Рішення № 93121355, 25.11.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/4326/20

Провадження № 2/638/3128/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Башинської К.С.,

за участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумова Алла Валентинівна, Акціонерне товариство Комерційни Банк «ПриватБанк» про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя та витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

26.03.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказує, що 29.07.2005 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Кредитний договір № НАE6GF01270001, відповідно до якого останній було видано кредит в сумі 19 581,57 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 , у сумі 15 000 дол. США на оплату страхових платежів у сумі 4581,57 дол. США. на строк до 29.07.2025 року зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,92 % за місяць. Погашення заборгованості за цим кредитом мало здійснюватися щомісяця, в період з 21 по 25 число кожного місця (п. 1.1 Кредитного договору). У забезпечення вказаних кредитних зобов`язань 29.07.2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки № 3985, номер запису про обтяження: 17279630, за яким в іпотеку ОСОБА_1 передано нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,6 кв.м., житловою 27,4 кв.м, строк виконання основного зобов`язання: 28.07.2025. У звязку з повним виконанням своїх кредиторських зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» 20.09.2019 року, встановлених Кредитним договором № НАE6GF01270001 від 29.07.2005 та Додатковою угодою № 1 від 12.09.2019, АТ КБ «ПриватБанк» 20.09.2019 року надав останній Заяву іпотекодержателя № 20.1.0.0.0/7-190918/1388 про повне виконання кредиторських зобов`язань та про припинення дії іпотечного договору, а також повернув ОСОБА_1 оригінали правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 . З урахуванням викладеного ПРИВАТБАНК, керуючись вимогами ст. 4 ЗУ «Про іпотеку», просили здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки та заборони відчуження щодо об`єктів нерухомого майна (квартира за адресою: АДРЕСА_1 ). 31.01.2019 ОСОБА_1 звернулась до ПН ХМНО Непочатих В.В. для вилучення обтяження нерухомого майна (номер запису про обтяження: 17279630 від 29.07.2005, 18:06:09), а також припинення іпотеки № 3985 від 29.07.2005. Однак останній було відмовлено, оскільки квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності Публічному акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, країна реєстрації: Україна. Тобто, ОСОБА_1 виконала зобовязання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» а Банк зі свого боку отримав ці кошти, повернув їй правовстановлюючі документи на іпотечне майно, тобто діяв як належний кредитор у зобов`язані. У зв`язку з чим позивач просить просила скасувати рішення Державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни, індексний: 32221794 від 04.11.2016 про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати на її користь з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Гончаров Д.Ю., в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилались на обставини викладені вище, просили про їх задоволення.

Відповідач - приватний Харківського міського нотаріального округу Бакумова А.В. надала заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності. Відзиву на позов до суду не направляла.

Відповідач АТ КБ «ПриватБанк»надав заяву про розгляд справи за відсутності їхнього представника, проти задоволення позову заперечували в повному обсязі. Відзиву на позов до суду не направляли. Судом отримано від ПАТ КБ «ПриватБанк» письмові пояснення, в яких останній посилається на законність проведеної державної реєстрації переходу права власності на спірну квартиру.

Суд, вислухавши позивача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що 29.07.2005 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Кредитний договір № НАE6GF01270001, відповідно до якого останній було видано кредит в сумі 19 581,57 доларів США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 15 000 дол. США на оплату страхових платежів у сумі 4581,57 дол. США. на строк до 29.07.2025 зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,92 % за місяць. Погашення заборгованості за цим кредитом мало здійснюватися щомісяця, в період з 21 по 25 число кожного місця (п. 1.1 Кредитного договору). Цього ж, 29.07.2005 ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу було придбано дану квартиру у власність та у забезпечення вказаних кредитних зобов`язань, 29.07.2005 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,6 кв.м., житловою 27,4 кв.м., з терміном дії до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, строк виконання основного зобовязання: 28.07.2025.

ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк».

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про Акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов`язаних зі зміною назви.

