Рішення № 93182711, 12.11.2020, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2417/18 Провадження № 2/450/249/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2020 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі

головуючого судді Кіпчарського М.О.,

з участю секретаря судового засідання Блистів М.Р.,

представників позивача Кобко О.Л., Клос О.В.,

відповідача 1 ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Пустомити Львівської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 (відповідач 1), Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області(відповідач 2),

про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсними Державного акту на право приватної власності на землю,-

В С Т А Н О В И В :

30.07.2018р. представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідачів, позовні вимоги уточнив 03.01.2019 р. , які мотивує тим, що на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (надалі -ДТГО «Львівська залізниця»), правонаступником якого є ПАТ «Українська залізниця», з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, у 2015 році була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком « Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на даній ділянці становить 14,0050 га , а на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян.

Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення

ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці « Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 03.12.1993 р. , та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV- ЛВ №006131 від 11.05.2000 р. , ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1169 га в межах с.ПідбірціПустомитівського району, частина якої площею 0,0475га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Згадане вище рішення Лисиничівської сільської ради та виданий на його підставі державний акт вважає незаконним та таким , що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, а відтак такими, що підлягають скасуванню.

Вказує, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону.

Стверджує, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (Постанова ЦИК СРСР 15.12.1928 року).

В подальшому, при зміні законодавства та введення інституту державних актів, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі на наявні у користуванні землі.

Зазначає, що в межах Лисиничівської сільської ради ширина смуги відведення визначена «Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів км 1431/3-1469/4», та встановлена у місці перетину земельних ділянок розміром 80 м від осі колії .

Також така визначена Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком « Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району , та відноситься до земель транспорту, тому їх передача у приватну власність здійснена з порушенням встановленого ЗК України порядку.

Вважає, що відповідач Лисиничівська сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила також норми п. б ч. 4 ст. 84 ЗК України, згідно якого до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене занею на праві повного господарського відання, а отже вважає, що Лисиничівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.

Зазначає, що залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та у жодному випадку не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.

Тому просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської областівід 03.12.1993р. в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1169 га , визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV - ЛВ №006131 від 11.05.2000 р., а також стягнути на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 20.08.2018р. відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження, та за клопотанням позивача суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

04.10.2018р. представник відповідача 1 подав відзив, позов заперечує, та вважає такий необґрунтованим і безпідставним, в задоволенні якого просить відмовити. Зазначає, що за погодженням з Львівською залізною дорогою спірна земельна ділянка у 1986 році була виділена та передана ОСОБА_2 ( батькові відповідачки ОСОБА_1 )для будівництва індивідуального будинку, який на даній земельній ділянці збудував житловий будинок, та у 1993 році подарував його своїй дочці ОСОБА_1 .

Крім того, рішенням виконкому Лисиничівської сільської ради від 18.08.1992р. згадана земельна ділянка пл. 0,10 га була вилучена у ОСОБА_2 та передана відповідачу ОСОБА_1

11.04.2000 р. на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03.12.1993р. , ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV - ЛВ №006131, яким їй передано у власність земельну ділянку площею 0,1169 га, за рахунок розширення існуючої раніше переданої ділянки.

Згідно опису меж, надана ОСОБА_1 у власність земельна ділянка межує з землями сільської ради, землями ОСОБА_3 , землями ОСОБА_4 і не межує з землями залізниці.

При тому, діючий на даний час Земельний кодекс до земель залізничного транспорту відносить землі смуг відведення залізниці під залізничним полотном та його облаштуванням.

Звертає увагу, що позивач, стверджуючи про те, що оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV - ЛВ №006131, порушує його права та інтереси на користування даною земельною ділянкою, не надав будь-яких правовстановлюючих документів щодо права залізниці на користування чи розпорядження даною земельною ділянкою та жодних доказів, які б підтверджували віднесення спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту.

Просить врахувати , що спірна земельна ділянка тривалий час, а саме з 1997 р. перебуває у її власності, на якій її батьком ще у 1987 р. збудований та їй подарований житловий будинок , в якому вона до даного часу проживає з сім`єю.

Наведене, на переконання ОСОБА_1 свідчить, що жодним чином не порушено прав позивача, і ним належно не обгрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.

Крім того просить застосувати строк позовної давності, оскільки позивач зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав, однак ним не надано доказів на підтвердження поважності пропуску такого 3-річного строку.

31.01.2019р. представник відповідача 2 подав відзив на позовну заяву, в задоволенні позову просить відмовити, оскільки такий вважає безпідставним, який не грунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема статей 67,68 ЗК України, якими визначено правовий статус земель залізничного транспорту.

Зазначає, що встановити конфігурацію земельної ділянки ПАТ «Українська залізниця» під залізничним полотном на території с.Підбірці Лисиничівської сільської ради, станом на даний час неможливо, тому безпідставно стверджувати, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 перетинається з земельною ділянкою позивача, оскільки земельна ділянка ПАТ «Українська залізниця» не сформована до даного часу та , відповідно, оспорювані Державний акт на право власності на земельну ділянку та рішення виконкому про надання даної ділянки не можуть порушувати права позивача на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.

Крім цього, відповідно до викопіювання з генерального плану с.Підбірці , спірна земельна ділянка знаходиться в межах Лисиничівської сільської ради, що надавало право сільській раді згідно вимог закону, розпоряджатися вказаною земельною ділянкою.

Звертає увагу, що на час прийняття оскаржуваного рішення у ПАТ «Укрзалізниця» були відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування. З доданого позивачем плану смуги відведення лінії Львів -Підбірці за 1965 рік жодним чином не вбачається, де саме знаходиться спірна земельна ділянка, а також в якій частині та де саме така перетинається з земельною ділянкою смуги відведення та яка ширина такої смуги відведення в тій частині.

Також просить застосувати строк позовної давності, пославшись на те, щопозивач звернувся в суд із позовною заявою 30.07.2018 року, і ним не надано жодних доказів на підтвердження, що він не мав можливості довідатися раніше про оспорювані рішення та державний акт, прийняті ще у 1993 р. та 2000 роках. Позивачем строк звернення до суду пропущено без поважних причин, тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із спливом (пропуском) строку прозовної давності.

В судовому засіданні представники позивача ПАТ "Українська залізниця"Кобко О.Л. та Клос О.В. позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Стверджують, що про порушене право залізниці стало відомо після завершення робіт з виготовлення технічної документації та підписання акту від 29.02.2016р., тому позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Відповідач 1 ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, зазначених у відзиві. Вважають позов необґрунтованим та безпідставним, а також , що такий поданий з пропуском строку позовної давності, та з цих підстав в позові просять відмовити.

Представник відповідача 2 , будучи належним чином повідомлений, в судове засідання не явився та не повідомив причин неявки, однак його неявка не являється перешкодою для розгляду справи, оскільки своє відношення до заявленого позову такий виклав у відзиві.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, наданими сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтями 4 і 13ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей321, 392 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до Статуту ПАТ «Українська залізниця», затвердженого 02.09.2015р., товариство утворене на базі Укрзалізниці , а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття відповідно до постанови КМ України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», і є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ « Укрзалізниця», згідно Положення , затвердженого ПАТ «Укрзалізниця» 26.02.2016 року, є відокремленим підрозділом Товариства, має статус юридичної особи та діє від імені Товариства і в його інтересах .

Згідно витягу з Інвентаризації земель смуги відчуження Львівської залізниці на ділянці Красне-Підзамче , км 1431/3- 1469/4, розробленого інститутом залізничного транспорту «Львівтранспроект» у 1995 році , та Витягу з Технічної документаціїіз землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки , розробленого КТ НВФ «Нові технології» у 2015 році, земельна ділянка загальною площею 14,0050 га знаходиться під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком « Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах с.ПідбірціЛисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03.12.1993 року, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1169 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель , розташовану у с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області , на підставі якого 11.05.2000 р. ОСОБА_1 на дану земельну ділянку видано Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №006131.

Згідно зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району загальною площею 14,0050 га, частина даної земельної ділянки перетинається з частиною земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0475 га.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт»).

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про транспорт», яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціямзалізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючи насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт «б» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

Тому, наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту, не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Судом встановлено, що на момент прийняття відповідачем 2 спірного рішення, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача АТ «Українська залізниця».

Тому позовні вимоги АТ «Українська залізниця» провизнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03.12.1993 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1169 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташованої на території с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №006131 від 11.05.2000 р. , є обґрунтованими.

Однак, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог.

Відповідно до ст. 71 ЦКУРСР, що діяв до 01січня 2004 року, позовна давність це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист.

Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), відповідно до положень стаття 71 ЦК УРСР встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У даній справі позивач ПАТ «Українська залізниця» просить визнати незаконним та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03.12.1993 року.

Із позовом ПАТ «Українська залізниця» звернулася 30 липня 2018 року, тобто за спливом позовної давності (через 25 ріки з часу його прийняття).

При розгляді справи позивач не надав суду доказів на підтвердження, що ПАТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване та прийняте органом місцевого самоврядування рішення, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин суд приходить до висновку про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю, та як наслідок, про відмову у задоволенні цих позовних вимог за закінченням строку позовної давності.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року за результати розгляду справи № 450/1435/15-ц, провадження № 61-5259св19.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так як суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача повністю, тому вимога про стягнення із відповідачів судового збору задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2,10,81,133,141,258-259, 263-265,273,351-355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ :

у задоволенні позовних вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ «Українська залізниця» про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03.12.1993 року в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1169 га ; визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №006131, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 11.05.2000р. за №1123, виданого ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1169 га, розташовану на території с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області, відмовити.

У позовних вимогах Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ «Українська залізниця" про стягнення з ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області судового збору в розмірі 3 524,00грн.- відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.273 ЦПК України.

Повне рішення виготовлено 23.11.2020 року.

СуддяМ. О. Кіпчарський