Рішення № 93209149, 01.12.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/6491/20

Провадження № 2/201/2579/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Ткаченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

09.07.2020р. ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Циндра Р.А. (діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги та договору про надання правової допомоги № 8 від 18.06.2020р. – а.с. № 14-15,16) звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ПрАТ «СК «Інгосстрах» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди ( а.с. № 2-7).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. від 14.07.2020р. позовну заяву прийнято до розгляду і призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до положень п.1 ч.4, п.5 ч. 6 ст. 19, ч.1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України (а.с. № 21).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 05.03.2015р. він уклав з ПрАТ «СК «Інгосстрах» договір добровільного страхування непередбачених фінансових витрат № DNH0JL-15256К9, який передбачав виплату позивачу страхового відшкодування в розмірі 10 000 грн., у випадку втрати позивачем постійного місця роботи внаслідок розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Наказом №563-ос від 05.09.2019р. позивача було звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України з 26.10.2019р. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, проте листом відповідача від 30.10.2019р. позивача було повідомлено про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі пп.7 п.4.1. Умов страхування, у зв,язку із виходом позивача на пенсію після розірвання трудового договору

Позивач не погоджується із позицією страховика щодо підстави відмови у виплаті, а саме «після розірвання трудового договору страхувальник вийшов на пенсію, в тому числі достроково», оскільки відповідачем визнається, що пенсію позивачеві було призначено із 27.03.2015р., тобто після звільнення з роботи у жовтні 2019р. статус позивача як пенсіонера жодним чином не змінився, а вихід на пенсію в розумінні п.4.1. Умов страхування не відбувся.

Враховуючи викладене, посилаючись на норми ст. 526 ЦК України, Закону України «Про страхування», просив позовні вимоги задовольнити, стягнувши на його користь з ПрАТ «СК «Інгосстрах» 10 000 грн. страхового відшкодування та відшкодувати моральну шкоду, яку позивач оцінив в розмірі 2 500 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав. 29.09.2020р. від голови правління ПрАТ «СК «Інгосстрах» Клименко П.О. надійшов письмовий відзив на позов разом із доданими документами (а.с. № 29 – 83), в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, обґрунтовуючи свою позицію тим, що за приписами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» під страховим випадком розуміється подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з п. 5.1. договору, страховим випадком за цим договором є понесення страхувальником непередбачених фінансових витрат внаслідок втрати ним постійного місця роботи.

Пункт 5.2. договору передбачає, що під втратою постійного місця роботи розуміється розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: зміни в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України може бути страховим випадком, однак виключно при повному виконанні страхувальником (позивачем) його умов.

Представник відповідач вважає, що правомірно відмовив у виплаті страхового відшкодування, оскільки подія, яка сталася з позивачем 26.10.2019р., на його думку, не є страховим випадком, з огляду на те, що, страховик має право відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування у випадку, якщо після розірвання трудового договору страхувальник вийшов на пенсію, в тому числі достроково, а збитки, які поніс позивач внаслідок втрати ним постійного місця роботи, не повинні відшкодовуватись у розумінні договору.

Додатково представник відповідача зазначив, що згідно п.3.10. Умов страхування , із суми страхового відшкодування страховик утримує та перераховує до Державного бюджету податок на доходи ФО у розмірі, передбаченому діючим законодавством на дату виплати страхового відшкодування та ймовірне страхове відшкодування складає 8 050 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що підстави для стягнення моральної шкоди відсутні з огляду на правомірність рішення страхової компанії. Крім того, якщо між сторонами спору існують договірні зобов`язання, стягнути моральну шкоду за їх порушення неможливо, що повністю узгоджується з правовою позицією, викладеній в Постанові ВСУ у справі № 6-1575цс від 09.11.2016р.

На підставі вищевикладеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, справу розглянути без участі представника відповідача.

02.11.2020р. від представника позивача - адвоката Циндри Р.А. надійшла до суду відповідь на відзив (а.с. № 85-88), в якій останній не погодився з твердженням відповідача про те, що відповідач правомірно відмовив у виплаті страхового відшкодування, з тих підстав, що подія, яка сталася з позивачем 26.10.2019р., не є страховим випадком, оскільки Наказом державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильський спецкомбінат" від 05.09.2019р. № 563-ос позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України саме у зв`язку зі скороченням штату працівників, що є прямо передбаченим пунктом 5.3 Договору страхування випадком втрати постійного місця роботи. Таким чином, звільнення позивача у жовтні 2019р. є страховим випадком відповідно до пункту 5.1 договору страхування.

Щодо твердження відповідача про необхідність зменшення розміру страхового відшкодування на суму податків і зборів, то представник позивача зазначив, що стягнення страхового відшкодування повинно бути у визначеному договором страхування розмірі – 10 000 грн., і у виплаті саме цієї суми страхового відшкодування було відмовлено відповідачем.

Щодо відшкодування моральної шкоди, представник позивача зазначив, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок душевних страждань, спричинених тривалим порушенням відповідачем договірних зобов`язань, а посилання відповідача на висновки ВСУ, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спір за результатом розгляду якого було винесено постанову, на яку посилається відповідач, мав зовсім іншу правову природу та не стосувався тривалого невиконання відповідачем передбаченого договірними відносинами обов`язку.

Враховуючи категорію спору (справа незначної складності і визнана малозначною), наданий відповідачем письмовий відзив на позов, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні) відповідно до положень ч. 1 ст. 274 та ч.5 ст. 279 ЦПК України (ухвала від 14.07.2020р. – а.с. № 21).

Саме з тих норм, з урахуванням вимог ст. 278 ЦПК України, сторона відповідача надала суду письмовий відзив на позовну заяву, а позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.

Суд вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами та положеннями законодавчих актів, оцінивши зібрані докази у справі у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Як встановлено судом, 05.03.2015р. ОСОБА_1 уклав з ПрАТ «СК «Інгосстрах» договір добровільного страхування непередбачених фінансових витрат № DNH0JL-15256К9, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані із страхуванням на випадок непередбачених фінансових витрат внаслідок втрати страхувальником роботи (а.с. № 8).

Договір укладено відповідно до Правил добровільного страхування фінансових ризиків (нова редакція від 09.04.2014р.), зареєстрованих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 22.05.2014р. за № 1814180.

За умовами договору і Правилами страхування, страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 10 000 грн., а страхувальник зобов`язується своєчасно сплачувати страховику страхові платежі (розділи 4, 7 договору).

Відповідно до п.6.1. договір діє 12 місяців з 07.03.2015р. по 06.03.2016р. включно (але не більше, ніж сплачуємий період). Цей договір лонгується на такий же строк у разі сплати наступних страхових платежів та коли жодна із сторін не заявила про відмову в його продовжені.

Обставини сплати позивачем страхових платежів відповідачем не заперечуються та не спростовуються.

Згідно з п.п. 5.1. – 5.3. Договору, страховим випадком є понесення страхувальником непередбачених фінансових витрат внаслідок втрати ним постійного місця роботи. Під втратою постійного місця роботи розуміється розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: зміни в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Страхове відшкодування не виплачується, якщо страховий випадок стався протягом перших трьох місяців з дня набрання чинності договором.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Наказом в.о. генерального директора голови комісії з реорганізації Калачика В.М. № 563-ос від 05.09.2019р. позивача звільнено з посади заступника начальника відділу з 26.10.2019р. у зв`язку із скороченням чисельності (штату) працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. № 10).

Як вбачається з листа ПрАТ «СК «Інгосстрах», позивач звернувся із заявою про настання страхового випадку 23.10.2019р. У відповідь на його заяву ПрАТ «СК «Інгосстрах» листом (вих. № 30.10.2019/003-Z199NPB700002C) повідомлено, що подія кваліфікується як скорочення штатного розкладу і чисельності співробітників підприємства. Згідно підп.7) п. 4.1 Умов страхування страхове відшкодування не виплачується, якщо після розірвання трудового договору страхувальник вийшов на пенсію, в тому числі достроково. Тому у виплаті страхового відшкодування відмовлено (а.с. № 12).

Між позивачем та відповідачем існували договірні відносини, які врегульовані Законом України «Про страхування» та ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про страхування» предметом договору особистого страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору».

Розділом 5 вищевказаного договору добровільного страхування передбачено, що страховим випадком розуміється втрата постійного місця роботи. Втратою постійного місця роботи розуміється розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: зміна в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, вищевказаний договір страхування між сторонами було укладено з метою захисту майнового інтересу в разі настання певної події, яка обумовлена умовами цього договору страхування, тобто здійснення страховиком страхової виплати в разі настання страхового випадку за ризиками, визначеними договором страхування.

Так, при розгляді справи було встановлено, що позивача було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Отже, ця подія є страховим випадком відповідно до умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування (розділ 5 договору), який є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавався.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі № 464/8852/15 (провадження № 61-5572св18).

З цих підстав, суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві від 29.09.2020р., стосовно того, що подія, яка сталася з позивачем 26.10.2019р., не є страховим випадком.

Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 ЦК страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Аналіз цих норм закону дозволяє дійти висновку про те, що обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування.

Якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до умов договору страхування або закону, обов`язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає.

Статтею 991 ЦК України і ст. 26 Закону України «Про страхування» передбачені випадки відмови страховика від здійснення страхової виплати. Так, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Так, ПрАТ «СК «Інгосстрах» відмовлено у виплаті страхового відшкодування з посиланням на п.п.7) п.4.1 Умов страхування, які передбачають, що страхове відшкодування не виплачується, якщо після розірвання трудового договору страхувальник вийшов на пенсію, в тому числі достроково

Однак, дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що у страхової компанії не було підстав для відмови у проведенні відповідної страхової виплати.

Як вбачається з довідки ГУ ПФУ в м. Києві від 28.10.2019р. № 26447, позивач знаходиться там на обліку та одержує пенсію за віком СП.1 з 27.03.2015р. по довічно (а.с. № 11).

Тобто, в період дії договору страхування непередбачених фінансових витрат № DNH0JL-15256К9від 05.03.2015р. позивач вже отримував пенсію, а тому не можна стверджувати, що після розірвання договору страхувальник вийшов на пенсію, в тому числі достроково, адже пенсію позивачеві було призначено із 27.03.2015р., значно раніше за дату розірвання трудового договору та після звільнення позивача 26.10.2019р. статус позивача як пенсіонера жодним чином не змінився.

Крім того, відповідно до п. 5 Умов страхування до договору, серед переліку осіб, які не підлягають страхуванню, особи які мають статус пенсіонера та отримують пенсію - відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком. Позивач втратив роботу через скорочення штату, що згідно договору страхування є страховим випадком, то страховик зобов`язаний виплатити страхувальникові грошову суму (страхову виплату) в розмірі 10 000 грн., що обумовлена сторонами в договорі, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Суд критично оцінює заперечення відповідача в частині того, що розмір страхового відшкодування повинен бути зменшений на суму податку на доходи фізичних осіб і військового збору, з огляду на те, що відповідно до п.7.1. Договору страхування, розмір страхової суми складає 10 000 грн.

Крім того, це суперечить практиці Верховного Суду, який в аналогічній справі підтвердив законність та обґрунтованість стягнення страхового відшкодування саме в повному, визначеному договором страхування розмірі - 10 000 грн. ( Постанова Верховного Суду від 21.02.2018р. по справі № 464/8852/15).

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 2 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначає, що при задоволені вимог позивача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з вищевказаних положень та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватись в будь-якому випадку її спричинення.

В даному випадку, позивачу, як споживачу, було завдано шкоду виключно невиконанням відповідачем зобов`язання за договором, а тому суд вважає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди.

Врахувавши, глибину та ступінь моральних і фізичних страждань позивача, спричинених порушенням відповідачем договірних зобов`язань, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, зважаючи на тривалість невиконання обов`язку за договором (більше року) з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди суми 1 000 грн., відмовивши в задоволенні іншої частини вимог про відшкодуванні моральної шкоди.

Суму відшкодування моральної шкоди, яка дорівнює 1 000 грн., суд вважає такою, що відповідає глибині і ступеню моральних страждань позивача.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідності до ст. 141 ЦПК України, та приймаючи до уваги те, що позовні вимоги задоволено частково, а також те, що позивач був звільнений від сплати судових витрат на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 739 грн. 90коп. (11 000грн. * 840,80грн. : 12 500грн.).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 526, 991, 991, 979 ЦК України, Законом України «Про страхування», правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018р. у справі № 464/8852/15 (провадження № 61-5572св18), ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, ч. 1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (ЄДРПОУ – 33248430) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) страхове відшкодування в сумі 10 000 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн., а всього 11 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (ЄДРПОУ – 33248430) на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 739 грн. 90 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.