Рішення № 93125539, 26.11.2020, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/1191/20

2/583/404/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого – судді Ярошенко Т.О.

з участю секретаря судового засідання Алєксєєнко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Охтирка в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (місцезнаходження: пров. Несторівський будинок 3-5, м. Київ, ЄДРПОУ 00135390), третя особа: виконуючий обов`язки начальника управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєдніков Сергій Валерійович (місцезнаходження: вул. Київська, 119, м. Охтирка, Сумської області) про стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби за контрактом та скасування наказу про звільнення, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

02 квітня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач працював слюсарем-ремонтником п`ятого розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», має стаж роботи на посаді 11 років 6 місяців. Наказом від 30 травня 2017 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» припинено трудовий договір у зв`язку з увільненням позивача від виконання обов`язків на період проходження військової служби за контрактом в Національній гвардії України строком на три роки.

Позивач зазначає, що відповідач, як роботодавець, несе обов`язок перед ОСОБА_1 по збереженню за ним місця роботи, посади та середнього заробітку на час проходження військової служби у зв`язку з призивом до закінчення особливого періоду, який розпочався в Україні з 17 березня 2014 року.

Посилаючись на те, що за час проходження військової служби позивачу заробітна плата не нараховувалась і не виплачувалася, середньомісячний розмір якої станом на січень 2020 року становить 8309,25 грн., позивач просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час виконання військового обов`язку за період з 30 травня 2017 року по 31 травня 2020 року в сумі 299133,00 грн., при виплаті якої здійснити утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Процесуальні дії у справі.

06.04.2020 року ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.Відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

02.06.2020 року від представника Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 29-35), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» жодним чином не порушувало та не порушує прав, свобод, інтересів позивача ОСОБА_1 , а тому не є належним відповідачем у даній справі. 29.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до керівника управління з заявою про звільнення його з роботи з 30.05.2017 року у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом. До заяви на звільнення позивач додав лист командира військової частини № 2276 Національної гвардії України від 26 травня 2017 року за № 76-854, з якого вбачається, що позивач добровільно звернувся до командира в/ч № 2276 з рапортом про прийняття його на військову службу за контрактом. Інформації щодо укладення контракту з позивачем на військову службу в період кризової ситуації, особливого періоду, мобілізації чи військового стану лист № 76-854 не містить.

На підставі заяви позивача про звільнення та листа командира в/ч 2276 від 26 травня 2017 року трудовий договір з ОСОБА_1 був припинений 30 травня 2017 року. ОСОБА_1 був звільнений з Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 30 травня 2017 року на підставі наказу № 87 про припинення трудового договору від 29 травня 2017 року згідно з п.3 ч. 1 ст.36 КЗпП України. З даним наказом позивач був письмово ознайомлений 30 травня 2017 року. В день звільнення з ОСОБА_1 був проведений повний розрахунок, до трудової книжки позивача 30 травня 2017 року внесений запис про звільнення, яка в цей же день була йому видана.

Представник відповідача зазначає, що звільнення ОСОБА_1 відбувалось виключно на підставі його волевиявлення, а саме заяви від 29 травня 2017 року про звільнення з роботи. Звернення до суду позивача з вимогою до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» про стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби за контрактом є неналежним способом захисту його права, оскільки відповідач не є роботодавцем ОСОБА_1 , а позивач, відповідно, не є працівником Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» з 31 травня 2017 року.

Представник відповідача вказує на те, що однією з підстав збереження середньої заробітної плати, її нарахування та виплати є виконання працівниками державних і громадських обов`язків, проте, позивач ОСОБА_1 не є особою, яка виконує державний і громадський обов`язок, а тому на нього не поширюються гарантії передбачені ст. 119 КЗпП України. Контракт між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України від 31 травня 2017 року пов`язаний виключно з професійною діяльністю ОСОБА_1 та укладений без настання особливого періоду. Таким чином, укладання військового контракту особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період, та припинення трудового договору на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України не передбачає збереження гарантій, визначених ст. 119 КЗпП України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби за контрактом, який пов`язаний виключно з професійною діяльністю останнього, є безпідставними, як і є звернення до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» з даним позовом, оскільки ОСОБА_1 не є працівником відповідача.

На момент звернення позивача до суду із вказаним позовом наказ № 87 від 29 травня 2017 року про припинення трудового договору, яким ОСОБА_1 звільнено з 30 травня 2017 року з Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»є чинним, ніким не оскаржений та не скасований. Рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», відповідачем не приймалося, вказане питання в судовому порядку не вирішувалося.

Крім того, представник відповідача вважає, що строк для звернення за вирішенням трудового спору до суду, з урахуванням приписів ст. 124 ЦПК України та ст. 233 КЗпП України, закінчився 31 серпня 2017 року.

02 червня 2020 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області залишено без задоволення заяву представника Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» про перехід до розгляду справи за привалами загального позовного провадження (а.с 32).

22 червня 2020 року в.о. начальника Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєдніковим С.В. подано пояснення (а.с 47-52), в яких він заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що укладання військового контракту особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період та припинення трудового договору на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України не передбачає збереження гарантій, визначених ст. 119 КЗпП України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби за контрактом, який пов`язаний виключно з професійною діяльністю останнього, є безпідставними, як і звернення до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» з даним позовом, оскільки ОСОБА_1 не є працівником відповідача. На момент подання вказаного позову наказ № 87 від 29 травня 2017 року про припинення трудового договору, яким ОСОБА_1 звільнено з 30 травня 2017 року з НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» є чинним, ніким не оскаржений та не скасований. Рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» відповідачем не приймалося, вказане питання в судовому порядку не вирішувалося. Крім того, ОСОБА_1 не звертався до відповідача з заявою про поновлення його на роботі.

В.о. начальника Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєдніков С.В. вказує, що для розрахунку середнього заробітку за основу позивач визначає заробітну плату слюсаря ремонтника 5 розряду ПРЦЕО НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» за січень 2020 року у розмірі 8309,25 грн., посилаючись на копії розрахункових листів, проте жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували розмір заробітної плати саме в такому розмірі ним та його представником не надано. Крім того, розрахунок середнього заробітку за період, який ще не наступив, тобто з 02 квітня 2020 року по 31 травня 2020 року також є безпідставним. Розрахунок доведення пред`явлених позивачем вимог не відноситься до первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували дійсність обліку заборгованості по заробітній платі перед позивачем, розмір середнього заробітку наведений позивачем не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, наведеному в Постанові Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. Позивачем не доведено наявність заборгованості по заробітній платі перед ним Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» та порушення його прав, свобод, законних інтересів відповідачем. Строк для звернення за вирішенням трудового спору до суду, з урахуванням приписів ст. 124 ЦПК України, та ст. 233 КЗпП закінчився 31 серпня 2017 року, а із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 02 квітня 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності.

20 липня 2020 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз», третя особа: в.о. начальника управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С.В. про стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби за контрактом прийнято до провадження судді Ярошенко Т.О. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2020 року, проведеного у зв`язку з перебуванням на лікарняному головуючого судді у справі Соколової Н.О. Продовжено судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, оскільки, письмові пояснення, відзив у справі подано.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2020 року вказаний позов залишено без руху, надано строк для усунення недоліків (а. с. 63).

27 липня 2020 року від представника відповідача ПАТ «Укрнафта» надійшло клопотання про розгляд вказаної справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, так як предметом позову є стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби за контрактом у розмірі 299 133 грн., що значно перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та на її думку характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін (а. с. 65-66).

31 липня 2020 року представник позивача на виконання ухвали Охтирського міськрайонного суду від 24 липня 2020 року про залишення позовної заяви без руху надав виправлену позовну заяву, в якій зазначено відповідачем юридичну особу ПАТ «Укрнафта» (а. с. 70-72).

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2020 року прийнято після усунення недоліків позовну заяву ОСОБА_1 . Відхилено клопотання представника Публічного акціонерного товариства «Укрнафа» про розгляд справи з викликом сторін та зобов`язано відповідача надати довідку про середньоденний заробіток позивача (а. с. 84).

06 серпня 2020 року представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» надано відзив на позовну заяву від 31 липня 2020 року аналогічного змісту відзиву від 02 червня 2020 року (а. с. 87-93).

21 липня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», третя особа: виконуючий обов`язки начальника управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова Сергія Валерійовича про скасування наказу про звільнення, в якому просить поновити строк звернення з позовом про скасування наказу про звільнення, пропущеного з поважних причин. Визнати незаконним наказ виконуючого обов`язки начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» Наслєднікова С. В. №87 від 29 травня 2017 року, за яким з 30.05. 2017 року припинений трудовий договір з ОСОБА_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що 29.05.2017 року він подав заяву в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєдніковим С.В. про звільнення з роботи з 30 травня 2017 року у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом. До заяви було додано лист командира військової частини №2276 Національної гвардії України від 26.05.2017 року за №76-854.

30 травня 2017 року в.о. начальником НГВУ Охтирканафтогаз Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєдніковим С.В. прийнято наказ №87 про припинення трудового договору з позивачем згідно п.3 ст. 36 КЗпП України. Позивача було увільнено від виконання обов`язків на період проходження військової служби за контрактом із збереженням середнього заробітку позивача, слюсаря-ремонтника п`ятого розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання НГВУ «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта». Контракт з військовою частиною № 2276 від 26 травня 2017року за № 76- 854, позивач уклав з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу терміном на три роки.

Він працював слюсарем-ремонтником п`ятого розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання НГВУ «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», має стаж роботи одинадцять років шість місяців.

Так як контракт був строковим та укладений відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки, строк його служби закінчився 31.05. 2020 року.

02 червня 2020 року позивач звернувся до в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С.В. з заявою про поновлення його на посаді слюсар-ремонтник 5 розряду проектно-ремонтного цеху «Укрнафта» цеху експлуатаційного обладнання НГВУ Охтирканафтогаз ПАТ Укрнафта, в зв`язку з звільненням з військової служби за контрактом у запас Збройних сил України.

На подану заяву він отримав відповідь в. о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С. В., якою відмовлено в поновлені на роботі, відмова була мотивована тим, що його звільнення відбулося на підставі його волевиявлення, що виразилося в заяві від 29 травня 2017 року з проханням звільнення з роботи.

Просить поновити строк звернення до суду з вказаним позовом, так як він був впевнений, що після закінчення строкової військової служби за контрактом він буде поновлений на роботі, а тому він звернувся до суду після отримання відповіді на заяву про поновлення на роботі від 02 червня 2020 року, а саме відмови у поновленні на роботі. Він вважає, що пропустив строк звернення до суду з поважних причин, так як про порушення своїх прав дізнався після відмови у поновленні на роботі.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 03 липня 2020 року вказаний позов залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 05 серпня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

31 серпня 2020 року від представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» надійшов відзив аналогічного змісту, відзиву поданого до суду 02 червня 2020 року. Крім того у відзиві зазначив, що вимога позивача про поновлення строку на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору є необґрунтованою, зокрема і тому, що вимога про поновлення на роботі позивачем не заявляється. Інших обґрунтованих причин пропуску строку для звернення до суду з вказаним позовом позивачем не надано, в зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову.

Крім того, 31 серпня 2020 року представником відповідача подано клопотання про розгляд цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, посилаючись на те, що предметом позову є визнання незаконним наказу про припинення трудового договору, який винесений на підставі особистої заяви позивача про звільнення, яке відповідно до приписів ст. ст. 40, 41 КЗпП України не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26.11.2020 року об`єднано в одне провадження справу №583/2624/20 провадження №2/583/617/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», третя особа: виконуючий обов`язки начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» Наслєдніков Сергій Валерійович про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору та справу №583/1191/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», третя особа: виконуючий обов`язки начальника управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєдніков Сергій Валерійович про стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби за контрактом. Присвоєно об`єднаній цивільній справі №583/1191/20, у якій провадження відкрито раніше,відхилено клопотання представника Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про розгляд справи з викликом сторін.

Щодо клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін суд зазначає слідуюче.

Суд, вивчивши матеріали справи, враховуючи, що справа перебуває в провадженні суду з 02 квітня 2020 року, учасники справи скористались своїми процесуальними правами, зокрема відповідачем надано відзив на позовну заяву, а третьою особою письмові пояснення, справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, тому підстав для задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи з викликом сторін суд не вбачає, оскільки, це, серед іншого, не сприятиме розумним строкам розгляду справи, тому суд вважає в задоволенні клопотання представника відповідача про подальший розгляд справи з викликом сторін необхідно відмовити.

Згідно із частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки, Охтирським міськрайонним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

З огляду на те, що згідно із частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, така інформація оприлюднюється на офіційному веб-порталі судової влади України.

Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини і не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В розумінні ч.6 ст.279 ЦПК України характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оскільки, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, прийшов до наступного висновку.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено судом ОСОБА_1 працював слюсарем-ремонтником п`ятого розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» з 30 листопада 2005 року, що підтверджується копію трудової книжки ОСОБА_1 (а. с.13).

Листом від 26 травня 2017 року № 76-854 т.в.о. командира військової частини 2276 повідомив в.о. начальника управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С.В. про прийняття 31 травня 2017 року ОСОБА_1 на військову службу за контрактом осіб рядового складу у військову частину 2276 Національної гвардії України на підставі рапорту останнього про прийняття на військову службу за контрактом (а.с. 11).

29 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я в.о. начальника управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С.В. про звільнення з роботи з 30.05.2017 у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом (зворотна сторона а.с. 10).

Згідно з наказом від 29 травня 2017 року № 87 ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря-ремонтника п`ятого розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, з яким позивач ознайомився 30 травня 2017 року, що підтверджується його особистим підписом (а.с. 10).

31 травня 2017 року між Міністерством внутрішніх справ України, в особі командира військової частини 2276, та ОСОБА_1 підписано контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України строком на три роки з присвоєнням військового звання солдат, стрілець 1 відділення 2 взводу охорони 1 роти охорони військової частини 2276 (а.с. 15).

02 червня 2020 року позивач звернувся до в.о. начальника НГВУ Охтирканафтогаз Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С.В. з заявою про поновлення його на посаді слюсар-ремонтник 5 розряду проектно-ремонтного цеху «Укрнафта» цеху експлуатаційного обладнання НГВУ Охтирканафтогаз ПАТ Укрнафта, в зв`язку з звільненням з військової служби за контрактом у запас Збройних сил України, однак, відповідачем на посаді поновлений не був.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо гарантій працівників, які прийняті на військову службу за контрактом.

Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин 30 травня 2017 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За приписами ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Національну гвардію України» військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і особам, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міністерства оборони України від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, строку на який його було укладено, а тільки зазначає умову, що такі гарантії надаються особі в разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку, що за змістом наведених визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, особливий період не закінчився, а отже, на позивача поширювались гарантії, передбачені частини третьою статті 119 КЗпП України.

Судом встановлено, що 31.05.2017 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України. Таким чином, беручи до уваги те, що позивача призвано на військову службу за контрактом після 02 березня 2014 року, на нього поширюються безумовні гарантії щодо збереження середнього заробітку на підприємстві, встановлені ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 15).

Той факт, що позивач подав відповідачу заяву від 29 травня 2017 року про звільнення із роботи у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом, не може бути підставою для відмови позивачу у скасуванні наказу про припинення трудового договору та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки гарантії позивача щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку встановлені законодавцем у статті 119 КЗпП України, а необізнаність позивача як працівника про положення чинного трудового законодавства не може використовуватись роботодавцем проти нього.

Наведене узгоджується із висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначеними Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі №441/1896/17, 02 жовтня 2019 року у справі № 495/6498/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 495/6499/16-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 761/26470/17.

Доводи відповідача про те, що передбачені статтею 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент укладення позивачем контракту на проходження військової служби) гарантії поширюються лише на осіб, які уклали контракт про проходження військової служби зі строком військової служби в календарному обчисленні - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, безпідставні, оскільки застереження, закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 та в частині третій статті 119 КЗпП України, щодо неможливості звільнення працівника, який уклав контракт про проходження військової служби під час особливого періоду, не залежить від того, на який строк укладено такий контракт: чи на певний строк, або ж до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач звільнений не на підставі ст. 38, 39 КЗпП України, тобто за ініціативою працівника, а на підставі частини першої пункту третього статті 36 КЗпП у зв`язку з призовом на військову службу, а тому доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 звільнено за його заявою не заслуговують на увагу.

Щодо вирішення питання про порядок обчислення розміру середньої заробітної плати, яка підлягає до стягнення, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 визначено, що розмір стягнення середньої заробітної плати слід розраховуючи, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з довідкою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» від 05 серпня 2020 року № 5178 середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 225, 52 грн. (а. с. 98).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 на час укладення контакту про проходження військової служби мав право на отримання середнього заробітку за час проходження такої служби.

При цьому суд враховує лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13, лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» від 08.08.2018 № 78/0/206-18 та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 № 1133/0/206-19.

Суд приводить розрахунок середнього заробітку: за виключенням святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з дати звільнення, тобто звільнений 30 травня 2017 року, а наступний робочий день 31 травня 2017 року по 31 травня 2020 року включно (як просить позивач у позові) складає 750 робочих днів, а саме за травень 2017 року – 1 робочий день, за червень 2017 року - 20 робочих днів, за липень 2017 року -21 робочий день, за серпень 2017 року - 22 робочих дні, за вересень 2017 року – 21 робочий день, за жовтень 2017 року - 21 робочий день, за листопад 2017 року – 22 робочих дні,за грудень 2017 року- 20 робочих днів, а всього з 31 травня 2017 року по грудень 2017 року 148 робочих днів (1+20+21+22+21+21+22+20=148); у 2018 році кількість робочих днів становить 250; у 2019 році кількість робочих днів 250; за січень 2020 року – 21 робочий день, за лютий 2020 року – 20 робочих днів, за березень 2020 року – 21 робочий день, за квітень 2020 року – 21 робочий день, за травень 2020 року - 19 робочих днів, (21+20+21+21+19=102), а всього з 31.05.2017 року по 31.05.2020 року кількість робочих днів позивача становить 750 (148+250+250+102=750), тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 169 140 грн. з розрахунку 225 грн. 52 коп.(середньоденна заробітна плата) Х 750 (кількість робочих днів з часу звільнення по 31 травня 2020року, як вказує позивач у позові).

Таким чином, з відповідача на користь ОСОБА_1 стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 169 140 грн. в межах заявлених вимог за період з 31 травня 2017 року по 31 травня 2020 року з відрахуванням з даної суми всіх необхідних податків і обов`язкових платежів, а не 299 133 грн., як вказує позивач у своєму позові.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи встановлені обставини, позов позивача підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період проходження ним військової служби за контрактом у розмірі 169 140 грн. ( 750 робочих днів х 225,52 грн. середньоденну заробітну плату),а не 299 133 грн., як вказує позивач, а наказ виконуючого обов`язки начальника Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С. В. №87 від 29.05.2017 року, за яким з 30.05.2017 року припинено трудовий договір з ОСОБА_1 згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП України підлягає скасуванню, як незаконний.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позову питання судових витрат суд вирішує відповідно до Глави 8 ЦПК України.

Щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (пункт 2 частини першої статті 221 КЗпП України).

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Як зазначено вище 29 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я в.о. начальника управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С.В. про звільнення з роботи з 30 травня 2017 року у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом. Наказом від 29 травня 2017 року № 87 його звільнено з посади слюсаря-ремонтника п`ятого розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП України, з яким позивач ознайомився 30.05.2017 року, що підтверджується його особистим підписом (а.с. 10).

31.05.2017 року між Міністерством внутрішніх справ України, в особі командира військової частини 2276, та ОСОБА_1 підписано контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України строком на три роки з присвоєнням військового звання солдат, стрілець 1 відділення 2 взводу охорони 1 роти охорони військової частини 2276 (а.с. 15).

02 квітня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби.

02.06.2020 року позивач звернувся до в.о. начальника НГВУ Охтирканафтогаз Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С.В. з заявою про поновлення його на роботі, в зв`язку з звільненням з військової служби за контрактом у запас Збройних сил України, однак, відповідачем на посаді поновлений не був, а тому 21 липня 2020 року звернувся до суду з позовом про скасування наказу про припинення з ним трудового договору та просить поновити строк звернення до суду з вказаним позовом та просить поновити строк звернення до суду, в зв`язку з тим, що позивач був впевнений, що після закінчення строку військової служби за контрактом він буде поновлений на роботі.

Виходячи з зазначеного, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з поважних причин, так як він перебував на військовій службі, брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а тому з урахуванням особливостей проходження військової служби був обмежений у вільних діях та у можливостях вчасно скористатися своїм правом на судовий захист порушених прав, крім того, вважав, що після повернення з військової служби за контрактом він буде поновлений на роботі. Отже, причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом є поважними та підлягають поновленню.

Аналогічна правова позиція висловлена постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №180/1040/18 (провадження №61-574св19).

Висновок суду.

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, з урахуванням принципів законності, суспільного і загального інтересу, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи у справі докази в цілому, так і кожний доказ, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд приходить до висновку, що маються законні підстави дляскасування наказу виконуючого обов`язки начальника Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С. В. №87 від 29.05.2017 року, за яким з 30.05.2017 року припинено трудовий договір з ОСОБА_1 згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП України та стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь позивача середнього заробітку за час виконання військового обов`язку за період з 31.05.2017 року по 31.05.2020 року в сумі 169 140 грн., відмовивши в решті вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати,але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави витрати по сплаті судового збору за дві позовні вимоги, а саме про скасування наказу 2102 грн. та стягнення середнього заробітку 2102 грн., а всього 4204 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з вказаним позовом про скасування наказу про припинення трудового договору.

Визнати незаконним наказ виконуючого обов`язки начальника Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» Наслєднікова С. В. №87 про припинення трудового договору (контракту) від 29 травня 2017 року, за яким з 30 травня 2017 року був припинений трудовий договір з ОСОБА_1 , який працював на посаді слюсарем-ремонтником 5 розряду на підставі пункту 3 частини 1 ст. 36 КЗпП України.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (місцезнаходження: пров. Несторівський будинок 3-5, м. Київ, ЄДРПОУ 00135390) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом в період з 31 травня 2017 по 31 травня 2020 року в сумі 169 140 грн.з відрахуванням з даної суми всіх необхідних податків і обов`язкових платежів, відмовивши в іншій частині позовних вимог.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (місцезнаходження: пров. Несторівський будинок 3-5, м. Київ, ЄДРПОУ 00135390) на користь держави судовий збір в сумі 4204 грн.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено 26.11.2020 року.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду: Т.О. Ярошенко