Рішення № 93145949, 26.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2020 року м. Київ № 640/8281/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД»

до: Головного управління ДПС у м. Києві,

Заступника начальника відділу надання адміністративних та інших послуг ДПІ у Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві Сухачова Дениса Олександровича

про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, визнання окремих дій неправомірними,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (адреса: 01021, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16, ідентифікаційний код - 33546858) (далі - позивач або Товариство або ТОВ «Нікея-ЛТД») подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Головного управління ДПС у м. Києві (адреса місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ідентифікаційний код - 43141267) (надалі - відповідач-1 або ГУ ДПС у м. Києві або Контролюючий орган) та заступника начальника відділу надання адміністративних та інших послуг ДПІ у Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві Сухачова Дениса Олександровича (згідно позову - тимчасово обіймає вказану посаду) (надалі - відповідач-2 або ОСОБА_1 ) (адреса за позовом: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ), у якому позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати підписаний ОСОБА_1 на бланку Головного управління ДПС у м. Києві лист (рішення) від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05;

- визнати з 10.09.2019 незаконною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві, яка полягає у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць серпень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД»;

- зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві внести до баз даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць серпень 2019 року з додатками та доповненням до неї ТОВ «Нікея-ЛТД»;

- визнати незаконними дії заступника начальника ДПІ - начальника відділу надання адміністративних та інших послуг ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві Сухачова Д.О., які полягають у підписанні ним листа на бланку Головного управління ДПС у м. Києві від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05.

Обґрунтовуючи, в площині обставин виникнення спору, позовні вимоги, ТОВ "Нікея-ЛТД", серед іншого, зазначає, що між позивачем та відповідачем-2 утворився спір з приводу надіслання останнім Товариству повідомлення на бланку ГУ ДПС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової декларації з ПДВ за серпень 2019 року без належних повноважень та з порушенням положень п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України (скорочено - ПК України), яка єдиною підставою такої відмови передбачає невідповідність поданої податкової звітності положенням п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України, і цю відмову позивач, відповідно до п. 49.12.2 ст. 49 ПК України, оскаржує як рішення у порядку, передбаченому ст. 56 цього Кодексу.

ТОВ "Нікея-ЛТД" вказує, що лист на бланку ГУ ДПС у м. Києві від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05 підписаний ОСОБА_1 , тому між ними виник спір щодо правомірності дій останнього з підписання цього листа як безпідставного.

Позивач акцентує, що станом на 05.09.2019, і станом на день подання позову відповідач-2 не є уповноваженим представником ГУ ДПС у м. Києві відповідно до відкритих відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, тому підписаний ним лист на бланку Контролюючого органу не може сприйматися і вважатися надісланим у порядку п. 49.11 ст. 49 ПК України платнику податків повідомленням такому органу про відмову у прийнятті поданої відповідним платником податкової декларації.

Як вважає Товариство, ДПІ у Печерському районі є одним зі структурних підрозділів ГУ ДПС у м. Києві, не є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на Контролюючий орган, відтак, ДПІ у Печерському районі не підпадає під наведене у п. 41.1 ст. 41 ПК України визначення "контролюючий орган" і, відповідно, відповідач-2 не є уповноваженим представником Контролюючого органу.

Оскільки протягом встановленого п. 49.11.2 ст. 49 ПК України триденного строку ГУ ДПС у м. Києві не виконало встановленого п. 49.11 цієї статті обов`язку і не надіслало Товариству письмового повідомлення про відмову у прийнятті поданої ним податкової декларації з ПДВ за серпень 2019 року, в силу положень п. 49.92 ст. 49 ПК України подана позивачем до ДПІ у Печерському районі податкова декларація з ПДВ за серпень 2019 року вважається прийнятою, однак зазначені у ній показники досі не включені до інформаційних баз даних податкових органів щодо обліку діяльності ТОВ «Нікея-ЛТД».

Таким чином, за твердженнями позивача, між Товариством та ГУ ДПС у м. Києві виник спір щодо бездіяльності з неприйняття податкової декларації з ПДВ позивача за серпень 2019 року, щодо не введення до баз даних інформації з цієї податкової декларації та про зобов`язання відповідача-1 вчинити певні дії на відновлення порушених такою бездіяльністю прав і інтересів позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/8281/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено позивачем подано на паперових носіях до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову (звітну) декларацію за календарний місяць серпень 2019 року. В свою чергу, ГУ ДФС у м. Києві листом № 2127/10/26-15-5505 повідомила ТОВ «Нікея-ЛТД», що подана податкова декларація вважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог, а саме п. 184.6 ст. 184 ПК України. Відповідачем відмічено, що вимога про зобов`язання відповідача прийняти податкову декларацію у паперовому вигляді є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та не підлягає задоволенню.

Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача, наведених у відзиві, заперечив, вказав на хибність застосування Головним управлінням ДПС у м. Києві норм матеріального права, навів правові позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що мають бути враховані при прийнятті рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» як юридична особа зареєстроване 06.06.2005 (номер запису: 1 070 102 0000 009384), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33546858). З 13.06.2005 року зареєстрований платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100342672).

У червні 2016 року позивач дізнався, що податкова інспекція прийняла рішення від 25.05.2016 № 482/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо позивача, як наслідок позивач оскаржив це рішення до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі № 826/15293/16 визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.05.2016 р. № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД».

05.09.2019 позивач в особі директора товариства подав у паперовій формі до територіального органу ДФС України, у якому перебуває на податковому обліку як платник податку, а саме до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період серпень 2019 року разом з додатками № 2, 3, 4, 5 та доповненням до податкової декларації з ПДВ за серпень 2019 (вих. № 130), у яких задекларував 3 024 834 гривень від`ємного значення сум ПДВ.

У свою чергу, Головним управлінням ДФС у місті Києві листом від 05.09.2019 № 2127/10/26-15-55-05 повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея - ЛТД» про відмову в прийнятті податкової звітності та зазначено, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов`язкових реквізитів (пункт 49.8 статті 49 Кодексу) податкова декларація з податку на додану вартість за серпень 2019 року, яка була надана 05.09.2019, вважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до пункту 184.6 статті 184 ПК України у разі анулювання реєстрації особи, як платника податку, останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду та закінчується днем анулювання реєстрації. Також наголошено на тому, що свідоцтво платника ПДВ позивача за ІПН 335468526557 анульоване 25.05.2016.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, вважаючи його неправомірним, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2014 за № 1456/26233, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 1130).

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі - ПК України).

Відповідно до статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 ПК України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.

За приписами пункту 46.4 статті 46 ПК України, якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, збільшує або зменшує його податкові зобов`язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.

У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід`ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, який подає звітність в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі.

Згідно з пунктом 46.5 статті 46 ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 48.1, 48.2 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 ПК України.

Відповідно до пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

За приписами пункту 49.8 статті 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до пункту 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно з пунктом 48.4 статті 48 ПК України у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Відповідно до пункту 49.9 статті 49 ПК України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Таким чином, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій з:

1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України;

2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

Одночасно, як встановлено пунктом 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

З податкової декларації ТОВ «Нікея-ЛТД» з податку на додану вартість за серпень 2019 року вбачається, що зазначена податкова звітність складена з дотриманням приписів статті 48 ПК України та містить всі обов`язкові реквізити, що відповідачем не заперечується.

Водночас, відмова контролюючого органу у прийнятті цієї податкової звітності пов`язана із тим, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН335468526557 було анульоване 25 травня 2016 року, що на думку відповідача, унеможливлює подачу позивачем податкової звітності з ПДВ.

Статтею 184 ПК України визначені порядок, підстави та особливості анулювання реєстрації платником ПДВ.

Відповідно до п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 184.5 ст. 184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, якщо контролюючим органом особі анульовано реєстрацію платника ПДВ, то така особа втрачає всі права і обов`язки платника ПДВ (у тому числі право на складання податкових накладних).

Якщо у подальшому за рішенням судового органу, яке набрало законної сили, відбувається поновлення реєстрації особи платником ПДВ, то дата реєстрації такої особи платником ПДВ не змінюється.

Починаючи з дати анулювання реєстрації особи платником ПДВ до дати відновлення такої реєстрації на підставі прийнятого судовим органом рішення, яке набрало законної сили, особа не зобов`язана складати податкові накладні та не має права на формування податкового кредиту і отримання бюджетного відшкодування ПДВ. Крім того, така особа не подає податкову звітність з ПДВ за цей період.

Відповідно до п. 5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130, рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу може бути оскаржене в адміністративному порядку відповідно до вимог статті 56 Кодексу або до суду.

Рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності такого рішення актам законодавства, а також у разі скасування судових рішень чи записів у Єдиному державному реєстрі, на підставі яких було прийняте рішення про анулювання реєстрації.

Підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ.

Факт анулювання за рішенням контролюючого органу свідоцтва платника ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» за НОМЕР_2 підтверджується інформацією з офіційного сайту Реєстру платників ПДВ (https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv).

Проте, судом встановлено, що вищезазначене рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржене ТОВ «Нікея-ЛТД» у судовому порядку.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року у справі № 826/15293/16 за позовом ТОВ «Нікея-ЛТД» до ДФС України, ДФС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, Уповноваженої Верховної Ради України Денисової Л.Л., зокрема, про визнання незаконним та скасування рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» - скасовано, позовні вимоги задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25 травня 2016 року № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД».

Згідно частиною першою статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

За приписами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відтак, після набрання законної сили рішенням про задоволення позовних вимог та визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідне рішення податкового органу вважається протиправним з моменту його прийняття.

Таке рішення податкового органу не може створювати будь-яких правових наслідків для платника податку. Протиправно анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість слід вважати чинним протягом усього часу від моменту його видачі, у тому числі в період від дати прийняття контролюючим органом рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності відповідним рішенням суду.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 804/6726/16.

Зважаючи на те, що судовим рішенням у справі № 826/15293/16, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» є протиправним та скасовано, підстави для відмови у прийнятті податкової звітності з ПДВ за серпень 2019 року з цих підстав відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно та протиправно було визнано неподаною податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за серпень 2019 року у зв`язку з анулюванням свідоцтва платника ПДВ позивача за НОМЕР_2 .

У своєму відзиві на адміністративний позов відповідач зазначає, що відмова ТОВ "Нікея-ЛТД" у прийнятті декларації з ПДВ обумовлена порушенням останнім способу подання декларації, а саме поданням декларації у письмовій формі, а не у електронній, як то передбачено чинним на той момент податковим законодавством України.

Проте, у повідомленні ГУ ДПС у м. Києві від 05.09.2019 № 2127/10/26-15-55-05 не зазначено про порушення ТОВ "Нікея-ЛТД" щодо форми подачі декларації з ПДВ, отже зазначена інформація у повідомленні щодо анульованого свідоцтва платника ПДВ не відповідала дійсним обставинам.

Беручи до уваги викладене вище, суд переконаний, що оспорюване рішення, оформлене листом Головного управління ДПС у м. Києві від 05.09.2019 № 2127/10/26-15-55-05 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме свідчить про недотримання відповідачем принципів добросовісності та обґрунтованості, чим, зокрема, порушено право позивача знати визначену законом підставу неприйняття податкової декларації.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконними дії заступника начальника - начальника відділу надання адміністративних та інших послуг ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві Сухачова Дениса Олександровича, які полягають у підписанні ним рішення (листа) ГУ ДФС у м. Києві від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05, суд зазначає таке.

Положеннями ПК України встановлено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання (пп. 49.11.1 п. 49.11 ст. 49 ПК України).

Після внесення змін до Податкового кодексу України згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 пункт 14.1 статті 14 доповнено підпунктом 14.1.137-1, де міститься визначення уповноваженої особи контролюючого органу, як посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних його функцій в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Судом встановлено, що наказом ГУ ДПС у м. Києві від 29.06.2019 № 66 (розміщений на веб-сайті за посиланням http://kyiv.sfs.gov.ua/dfs-u-regioni/upovnovajeni-osobi/73192.html) ОСОБА_1 визначено уповноваженою особою ГУ ДПС у м. Києві, зокрема, щодо підписання від імені контролюючого органу письмових повідомлень про відмову у прийнятті податкової звітності (ст. 48 та ст. 49 ПКУ).

Пунктом 56.1 ст. 56 Податкового кодексу платникам податків гарантовано право на оскарження рішень, прийнятих контролюючим органом, в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства, який визначає судові процедури оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, варто зазначити, що з урахуванням положень п. 19 частини першої ст. 4 цього Кодексу рішення суб`єктів владних повноважень включають у себе індивідуальні акти та нормативно-правові акти.

Так, пункт 19 частини першої ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства містить визначення індивідуального акту - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Лист від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05, підписаний від імені уповноваженої особи контролюючого органу по суті є рішенням суб`єкта владних повноважень про відмову у прийнятті податкової декларації, якому надано судом оцінку при розгляді цієї справи.

В той же час, дії - це активна поведінка контролюючого органу, яка має вплив на права, свободи та інтереси платників податків.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що не підлягають окремо захисту порушені права, свободи та законні інтереси позивача шляхом визнання незаконними дій уповноваженої особи ГУ ДФС у м. Києві, оскільки така особа мала компетенцію на підписання рішення від імені контролюючого органу, яке є предметом розгляду справи. Тобто, заступник начальника - начальника відділу надання адміністративних та інших послуг ДПІ у Печерському районі не вчиняв окремих активних дій (окрім підписання саме рішення), що призвели до порушення прав позивача, тому позовні вимоги щодо визнання її дій незаконними дублюють позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у м. Києві від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05.

У зв`язку з викладеним, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо визнання незаконними дії заступника начальника - начальника відділу надання адміністративних та інших послуг ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві Сухачова Дениса Олександровича, які полягають у підписанні ним рішення (листа) ГУ ДФС у м. Києві від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05.

В той же час, суд звертає увагу, що податкова декларація з податку на додану вартість за серпень 2019 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.

Зазначений факт сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією декларації з податку на додану вартість за серпень 2019 року.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису чи печатки такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії відповідного сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Відповідно до п. 49.4 ст. 49 ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складання нового договору подавати податкову звітність до контролюючого органу, в якому він перебуває на обліку як платник податку, в один із таких способів: 1) особисто платником податку або уповноваженою на це особою; 2) надсилати поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

На час виникнення спірних у цій справі правовідносин, подання електронної податкової звітності здійснювалося відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис" та згідно Порядком обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557, автор створює електронні документи у строки та відповідно до порядку, що визначені законодавством для відповідних документів в електронному та паперовому вигляді, із зазначенням всіх обов`язкових реквізитів та з використанням надійного засобу ЕЦП, керуючись цим Порядком, а також Договором.

Примірний договір про визнання електронних документів міститься у додатку 1 до Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557, зміст якого передбачає, що договір укладається між платником податків та конкретним контролюючим органом в особі начальника, на підставі якого податковий орган і здійснює приймання поданих електронних документів.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що на момент виникнення правовідносин, для реалізації обов`язку передбаченого п. 49.4 ст. 49 ПК України, платник податків повинен мати ЕЦП та чинний договір, укладений з конкретним податковим органом, який здійснює адміністрування податку на додану вартість.

У постанові від 26.02.2019 у справі № 826/23025/15 (адміністративне провадження № К/9901/19430/18) Верховний Суд акцентував увагу на тому, що на підставі Закону України від 31.07.2014 № 1621-VII пункт 49.4 статті 49 ПК України доповнено абзацом 2, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Таким чином, згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства, позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов`язку зумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2018 у справі № 810/1711/17 (адміністративне провадження № К/9901/63300/18) зазначив, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Враховуючи наявність імперативного обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачено змістом абзацу третього пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме припинення дії попереднього договору на період до моменту складення нового договору.

Згідно з п. 49.9. ст. 49 ПК України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Податкова декларація з податку на додану вартість за серпень 2019 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.

Зазначений факт сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією декларації з податку на додану вартість за серпень 2019 року.

Проте, з матеріалів справи вбачається і той факт, що 22.12.2015 між ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та ТОВ "Нікея-ЛТД" було укладено договір № 4 про визнання електронних документів. Натомість, матеріали справи не містять доказів, які би вказували на те, що договір втратив чинність у часі або був розірваний.

Отже, суд акцентує увагу на тому, що згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов`язку обумовлює правомірність бездіяльності ГУ ДПС у м. Києві, яка полягає у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної на паперових носіях податкової декларації, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналізуючи посилання скаржника на практику Верховного Суду, зокрема, у справах № 810/1570/16 та № 320/6849/18, то суд вважає їх безпідставними, адже обставини у цих справах є відмінними. Що стосується посилання на протилежність висновків суду у справі № 826/5496/18, то необхідно зазначити, що постановою Верховного Суду від 02.04.2019 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відзиві на позов та у судовому засіданні представник відповідача вказав на те, що позовна вимога про зобов`язання ГУ ДПС у м. Києві прийняти одержану податкову декларації з ПДВ за звітний період не може бути задоволена судом, оскільки питання прийняття податкової декларації є дискреційною функцією фіскального органу.

Суд з цього приводу зазначає, що реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2018 у справі № 825/602/17 зазначив, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, заявлена позивачем позовна вимога є саме втручанням в дискреційні повноваження відповідача як контролюючого органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З урахуванням тієї обставини, що для прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, що відноситься виключно до компетенції відповідача, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що належним способом захисту права позивача з урахуванням дискреційних функцій контролюючого податкового органу є прийняття рішення про зобов`язання відповідача прийняти рішення за результатами перевірки та прийняття/неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період серпень 2019 року, поданої ТОВ «Нікея-ЛТД» з додатками та доповненнями до неї.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Відповідачем під час судового розгляду не доведено, що рішення ГУ ДПС у м. Києві, оформлене листом від від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05, прийнято з урахуванням усіх обставин, а підстави відмови прийняття вказаної податкової декларації є обґрунтованими та відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 КАС визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду сплачено 4204,00 грн. судового збору згідно із платіжним дорученням № 3080 від 07.04.2019.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, на користь позивача належить стягнути частково сплачений ним судовий збір в сумі 2102,0 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене листом Головного управління ДПС у м. Києві від 05.09.2019 вих. № 2127/10/26-15-55-05.

3. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) прийняти рішення за результатами перевірки та прийняття/неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період серпень 2019 року, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (адреса: 01021, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16, ідентифікаційний код - 33546858).

4. У задоволенні в іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ ЛТД" (адреса: 01021, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16, ідентифікаційний код - 33546858) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко