Рішення № 93154349, 23.11.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.11.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/753/20Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця",

вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680;

в особі регіональної філії "Львівська залізниця",

вул. Гоголя, буд.1, м. Львів,79007;

до відповідача: Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської

ради, вул. Грушевського, буд. 29, м. Івано-Франківськ,76004;

про стягнення 1 069 424, 66грн,

за участю:

від позивача: Левчук Іван Михайлович - адвокат, (довіреність №Ц/3-44/46-20 від 28.02.2020; свідоцтво серія ІФ №001498 від 10.04.2019);

від відповідача: Шкандрій Віктор Борисович - начальник відділу, (довіреність №67/45.1-33/14в від 15.01.2018; положення про відділ правової роботи та кадрових питань від 05.04.2016).

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця", в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради 1 069 424, 66грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обґрунтовує їх порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян - мешканців міста Івано-Франківська залізничним транспортом приміського сполучення №40/18 від 06.06.2018, що полягає у невідшкодуванні понесених позивачем витрат на перевезення пільгових категорій громадян в період травень-серпень 2018 року на загальну суму 1 069 424, 66грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку. Позовні вимоги мотивує приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 7, 9 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову. Вказує на неможливість відшкодування позивачу 1 069 424, 66грн через відсутність бюджетного фінансування на компенсацію витрат за перевезення пільгових категорій громадян у 2018 році. Водночас звертає увагу суду на те, що предметом договору №40/18 від 06.06.2018 є перевезення пільгових категорій громадян - мешканців м.Івано-Франківська, в той час, як позивачем при розрахунку втрат в період травень-серпень 2018 року включено всіх пільгових громадян, яким надано послуги з перевезення, а не тільки мешканців м.Івано-Франківська. Просить суд в позові відмовити (відзив на позов вх№12850/20 від 25.09.2020).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (платник/відповідач) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень регіональної філії "Львівська залізниця" (перевізник/позивач) укладено договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян - мешканців міста Івано-Франківська залізничним транспортом приміського сполучення №40/18 від 06.06.2018. Відповідно до умов цього договору перевізник здійснює пільгові перевезення згідно з порядком надання пільг на проїзд в залізничному транспорті приміського сполучення окремих категорій громадян - мешканців м.Івано-Франківська, які зареєстровані в м.Івано-Франківську, а платник в межах суми бюджетних асигнувань сплачує перевізнику компенсацію до 31.12.2018 за пільговий проїзд пільгових категорій громадян на підставі наданих перевізником: розрахунку втрат доходів від пільгових перевезень пасажирів на залізничному транспорті приміського сполучення у минулому місяці; зведеної відомості по типах квитків за минулий місяць (пункти 2.2., 2.3., 3.3.договору).

Матеріали справи містять облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів за період травень-серпень 2018 року (додатки до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009).

У відповідності до розрахунків (а.с.12-15) погоджених, підписаних та скріплених печаткою Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради, сума втрат доходів від пільгових перевезень пасажирів в залізничному транспорті приміського сполучення за період травень-серпень 2018 року складає 1 069 424, 66грн.

На неодноразові вимоги позивача від 08.06.2018, від 14.08.2018, від 27.02.2019 доказів відшкодування відповідачем втрат за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян - не подано.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян в розмірі 1 069 424, 66грн.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян - мешканців міста Івано-Франківська залізничним транспортом приміського сполучення №40/18 від 06.06.2018 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

У відповідності до пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Частиною 6 статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Норми вказаних законів, зокрема закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян. При цьому, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 4 березня 2002 року № 256.

Відповідно до пункту 3 Порядку головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно з пунктом 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

В абзаці 1 пункту 6 Порядку зазначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Пунктами 5,7 Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності, а сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.

Як передбачено пунктами 9 - 11 Порядку на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України обумовлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Правила частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, статті 617 Цивільного кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Закон України "Про залізничний транспорт" та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Європейський суд з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними, а органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього та на виконання відповідного договору. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі в силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу. Така ж правова позиція дотримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Позивачем доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог. Наведені відповідачем заперечення не відповідають фактичним обставинам справи, вимогам діючого законодавства та спростовуються вище сказаним.

Таким чином вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян в розмірі 1 069 424, 66грн правомірна, обґрунтована, документально підтверджена та така, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 89, 102 Бюджетного кодексу України, статтями 11, 96, 509, 525, 526, 617, 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України), статтями 193, 218 Господарського кодексу України, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до відповідача Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про стягнення 1 069 424, 66грн - задовольнити.

Стягнути з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, буд. 29, м. Івано-Франківськ,76004 (ідентифікаційний код 36733431) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", вул. Гоголя, буд.1, м. Львів,79007 (ідентифікаційний код 40081195) 1 069 424, 66грн (один мільйон шістдесят дев"ять тисяч чотириста двадцять чотири грн 66коп.) - заборгованості, 16 041,37грн (шістнадцять тисяч сорок одну грн 37 коп.) - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 30.11.2020

Суддя С.Кобецька