язаних з інвестиційною діяльністю підприємства. Зважаючи на наведене та те, що Позивач (Позичальник) є юридичною особою, а отримання кредиту було обумовлено підприємницькою діяльністю позичальника, правовідносини між Банком та МПП ВКФ «Гелікон» не є споживчим кредитуванням і до таких відносин не застосовуються вказані нормативні акти.

З аналогічних підстав Відповідач спростовує доводи позивача щодо незазначення в оспорюваному договорі про чинність Кредитного договору від 05.02.2007р. №28, оскільки такі положення передбачено законодавством лише для споживчого кредитування.

Щодо надання кредиту в іноземній валюті Відповідач зазначає, що на момент укладення кредитного договору АТ «Кредобанк» (ще у формі відкритого акціонерного товариства) здійснював банківську діяльність на підставі ліцензії Національного банку України №43 від 27.01.2006 р., яка дозволяла здійснювати банківські операції, в тому числі надання кредитів в іноземній валюті.

При цьому акцентує, що Відповідачем належним чином виконано взяті на себе договірні зобов`язання, надано Позивачу кредитні кошти в сумі 5366646 доларів США, Позивач одержав такі кошти, багаторазово укладав договори про внесення змін і доповнень до договору, але не виконав належним чином своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та слати процентів за користування ними. Вказане, на думку Відповідача, не відповідає принципам розумності і справедливості, є проявом суперечної поведінки та унеможливлює задоволення позову і визнання оспорюваного договору недійсним.

Також, Відповідач зазначає про сплив строку позовної давності за позовними вимогами Позивача.

У поданому 27.01.2020р. за вх. №4393/20 Запереченні від 22.01.2020р. вих. №Іг0021022012020і Відповідач, в спростування вкладених у відповіді на відзив доводів Позивача покликається на неправомірність застосування Позивачем редакції статті 345 ГК України в редакції, чинній станом на час звернення із позовом до суду, в той час,як застосуванню підлягає норма в редакції станом на час укладення оспорюваного правочину.

В той же час, Відповідач зазначає, що Лист Національного банку України від 03.10.2007 року № 41-211/1814-10108 містить інформацію про банки, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями станом на 01.10.2007року. Проте у Листі Національного банку України від 09.01.2007 року №41-216/55-130 міститься інформація про банки, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями станом на 05.01.2007року. У п. 140 Додатку до цього Листа Національного банку України «СПИСОК БАНКІВ та перелік операцій, на здійснення яких банки отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл національного банку України на здійснення операцій станом на 05.01.2007 року» вказано, що Відкрите акціонерне товариство «Кредобанк» мас банківську ліцензію №43 від 27.01.2006р. та письмовій дозвіл на здійснення операцій №43-2 від 27.01.2006р.

Таким чином, твердження Позивача щодо відсутності ліцензії та дозволу є безпідставними, так як на момент укладення кредитного договору від 05.02.2007р. №28 Банк діяв на підставі банківської ліцензії Національного банку України №43 від 27.01.2006р. та письмового дозволу на здійснення операцій № №43-2 від 27.01.2006р., відповідно до яких мав право здійснювати в тому числі операції з валютного кредитування.

Твердження Позивача щодо укладення додаткових угод всупереч встановленій п.13.6. оспорюваного договору забороні внесення змін до договору Відповідач спростовує приписами ст.627 ЦК України та розділу 12 кредитного договору від 05.02.2007р. №28 щодо свободи договору.

Посилання Позивача на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 Відповідач спростовує тим, що такі правила були затверджені через три місяці після укладення оспорюваного договору, тобто не існували станом на час його укладення, а відтак, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Також Відповідач звертає увагу на те, що вказані правила регламентують надання споживчого кредиту, а спірні правовідносини не підпадають під визначення споживчого кредитування з огляду на визначену в кредитному договорі мету одержання кредитних коштів та те, що позичальник є юридичною особою.

Окрім того, зазначає, що Позивач у відповіді на відзив покликається на те, що наведені ним аргументи окремо чи у сукупності дають законні підстави визнати оскаржуваний кредитний договір та його наступні редакції (оскільки вони є невід`ємними частинами первісного договору - п. 12.2 Договору) недійсним в той час, як в позовній заяві міститься лише вимога про визнання недійним кредитного договору в новій редакції від 30.04.2009р., а положення ГПК України не наділяють позивача правом та процесуальною можливістю доповнювати позов новими позовними вимогами шляхом збільшення переліку правочинів, які позивач просить визнати недійсними, з одного до семи, оскільки це є одночасною зміною предмету та підстав позову.

У поданому 10.03.2020р. за вх. №11784/20 Відзиві на заяву про зміну підстав позову від 03.03.2020р. вих. №Іг0008103032020і Відповідач зазначає, що станом на час укладення кредитного договору (05.02.2007р.) Відповідач ще у формі відкритого акціонерного товариства мав право надавати кредити в іноземній валюті на підставі ліцензії Національного банку України № 43 від 27.01.2006 року та Дозволу № 43-2 від 27.01.2006 року із додатком. Наявність у Банку права надавати кредити в іноземній валюті підтверджена також листами Національного банку України від 09.01.2007 року №41-216/55-130 та від 03.10.2007 року №41-211/1814-10108.

Крім того, Відповідач зазначає про хибність тверджень Позивача щодо можливості укладення кредитних договорів в іноземній валюті виключно за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, а весь період дії режиму валютного регулювання.

Посилання Позивача на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 Відповідач спростовує тим, що такі правила були затверджені через три місяці після укладення оспорюваного договору, тобто не існували станом на час його укладення, а відтак, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Також Відповідач звертає увагу на те, що вказані правила регламентують надання споживчого кредиту, а спірні правовідносини не підпадають під визначення споживчого кредитування з огляду на визначену в кредитному договорі мету одержання кредитних коштів та те, що позичальник є юридичною особою.

Щодо тверджень Позивача про підписання кредитного договору позивачем всупереч реальній волі та інтересам Позивача Відповідач зазначає, що Позивач на власний розсуд приймав рішення про необхідність отримання кредиту, обирав контрагента (банк), виходячи із запропонованих умов кредитування. Стверджуючи про відсутність згоди щодо «певних умов» кредитного договору, Позивач не вказує у своїй заяві, щодо якої умови між сторонами не було досягнуто згоду. Факт підписання кредитного договору з боку МПП ВКФ «Гелікон», неодноразове внесення до нього змін шляхом укладення письмових договорів, факт отримання від Банку кредитних коштів безумовно свідчать про згоду позивача з усіма умовами кредитного договору. При цьому, у разі незгоди з умовами кредитування, які були запропоновані Банком, МПП ВКФ «Гелікон», керуючись принципом свободи договору, мало всі об`єктивні можливості для звернення за для отримання кредиту до іншої банківської або фінансової установи. Натомість МПП ВКФ «Гелікон» неодноразово укладало договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору, в тому числі щодо збільшення розміру кредиту, що, на думку Відповідача, свідчить про безпідставність доводів Позивача.

З приводу стягнення подвійної плати за користування кредитом шляхом передбачення в кредитному договорі комісій Відповідач зазначає, що чинне законодавство не містить заборони встановлювати комісії банку при укладенні кредитного договору.

Щодо доводів Позивача про підписання оспорюваного договору особою, яка не мала відповідних повноважень від імені банку Відповідач зазначає, що заступник директора філії – начальник відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії Банку п. Ідзик І.М. підписував, в тому числі, Договір про внесення змін та доповнень №1 від 18.07.2007р., Договір про внесення змін та доповнень №2 від 08.08.2007р., Договір про внесення змін та доповнень №3 від 05.09.2007р., Договір про внесення змін та доповнень №4 від 29.09.2008р., Договір про внесення змін та доповнень №5 від 15.04.2008р., нову редакцію від 30.04.2009р. Кредитного договору №28 від 05.02.2007р., Договір про внесення змін та доповнень №1 від 27.05.2009р. та мав весь необхідний обсяг повноважень для укладення від імені Банку вищезазначених договорів. Документи на підтвердження повноважень були наявні на момент укладання договорів для ознайомлення позичальником, жодних сумнівів щодо їх повноти та/або дійсності у МПП ВКФ «Гелікон» жодного разу не виникало. Окремо необхідно зауважити, що кредитний договір виконаний Банком, кредитні кошти надані позичальнику. Нову редакцію від 30.04.2009р. Кредитного договору №28 від 05.02.2007р. заступник директора філії - начальник відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії Банку п. Ідзик І.М. підписав на підставі довіреності від 27.01.2009р., яка посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявкою В.Я. і зареєстрована за №809, проте, зважаючи на понад десятирічний строк, який минув з дати укладання оспорюваного договору, Відповідач не має можливості оперативно надати копію вищевказаної довіреності.

З приводу посилань Позивача на положення ст. 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди, банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку, банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції Відповідач зазначає, що Позивачем не наведено обґрунтованих посилань на обставини, які б свідчили, що внаслідок укладення нової редакції від 30.04.2009р. Кредитного договору №28 від 05.02.2007р. Відповідач обмежив конкуренцію інших банків чи монополізував своє становище на ринку банківських послуг, або встановив процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості, що, на думку Відповідача, свідчить про безпідставність таких доводів Позивача.

АТ «Кредобанк» також зауважує про сплив трирічного строку позовної давності за вимогами МПП ВКФ «Гелікон» про визнання недійсним кредитного договору у новій редакції від 30.04.2009р.

Аналогічні доводи викладено Відповідачем у поданому 12.05.2020р. за вх. №17572/20 Запереченні від 05.05.2020р. вих. №Іг0013404052020і.

Третя особа у поданих 10.02.2020р. за вх. №6976/20 Поясненнях щодо позову від 06.02.2020р. вих. №1094289 проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Позивач отримав кредит для поповнення обігових коштів (п. 2.1.2 кредитного договору в редакції від 05.02.2007 року) та компенсації витрат, пов`язаних з інвестиційною діяльністю підприємства (п. 2.1.2 кредитного договору в редакції від 30.04.2009 року). Відтак, з підстав отримання кредиту для визначених договором цілей, а також того, що Позивач є юридичною особою, Третя особа підтримує заявлені Відповідачем доводи щодо того, що до правовідносин, які виникли між сторонами, не застосовуються положення чинного законодавства про споживче кредитування.

Окрім того, Третя особа звертає увагу суду на те, що Позивач застосовує редакцію законодавства, яка чинна станом на час подання позову до суду в той час, як застосуванню підлягають норми, чинні станом на час укладення спірного правочину.

Щодо права Відповідача видавати кредит в іноземній валюті Третя особа зазначає, що на момент укладення Кредитного договору від 05.02.2007р. Відповідач мав право здійснювати такі операції на підставі ліцензії Національного банку України від 27.01.2006р. №43 та Дозволу від 27.01.2006р. №43-2 із додатком. Наявність у Банку права надавати кредити в іноземній валюті підтверджена також листом Національного банку України від 09.01.2007р. №41-216/55-130 і від 03.10.2007р. №41-211/1814-10108.

Щодо доводів Позивача про вартість заставленого майна Третя особа зазначає, що в забезпечення виконання умов кредитного договору Позивачем та Відповідачем укладались договори застави та іпотеки, які є чинними та не розірвані. Відтак, питання оцінки їх умов не входить до предмета доказування при розгляді спору щодо визнання недійсним кредитного договору.

Третя особа також акцентує на суперечливій поведінці Позивача, оскільки, подання позову про визнання недійсним кредитного договору через понад 10 років з дати його укладення за умови повного виконання такого договору Відповідачем, на думку Третьої особи, спрямовано на порушення прав Відповідача як кредитора і є проявом зловживання Позивачем правом.

Окрім того, Третя особа зазначає про сплив строку позовної давності за вимогами Позивача, оскільки така почала свій перебіг з дати укладання оспорюваного Договору, а Позивач звернувся до суду після її спливу. При цьому, звертає увагу, що підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності у правовідносинах є встановлення судом в рішенні порушення права Позивача та спливу строку позовної давності за зверненням до суду із відповідним позовом. У випадку ж недоведення Позивачем порушення своїх прав суд повинен відмовити в позові за необґрунтованістю.

Ідентичний за змістом документ подано Третьою особою 14.02.2020р. за вх. №8158/20.

06.05.2020р. Третьою особою за вх. №17250/20 подано до суду Пояснення від 04.05.2020р. вих. №1094289, у яких зазначає, що станом на час укладення кредитного договору (05.02.2007р.) Відповідач ще у формі відкритого акціонерного товариства мав право надавати кредити в іноземній валюті на підставі ліцензії Національного банку України №43 від 27.01.2006р. та Дозволу №43-2 від 27.01.2006р. із додатком. Наявність у Банку права надавати кредити в іноземній валюті підтверджена також листами Національного банку України від 09.01.2007р. №41-216/55-130 та від 03.10.2007р. №41-211/1814-10108.

Щодо тверджень Позивача про підписання кредитного договору Позивачем всупереч реальній волі та інтересам Позивача Третя особа зазначає, що Позивач на власний розсуд приймав рішення про необхідність отримання кредиту, обирав контрагента (банк), виходячи із запропонованих умов кредитування. Стверджуючи про відсутність згоди щодо «певних умов» кредитного договору, Позивач не вказує у своїй заяві, щодо якої умови між сторонами не було досягнуто згоду. Факт підписання кредитного договору з боку МПП ВКФ «Гелікон», неодноразове внесення до нього змін шляхом укладення письмових договорів, факт отримання від Банку кредитних коштів безумовно свідчать про згоду позивача з усіма умовами кредитного договору. При цьому, у разі незгоди з умовами кредитування, які були запропоновані Банком, МПП ВКФ «Гелікон», керуючись принципом свободи договору, мало всі об`єктивні можливості для звернення за для отримання кредиту до іншої банківської або фінансової установи. Натомість МПП ВКФ «Гелікон» неодноразово укладало договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору, в тому числі щодо збільшення розміру кредиту, що, на думку Третьої особи, свідчить про безпідставність доводів Позивача.

Щодо доводів Позивача про підписання оспорюваного договору особою, яка не мала відповідних повноважень від імені банку Третя особа зазначає, що між банком та позичальником було укладено ряд договорів, зокрема Договір про внесення змін та доповнень №1 від 18.07.2007р., Договір про внесення змін та доповнень №2 від 08.08.2007р., Договір про внесення змін та доповнень №3 від 05.09.2007р., Договір про внесення змін та доповнень №4 від 29.09.2008р., Договір про внесення змін та доповнень №5 від 15.04.2008р., нову редакцію від 30.04.2009р. Кредитного договору №28 від 05.02.2007р., Договір про внесення змін та доповнень №1 від 27.05.2009р., зобов`язання за якими було виконано Відповідачем. При цьому, в матеріалах справи відсутні звернення Відповідача щодо шахрайських дій. Наведеним, а також виконанням Відповідачем умов укладених між Сторонами договорів і надання Позивачу кредиту в розмірі більше 5000000доларів США спростовуються доводи Позивача щодо підписання оспорюваного договору від імені Відповідача неуповноваженою особою.

21.05.2020р. за вх. №18222/20 Третьою особою подано до суду Додаткові пояснення від 08.05.2020р. вих. №1094289, у яких в спростування викладених в судовому засіданні 05.05.2020р. у даній справі тверджень представника Позивача щодо підписання оспорюваного договору від імені Відповідача не ОСОБА_2 , що призвело до введення Позивача в оману, усвідомлення вказаного виникли в керівника Позивача в 2019 році, внаслідок чого було подано відповідний позов до суду зазначає, що оскаржувана редакція кредитного договору обумовила зміну кредитних правовідносин між Позивачем та Відповідачем порівняно з первісною редакцією, зокрема, щодо суми та призначення кредиту, розміру процентів за користування кредитом, графіку повернення кредиту та умов забезпечення. Зміна умов забезпечення кредитних зобов`язань призвели до необхідності укладенням між Сторонами ряду правочинів, зокрема: Договору від 30.04.2009р. про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, посвідченого Стоцком Т.Л., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 20.03.2009р. за реєстровим №731; Договору від 30.04.2009р. про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, посвідченого Стоцком Т.Л., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 05.02.2007р. за реєстровим №983; Договору від 30.04.2009р. про внесення змін та доповнень до договору застави, посвідченого Стоцком Т.Л., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 05.02.2007р. за реєстровим №986; Договору №1 від 30.04.2009р. про внесення змін та доповнень до Договору застави №28/з-4 від 05.09.2007р.; Договору №2 від 30.04.2009р. про внесення змін та доповнень до Договору застави №28/з-2 від 05.02.2007р. Крім того, керівник МПП ВКФ «Гелікон» Горний М.М. в якості поручителя за кредитними зобов`язаннями 30.04.2009р. уклав з банком нову редакцію Договору поруки №28 від 05.02.2007р. В подальшому, 27.05.2009р. між банком та МПП ВКФ «Гелікон» було укладено Договір №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору та Договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л. та зареєстровано в реєстрі за №1156.

Третя особа зазначає, що кожен з цих восьми договорів містить посилання на кредитний договір №28 від 05.02.2007р. в новій редакції від 30.04.2009р. та містить особистий підпис Горного М.М., а отже, на думку Третьої особи, спростовує твердження представника Позивача про те, що МПП ВКФ «Гелікон» було переконано, що виконує умови кредитного договору в редакції 2007р., так як укладення між Сторонами восьми правочинів з посиланням на кредитний договір №28 від 05.02.2007р. в новій редакції від 30.04.2009р. свідчать, що як банком, так й МПП ВКФ «Гелікон» схвалені та прийняті умови кредитного договору в редакції від 30.04.2009р.

При цьому, звертає увагу суду на те, що, з врахуванням наведеного та в силу приписів ст.241 ЦК України, зважаючи на те, що оскаржувана редакція кредитного договору містить печатку банку, та схвалена як банком, так й МПП ВКФ «Гелікон», Сторонами прийняті та виконані умови кредитного договору в редакції від 30.04.2009р., з урахуванням правових висновків, що викладені в постанові Верховного Суду від 23.07.2019р. у справі №918/780/18, відсутні підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України (у чинній станом на час укладення спірного правочину редакції) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України (у чинній станом на час укладення спірного правочину редакції) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України (у чинній станом на час укладення спірного правочину редакції) передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів; встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нормою ч.1 ст.230 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування

Відповідно до ч.2 ст.207 ГК України виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічне правове положення закріплено у ч.2 ст. 180 ГК України.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами і доповненнями), що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов`язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. (п.3.3. Постанови).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у чинній станом на час укладення спірного правочину редакції) банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії; без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України; банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом; забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп`ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України; наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Згідно ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у чинній станом на час укладення спірного правочину редакції) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Приписами ч.2 вказаної статті передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: операції з валютними цінностями; емісію власних цінних паперів; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання гарантій і поручительств та інших зобов`язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг; послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Згідно п.п.1, 2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (у чинній станом на час укладення спірного правочину редакції) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27.01.2006р. Національним банком України видано Відкритому акціонерному товариству «Кредобанк» банківську ліцензію №43 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

На підставі вказаної Ліцензії Національним банком України 27.01.2006р. видано Відкритому акціонерному товариству «Кредобанк» Дозвіл №43-2 на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Також, Листом Департаменту реєстрації та ліцензування банків Національного банку України від 09.01.2007р. №41-216/55-130 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» надіслано Перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями станом на 05.01.2007р. Згідно п.140 вказаного Листа Відкрите акціонерне товариство «Кредобанк» здійснює свою діяльність на підставі ліцензії Національного банку України №43 від 27.01.2006р. та Дозволу №43-2 від 27.01.2006р. із додатком

Окрім того, Листом Департаменту реєстрації та ліцензування банків Національного банку України від 03.10.2007р. №41-211/1814-10108 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» надіслано Перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями станом на 01.10.2007р. Згідно п.144 вказаного Листа Відкрите акціонерне товариство «Кредобанк» здійснює свою діяльність на підставі ліцензії Національного банку України №43 від 27.01.2006р. та Дозволу №43-2 від 27.01.2006р. із додатком.

З врахуванням наведеного суд вважає необґрунтованими доводи Позивача про відсутність у Відповідача ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними коштами, а відтак, неправомірності видачі Банком Позичальнику кредиту в іноземній валюті за спірним правочином та встановлення в умовах такого правочину обов`язку Позичальника сплачувати Банку комісії в іноземній валюті.

При цьому, матеріалами справи спростовуються посилання Позивача, на Правила надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. №168, оскільки такі регламентують відносини із споживчого кредитування, тобто правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту, яким є грошові кошти, що надаються споживачу (позичальнику) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

В той же час, матеріалами справи підтверджується те, що Позивач є юридичною особою, а кредитні кошти, згідно п.2.1.2 спірного правочину спірний правочин укладено для компенсації витрат, пов`язаних з інвестиційною діяльністю підприємства.

Суд звертає увагу на те, що Позивачем не обґрунтовано в чому саме полягає суперечність волі та реальним інтересам Позивача підписання спірного правочину, оскільки, Поизвачем не наведено жодних умов оспорюваного договору, які, на його думку, суперечать реальній волі та інтересам Позивача і з приводу яких Сторонами не було досягнуто згоди, а лише зазначено про незгоду з певними умовами спірного правочину.

В той же час, матеріалами справи підтверджується підписання спірного договору повноважним представником Позивача, отримання Позивачем від Відповідача кредитних коштів за ним, укладення договорів про внесення змін та доповнень до нього, укладення на виконання спірного договору правочинів, якими забезпечувалось виконання зобов`язання за ним.

При цьому, суд зважає, що, вирішуючи спори про визнання правочину (господарського договору) недійсним господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що Позивачем не обґрунтовано належними засобами доказування існування обставин того, що спірний правочин суперечить його реальній волі та інтересам.

Посилання Позивача на визначення у спірному правочині обов`язку Позивача окрім сплати відсотків за користування кредитними коштами сплачувати Відповідачу винагороду за користування кредитом, чим фактично визначено додаткову (подвійну) плату за користування кредитом спростовуються відсутністю законодавчо встановленої заборони Банку встановлювати у кредитному договорі плату за користування кредитними коштами не тільки у відсотках, а й у вигляді винагороди банку.

При цьому, суд вважає слушними доводи Третьої особи щодо того, що Позивач, у випадку незгоди із такими умовами спірного правочину, не був позбавлений права звернутись до іншої банківської чи іншої фінансової установи за отриманням кредиту.

Доказів того, що представник Позивача під час підписання та виконання спірного правочину діяв під примусом з боку Відповідача Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З врахуванням наведеного суд зазначає про необґрунтованість доводів Позивача про встановлення Відповідачем у спірному правочині подвійної плати за користування кредитом.

В обґрунтування доводів про підписання спірного правочину від імені Відповідача особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень Позивач покликається на те, що під час підписання спірного Договору Позивачем такий вже був підписаний з боку Відповідача. З підстав ненадання Відповідачем довіреності чи іншого документа, який би підтверджував повноваження представника на підписання від імені Відповідача спірного договору, а також непідписання такого договору представником Відповідача Ідзиком І.М. в присутності представника – керівника Позивача, Позивач зазначає про введення Відповідачем Позивача в оману та підписання спірного правочину з боку Відповідача неуповноваженою особою.

Суд звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується підписання заступником директора філії – начальником відділення №4 у м.Львів Першої Львівської філії Банку Ідзиком І.М. від імені Відповідача, окрім спірного правочину, Договору про внесення змін та доповнень №1 від 18.07.2007р., Договору про внесення змін та доповнень №2 від 08.08.2007р., Договору про внесення змін та доповнень №3 від 05.09.2007р., Договору про внесення змін та доповнень №4 від 29.09.2008р., Договору про внесення змін та доповнень №5 від 15.04.2008р., Договору про внесення змін та доповнень №1 від 27.05.2009р.

Окрім того, в преамбулі спірного правочину зазначено, що «… Відкрите акціонерне товариство «Кредобанк», надалі «Банк», від імені якого на підставі довіреності від 27 січня 2009р., посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявкою В.Я. і зареєстрованої за реєстровим №809, діє заступник директора філії – начальник Відділення №4 у м.Львові Першої львівської філії ВАТ «Кредобанк» п. Ідзик Ігор Михайлович, з однієї сторони…».

З врахуванням наведеного суд зазначає, що визнання Поизвачем обставини підписання спірного правочину свідчить про те, що Позивач при його підписанні був обізнаний із наявністю та обсягом повноважень особи, яка підписала такий спірний правочин від імені Відповідача та мав змогу перевірити такі.

Більш того, з врахуванням принцип свободи договору, Позивач не мав обов`язку підписувати спірний правочин у випадку наявності сумнівів щодо особи та обсягу повноважень представника Відповідача.

Таким чином суд вважає необґрунтованими належними засобами доказування посилання Позивача на обставину підписання спірного правочину від імені Відповідача особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень

Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що, з врахуванням наведених Відповідачем доводів щодо підписання спірного правочину уповноваженою особою, яка мала весь необхідний обсяг повноважень для укладення від імені Банку вищезазначених договорів та виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань за ним шляхом надання Позивачу кредитних коштів і не одноразове внесення змін та доповнень до спірного правочину і укладених в забезпечення виконання зобов`язань за таким спірним правочином договорів забезпечення суд зазначає про схвалення Відповідачем спірного правочину, а відтак, необґрунтованість позовних вимог Позивача про підписання спірного правочину особою без достатнього обсягу повноважень.

Щодо посилань Позивача на порушення Відповідачем законних прав та інтересів Позивача на здійснення господарської діяльності згідно з загальними принципами господарювання в Україні та обмеження конкуренції суд зазначає, що приписами ст.53 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у чинній станом на час укладення спірного правочину редакції) передбачено, що банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди; банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку; банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції; факти недобросовісної конкуренції щодо надання банком тих чи інших банківських послуг або здійснення операцій є підставою для заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або здійснення операцій.

Відповідно до п.9.3.6. спірного правочину Позичальник зобов`язувався починаючи з травня 2009 року проводити щомісячно не менше 70% загального грошового обороту по Поточних рахунках, відкритих у ВАТ «Кредобанк».

З врахуванням наведеного суд зазначає про безпідставність таких доводів Позивача оскільки Позивачем не доведено існування обставин, які б свідчили, що внаслідок укладення спірного правочину Відповідач обмежив конкуренцію інших банків, монополізував становище на ринку банківських послуг чи встановив процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості.

Щодо посилань Позивача на введення Відповідачем в оману при підписанні спірного правочину щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, що суперечить Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою Правління національного банку України від 10.05.2007р. №168 та призвело до укладення договору, який не відповідав волевиявленню Позивача при укладенні договору суд зазначає наступне.

Згідно п.1.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою Правління національного банку України від 10.05.2007р. №168 ( у чинній станом на час укладення спірного правочину редакції) ці Правила розроблено відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", статей 47, 49 та 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів (далі - кредитні договори), запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.

З врахуванням наведеного та встановлених судом обставин щодо того, що до правовідносин, які виникли між Сторонами не застосовується законодавство про споживче кредитування, оскільки Позивач є юридичною особою та одержав кредит для компенсації витрат, пов`язаних з інвестиційною діяльністю підприємства (п.2.1.2. оспорюваного Договору) суд зазначає про безпідставність посилання Позивача на Правила, а відтак, про необґрунтованість доводів щодо незазначення Відповідачем абсолютного значення подорожчання кредиту, реальної процентної ставки та сукупної вартості кредиту та введення цим Позивача в оману, як підстави до визнання оспорюваного Договору недійсним.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З врахуванням встановлених судом обставин суд дійшов висновків про те, що перебіг строку позовної давності за вимогами Позивача про визнання спірного правочину недійсним розпочався з наступного дня, від дня, коли Позивач дізнався про його укладення, тобто 01.05.2009р.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідач у поданих до суду 09.01.2020р. за вх. №562/20, 10.03.2020р. вх. №11784/20, 12.05.2020р. вх. №17572/20 та Третя особа у поданих 10.02.2020р. вх. №6976/20 та 14.02.2020р. вх. №8158/20 заявах по суті спору зазначають про сплив строку позовної давності за вимогами про визнання оспорюваного правочину недійсним.

З врахуванням наведеного а також встановлення судом необґрунтованості заявлених Поизвачем позовних вимог суд зазначає про відсутність правових підстав до застосування судом до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що наведеними Відповідачем та Третьою особою доводами та поданими доказами спростовуються заявлені Позивачем позовні вимоги, беручи до уваги недоведеність, з врахуванням підстав позову, заявлених Позивачем позовних вимог суд зазначає про їх безпідставність та необґрунтованість. Відтак, в позові слід відмовити у повному обсязі за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000грн.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Квитанцію від 30.10.2019р. №ПН928180 про сплату 1921грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаної Квитанції є додатком №1 до позовної заяви.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В обґрунтування розміру понесених судових витрат на оплату професійної правничої допомоги Позивач надає копію укладеного між Адвокатським об`єднанням «Шокало та партнери» та Позивачем Договору про надання правової допомоги від 18.10.2019р. №1-18/10, за умовами якого (п.1.1. Договору) Сторони домовились, що Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту правову допомогу, а саме надавати правову інформацію, роз`яснення та консультації; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом, зокрема щодо визнання недійсним кредитного договору № 28 від 05 лютого 2007 року (нова редакція від 30.04.2009), шляхом підготовки позовної заяви, апеляційних скарг на рішення, а також всіх документів, заяв та скарг від імені Клієнта; представляти інтереси Клієнта та захищати його права в суді (ведення справи); надавати в разі необхідності іншу, прямо не вказану, проте необхідну Клієнту правову допомогу, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання, у випадку, якщо така оплата прямо передбачена цим Договором.

Пунктами 3.1.3-3.1.5. Договору передбачено, що Клієнт (Позивач) зобов`язаний оплачувати витрати Адвокатського об`єднання, необхідні для виконання його обов`язків за цим Договором, понесені в інтересах Клієнта (обов`язкові платежі, витрати на відрядження, тощо); оплачувати послуги Адвокатського об`єднання в порядку та на умовах, визначених цим Договором; підписати Акт приймання-передачі Адвокатських послуг протягом трьох днів з моменту отримання. Якщо протягом десяти днів зауважень по вказаному Акту не надійшло, він вважається підписаним.

Відповідно до п.4.1. Договору оплата за цим Договором складається з гонорару, що виплачується Клієнтом в якості оплати правової допомоги, що надана Адвокатським об`єднанням за цим Договором; сум, що виплачуються Клієнтом Адвокатському об`єднанню, як покриття попередньо узгоджених з Клієнтом та документально підтверджених витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги за цим Договором.

Розмір гонорару обчислюється з урахуванням складності справи та становить фіксовану ставку у розмірі 25 000грн. без ПДВ (п.4.2. Договору). Розмір гонорару включає в себе надання послуг, визначених пунктом 1.1 даного договору, врахуванням прав, визначених пункту 2.1 даного договору. Розмір гонорару підтверджується Актом приймання-передачі Адвокатських послуг та підписується обома Сторонами.

Згідно п.4.3. Договору до складу витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги за Договором і підлягають відшкодуванню Клієнтом Адвокатському об`єднанню, відносяться видатки на оплату нотаріального посвідчення документів та їх перекладу; поштові, транспортні витрати (видатки на проїзд до місця надання правової допомоги, якщо таке місце не співпадає з місцем укладення цього Договору); видатки на оплату роботи фахівців (спеціалістів), якщо такі висновки запитуються з метою надання правової допомоги в межах цього Договору; оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт; телефоні розмови, якщо такі здійснюються в режимі міжнародних дзвінків. Усі перелічені вище витрати мають бути попередньо узгоджені з Клієнтом. Якщо необхідність понесення фактичних витрат певних додаткових видів або збільшення їх орієнтовного обсягу, визначеного раніше, з`ясувалася після укладення Договору, Адвокатське об`єднання повинен повідомити про це Клієнта і отримати його згоду на погашення необумовлених раніше витрат.

Відповідно до п.4.4. Договору оплата видатків, передбачених в пункті 4.3 цього Договору, відбувається виключно на підставі надання Адвокатським об`єднанням документів, що підтверджують здійснення таких виплат та/або понесення витрат.

Квитанцією від 17.12.2019р. №ПН962319 Позивач перерахував на користь Адвокатського об`єднання 25000грн. Призначення платежу: «оплата гонорару за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 18.10.2019р. №1-18/10 від МПП ВКФ «Гелікон».

Інших доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано.

Відповідач у поданому 09.01.2020р. за вх. №562/20 Відзиві на позовну заяву від 26.12.2019р. вих. №Іг0026226122019і зазначає про понесення ним у зв`язку із розглядом справи судових витрат на професійну правничу допомогу станом на час складення відзиву в розмірі 20000грн.

Третя особа у поданому 10.02.2020р. за вх. №6976/20 Поясненні по суті спору від 06.02.2020р. вих. №1094289 зазначає про понесення у зв`язку із розглядом справи судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000грн., докази чого будуть подані в порядку, визначеному ч.8 ст.129 ГПК України.

В судовому засіданні 19.11.2020р. представники Позивача та Третьої особи зазначили про те, що докази в підтвердження остаточного розміру понесених ними судових витрат у справі будуть подані в порядку, визначеному ч.8 ст.129 ГПК України.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.2 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Приписами ч.13 ст.129 ГПК України встановлено, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем та Третьою особою розміру понесених у справі судових витрат, а також заяв Позивача і Третьої особи про подання таких доказів в порядку ч.8 ст.129 ГПК України суд дійшов висновків про те, що сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1921грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залишити такий за Позивачем.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем та Третьою особою судових витрат у справі на 12:30год. 03.12.2020р. та встановлення Позивачу та Третій особі п`ятиденного строку на подання суду та іншим Учасникам справи доказів понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 203, 215, 229, 230, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 627, 629 Цивільного кодексу України,, суд –

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем та Третьою особою судових витрат у справі на 03.12.2020р. о 12:30год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

3. Встановити Малому приватному підприємству виробничо-комерційній фірмі “Гелікон” та Товариству з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Приватні інвестиції” п`ятиденний строк на подання суду та іншим Учасникам справи доказів понесених судових витрат.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 30.11.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок