Рішення № 93157574, 12.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року Справа № 160/12346/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати неправомірними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування обмежень граничного розміру при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного пенсійного забезпечення з жовтня 2017 року.

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з жовтня 2017 року здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячного пенсійного забезпечення без обмежень граничного розміру пенсій з урахуванням проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем незаконно застосована норма щодо обмеження його пенсійних виплат граничним розміром у 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Позивач зазначає, що пенсія йому була призначена у 1992 році на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», відтак зменшення відповідачем розміру належних позивачу пенсійних виплат з посиланням на зміни пенсійного законодавства, норми якого не поширюються на позивача, є неприпустимим та протиправним.

На думку позивача, оскаржувані дії є протиправними, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року на адресу суду від відповідача 05.11.2020 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач не погоджується з позицією відповідача та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до витягу нарахування та виплати пенсії позивачу за період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року, станом до 01.10.2017 року розмір пенсії складав 6085,42 грн., після перерахунку пенсії з 01.10.2017 року розмір пенсії склав 10740 грн. відповідно до приписів ч. 3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та в подальшому перераховувався виходячи з максимального розміру десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність у відповідності до вимог чинного законодавства. Отже, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України, перебуває на обліку в головному управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області з 01.10.1992 року.

Позивачем було встановлено, що з жовтня 2017 року відповідачем було застосовано обмеження пенсійних виплат позивача граничним розміром у десять прожиткових мінімумів, у зв`язку з чим адвокат позивача звернувся з адвокатськими запитами на адресу головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області з метою надання роз`яснень щодо нарахованої суми пенсії.

07.04.2020 року відділом з питань перерахунків пенсій №14 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом №0400-0319-8/15297, якою повідомлено, що загальний розмір пенсійної виплати з 01.04.2020 року становить 18188,79 грн. Згідно з п. 13-2 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, тимчасово до 31.12.2017 року не може перевищувати 10740 грн.

11.08.2020 року відділом з питань перерахунків пенсій №14 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом №0400-0319-8/66849, якою повідомлено, що станом на:

- 01.10.2017 року загальний розмір пенсії становить 16502,44 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 10740 грн.;

- 01.01.2018 року загальний розмір пенсії становить 15527,47 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 13730 грн.;

- 01.07.2018 року загальний розмір пенсії становить 15527,47 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 14350 грн.;

- 01.12.2018 року загальний розмір пенсії становить 15561,67 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 14970 грн.;

- 01.03.2019 року загальний розмір пенсії становить 18013,75 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 14970 грн.;

- 01.04.2019 року загальний розмір пенсії становить 18048,87 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 15640 грн.;

- 01.07.2019 року загальний розмір пенсії становить 18099,79 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 15640 грн.;

- 01.12.2019 року загальний розмір пенсії становить 18156,03 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 16380 грн.;

- 04.02.2020 року загальний розмір пенсії становить 18188,79 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 16380 грн.;

- 01.05.2020 року загальний розмір пенсії становить 20049,02 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 16380 грн.;

- 01.07.2020 року загальний розмір пенсії становить 20106,74 грн. на виплату (у зв`язку з обмеженням) - 17120 грн.

Не погоджуючись з обмеженням виплати пенсії граничним розміром у десять прожиткових мінімумів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України від 09 липня 2003 року №1058-VI «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до cтатті 51 Закону № 1058-IV пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону №1058.

Спір у даній справі стосується правомірності дій органу пенсійного фонду щодо обмеження максимального розміру пенії.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI.

За правилами статті 2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини 3 статті 85 Закону №1788-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вже розглядав подібні справи і висловлював правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Зокрема, у постанові від 12 листопада 2019 року у справі №360/1428/17 за позовом ОСОБА_2 до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дій відповідача щодо застосування обмежень граничного розміру при нарахуванні та виплаті позивачу щомісячного пенсійного забезпечення та зобов`язання з 01 березня 2017 року здійснювати виплату щомісячного пенсійного забезпечення без обмежень граничного розміру пенсії, Верховний Суд виходив з того, що обмеження граничного розміру пенсії в 2017 році були введені Законом України 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України 24 грудня 2015 року № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

Верховний Суд у справі №360/1428/17 зробив висновок, що дія положень Закону України 24 грудня 2015 року № 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії не застосовується до пенсій, які призначені до 1 січня 2016 року.

Верховний Суд постановою від 12 листопада 2019 року у справі № 360/1428/17 залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, керуючись висновком, що норми законів стосовно встановлення максимального розміру пенсії в десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а також щодо тимчасового обмеження по 31 грудня 2017 року розміром 10740 грн. введені саме Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

При цьому, суд зробив висновок, що дані обмеження поширюються лише на пенсії, призначені після 01 січня 2016 року.

У цій справі, що розглядається, судом встановлено, що пенсія позивача, ОСОБА_1 станом на 01 жовтня 2011 року становила не перевищувала максимальний розмір, встановлений Законом №3668-VI. Лише починаючи з жовтня 2017 року, внаслідок перерахунку пенсії позивача, її розмір перевищив максимальний.

Аналогічний спір було розглянуто Верховним Судом у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.06.2020 року у справі №580/234/19, та у вказаній постанові надано оцінку попереднім рішенням Верховного Суду з аналогічних питань.

Так, зокрема, зазначено, що судова колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що у справах № 360/1428/17 та № 580/234/19 йдеться про застосування формально різних правових актів: Закону № 911-VIII і Закону №3668-VI, та, відповідно, різних норм матеріального права.

Разом з тим, вказаний вище Закон № 911-VIII за своїм змістом не є основним (спеціальним) законом у сфері пенсійного забезпечення, а виконує функцію допоміжного закону, яким внесено зміни до різних законодавчих актів, в тому числі, введено окреме положення стосовно тимчасового обмеження пенсії з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року розміром 10740 грн. до частини 3 статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В свою чергу, частина 3 статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, на підставі якої здійснюється нарахування та виплата пенсії позивачам у № 580/234/19 та у справі №360/1428/17, викладена в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011 року (основний закон), яким і було встановлено обмеження максимального розміру пенсії, із змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 року.

Закон України 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у пункті 2 Прикінцевих положень містить норму, яка передбачає, що визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

Разом з тим, дана норма стосується призначення пенсій, а не їх перерахунку.

Застереження у пункті 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII, що обмеження виплати максимального розміру пенсії застосовуються з 1 січня 2016 року, означає, що пенсії, які призначені до 1 січня 2016 року та перевищують встановлений максимум, не можуть бути зменшені. Проте, їх перерахунок має відбуватися у відповідності до правил, передбачених абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI.

Колегія суддів зазначає, що хоча обставини у справах № 360/1428/17 та № 580/234/19 відрізняються в частині розмірів призначених позивачам пенсій на момент набрання чинності Законом № 3668-VI, проте спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням до них обмежень, які були введені до частини 3 статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII статтею 2 розділу І Закону № 3668-VI.

Суддею-доповідачем у справі 580/234/19 було направлено лист до Науково-консультативної ради при Верховному Суді для отримання науково-консультативного висновку щодо застосування положень абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI.

23 березня та 31 березня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов науковий висновок члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді доцента кафедри адміністративного та фінансового права Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидата юридичних наук Ільницького О. В. та Директора НДІ правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук Глібко С.В.

Вказані правові висновки були належним чином досліджені під час судового розгляду даної справи суддями палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду та враховані при винесенні остаточного рішення по справі.

Як було зазначено вище, згідно з абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцевих та перехідних положення» Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

При цьому абзацом другим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).

Судова колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв`язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв`язку між собою.

Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Оскільки на момент набрання чинності Законом №3668-VI пенсія ОСОБА_1 не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, колегія суддів Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду приходить до висновку, що на позивача не поширюються норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI.

Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.

У даному контексті також слід звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках.

Встановивши у законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Вказаному Рішенню передує й міжнародно-правова позиція, що міститься, зокрема, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною згідно із Законом України №137-V від 14 вересня 2006 року. У цьому міжнародно-правовому акті передбачено, що держави-сторони зобов`язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12).

Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

З огляду на викладене, судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ззаначено наступне.

Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.

Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд не знаходить у такому різному ставленні правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети.

При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.

З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).

Норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Як вбачається зі встановлених по справі обставин, лише починаючи з жовтня 2017 року, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.

Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Зазначені положення Закону № 3668-VI та частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування.

Отже, дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області під час перерахунку і виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження граничного розміру пенсії є законними і обґрунтованими та не призвели до зменшення розміру пенсії останнього, яку він отримував до цього. В даному випадку такий перерахунок за своєю суттю не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

Відповідні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі №640/5854/19, від 17.09.2020 року у справі №826/11471/18, від 10.09.2020 року у справі №280/5154/19, від 19.08.2020 року у справі №592/13260/17.

Отже, суд вважає, що відповідно до витягу нарахування та виплати пенсії позивачу за період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року, станом до 01.10.2017 року розмір пенсії складав 6085,42 грн., після перерахунку пенсії з 01.10.2017 року розмір пенсії склав 10740 грн. відповідно до приписів ч. 3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та в подальшому перераховувався виходячи з максимального розміру десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність у відповідності до вимог чинного законодавства

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не надав, натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок, а саме довів правомірність свого рішення, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно з ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук