Постанова № 9320261, 27.04.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2010 р.                                                                       справа № 2а-5863/09/0570

час прийняття постанови: 11-14

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Чучко В.М.

при секретарі                                                  Васнєві Д.Г.

за участю представників: позивача - Мазерова О.В. (ТОВ «КВФ», довіреність від 06.04.2010 року № 126), відповідача - Вертела М.В., Саєнко Л.В., (ГУДКУ у Донецькій області, довіреності від 29.12.2009 року № 4 та від 29.12.2009 року № 2), представника ВАТ «Донецькобленерго» Гаєвого Р.А. (ВАТ «Донецькобленерго», довіреність від 30.12.2009 № 53-10 «Д»), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ» до Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про зобов’язання Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області виконати виконавчий лист від 12.09.2006 року про примусове виконання постанови суду в адміністративній справі № 1/197 про стягнення з місцевого бюджету Донецької області коштів у розмірі 1 661 675, 78 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ»,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго» (далі – ВАТ «Донецькобленерго») звернулося до суду з позовом про визнання бездіяльності Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області (надалі – ГУ ДКУ, відповідач) щодо невиконання виконавчого листа від 12.09.2006 року, що виданий на виконання постанови Господарського суду Донецької області від № 1/197 про стягнення з місцевого бюджету Донецької області неправомірно стягнутих коштів на користь Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» у розмірі 1 661 675, 78 грн. такою, що не відповідає законодавству та зобов’язання Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області виконати вищезазначений виконавчий лист.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач з березня 2009 року не виконує виконавчий лист, виданий на підставі рішення господарського суду Донецької області у адміністративній справі, в частині стягнення з Донецького обласного бюджету на користь ВАТ «Донецькобленерго» грошової суми, при цьому законодавчо встановлений чіткій механізм виконання такого роду судових рішень органами Державного казначейства України. Отже позивач, з посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» та «Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 року № 609 (далі – Порядок № 609), вважає бездіяльність відповідача незаконною та просить у судовому порядку зобов’язати останнього виконати вказаний виконавчий лист.

У судовому засіданні ухвалою суду від 13 квітня 2010 року судом замінений первісний позивач – ВАТ «Донецькобленерго», на товариство з обмеженою відповідальністю «КВФ» ((код ЄДРПОУ 36810051, ІПН 368100505632; юридична адреса: бульвар Шахтобудівельників, буд. 37, м. Донецьк, 83052; надалі – ТОВ «КВФ», позивач), оскільки ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2010 року у справі № 2-а-5726/09/0570 щодо заміни сторони виконавчого провадження, здійснено заміну сторони виконавчого провадження щодо виконання постанови господарського суду Донецької області від 02.03.2006 року № 1/197 про стягнення 1 661 675, 78 грн., шляхом заміни стягувача – ВАТ «Донецькобленерго» на товариство з обмеженою відповідальністю «КВФ» згідно відступленому праву вимоги за угодою від 30.10.2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго», та товариством з обмеженою відповідальністю «КВФ» (представники ВАТ «Донецькобленерго» та ГУ ДКУ не заперечували проти такої заміни).

У ході судового розгляду справи позивач (ТОВ «КВФ») уточнив позовні вимоги, та просив зобов’язати ГУ ДКУ виконати виконавчий лист від 12.09.2006 року про примусове виконання постанови суду в адміністративній справі № 1/197 про стягнення з Донецького обласного бюджету коштів у розмірі 1 661 675, 78 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов повністю.

Відповідач у ході судового засідання зазначив, що судове рішення не виконувалося у зв’язку із відсутністю механізму його виконання.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КВФ» м. Донецьк є юридичною особою за законодавством України, зареєстроване 21.10.2009 року виконавчим комітетом Донецької міської ради, включене до ЄДРПОУ, ідентифікаційний код 36810051, знаходиться на податковому обліку Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, ІПН 368100505632.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 04 квітня 2006 року № 332 «Про затвердження Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», відповідач – Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області є юридичною особою.

02.03.2006 року господарським судом Донецької області в адміністративній справі № 1/97 ухвалене рішення, згідно якому на користь ВАТ «Донецькобленерго» підлягає стягненню с місцевого бюджету Донецької області неправомірно стягнуті кошти у сумі 1661675,78 грн. (набрало законної сили 26.06.2006 року), на підставі якого 12.09.2006 року цим же судом виданий виконавчий лист.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2009 року у справі № 2а-5726/09/0570 у тексті вказаного вище рішення від 02.03.2006 року у справі № 1/97 виправлено описку та встановлено, що слід вважати правильною назву – «Донецькій обласний бюджет», замість «місцевий бюджет Донецької області».

05.03.2009 року до Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області Відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» подано заяву про примусове виконання вказаної вище постанови Господарського суду Донецької області від 02.03.2006 року у справі № 1/197 (зареєстроване у відповідача за вх. № 4-567 від 06.03.2009 року).

19.05.2009 року Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, як орган, на який законом покладено обов’язок щодо виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів, звернулось до суду із заявою про встановлення способу та порядку виконання постанови господарського суду Донецької області від 02.03.2006 року по справі № 1/197. У наведеній заяві відповідач просив змінити спосіб і порядок виконання вказаної вище постанови , шляхом стягнення з Донецького обласного бюджету, з рахунку, визначеного місцевим фінансовим органом, коштів, що надійшли в якості сплати дорожнього збору, на користь ВАТ «Донецькобленерго».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2009 року по справі № 2-а-5726/09/0570 відмовлено в задоволенні заяви Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про встановлення способу виконання постанови Господарського суду Донецької області від 02.03.2006 року по справі № 1/197, яка ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.03.2010 року залишена без змін та вступила в законну силу.

Судами першої та апеляційної інстанції зокрема визначено, що резолютивна частина постанови господарського суду Донецької області від 02.03.2006 року по справі № 1/197 є цілком зрозумілою, встановлений в ній спосіб та порядок її виконання чітко визначений. Тобто, судами встановлено відсутність обставин, що ускладнюють або перешкоджають виконанню судового рішення відповідачем.

Виходячи з ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 26.03.2010 року у справі № 2-а-5726/09/0570 замінена сторона виконавчого провадження щодо виконання постанови господарського суду Донецької області від 02.03.2006 року № 1/197 про стягнення 1 661 675, 78 грн., шляхом заміни стягувача – ВАТ «Донецькобленерго» на товариство з обмеженою відповідальністю «КВФ» згідно відступленому праву вимоги за угодою від 30.10.2009 року, що укладена між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» та товариством з обмеженою відповідальністю «КВФ».

Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України». Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, є обов’язковість рішень суду. Отже, Основним Законом закріплений конституційний принцип обов’язковості рішень судів за ознакою територіальності – на всій території України.

Ці положення також відображені в ст.ст. 1, 11 Закону України «Про судоустрій України», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 7, ч.2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Наведений принцип обов’язковості судового рішення також знаходить своє відображення у судовий практиці Верховного суду України (зокрема: постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 23), від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» (п. 10).

За приписами ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

При цьому Європейський суд з прав людини відмічає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу– у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним,- і не передбачав при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід’ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6. Право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов’язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні (рішення у справах: «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява N 22774/93 (п.п. 63, 66); «Михайленки та інші проти України», заяви №№ 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02, 42814/02 (п. 51); «Бурдов проти Росії», заява № 589498/00 (п. 34).

В розумінні практики Європейського суду з прав людини ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Войтенко проти України», заява № 18966/02, п. 39).

У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (заява № 22774/93, п. 41) Європейський суду з прав людини звертає увагу на те, що ефективний захист сторони у судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов'язані виконати рішення цього суду. У зв'язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Отже, обовязковість виконання судового рішення є конституційною засадою судочинства та принципом адміністративного судочинства, а також невід'ємною частиною судового процесу і права на ефективний доступ до суду. При цьому норми діючого законодавства України, Конвенції, а також практика Європейського суду з прав людини не містять будь-яких виключень із обов’язку по виконанню судового рішення.

За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, органи державного казначейства України здійснюють безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Крім того, відповідно до «Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ», затвердженого Постановою КМУ від 09.07.2008 року № 609, на органи державного казначейства покладено функцію виконання рішень про стягнення коштів з бюджетних рахунків. Отже, відповідно до п. 5 Порядку № 609, безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються бюджетні кошти, здійснюється на користь відповідної юридичної особи на підставі судового рішення за рахунок сум надмірно або помилково зарахованих до бюджету платежів, внесених цією юридичною особою.

За п. 6 Порядку № 609, у разі подання юридичною особою, на користь якої прийнято судове рішення, до органу державного казначейства виконавчого документа про повернення з бюджету належних їй коштів, орган Державного казначейства направляє його копію органу, на який відповідно до закону про державний бюджет на поточний рік покладено функції із здійснення контролю за справлянням платежів до бюджету, з метою узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються доходи бюджету тощо та складає платіжне доручення, на підставі якого перераховуються кошти з рахунку, на які обліковуються доходи бюджету, на рахунок, зазначений у виконавчому документі або заяві юридичної особи.

Тобто, приписами діючого законодавства встановлений відповідний механізм виконання судових рішень органами Державного казначейства України.

Судом не приймаються посилання відповідача на положення Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та «Порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 року № 609, оскільки наведені доводи не можуть бути підставою для недотримання принципу обов’язковості виконання судового рішення, та виступати підставою для його невиконання – постанова господарського суду Донецької області від 02.03.2006 року по справі № 1/197, яка пред’явлена відповідачу до виконання, набрала чинності, у зв’язку з чим повинна бути виконана останнім відповідно до вимог чинного законодавства України. Тим більш, що рішеннями Донецького окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду встановлені факти відсутності будь-яких обставин, що могли б об’єктивно унеможливити виконання рішення від 02.03.2006 року по справі № 1/197.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази, надані відповідачем у якості підтвердження неможливості виконання судового рішення, не можна вважати належними доказами у справі, адже вони не містять вичерпної інформації, яка б об'єктивно обґрунтовувала таку неможливість.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, обраний позивачем.

Оскільки адміністративний позов позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, задоволено в повному обсязі, суд присуджує з Державного бюджету України всі документально підтверджені витрати останнього, зокрема: судовий збір у розмірі 3 гривні 40 коп.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ» до Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області – задовольнити повністю.

Зобов’язати Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області виконати виконавчий лист від 12.09.2006 року, виданий на підставі постанови господарського суду Донецької області від 02.03.2006 року у справі № 1/197 про стягнення з Донецького обласного бюджету коштів на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ» у розмірі 1 661 675, 78 грн. (один мільйон шістсот шістдесят одна тисяча шістсот сімдесят п’ять грн. 78 коп.).

Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ» (83052, м. Донецьк, бульвар Шахтобудівельників, 37; п/р 26005248998001 у ВАТ АКБ «Капітал» м. Донецьк, МФО 334828, код ЄДРПОУ 36810051, ІПН 368100505632) 3,40 грн. (три грн. 40 коп.) судових витрат.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 27 квітня 2010 року.

Повний текст постанови виготовлений 28 квітня 2010 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                       Чучко В.М.