12.09.2019 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № HAE6GF01270001 від 29.07.2005.

Згідно п. 1.1 Додаткової угоди № 1 сторони узгодили зменшення заборгованості в частині заборгованості по сплаті відсотків на 0,00 дол. США, по сплаті комісії на 0,00 дол. США, пені на 10 892,60 дол. США. Вказані суми за рішенням Банку прощені. Згідно п. 1.2 встановлено на дату підписання цієї Додаткової угоди заборгованість за Договором у розмірі 2 000,00 дол. США, що складає заборгованість за основним боргом 0,00 дол. США, відсотками 0,00 дол. США, комісії 0,00 дол. США, пені 2 000,00 дол. США. Згідно п. 1.3 дата остаточного погашення заборгованості за Договором, визначеної у п. 1.2 даної Додаткової угоди, 12.09.2019 року.

12.09.2019 ОСОБА_1 виконала в повному обсязі умови Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № HAE6GF01270001 від 29.07.2005 року, шляхом внесення через касу банку 2 000,00 дол. США (квитанція № АС_H9B92L5K4NU09621LSHU17 від 12.09.2019, сума платежу: 2 000,00 дол. США. Факт належного та повного виконання кредитних зобов`язань позичальницею Банком не оспорювався.

У зв`язку з повним виконанням своїх кредиторських зобов`язань ОСОБА_1 (позичальник) перед АТ КБ «ПриватБанк» 20.09.2019, встановлених Кредитним договором № НАE6GF01270001 від 29.07.2005 та Додатковою угодою № 1 від 12.09.2019, АТ КБ «ПриватБанк» 20.09.2019 року надав останній Заяву іпотекодержателя № 20.1.0.0.0/7-190918/1388 про повне виконання кредиторських зобов`язань та про припинення дії іпотечного договору, а також повернув ОСОБА_1 оригінали правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно п. 21, 22 договору Іпотеки звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 15.7.1, 15.7.2, 15.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі; реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Відповідно до абз. 1 п. 26 договору Іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 183227318 від 02.10.2019 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк», номер запису про право власності: 17279594 від 28.10.2016, Державний реєстратор: ПН ХМНО Бакумова А.В., підстава виникнення: договір іпотеки, серія та номер: 1487, виданий 23.04.2008, видавник: ПН ХМНО Широкова В.А., підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям індексного розділу), індексний номер: 32221794 від 04.11.2016 ПН ХМНО Бакумова А.В.; номер запису про іпотеку: 17279868 від 21.09.2005, державний реєстратор ПН ХМНО Бакумова А.В., підстава виникнення: Договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, серія та номер: реєстр 351,352, виданий 19.02.2007, видавник: ПН ДМНО Козіна А.В.; договір викупу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, серія та номер за реєстром № 1172, 1173 ПН ДМНО Каримова Н,С,, виданий 14.04.2016, видавник: укладений між компанією «Юкрейн Мортгейтджа Лоун Файненс» № 1 ПІ-ЕЛ-СІ та ПриватБанк; строк виконання основного: 28.07.2025, розмір основного зобов`язання: 98 886,93 грн., іпотекодавець: ОСОБА_1 .

Водночас, матеріали справи не містять жодного підтвердження повідомлення іпотекодавця про відступлення прав вимоги за договором Іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейтджа Лоун Файненс» № 1 ПІ-ЕЛ-СІ.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

З метою правильного застосування викладених норм та уникнення ситуації, коли іпотекодавець змушений у судовому порядку оскаржувати рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, застереження у іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов`язань боржником.

Окрім того, у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені законом способи задоволення вимог за основним зобов`язанням, у тому числі і такий, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання застосований бути не може.

Таким чином, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом буде або договір купівлі-продажу або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулюються цим законом.

Вказаний Закон (станом на час спірних правовідносин) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно приписів ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частинами 1, 2 статті 3 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частина 1 ст. 15 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною другою статті 9 Закону N 1952-IV визначено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав (пункт 1); приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав (пункт 2).

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року(надалі за текстом - «Порядок»).

Так, відповідно до пункту 46 Порядку для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Вказаним пунктом Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 Закону N 1952-IVпорядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

З копії реєстраційної справи у відповідності до якої 04.11.2016 ПН ХМНО Бакумовою А.В. було зареєстроване право власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що повідомлення від 12.09.2016 про усунення порушень виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № HAE6GF01270001 від 29.07.2005 останній не вручене, а повернене після закінчення термін зберігання. Водночас, з самого повідомлення, серед іншого, вбачається, що - «після спливу тридцятиденного строку із дня отримання даного повідомлення буде зареєстроване право власності на спірну квартиру за Банком».

Посилання відповідача АТ «ПриватБанк» на те, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала узяті на себе кредитні зобов`язання і що саме це стало підставою спірної державної реєстрації не спростовують доводів позивача. Матеріали справи містять беззаперечні докази повного виконання позичальницею кредитних зобов`язань, встановлених кредитним договором № НАE6GF01270001 від 29.07.2005 та Додатковою угодою № 1 від 12.09.2019. Належним підтвердженням повного розрахунку ОСОБА_1 є заява іпотекодержателя № 20.1.0.0.0/7-190918/1388 про повне виконання кредиторських зобов`язань та про припинення дії іпотечного договору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015.

Відповідно до п. 6 зазначеного Порядку (в редакції що діяв на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Частиною 1 статті 35 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 36 зазначеного Закону, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що реєстраційна справа у паперовій формі включає документи, на підставі яких вносилися відомості до Державного реєстру прав, а також інші документи, отримані та сформовані під час проведення державної реєстрації, що розміщуються у порядку їх надходження і нумеруються.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердила, що їй не надходило та вона ніколи не отримували жодних повідомлень чи письмових вимог від іпотекодержателя чи його правонаступника з питань вирішення даної ситуації.

Таким чином суд погоджується з доводами позивачки про недотримання вимог діючого законодавства ПН ХМНО Бакумовою А.В. при здійсненні державної реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на квартиру АДРЕСА_1 .

Також суд звертає увагу на те, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на спірну квартиру було порушено не тільки вимоги ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень», а й не враховано положення ЗУ № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), оскільки кредит є споживчим, а валюта кредиту - долар США, тому примусове відчуження квартири без його на те згоди є незаконним.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 ЗУ 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 14.07.2020 08:59:19, номер інформаційної довідки: 216123307 за ОСОБА_1 жодного нерухомого майна не зареєстровано.

Як вбачається з копії паспорту позивача ОСОБА_1 зареєстрована в спірній квартирі з 10.10.2006 по теперішній час.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що квартира площею 42 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачкою як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 29 липня 2005 року, укладеного в іноземній валюті.

Аналогічний правовий висновок, щодо застосування положень Закону № 1304-VII, викладений у Постанові Великої Палати Верховного суду від 19 травня 2020 року зробленому у цивільній справі № 644/3116/18, провадження № 14-45цс20 та у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цих висновків відсутні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Вимогою ст. 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат. Такі документи повинні відповідати вимогам, встановленим Законом "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та іншими нормативно-правовими актами (частина третя статті 17 Закону N 1952-IV).

Стаття 24 ЗУ «Про іпотеку» № 898-ІVпередбачає можливість відступлення прав за іпотечним договором за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1127 від 25.12.2015 р., для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються, в тому числі: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, а також документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Згідно ч. 3ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення, тощо.

Згідно із пунктом 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи те, що запис № 32221794 від 04.11.2016 вчинений державним реєстратором - ПН ХМНО Бакумовою А.В. вчинено без достатніх правових підстав, а отже містить недостовірні відомості про наявність права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк», яка за приписами ст. 387 ЦК України йому не належить та перешкоджає подальшій реалізації прав і законних інтересів ОСОБА_1 , рішення державного реєстратора ПН ХМНО Бакумової А.В. № 32221794 від 04.11.2016 на підставі якого зроблено цей запис, підлягає скасуванню за рішенням суду, а спірна квартира витребуванню виходячи з наступного.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 5 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Наведене узгоджується з положеннями самого договору іпотеки.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» № 898-ІV предметом іпотеки є об`єкти нерухомого майна та об`єкти, які прирівнюються до таких цим Законом.

До них чинним законодавством, зокрема, віднесено: земельні ділянки; будівлі; споруди; підприємство як майновий комплекс; житлові будинки; квартири; дачі; садові будинки; гаражі; об`єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому; право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об`єкт нерухомого майна.

Згідно ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Належним підтвердженням виконання ОСОБА_1 кредиторських зобов`язань перед ПАТ КБ «ПриватБанк» є заява № 20.1.0.0.0/7-190918/1388 від 20.09.2019 про повне виконання зобов`язань по кредитному договору № HAE6GF01270001 від 29.07.2005 та про припинення дії іпотечного договору, посвідченого ПН ХМНО Гончаренко Н.Ю. за реєстровим № 3985 від 29.07.2005.

Таким чином, з моменту виконання боржником зобов`язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов`язків сторін, що складають зміст конкретного зобов`язального правовідношення.

У відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З огляду на вищевикладене, слід дійти висновку, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза її волею.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи даний спір, судом враховано, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Так, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 754/12907/17, провадження № 61-11056св19 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція з цього приводу викладена у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). У пункті 114 Постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Суд не вбачає підстав відступати від вищезгаданих правових висновків.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, резюмуючи вищевикладене, а також встановивши, що ПАТ КБ «ПриватБанк» заволодів спірною квартирою без достатніх правових підстав, а державний реєстратор - ПН ХМНО Бакумова А.В. прийняла рішення про проведення її державної реєстрації в реєстрі речового права на нерухоме майно, суд доходить висновку, що вимога про скасування спірної державної реєстрації іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_1 підлягає задоволенню з подальшим витребуванням спірного нерухомого майна на користь законного власника - ОСОБА_1 .

Разом з тим, звертаючись до суду з зазначеним позовом позивач вважає, що приватним нотаріусом також порушені її права.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; (п.п. 2 і 4 ч. 2 ст. 175 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (ч. 2 ст. 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Отже, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив відповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний здійснити державну реєстрацію, за виключенням деяких підстав, вичерпний перелік яких міститься у ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію».

Отже, суд приходить до висновку, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19) від 01 квітня 2020 року.

На підставі ч.7 ст. 158 ЦПК України, з огляду на відсутність вмотивованих клопотань, щодо скасування заходів забезпечення позову, запобіжний захід, а саме заборона відчуження нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , обраний згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.04.2020 про забезпечення позову, продовжує діяти протягом 90 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача підлягає стягненню сплачена сума судового збору за подання позовної заяви у сумі 1075,80 грн та за подання заяви про забезпечення позову у сумі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 11,12, 13,19,47,48,51,51, 81, 133, 141, 158,175,263,264, 265 ЦПК, ст. ст. 387, 516, 599 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумова Алла Валентинівна, Акціонерне товариство Комерційни Банк «ПриватБанк» про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя та витребування майна із чужого незаконного володіння- задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівниіндексний номер: 32221794 від 04.11.2016 про державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ: 14360570, юридична адреса: Україна, м. Київ - 01001, вул. Грушевського, буд. 1-Д) на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувати на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 ) з чужого незаконного володінняАкціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ: 14360570, юридична адреса: Україна, м. Київ - 01001, вул. Грушевського, буд. 1-Д) квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1075,80 грн, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у сумі 840,80 грн, а всього 1916 (одна тисяча дев`ятсот шістнадцять) грн 60 коп.

В іншій частині у задоволені позову - відмовити.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.11.2020.

СУДДЯ - І.В. СЕМІРЯД