Рішення № 93077533, 25.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 року м. Київ № 826/17800/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) подав на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративний позов до Генеральної прокуратури України (надалі - Відповідач), в якому Позивач просить:

- скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1448к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іршавського району Закарпатської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Іршавського району Закарпатської області;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 , заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач з 02 жовтня 2014 року обіймав посаду прокурора Іршавського району Закарпатської області. Однак, наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1448к Позивача звільнено із займаної посади.

Так, на його думку, звільнення відбулося всупереч принципам та вимогам, закріпленим статтями 8, 21, 22, 24, 58, 61, 62 та 64 Конституції України, з порушенням гарантованого Конституцією України права на працю і доступу до державної служби, вимог міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України, міжнародних принципів проведення люстрації, без встановлення вини у вчиненні діянь, передбачених частиною другою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Також, Позивач вказує на те, що його звільнення відбулося з порушенням низки норм міжнародного права та міжнародних принципів проведення люстрації, без урахування практики Європейського суду з прав людини. Зазначає, що чинними нормативно-правовими актами не передбачено поняття територіального (регіонального) органу прокуратури України (а.с. 2 - 16).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2014 (суддя Кротюк О.В. ) відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче провадження (а.с. 1).

Ухвалою Суду від 19.11.2014 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні, витребувано від Відповідача засвідчену копію довідки про результати вивчення особової справи на підставі якої наказом Генерального прокурора України № 1448к від 23.10.2014 Позивача звільнено з займаної посади та зобов`язано надати письмові заперечення проти позову (а.с. 179).

Ухвалою Суду від 03.12.2014 зупинено провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» (№ 1682-VII від16.09.2014) положенням Конституції України, а саме: пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв`язку (а.с. 165 - 172, 175).

Відповідно до розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2016 №616 у зв`язку з припиненням повноважень судді Кротюка О.В. справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями (а.с. 180).

Ухвалою Суду від 02.03.2016 дану справу прийнято до провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Листом Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2018 № 02.2-21/121/18 скеровано до Верховного Суду України матеріали типових справ, серед яких справа № 826/17800/14, для вирішення питання про відкриття провадження у зразковій справі № 826/18020/14.

30 квітня 2018 року через канцелярію суду Позивачем подано клопотання про поновлення провадження у справі, аргументоване тим, що зупинення розгляду справи є порушенням прав Позивача на судовий захист.

Ухвалою суду від 15 травня 2018 року Позивачу відмовлено у задоволені заявленого клопотання з тих підстав, що станом на 15 травня 2018 року на розгляді у Конституційному Суді України перебувають конституційні подання сорока семи народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» (ухвалами колегії суддів КСУ відкриті конституційні провадження у справах; ухвалами колегії суддів КСУ об`єднано в одне конституційне провадження).

10 вересня 2019 року Позивачем подано клопотання про поновлення провадження у справі № 826/17800/14.

Ухвалою Суду від 23 вересня 2019 року задоволено клопотання Позивача та поновлено провадження у справі, вирішено здійснювати подальший її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

03 грудня 2014 року Відповідачем подано відзив на адміністративний позов від 117.11.2014 (а.с. 146 - 149) та надано копію матеріалів особової справи Позивача (а.с. 150 - 156).

Так, у відзиві на адміністративний позов Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що Позивач в період з 02.03.2012 по 18.12.2013 обіймав посаду заступника прокурора Закарпатської області, сукупно більше одного року (1 рік 9 місяців), визначену п. 8 ч. 1 ст. З Закону статті 3 Закону України «Про очищення влади», що є підставою для його звільнення згідно з частиною третьою статті 1 вказаного Закону. Крім того, висновок про наявність підстав для звільнення ґрунтується на результатах вивчення особової справи Позивача стосовно перебування на вищевказаній посаді.

При вирішенні даної справи суд враховує, що Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру», в тому числі, шляхом заміни слів «Генеральна прокуратура України» на «Офіс Генерального прокурора».

При цьому, п. п. 3, 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Так, відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351, опублікованого у газеті «Голос України» 23.12. 2019, визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.

При цьому, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Відповідно, в даному випадку не мало місце правонаступництво Офісом Генерального прокурора за Генеральною прокуратурою України, оскільки відбулась лише зміна назви державного органу з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Таким чином, не підлягають застосуванню вимоги статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України щодо заміни сторони її правонаступником, тому, суд вважає за можливе змінити назву Відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що з 02 березня 2012 року по 18 грудня 2013 року Позивача обіймав посаду заступника прокурора Закарпатської області на підставі наказу Генерального прокурора України від 02.03.2012 року № 296к (а.с. 26).

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 18.12.2013 № 641к Позивача призначено прокурором Виноградівського району Закарпатської області (а.с. 27).

У період з 02.10.2014 по 23.10.2014 Позивач обіймав посаду прокурора Іршавського району Закарпатської області на підставі наказу Генерального прокурора України від 02.10.2014 № 1369к (а.с. 27).

16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади», яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2014 року, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та статей 15, 16 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки про результати вивчення особової справи Позивача (а.с. 28) та подання прокурора Закарпатської області (а.с. 153) прийнято наказ №1448к про звільнення Позивача з посади прокурора Іршавського району Закарпатської області у зв`язку з припиненням трудового договору, згідно з п.7-2 ст. 36 КЗпП України.

Також, судом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», Позивач рахується таким, що звільнений з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» та щодо якого наявна заборона займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) протягом 10 років.

Не погоджуючись із таким наказом, Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади».

Законом України «Про очищення влади» (далі - Закон) передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 1 Закону визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої особи, зазначені у частинах третій, п`ятій-сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

Пунктами сьомим та восьмим частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» відповідно передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду (посади): - керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату), зокрема, Генеральної прокуратури України; - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Матеріалами справи підтверджено, що Позивач у період з 02.03.2012 по 18.12.2013 обіймав посаду заступника прокурора Закарпатської області сукупно більше одного року (1 рік 9 місяці), яка визначена пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», що обґрунтовується матеріалами його особової справи, відповідно до якої він перебував на посаді, яка за правилами пункту 8 частини першої статті 3 згаданого Закону віднесена до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».

Відтак, посада заступника прокурора Закарпатської області, яку обіймав Позивач, охоплювалась переліком посад, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону, що не заперечувалося учасниками справи.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, що діяла до 15.12.2017, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, який субсидіарно застосовується до правовідносин, що врегульовують проходження публічної служби, підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Оскільки, Позивач станом на час звільнення займав адміністративну посаду в органах прокуратури, то повноваження щодо прийняття рішення про його звільнення, відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру» (на період дії спірних правовідносин) належали Генеральному прокурору України, який і прийняв оскаржуваний наказ від 23 жовтня 2014 року № 1448к.

Суд, з огляду на визначену в оскаржуваному наказі підставу звільнення Позивача, зауважує, що Позивача звільнено з посади на підставі норм Закону України «Про очищення влади» лише, по суті, в силу факту зайняття суб`єктом перевірки означеної вище посади, однак, суд уважає вищевказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Конституції України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29.01.2008 № 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону, очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.

Отже, частиною першою та другою статті 1 Закону визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

При цьому частиною другою статті 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях

Водночас, згідно статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

За приписами статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Так, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав питання щодо здійснення люстраційних процедур та сформував відповідну практику з цих питань.

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.

Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).

У проміжному Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії від 13.10.2009 №524/2009).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 17.10.2019 у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18 та № 47749/18), яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України «Про очищення влади», в якому Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Президента ОСОБА_3 не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу.

Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_3 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції Суду у рішенні по справі «Полях та інші проти України» є § 156, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував Президент ОСОБА_3 .

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Суд у § 324 даного рішення визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Президента ОСОБА_3 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

В контексті викладеного, суд зазначає, що в межах даної справи відсутні відомості та докази, які б відповідали вимогам ст.ст. 73-76 КАС України, та у встановленому порядку підтверджували факт того, що Позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених Законом України «Про очищення влади», а відповідно й про неправомірність прийняття оскаржуваного наказу.

При цьому, станом на час перебування Позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з цієї посади, не існувало законів, які б визначали правопорушенням роботу на цій посаді, а відтак, за приписами положень статті 58 Конституції України, Позивач не міг бути притягнутий до відповідальності лише на підставі факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття Позивачем.

Тобто, в даному випадку Відповідачем не доведено дотримання у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади», що зумовлює висновок суду про недоведеність Відповідачем правомірності прийняття цього наказу із зазначених у ньому підстав, що є достатньою підставою для визнання його протиправним і касування.

Водночас, надаючи оцінку доводам учасників справи, що мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи, Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Наведена позиція Європейського суду з прав людини також застосовується і Верховним Судом, зокрема, в постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Одночасно, суд зважає і на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), в якому в продовження таких висновків зазначено, що необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Крім того, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, Суд вважає оскаржуваний наказ Генерального прокурора України №1448к від 23.10.2014 року про звільнення Позивача з посади прокурора Іршавського району Закарпатської області протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору.

Отже, враховуючи встановлення Судом протиправності оскаржуваного наказу про звільнення Позивача належним способом поновлення його порушеного права є поновлення Позивача на посаді прокурора Іршавського району Закарпатської області з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 24 жовтня 2014 року.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Генеральної прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до Позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", Суд зазначає зазначає наступне.

Дії Міністерства юстиції України, щодо внесення прізвища Позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" за умови невиконання усіх законних процедур відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення з огляду на твердження позивача та позиції наведеного рішення Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.

Таким чином, оскільки Суд дійшов висновку про безпідставність застосування до Позивача положень Закону України «Про очищення влади», та в свою чергу незастосування Відповідачем жодного правового інструментарію для доведення його вини у діях, викорінення яких ставиться за мету у Законі, Суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 з необхідністю його скасування.

У зв`язку з висновком Суду, про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення Позивача та його скасуванням, оскільки, стосовно Позивача у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» міститься інформація про звільнення з підстав люстрації, Суд вбачає необхідним задоволення позову й в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до Позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За постановою Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід зазначити, що відповідно до ч. 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 справа №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки прокуратури Закарпатської області від 24.10.2014 №18-244вих-14 в останні 2 місці роботи, що передували звільненню, а саме у серпні та вересні 2014 року Позивачем було отримано заробітну плату у розмірі 19839,28 грн. та 12 778,69 грн. відповідно (а.с. 29).

Отже, сукупна заробітна плата позивача за останні 2 календарних місяця роботи (серпень - вересень 2014 року) становить 32617,97 грн. (19839,28 грн. + 12 778,69 грн.).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 про кількість робочих днів у 2014 у серпні 2014 року кількість робочих днів становила 20 днів, а у вересні - 22 дні.

Отже, відповідно до Порядку №100, середньоденний заробіток позивача становитиме

(19839,28 грн. + 12 778,69 грн ) : 42 робочих дні = 36 268, 99 грн.:42 =776,62 грн.

Час вимушеного прогулу, починаючи з дня, наступного після звільнення складає (з 24 квітня 2014 року по 25 листопада 2020 року) 1527 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача, складає 1185898,70 грн. (776,62 грн. х 1527 днів).

При цьому середній заробіток за один місяць становить 16309,02 грн. (776,62 грн. х 21 робочий день).

Позивач просить стягнути з відповідача - Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Тобто, вимушений прогул починається з 24.10.2014, отже, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу починаючи з вказаної дати і по день ухвалення рішення - 25.11.2020 року становить 1527 днів.

Суд вважає хибними твердження відповідача щодо не можливості стягнення на користь Позивача заробітку за час вимушеного прогулу з Офісу Генерального прокурора, враховуючи положення статті 22 Бюджетного кодексу України, згідно якої Офіс Генерального прокурора є головним розпорядником бюджетних коштів та здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених їй бюджетних повноважень, в тому числі організовує і координує роботу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Так, відповідно до п. 5 ч. 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 24.10.2014 року по 25.11.2020 року, становить: 1185898,70 грн. (776,62 грн. х 1527 днів), які суд вважає за необхідне стягнути з Офісу Генерального прокурора, як головного розпорядника бюджетних коштів, з бюджетних призначень Прокуратури Закарпатської області, в силу норм статті 22 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення Позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць в розмірі 16309,02 грн. підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що Позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення Відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Зважаючи на вказану норму, суд вважає, що рішення в частині стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ: 0003451) про скасування наказу та зобов`язати вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1448к про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з посади прокурора Іршавського району Закарпатської області.

3. Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на посаді прокурора Іршавського району Закарпатської області з 24.10.2014 року.

4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) як головного розпорядника бюджетних коштів, з бюджетних призначень прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов`язкових відрахувань до бюджету, за період з починаючи з 24 жовтня 2014 року по 25.11.2020 у сумі 1 185 898,70 грн. (один мільйон сто вісімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн.70 коп.

5. Зобов`язати Офіс Генерального прокурора направити до Міністерства юстиції України, згідно чинного законодавства повідомлення про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 24.10.2014 ОСОБА_1 на посаді прокурора Іршавського району Закарпатської області та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора, як головного розпорядника бюджетних коштів, з бюджетних призначень прокуратури Закарпатської області заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16309,02 грн. (шістнадцять тисяч сто тридцять чотири) грн 02 коп.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда