Ухвала суду № 93082455, 17.11.2020, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/366/20

2/132/213/20

Ухвала

Іменем України

17 листопада 2020 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого – судді СЄЛІНА Є.В.,

при секретарі – ПІДГЕРСЬКІЙ О.В.,

з участі: позивача за основним позовом – ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи по цивільній справі №132/366/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей, сім`ї та молоді Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області, про встановлення місця проживання дружини, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Калинівської міської ради Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Калинівського районного суду Вінницької області на розгляді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей, сім`ї та молоді Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області, про встановлення місця проживання дружини, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Калинівської міської ради Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини.

На стадії підготовчого провадження, позивач ОСОБА_2 подала письмове клопотання про призначення в справі судово-психологічної експертизи.

Розглянувши подане клопотання про призначення у справі експертного дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 01.07.2020р. за клопотанням позивача ОСОБА_2 призначена судово-психологічна експертиза, яку доручено провести Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, та покладено на ОСОБА_2 оплату її вартості. До суду надійшов лист з експертної установи щодо необхідності оплати вартості проведення експертизи, який доведено до відома ОСОБА_2 , яка відмовилась від здійснення відповідної оплати, в результаті чого матеріали справи було повернуто без проведення експертизи у зв`язку з несплатою її вартості.

Статтею 109 ЦПК України встановлено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Оскільки позивачу ОСОБА_2 було достеменно відомо про задоволення її клопотання про призначення судової експертизи і необхідність оплати її вартості, тому, остання мала вживати дії щодо забезпечення своєчасної сплати вартості проведення експертизи, що нею не було зроблено, а тому суд приходить до висновку про необхідність відхилення повторного клопотання про призначення експертизи.

При цьому, зважаючи на положення частини 1 статті 106 ЦПК України, якою встановлено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Позивач ОСОБА_2 мала можливість замовити експертизу та подати її висновок до суду, проте, такі дії останньою не вживалися, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях, для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Так, ОСОБА_2 перед експертом поставлене питання, яке може бути з`ясоване під час розгляду справи в ході допиту неповнолітньої дитини.

Слід зауважити, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. Відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України, ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

У частині першій статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.

У вказаному переліку є ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи. Водночас ухвала про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи у цьому переліку відсутня.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).

Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення. Тобто, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду, яким спір має бути вирішений по суті.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосуваннястатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

Правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 13 червня 2018 року у справі № 522/14750/16-ц (провадження № 14-205цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18), у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 522/18296/14-ц (провадження № 14-62цс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.

Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 103, 189, 196-200, 258-260, 353 ЦПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи по цивільній справі № 132/366/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей, сім`ї та молоді Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області, про встановлення місця проживання дружини, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Калинівської міської ради Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини – залишити без задоволення.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає, однак заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя