Рішення № 93174450, 19.11.2020, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 367/8607/18 Провадження № 2/304/299/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання - Соханич Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 367/8607/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 30 серпня 2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 2 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при його укладанні надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням й ініціативою Банку. Оскільки ОСОБА_1 уклавши кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, порушував свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості станом на 19 листопада 2018 року у розмірі 21 103,47 грн., з якої 1 652,44 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 614,17 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 16 355,74 грн. - заборгованість за пенею; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 981,12 грн. - штраф (процентна складова), тому просить позов задовольнити.

У судове засідання представник позивача не з`явився, однак подав заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свою позицію мотивував тим, що 30 серпня 2012 року він дійсно звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, а саме оформлення платіжної картки для зарахування на неї стипендії, коштів від батьків, власних коштів, про що було зазначено у відповідній графі анкети заяви від 30 серпня 2012 року - «студент». У той же час, 30 серпня 2012 року до позивача з метою отримання кредиту у розмірі 2 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок він не звертався, про що також свідчить анкета заява, у графі «Зазначте бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою «Універсальна» якої вказано «0» (нуль) гривень. Крім цього, станом на 30 серпня 2012 року йому, ОСОБА_1 , було 17 років, тобто він був неповнолітньою особою та не мав повної цивільної дієздатності для того, щоб укладати кредитні договори, а його батьки своєї згоди на укладання ним такого договору теж не надавали, відтак вказане є підставою для відмови у позові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 289/1996/16-ц та від 11 вересня 2019 року у справі №527/2137/16-ц. Також у підтвердження своїх вимог банком надано розрахунки заборгованості за договором, з яких вбачається, що відсоткові ставки за користування кредитом змінювалися неодноразово (з 13 березня 2014 року - 30,00 %, з 01 вересня 2014 року - 34,80 %, з 01 квітня 2015 року - 43,20 %). Однак, вказані розрахунки не містять прізвище та ініціали представника банку, підпис останнього не скріплений печаткою установи та не має доказів, що у нього були наявні повноваження на вчинення таких дій. Крім цього, вони не є первинними документами, які підтверджують укладення договору на умовах, які зазначені банком у позовній заяві. З позову та наданих розрахунків заборгованості неможливо встановити яким чином та на підставі чого такі розрахунки були проведені, як визначалося тіло кредиту, відсотки, пеня та штрафи, відтак належним доказом підтвердження заборгованості у вказаних періоді та розмірі вони не є. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання відповідачем кредитної картки, її строку дії, номеру, виду, дати вручення, кредитного ліміту, правил користування саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Так, витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» передбачає чотири види тарифів у залежності від типу кредитної картки: «Універсальна - 30 днів пільгового періоду», «Універсальна - 55 днів пільгового періоду», «Універсальна - Contract» та «Універсальна - Gold». Кожен вид кредитної картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів. На підтвердження своїх позовних вимог та розрахунків заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» надав суду лише Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 30 серпня 2012 року, яка підписана ОСОБА_1 з бажаним кредитним лімітом «0» (нуль) гривень, у якій відсутня домовленість про кредит, відсотки, пеню та штрафи. Банком не надано суду підписаних ОСОБА_1 «Умов та Правил надання банківських послуг», «Тарифів Банку», «Правил користування платіжною карткою», тому їх застосування в будь-якій редакції, стягнення кредиту, відсотків, пені, штрафів є безпідставним. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 січня 2020 року (справа № 203/4297/18), від 22 червня 2020 року (справа № 174/818/18), від 30 вересня 2020 року (справа № 173/1384/18) та багатьох інших. Оскільки позивач не довів тих обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог, тому з врахування правових позицій Верховного Суду позовні вимоги не визнає.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що 30 серпня 2012 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (який у подальшому змінив назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку було укладено договір про надання банківських послуг, згідно якого банк надав позичальнику 2 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а. с. 6, 81).

З наданого банком розрахунку заборгованості за вказаним договором та виписки по особовому рахунку вбачається, що станом на 19 листопада 2018 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 21 103,47 грн., з яких 1 652,44 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 614,17 грн. - заборгованість за відсотками; 16 355,74 грн. - заборгованість за пенею та 1 481,12 грн. - заборгованість по судових штрафах (а. с. 4, 5, 75-80).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно анкети-заяви від 30 серпня 2012 року відповідач ОСОБА_1 погодився з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 6).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Із змісту ст. 634 цього Кодексу вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, договір про надання банківських послуг є договором приєднання, розробленим АТ КБ «ПриватБанк», тому повинен бути зрозумілим усім споживачам і доведеним до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Разом з цим, надана позивачем анкета-заява відповідача про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 30 серпня 2012 року містить дані про те, що ОСОБА_1 вивив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку кредитку «Універсальна» із бажаним кредитним лімітом 0 (нуль) грн., однак у ній не зазначено який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачу відповідно до його заяви та істотні умови договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру). Доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписано позичальником.

Як вбачається з позовної заяви, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема відсотки, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату боргу за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30 серпня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (п. п. 1.1.7.11, 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов зрозумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ним кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків та неустойки (пені, штрафів) саме у розмірах і порядках нарахування, зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (30 серпня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 грудня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

При цьому, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України, одною з них є свобода договору.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вказаний висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 22 червня 2020 року у справі № 174/818/18, від 09 січня 2020 року у справі № 203/4297/18 та від 30 вересня 2020 року у справі № 173/1384/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» між ним та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким останньому було надано наступні кредитні картки: 30 серпня 2012 року - НОМЕР_1 (термін дії - 10/15), 13 березня 2014 року - НОМЕР_2 (термін дії - 06/17), 09 листопада 2015 року - НОМЕР_3 (термін дії - 03/19) (а. с. 82).

З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н, виданої АТ КБ «ПриватБанк» станом на 06 липня 2020 року, вбачається рух коштів на вказаних картках та виникнення заборгованості за тілом кредиту (а. с. 75-80).

Разом з цим, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 30 серпня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної відповідачем, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 1 652,44 грн., тоді як заборгованість по відсотках, пені та судових штрафах до задоволення не підлягає - у цій частині у позові слід відмовити.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він на час підписання анкети-заяви від 30 серпня 2012 року був студентом, оформляти кредитну картку не мав наміру, так як вказав бажаний кредитний ліміт 0, а платіжна картка йому була необхідна для зарахування стипендії та коштів від батьків суд до уваги не бере, так як для цілей, визначених відповідачем, передбачене оформлення дебетних видів карток, на оформлення яких ним бажання виявлено не було.

Крім цього, відповідач посилається на те, що станом на 30 серпня 2012 року (підписання анкети-заяви) він був неповнолітньою особою та не мав повної цивільної дієздатності для того, щоб укладати кредитні договори, а його батьки своєї згоди на укладання ним такого договору теж не надавали, відтак вказане на його думку є підставою для відмови у позові. У підтвердження своєї позиції вказує на постанови Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 289/1996/16-ц та від 11 вересня 2019 року у справі №527/2137/16-ц.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом другим частини першої статті 30 ЦК України визначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак на момент підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (30 серпня 2012 року) йому 18 років ще не виповнилося.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 ЦК України).

За положеннями частин першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з цим, згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У частинах першій, другій статті 222 ЦК України передбачено, що правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Згідно частини першої статті 221 ЦК України правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/4359/15-ц (провадження № 61-29442св18) зазначено, що: «відповідно до статті 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього кодексу. Вказаний правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. Частиною першою статті 221 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. Батьки позивача, дізнавшись про вчинення угоди № 106 від 01 вересня 2007 року, протягом одного місяця не заявили претензії позивачу. Тобто, в силу приписів частини першої статті 221 ЦК України, вказаний правочин вважається ними схваленим».

Тлумачення статті 222 ЦК України свідчить, що:

- правочин який вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника конструюється як оспорюваний;

- правочин, який вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника, може бути схвалений;

- схвалення правочину, вчиненого неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, має місце, якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні правочину. Тобто схвалення правочину припускається, якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник довідавшись про правочин не заявили претензію іншій стороні;

- по своїй суті схвалення правочину виключає можливість задоволення позову про визнання правочину вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника недійсним.

Так, у поданій заяві від 16 листопада 2020 року відповідач посилається на те, що анкету-заяву від 30 серпня 2012 року він підписував з метою оформлення картки для зарахування на неї стипендії та коштів від батьків. Вказане дозволяє зробити висновок, що останні знали про вчинення їхнім на той час неповнолітнім сином правочину. У той же час відповідачем не доведено, що його батьки дізнавшись про вчинення правочину, протягом одного місяця заявили претензії банку (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 303/5942/17).

Крім цього, ОСОБА_1 чи інша заінтересована особа із позовом про визнання недійсним правочину, а саме договору про надання банківських послуг від 30 серпня 2012 року не зверталися.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з цих підстав у позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не може бути відмовлено.

Оскільки постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №303/5942/17 прийнята пізніше, ніж постанови Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №289/1996/16-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 527/2137/16-ц, тому суд їх до уваги не бере, а враховує найпізніше висловлену Верховним Судом правову позицію.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позовної заяви було сплачено 1 762 грн. судового збору. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог (7,83 % від ціни позову), з відповідача слід стягнути на користь позивача 137,96 грн. (1 762 грн. х 7,83 %) судового збору.

Керуючись ст. 8, ч. 4 ст. 42, ст. 61 Конституції України, ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1, 3, 207, 509, 510, 524, 526, 527, 530, 533, 536, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263 ч. 4, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, № 1Д; код в ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_5 ) заборгованість за договором про надання банківських послуг від 30 серпня 2012 року в розмірі 1 652 (одна тисяча шістсот п`ятдесят дві) грн. 44 коп., як заборгованість за тілом кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, № 1Д; код в ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_5 ) судовий збір у сумі 137 (сто тридцять сім) грн. 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: Ганько І. І.