Постанова № 9319730, 06.04.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.04.10Справа №2а-7966/09/10/0170 16:53 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Дєрюшковій І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - Кулак К.В., представник по довіреності від 19.03.2010 року № ;

від відповідача - Крекотинь Г.М., представник по довіреності №50 від 15.09.2009 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Малого приватного підприємства "Классик"

до Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство "Классик" - позивач - звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000932301/0 від 26.06.2009 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення перевірки позивача відповідач дійшов безпідставного висновку про невідповідність укладених позивачем договорів з ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”, МКП “НТФ “Старк”, ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ” вимогам діючого законодавства, у зв’язку з чим податковим органом зроблено висновок про безпідставне включення позивачем відповідних сум по податковим накладним, виданим вказаними юридичними особами, до податкового кредиту з ПДВ. Позивач вважає вказані висновки необґрунтованими, зазначає, що укладені договори мали прямий зв'язок з господарською діяльністю позивача, були виконані сторонами в повному обсязі, висновки про невідповідність наданих під час проведення перевірки первинних документів по вказаним господарським операціям вимогам діючого законодавства в акті перевірки відсутні; надані податкові накладні відповідають всім вимогам Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997 року №168/97-ВР. Позивач також вважає, що укладені ним правочини не є нікчемними, а з позовною заявою про визнання їх недійсними ДПІ у м. Феодосії АР Крим до суду не зверталась. Позивач зазначає, що на дату виписки вказаних податкових накладних вказані контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, у зв’язку з чим позивачем відповідні суми до складу податкового кредиту включені на підставі належним чином оформлених документів.

Заявою від 14.10.2009 року, що надійшла до суду 15.10.2009 року, позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000932301/0 від 26.06.2009 року з податку на додану вартість на суму 138240грн.00коп.

У судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяви, просив адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і вважає прийняте податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані суду у судовому засіданні 15.10.2009 р. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення тим, що під час проведення перевірки встановлена нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”, МКП “НТФ “Старк”, ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”як таких, що порушують публічний порядок, у зв’язку з чим відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість по зазначеним операціям.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Мале приватне підприємство “Классик” (код ЄДРПОУ 32294292, юридична адреса: 98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. К. Маркса, буд.45, кв.2) зареєстровано Виконавчим комітетом Феодосійської міської ради АР Крим 06 лютого 2003 року як юридична особа, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису про державну реєстрацію 11451200000000371 - а.с.11-22). Позивач взятий на облік в ДПІ в м. Феодосії АР Крим 03.10.2003 року за №1489, що підтверджено довідкою відповідача від 29.08.52008 року №304 (а.с.23), а також зареєстрований у якості платника податку на додану вартість –Свідоцтво №00443346 від 27.06.2006 року (а.с.24).

ДПІ в м. Феодосії АР Крим в період з 26.05.2009 року по 09.06.2009 року проведено планову виїзну документальну перевірку МПП “Классик”з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2009 року, за результатами якої складено акт перевірки №1459/23-2/32294292 від 12.06.2009 року (а.с.25-62).

У висновках даного акту (а.с.62) зазначено, що за результатами проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп.7.2.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР, що призвело, на думку відповідача, до необґрунтованого заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 92160грн.00коп., у т.ч. за лютий 2008 року на суму 16667грн.00коп., за квітень 2008 року на суму 54576грн.00коп., за жовтень 2008 року на суму 1587грн.00коп., за листопад 2008 року на суму 8203грн.00коп., за грудень 2008 року на суму 3953грн.00коп., за січень 2009 року на суму 89грн.00коп., за лютий 2009 року на суму 2033грн.00коп., за березень 2009 року на суму 5052грн.00коп.

Акт перевірки №1459/23-2/32294292 від 12.06.2009 року вручено позивачу, що представником позивача не оспорюються та не заперечується.

Зазначений акт перевірки став підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0000932301/0 від 26.06.2009 року (а.с.58), яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 92160грн.00коп. та штрафні санкції в сумі 46080грн.00коп., а взагалі –138240грн.00коп.

Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем 26 червня 2009 року, що підтверджено підписом уповноваженої особи МПП “Классик”на корінці податкового повідомлення-рішення (а.с.92), та представником позивача під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.

Суд зазначає, що позивач в поданому адміністративному позові та під час надання пояснень в судових засіданнях під час розгляду справи в суді не оспорює підстави та порядок проведеної перевірки, своєчасність повідомлення про її проведення, дотримання порядку оформлення акту перевірки тощо; дотримання відповідачем порядку проведення зазначеної перевірки та оформлення її результатів не є предметом даного адміністративного спору. У зв’язку з викладеним судом не розглядаються та не оцінюються дії відповідача стосовно дотримання порядку проведення перевірки, оформлення її результатів і повідомлення позивача про висновки податкового органу стосовно порушення МПП “Классик”вимог податкового законодавства, та не розглядається питання щодо визнання дій податкового органу, що пов’язані з проведенням перевірки, неправомірними.

Також суд вважає необхідним зазначити, що в матеріалах справи відсутні відомості про оскарження позивачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку та про його скасування під час розгляду таких скарг позивача.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі –Закон про ПДВ) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону про ПДВ встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як свідчить текст акту перевірки (а.с.38, 39) під час її проведення відповідачем не встановлено заниження або завищення податкових зобов’язань платника податку –позивача за перевірений період. Разом з тим ДПІ у м. Феодосії АР Крим в акті перевірки зроблено висновок про те, що позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 85288грн.00коп.: у лютому 2008 року –на 16667грн.00коп., у березні 2008 року –на 51954грн.00коп., у квітні 2008 року –на 16667грн.00коп.

Суд зазначає, що з тексту акту перевірки слідує, що вказані суми були включені позивачем до складу податкового кредиту на підставі наступних податкових накладних:

- №154 від 28.02.2008 року від ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”на загальну суму 100000грн.28коп., в т.ч. ПДВ –16666грн.71коп. (а.с.136), що включена до декларації за лютий 2008 року,

- №97 від 27.03.2007 року від МПП НТФ “Старк”на суму 126724грн.40коп., в т.ч. ПДВ – 21120грн.73коп. (а.с.152), що включена до декларації за березень 2008 року,

- №230 від 31.03.2008 року від ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”на суму 185001грн.96коп., в т.ч. ПДВ –30833грн.66коп. (а.с.135), що включена до декларації за березень 2008 року,

- №248 від 31.03.2008 року від ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”на суму 100000грн.68коп., в т.ч. ПДВ –16666грн.78коп. (а.с.132), що включена до декларації за квітень 2008 року.

Відповідно до зазначених податкових накладних позивачу вказаними підприємствами були надані транспортні послуги.

Суд зазначає, що актом перевірки підтверджено надання вказаних податкових накладних під час її проведення. Крім того, копії вказаних податкових накладних надані представником відповідача під час розгляду справи та наявні в матеріалах справи.

На підтвердження надання вказаних послуг позивачем та представником відповідача під час розгляду справи надані:

1) договір на виконання транспортних послуг №11 від 01.03.2008 року, укладений позивачем з ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”(а.с.137-138),

- рахунок №154 від 28.02.2008 року на суму 10000грн.28коп. (а.с.139),

- акт приймання-передачі виконаних робіт від 28.02.2008 року, що підписаний позивачем та ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”, на суму 100000грн.28коп., відповідно до якого вказаним підприємством позивачу були надані транспортні послуги бульдозером, краном на а/ходу, мотопомпой, екскаватором та погрузчиком (а.с.129);

2) рахунок №230 від 31.03.2008 року на суму 185001грн.96коп. (а.с.131, зворотній бік),

- акт приймання-передачі виконаних робіт від 31.03.2008 року, що підписаний позивачем та ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”, на суму 185001грн.96коп., відповідно до якого вказаним підприємством позивачу були надані транспортні послуги бульдозером, краном на а/ходу, мотопомпой, екскаватором та погрузчиком (а.с.130);

3) договір на виконання транспортних послуг №12 від 01.03.2008 року, укладений позивачем з ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”(а.с.133-134),

- акт приймання-передачі виконаних робіт від 31.03.2008 року, що підписаний позивачем та ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”, на суму 100000грн.68коп., відповідно до якого вказаним підприємством позивачу були надані транспортні послуги автомобілем, краном на а/ходу, автобетонозмішувачем (а.с.131);

4) договір оренди №1/1-07 від 01.01.2007 року, укладений позивачем з МКП “НТФ “Старк”, про оренду міксера для перевезення бетону (а.с.149-150),

- рахунок №213 від 27.03.2007 року на суму 126724грн.40коп., згідно з яким вказана сума повинна бути сплачена позивачем за виконані роботи згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) за березень 2007 року (а.с.151).

Суд зазначає, що надані позивачем та представником відповідача під час розгляду справи податкові накладні містять всі необхідні реквізити, що встановлені Законом України “Про податок на додану вартість”, в акті перевірки відсутні відомості про те, що надані позивачем під час перевірки документи –первинні бухгалтерські документи та податкові накладні - не відповідають вимогам діючого законодавства та не наведено перелік нормативно-правових актів, які порушені під час їх складення.

Також суд зазначає, що відповідно до відомостей офіційного сайту Державної податкової адміністрації України (а.с.63-66) вказані підприємства –контрагенти позивача по угодам –на дати виписки зазначених податкових накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість, не були ліквідовані у встановленому порядку, установчі документи вказаних підприємств не були визнані недійсними, державну реєстрацію не анульовано тощо. Представником відповідача під час розгляду справи не надано доказів, що спростовують наведені обставини.

На підставі викладеного у суду відсутні підстави для неприйняття вказаних первинних бухгалтерських документів та податкових накладних як належних доказів по справі.

Також суд зазначає, що відповідно до відомостей Державної податкової адміністрації в м. Києві та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (а.с.153-155) ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”за березень та квітень 2008 року задекларовані податкові зобов’язання з ПДВ у сумі 278264грн.00коп. та 249239грн.00коп. відповідно, що є більшими ніж сума податкового кредиту по операціям з позивачем - 16666грн.71коп. та 30833грн.66коп. відповідно.

Суд зазначає, що відомості про проведення зустрічних перевірок ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”та МКП “НТФ “Старк”в матеріалах справи та в акті перевірки відсутні. Також під час розгляду справи представником відповідача не надані будь-які інші документи на підтвердження несплати вказаними підприємствами сум податку на додану вартість до бюджету або недекларування відповідних податкових зобов’язань з ПДВ саме по операціям з позивачем. Так в акті перевірки (а.с.41) зазначено про декларування ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”податкових зобов’язань за квітень, травень та червень 2008 року, тоді як надана під час розгляду справи податкова накладна зазначеного підприємства виписана в березні 2008 року. Суд зазначає, що включення позивачем вказаної податкової накладної до податкової декларації за квітень 2008 року не свідчить про обов’язок включення відповідних суд податкових зобов’язань ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”також до декларації саме за квітень 2008 року, а не за березень того ж року. Однак відомості про задекларовані ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”податкові зобов’язання з податку на додану вартість за березень 2008 року в матеріалах справи відсутні. Аналогічним чином під час проведення перевірки відповідачем були досліджені лише дані податкової декларації МПП НТФ “Старк”за березень 2007 року без врахування можливості включення податкової накладної від 27.03.2007 року до інших податкових періодів (зокрема, внаслідок помилки тощо).

Крім того, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону про ПДВ платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 зазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 стаття 10 Закону про ПДВ).

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон про ПДВ не встановлює обов’язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону України сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов’язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку безпосереднім продавцем або одним з його постачальників (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов’язання безпосереднього продавця або постачальників по ланцюгам постачання.

Суд також не погоджується з висновками відповідача про нікчемність укладених позивачем з зазначеними юридичними особами угод як таких, що порушують публічний порядок, за наступних підстав.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; частиною 5 зазначеної статті передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У якості підстави для визнання вказаних угод нікчемними відповідачем зазначено про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, необхідних умов для господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів складських приміщень і транспортних засобів. Крім того, відповідачем зазначено, що під час проведення перевірки позивачем не були надані документи, що підтверджують транспортування ТМЦ та акти прийому-передачі ТМЦ.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо нікчемності укладених правочинів, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і інших матеріалів контрагентів для укладання та виконання правочинів, за яким позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ.

Також суд зазначає, що під час розгляду справи представником відповідача не спростовані свідчення директора позивача в кримінальній справі стосовно того, що орендована техніка була доставлена з території АР Крим (а.с.124-125), у зв’язку з чим необхідність в її транспортуванні з м. Києва, де зареєстровані вказані підприємства, була відсутня.

Відповідачем також не надано суду доказів стосовно невикористання отриманих транспортних послуг у власній господарській діяльності позивача. Про наявність таких доказів також не повідомлено і під час розгляду справи та представником відповідача не заявлено клопотання про їх витребування судом у третіх осіб для залучення до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до пп.2.3.2 зазначеного Наказу за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Відповідачем на порушення зазначених вимог наказу ДПА України в акті перевірки не зазначено жодних доказів на підтвердження відсутності реального виконання укладених угод та не доведено невикористання наданих транспортних послуг у власній господарській діяльності позивача, зокрема, не зазначено: які саме вантажі були перевезені або які роботи відповідно виконані; не наведено доказів можливості виконання вказаних робіт та перевезення вантажів власним транспортом позивача або транспортом, орендованим у інших юридичних осіб. Суд зазначає, що питання виконання або невиконання вказаних робіт (надання послуг) та їх відображення у бухгалтерському обліку позивача взагалі не відображено в акті перевірки та інших документах, що надані представником відповідача під час розгляду справи в суді.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат і несплату сум податків до бюджету контрагентів позивача. Разом з тим, як зазначено вище, питання сплати зазначеними підприємствами податкових зобов’язань по укладеним з позивачем угодам під час проведення перевірки в повному обсязі не досліджено.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні відомості про несплату контрагентами позивача податкових зобов’язань з податку на додану вартість по операціям з надання послуг позивачу або про недекларування вказаних податкових зобов’язань в податкових деклараціях за відповідні податкові (звітні) періоди. Крім того, відповідачем в тексті акту не вказано, які саме вимоги ЦК України або інших актів цивільного законодавства порушено позивачем і в чому полягає порушення моральних засад суспільства, не доведено несплату ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”, МКП “НТФ “Старк”, ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”сум податків та зборів по проведеним з позивачем операціям до бюджету.

Відповідачем в акті перевірки також недоведено невикористання наданих транспортних послуг у власній господарській діяльності позивача.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З наведених підстав суд не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”, МКП “НТФ “Старк”, ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”; доказів визнання укладених договорів недійсними у встановленому діючим законодавством порядку відповідачем не надано. Реальне виконання укладених угод підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача, що надані під час розгляду справи, у зв’язку з чим суд не приймає до уваги посилання відповідача на порушення позивачем вимог пп.7.2.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем в перевіреному періоді сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість по операціям з ТОВ “Українська компанія “Кроніка плюс”, МКП “НТФ “Старк”, ТОВ “Техпромсервіс ОЙЛ”.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до відомостей акту перевірки (а.с.39-40) та наданих під час розгляду даної справи копій податкових накладних загальна сума податку на додану вартість по ним складає 85288грн.00коп., однак відповідачем на стор.25 акту перевірки (а.с.49) та у висновках акту зроблено висновок про заниження податкового зобов’язання з ПДВ позивачем у загальній сумі 92160грн.00коп. При цьому різниця в сумі 6872грн.00коп. відповідачем в тексті акту перевірки (зокрема в таблиці на а.с.49) не обґрунтована та не пояснена.

Відповідно до вимог пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Суд зазначає, що у зв’язку з неправомірним нарахуванням податкового зобов’язання з податку на додану вартість позивачу застосовування штрафних санкцій також є необґрунтованим.

Що стосується наданого під час розгляду справи вироку Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 17.06.2009 року по кримінальній справі №1-330/09 (а.с.157-161), суд зазначає, що вказаний вирок не містить відомостей про невиконання (нікчемність) саме угод, укладених позивачем з зазначеними вище контрагентами, у зв’язку з чим, вказаний вирок не може бути прийнятий судом як доказ нікчемності вказаних правочинів в порядку ст.72 ч.4 КАС України.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкового повідомлення-рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії АР Крим №0000932301/0 від 26.06.2009 року є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), тому з урахуванням задоволення позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 03 гривні 40 копійок.

У зв’язку зі складністю справи судом 06 квітня 2010 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 12 квітня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим №0000932301/0 від 26.06.2009 року, прийняте стосовно Малого приватного підприємства “Классик”.

3. Стягнути на користь Малого приватного підприємства “Классик” (код ЄДРПОУ 32294292, юридична адреса: 98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. К. Маркса, буд.45, кв.2) з Державного бюджету України в рахунок відшкодування судових витрат 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                         Кудряшова А.М.