Рішення № 93145295, 11.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 року Справа №480/4012/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,

представника позивача - Чуяшенка Д.О.,

представника відповідача - Харченка М.С.,

представника третьої особи - Конарєва В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4012/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, третя особа - Військова частина 2276 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної гвардії України, третя особа - Військова частина 2276 Національної гвардії України в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної гвардії України викладену в листі від 23.10.2019 №76-2219 щодо відмови виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із частковою втратою працездатності на підставі поданих документів;

- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України (вул. Народного ополчення, 9а, м. Київ, ЄДРПОУ 08803498) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою працездатності на підставі поданої заяви та документів від 21.08.2019 відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

Відповідно до ухвали суду від 07.07.2020р. було відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він у період з 01.08.1993 по 22.05.2019 проходив військову службу у військовій частині 2276 Національної гвардії України, що підтверджується копією трудової книжки. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_2 від 12.06.2015. Під час проходження служби та участі у бойових діях позивач отримав захворювання: гіпертонічна хвороба II ст., ангіопатія сітківки обох очей, дисциркуляторна енцефалопатія І ст., остеохондроз шийного відділу хребта, остеохондроз поперекового відділу хребта, протрузія, грижі Шморля, жовчо-кам`яна хвороба, хронічний калькульозний холецистит, поліп жовчного міхура, кіста лівої нирки, пресбіопсія обох очей, пов`язані із з проходженням військової служби, що підтверджується Свідоцтвом про хворобу №12. Відповідно до довідки Сумського обласного центру медико-соціальної експертизи серії 10 ААА №121744 від 20.08.2019 року позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності, захворювання пов`язане з проходженням військової служби.

У серпні 2019 року позивач звернувся до Військової частини 2276 Національної гвардії України із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 25% втрати професійної працездатності, з військової частини документі були направлені до Головного управління Національної гвардії України листом від 21.08.2019 № 76-1766.

23.10.2019 року листом № 76-2219 Військовою частиною 2276 Національної гвардії України було повідомлено, що відповідно п. 7 ч. 2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності. На підставі прийнятого рішення комісією Головного управління Національної гвардії України та згідно витягу з протоколу №315/975 надіслані документи не підтверджують факт втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби.

Таким чином, як зазначено у вказаному листі, яким позивачу фактично відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, єдиною підставою такої відмови є те, що у документах позивача не підтверджено, що його захворювання отримано саме «під час виконання ним обов`язків військової служби», що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Позивач не погоджується з зазначеним рішенням відповідача та просить суд врахуватии, що підставою для відмови позивачу у виплаті фактично стала відсутність документів, що свідчить про факт втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання п і д ч а с в и к о н а н н я обов`язків військової служби.

Однак, на переконання позивача, проходження військової служби це процес виконання громадянином державної служби особливого характеру, яка на визначений проміжок часу стає його єдиною професійною діяльністю.

Аналізуючи норми законодавства України, які регламентують правові питання пов`язані з проходженням військової служби і виконання обов`язків військової служби позивач вказує на те, що проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби є складовими визначення «військова служба» і свого роду тотожними поняттями, оскільки йдеться про одне і те ж. При цьому проходження військової служби - є терміном що визначає показник перебування особи в часі, а виконання обов`язків військової служби - є терміном, що визначає певні дії особи.

Таким чином, в період з 01.08.1993 по 22.05.2019 проходячи військову службу у військовій частині 2276 Національної гвардії України, здійснюючи участь у бойових діях на сході України позивач і проходив військову службу і виконував обов`язки військової служби.

21.08.2020р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначає, що відповідно до п.п. 7 п.2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) захворювання п і д ч а с виконання обов`язків в і й с ь к о в о ї с л у ж б и.

Відповідач звертає увагу суду на те, що проходження військової служби є терміном, що визначає показник перебування особи в часі, а виконання обов`язків військової служби – є терміном, що визначає певні дії особи. На переконання відповідача проходження військової служби можливе і під час перебування у відпустці, перебування на вихідному дні та ніяк не пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідач вказує, що позивачем не було доведено, що травму отримано позивачем саме під час виконання обов`язків військової служби.

Отже, як вважає відповідач, під час прийнятт рішення комісією ГУ Національної гвардії України щодо виплати одноразової допомоги позивачу були враховані відповідні положення законодавства України, яке діяло на час прийняття рішення. Відповідно, рішення прийнято комісією ГУ НГУ правомірно, в межах своїх повноважень.

25.08.2020р. позивачем було подано відповідь на відзив в якому акцентує увагу суду на те, що у Свідоцтві про хворобу №12 від 03.05.2019 року, Військово-лікарська комісія за розпорядженням в/ч 2276 Національної гвардії України постановила визнати позивача непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.

Згідно п.12 Свідоцтва про хворобу зазначено: захворювання, ТАК, пов`язане із проходженням військової служби.

При цьому, позивач та представник позивача просили суд врахувати, що проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби є складовими визначення «військова служба» і свого роду тотожними поняттями, оскільки йдеться про одне і те ж. При ньому, проходження військової служби - с терміном що визначає показник перебування особи в часі, а виконання обов`язків військової служби - є терміном, що визначає певні дії особи. Таким чином, проходячи військову службу у військовій частині 2276 Національної гвардії України, здійснюючи участь у бойових діях на сході України позивач і проходив військову службу і виконував обов`язки військової служби.

04.09.2020р. відповідач – ГУ НГУ подав до суду заперечення на відповідь позивача в яких зазначає, що не погоджується з позицію викладеною позивачем і стверджує, що поняття «під час проходження військової служби» та «під час виконання обов`язків військової служби» законом н е о т о т о ж н е н і , проте чинне законодавство визначень їх понять не містить.

При цьому, належних доказів того, що позивачем було втрачено працездатність саме під час виконання ним обов`язків військової служби до коміссії подано не було, а томупозивачу було правомірно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

08.09.2020р. представником позивача було подано письмові пояснення на заперечення відповідача (а.с.52-54).

07.10.2020р. позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач не змінюючи мотивувальної частини своєї позовної заяви фактично уточнює (конкретизує) позовні вимоги, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної гвардії України, оформлене протоколом №315/975 від 26.09.2019р. засідання комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелф (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інваліності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014р. щодо відмови здійснювати призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 за встановлені 25% втрати професійної працездатності на підставі поданих документів;

- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України (вул. Народного ополчення, 9а, м. Київ, ЄДРПОУ 08803498) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою працездатності на підставі поданої заяви та документів від 21.08.2019 відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

В судовому засіданні представник позивача у повному обсязі підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог зважаючи на свою позицію викладену у письмових запереченнях поданих до матеріалів даної справи.

Представник третьої особи також просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, длослідивши наявні докази у справі, суд дійшов висновку про начвність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Позивач у період з 01.08.1993 по 22.05.2019 проходив військову службу у військовій частині 2276 Національної гвардії України, що підтверджується копією трудової книжки.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_2 від 12.06.2015.

Під час проходження служби та участі у бойових діях позивач отримав захворювання: гіпертонічна хвороба II ст., ангіопатія сітківки обох очей, дисциркуляторна енцефалопатія І ст., остеохондроз шийного відділу хребта, остеохондроз поперекового відділу хребта, протрузія, грижі Шморля, жовчо-кам`яна хвороба, хронічний калькульозний холецистит, поліп жовчного міхура, кіста лівої нирки, пресбіопсія обох очей, пов`язані із з проходженням військової служби, що підтверджується Свідоцтвом про хворобу №12.

Відповідно до довідки Сумського обласного центру медико-соціальної експертизи серії 10 ААА №121744 від 20.08.2019 року позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності, захворювання пов`язане з проходженням військової служби.

У серпні 2019 року позивач звернувся до Військової частини 2276 Національної гвардії України із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 25% втрати професійної працездатності, з військової частини документі були направлені до Головного управління Національної гвардії України листом від 21.08.2019 № 76-1766.

23.10.2019 року листом № 76-2219 Військовою частиною 2276 Національної гвардії України було повідомлено, що відповідно п. 7 ч. 2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності. На підставі прийнятого рішення комісією Головного управління Національної гвардії України та згідно витягу з протоколу №315/975 надіслані документи не підтверджують факт втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби.

Таким чином, як зазначено у вказаному листі, яким позивачу фактично відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, єдиною підставою такої відмови є те, що у документах позивача не підтверджено, що його захворювання отримано саме «під час виконання ним обов`язків військової служби», що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

До матеріалів справи було долучено рішення Головного управління Національної гвардії України, оформлене протоколом №315/975 від 26.09.2019р. засідання комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелф (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інваліності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014р. щодо відмови здійснювати призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 за встановлені 25% втрати професійної працездатності на підставі поданих документів. Зазначене рішення, з урахуванням наданої до справи заячви про уточнення позовних вимог позивач вважає протиправним та просить суд його скасувати.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне:

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 №876-УІІ Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Згідно ч.І ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.4 ст.24 вказаного Закону, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Згідно ч.І ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011 -XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч.2ст.16-2 вказаного Закону, одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Згідно ч.9 ст. 16-3 вказаного Закону, призначення і виплата одноразової грошової допомоги 9. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року було затверджено «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві яким визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі Порядок №975).

Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу, зазначений у п. 11 Порядку №975.

Такими документами відповідно п. 11 Порядку №975 є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до п. 13 Порядку №975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку (п.15 Порядку №975).

До заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 25% втрати професійної працездатності внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням військової служби позивачем було додано копії наступних документів: копію свідоцтва про хворобу; копію довідки МСЕК про втрати професійної працездатності; Витяг з наказу командира Військової частини 2276 про виключення зі списків особового складу частини; копії сторінок паспорту та ідентифікаційного номеру; довідку НАСК "Оранта" про те, що раніше виплата не проводилась; довідка про розмір прожиткового мінімуму на дату встановлення інвалідності; довідку щодо не проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності, копії яких містяться в матеріалах справи у відповідача.

При цьому, у жодному документі з тих, які подавались позивачем із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, не встановлено, що захворювання пов`язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення позивачем собі тілесних ушкоджень.

Таким чином, позивачем при зверненні із заявою про отримання одноразової грошової допомоги подано всі необхідні документи, передбачені пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Рішенням Головного управління Національної гвардії України, яке оформлене протоколом №315/975 від 26.09.2019 засідання комісії Головного управління Національної гвардії щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014 року було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 за встановлені 25% втрати професійної працездатності на підставі поданих документів

Підставою для відмови позивачу у виплаті стала відсутність документів, що свідчить про факт втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання п і д ч а с в ик о н а нн я о б о в’ я з к і в військової служби.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Національної гвардії України, яке оформлене протоколом №315/975 від 26.09.2019 засідання комісії Головного управління Національної гвардії, суд виходить з наступного:

У п.1 Порядку №975 зазначено, що цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п.7 Порядку у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 № 577, затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 158/о «Довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках».

Згідно п.2 Інструкції, форма № 158/о заповнюється щодо хворих, які підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню у разі втрати ними працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні службових обов`язків.

Відповідно до п.4 Інструкції, у формі № 158/о зазначається кожний хворий, який звернувся до МСЕК для визначення ступеня втрати працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, що настала внаслідок виконання службових обов`язків.

У п.5 Інструкції зазначено, що частина довідки, що видається страхувальнику: у пункті 3 зазначаються прізвище, ім`я, по батькові застрахованої особи; у пункті 4 зазначається словами ступінь втрати професійної працездатності у відсотках; у пункті 5 зазначається, у зв`язку з чим встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках (трудове каліцтво, травма); у пункті 6 зазначається дата встановлення страхового випадку.

Відповідно до п.11 Наказу Міністерства Внутрішніх справ України №285 від 03.04.2017 р. «Про затвердження Положення про діяльність медичної (військово- лікарської) комісії МВС» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2017 р. за № 559/30427 Постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв) військовослужбовців НГУ приймаються в формулюваннях, передбачених «Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».

Згідно п.2.9 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» лікар виносить одну з таких постанов: п.г) непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.

У п.21.5 Положення зазначено, що постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: п.д) "Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" - коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

Позивач звернувся до командира військової частини 2276 Національної гвардії України із заявою від 21.08.2019 року щодо виплати одноразової грошової допомоги, за результатами розгляду якої листом від 23.10.2019 року № 76-2219 повідомлено що на підставі прийнятого рішення комісією Головного управління Національної гвардії України визначено, що згідно п.п. 7 п.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, надіслані документи не підтверджують факт втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби.

Таким чином, як зазначено у вказаному листі від 23.10.2019 року № 76-2219, яким позивачу фактично відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, єдиною підставою такої відмови є те, що у документах позивача не підтверджено, що його захворювання отримано саме «під час виконання ним обов`язків військової служби», що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

При цьому, суд вважає за доцільне врахувати, що у Свідоцтві про хворобу №12 від 03.05.2019 року, Військово-лікарська комісія за розпорядженням в/ч 2276 Національної гвардії України постановила визнати позивача непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.

Згідно п.12 Свідоцтва про хворобу: захворювання, ТАК, пов`язане із проходженням військової служби.

Також, Довідка Сумського обласного центру медико-соціальної експертизи Серія 10 ААА №121744 від 20.08.2019 року, якою встановлено 25 відсотків втрати професійної працездатності позивача, складена у відповідності до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 158/о «Довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках» затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України №577 від 30.07.2012 р. та формулювання «захворювання, ТАК, пов`язане із проходженням військової служби» записано відповідно до формулювання у Свідоцтві про хворобу №12 від 03.05.2019 року та на підставі п.5.5 вищезазначеної Інструкції.

Таким чином, формулювання у вказаному Свідоцтві про хворобу №12 від 03.05.2019 року та Довідці Серія 10 ААА №121744 від 20.08.2019 відповідають Положенню про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України та Інструкції №577 від 30.07.2012р., неправомірність їх складання відповідачем не доведено.

Суд погоджукється з твердженнямии позивача та представника позивача, що проходження військової служби це процес виконання громадянином державної служби особливого характеру, яка на визначений проміжок часу стає його єдиною професійною діяльністю.

Аналізуючи вказані вище норми законодавства України, проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби є складовими визначення «військова служба» і свого роду тотожними поняттями, оскільки йдеться про одне і те ж. При цьому проходження військової служби - є терміном що визначає показник перебування особи в часі, а виконання обов`язків військової служби - є терміном, що визначає певні дії особи.

Таким чином, в період з 01.08.1993 по 22.05.2019 проходячи військову службу у військовій частині 2276 Національної гвардії України, здійснюючи участь у бойових діях на сході України позивач і проходив військову службу і виконував обов`язки військової служби.

Доводи відповідача про те, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, є безпідставними, оскільки виконання обов`язків військової служби здійснюється під час проходження військової служби.

Виконання обов`язків військової служби здійснюється у т.ч. під час проходження військової служби, тобто, визначення «під час проходження військової служби» є більш широким та включає в себе і час виконання обов`язків військової служби.

До аналогічного висновку приходить Верховний Суд у постановах від 26 червня 2018р. у справі №750/5074/17, від 17.04.2019р. у справі № 803/1093/16.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, рішенням Головного управління Національної гвардії України, оформлене протоколом №315/975 від 26.09.2019 засідання комісії Головного управління Національної гвардії щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014 року було протиправно відмовлено здійснювати призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 за встановлені 25% втрати професійної працездатності на підставі поданих документів.

Відповідно, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування вищезазначеного рішення ГУ НГУ підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного упраіоіння Національної гвардії України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності слід зазначити наступне:

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини 2статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, у відповідності до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Так, відповідно до частини 1статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

З системного аналізу вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1465а15 встановлено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Крім цього, слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справі «Рисовський проти України» (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трго проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Отже, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової допомоги, в даному випадку дії органу державної влади не були послідовними з огляду на відмову останньому в отриманні одноразової грошової допомоги, на яку позивач мав законні сподівання протягом проходження військової служби та участі у бойових діях, під час здійснення яких позивачем отримано захворювання, яке призвело до виникнення втрати працездатності у позивача, що не може свідчити про дотримання принципу "належного урядування".

Крім того, Конституційний Суд України розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо(Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).

У рішенні від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 53акону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після звільнення у запас або відставку.

Отже, з огляду на вищевказане, відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, обмежує право позивача на мирне володіння своїм майном, під яким в даному випадку розуміється право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі, на який позивач мав легітимні очікування.

Враховуючи вищенаведене, слід вважати, що отримання позивачем захворювання, яке призвело до встановлення йому втрату працездатності та позбавлення його компенсації, на яку він мав легітимні сподівання, свідчить про порушення прав позивача, гарантованих статтею 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що правосуддя не повинно бути ілюзорним і має забезпечувати реальний захист прав особи і гарантії того, що справу буде вирішено остаточно рішенням в судовому провадженні (рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", від 13.02.2011 року у справі "Чуйкіна проти України").

Конституційний Суд України у рішенні 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 наголосив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 р. у справі № 826/4418/14 була сформована правова позиція, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою працездатності на підставі поданої заяви та документів від 21.08.2019р.

Слід зазначити, що згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не зміг довести суду та надати грунтовні докази того, що під час проходження військової служби та під час отримання захворювання позивач не виконував покладені на нього обов`язки вфйськової служби.

Зважаючи на викладені обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, третя особа - Військова частина 2276 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної гвардії України, оформлене протоколом №315/975 від 26.09.2019 засідання комісії Головного управління Національної гвардії, щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014 року щодо відмови здійснювати призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 за встановлені 25% втрати професійної працездатності на підставі поданих документів.

Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України (вул. Народного ополчення, 9а, м. Київ, 03151, ЄДРПОУ 08803498) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою працездатності на підставі поданої заяви та документів від 21.08.2019 відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.11.2020.

Суддя О.М. Кунець