Рішення № 93070712, 10.11.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.11.2020 Справа № 905/1236/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І. за участю секретаря судового засідання (помічнику судді) Конько В.В., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», м. Бахмут, Донецька область

про стягнення пені у сумі 17147,96грн, 3% річних у сумі 316185,82грн та інфляційних втрат у сумі 414662,17грн, всього 747995,95грн,

Представники учасників справи:

від позивача: представник не з`явився

від відповідача: представник не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», м. Бахмут, Донецька область, про стягнення пені у сумі 17147,96грн, 3% річних у сумі 316185,82грн та інфляційних втрат у сумі 414662,17грн, всього 747995,95грн.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору №3342/1718-ТЕ-6 постачання природного газу від 25.10.2017 в частині порушення строків оплати за отриманий природний газ, а саме: до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки (п.6.1 договору).

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, відповідач фактично не міг впливати на строки розрахунків з відповідачем, оскільки розрахунок з оплати вартості придбаного природного газу за договором проведено споживачем переважно (на суму 96426875,86грн) за рахунок державних субвенцій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 №256; зазначив, що сторонами підписано спільне протокольне рішення від 17.12.2017 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2002 №20; частково заперечив проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати за договором на суму державних субвенцій; проти нарахування пені заперечив з посиланням на ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств –виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Позивач з доводами відповідача не погодився, зазначив, що відсутність державного фінансування на нараховані житлові субсидій згідно з Порядком, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за договором; також зазначив про відсутність підстав для застосування положень Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», оскільки позивач не є енергопостачальною компанією.

Справу розглянуто судом в порядку загального позовного провадження. Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 06.07.2020; підготовче засідання призначене на 10.08.2020 з подальшим відкладанням на 27.08.2020 та 24.09.2020; ухвалою суду від 27.08.2020 підготовче провадження продовжувалось на 30 днів; ухвалою суду від 24.09.2020 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 06.10.2020; у зв`язку із перебуванням судді Аксьонової К.І. на лікарняному судове засідання, призначене на 06.10.2020, не відбулось; ухвалою суду від 22.10.2020 розгляд справи призначено на 10.11.2020.

За наслідком розгляду та задоволення клопотань позивача та відповідача про участь представників у судовому засіданні 10.11.2020 в режимі відеоконференції судом постановлені ухвали від 05.11.2020 та 06.11.2020; відеоконференцію визначено провести з використанням системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

У судове засідання 10.11.2020 з`явились представники сторін в режимі відеоконференції; представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі; представник відповідача заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. У судовому засіданні суд оголосив перерву до 10.11.2020 о 15:00год. Після перерви у судове засідання представники сторін не з`явились.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст.42,46 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» (споживач) був укладений договір №3342/1718-ТЕ-6 постачання природного газу.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на час звернення позивача до суду останній змінив найменування на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Як встановлено п.2.1 договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 19605,0 тис.куб.м, у тому числі за місяцями (тис. куб. м): жовтень 2017 - 987,5; листопад 2017 - 2999,0; грудень 2017- 3998,5; січень 2018 – 4439,1; лютий 2018 – 3870; березень 2018 - 3310,2. Додатковою угодою №2 від 10.04.2018 пункт 2.1 доповнено абзацом - «постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2018 по 31 травня 2018 (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 497,0тис. куб.м., у тому числі за місяцями (тис. куб. м): квітень 497,0; травень «-».

Пунктом 2.4 договору сторони погодили допущення відхилення споживання обсягу природного газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі +-5 відсотків (плюс/мінус п`ять відсотків) від підтвердженого постачальником планового обсягу (номінації) без узгодження сторін. Підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п.3.7 цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі (п.3.7 договору).

Згідно з п.п.3.8, 3.9 договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, постачальнику підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу однин примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженими представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.

За змістом п.5.2 договору ціна за 1000куб. м газу на дату укладання договору становить 4942,00грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40грн.

Порядок та умови проведення розрахунків визначені Розділом 6 договору №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017. Так, відповідно до п.6.1 оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Додатковою угодою №1 від 11.01.2018 сторони погодили викласти абз.2 п.6.1 договору в наступній редакції: «Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором».

Згідно з пп.6 п.7.2договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Пунктом 8.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018 встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплати, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256.

Підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (п.8.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018).

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп.4 п.11.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 по 31 травня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п.12.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 10.04.2018).

У виконання умов договору №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017 постачання природного газу позивачем у листопаді, грудні 2017, січні, лютому, березні, квітні 2018 було передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 96749375,86грн з ПДВ, за наслідком чого сторонами у відповідності з п.3.7 договору були підписані акти приймання-передачі: від 30.11.2017 про передачу 2624,800тис. куб.м природного газу у листопаді 2017 на суму 15566113,92грн, у тому числі ПДВ 2594352,32грн; від 31.12.2017 про передачу 2729,400тис. куб.м природного газу у грудні 2017 на суму 16186433,76грн, у тому числі ПДВ 2697738,96грн; від 31.01.2018 про передачу 3700,900тис. куб.м природного газу у січні 2018 на суму 21947817,36грн, у тому числі ПДВ 3657969,56грн; від 28.02.2018 про передачу 3357,500тис. куб.м природного газу у лютому 2018 на суму 19911318,00грн, у тому числі ПДВ 3318553,00грн; від 31.03.2018 про передачу 3365,500тис. куб.м природного газу у березні 2018 на суму 19958761,20грн, у тому числі ПДВ 3326460,20грн; від 30.04.2018 про передачу 536,040тис. куб.м природного газу у квітні 2018 на суму 3178931,62грн, у тому числі ПДВ 529821,94грн.

Акти приймання-передачі підписані повноважними представниками сторін без зауважень стосовно якості та обсягу переданого природного газу, містить посилання на договір №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017, внаслідок чого, враховуючи приписи положень ст.ст.76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, приймаються судом як такі, що підтверджує передачу заявленого у вказаних актах обсягу природного газу на загальну суму 96749375,86грн з ПДВ.

14.12.2017 між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Донецькій області, Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації, Фінансовим управлінням Бахмутської міської ради, Управлінням соціального захисту населення Бахмутської міської ради, відповідачем та позивачем укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №4307 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України на суму 15566113,92грн (акт за листопад 2018) згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» від 11.01.2002 №20 (втратив чинність 01.01.2018).

Фактично оплата вартості отриманого за договором №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017 природного газу за листопад, грудень 2017, січень, лютий, частково березень та квітень 2018 здійснювалась відповідачем за рахунок субвенцій з державного бюджету відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256 (втратив чинність 01.01.2020). Оплати здійснено в період з 06.02.2018 по 26.12.2018 на загальну суму 96426875,86грн, що підтверджується банківськими виписками та узгоджується з відомостями позивача про операцій за договором №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017, по підприємству «Бахмут-Енергія ТОВ». Позивач вказані обставини здійснення оплат за рахунок державних субвенцій не заперечує.

За рахунок власних коштів відповідачем частково проведені розрахунки з позивачем за природний газ за договором №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017 у загальній сумі 322500,00грн (оплати здійснені за поставлений газ за актом від 31.03.2018 за березень 2018). Оплату відповідачем за рахунок власних коштів у вказаній сумі позивач не заперечує.

Отже на час звернення позивача до суду вартість поставленого природного газу на суму 96749375,86грн з ПДВ за договором №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017 повністю сплачена. Разом з цим, погашення вартості поставленого природного газу відбулось з порушенням строків, визначеними у п.6.1 договору №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017, що стало підставою для нарахування заявленою до стягнення в межах даного позову пені у сумі 17147,96грн, 3% річних у сумі 316185,82грн та інфляційних втрат у сумі 414662,17грн.

Розглядаючи позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, судом враховано таке.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до приписів ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений сторонами договір №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017 за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно із ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Таке регулювання було визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (Порядок №20), який діяв на час укладення договору постачання 25.10.2017 і втратив чинність з 01.01.2018.

За змістом Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (втратив чинність 01.01.2020), згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Зазначене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату теплової енергії та гарячої води.

Держава офіційно визнає неспроможність теплопостачальних організацій забезпечити своєчасні розрахунки у цій частині (залежно від рівня отриманих пільг і субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині теплопостачальними організаціями, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між гарантованими постачальниками природного газу та теплопостачальними організаціями на підставі укладених між ними договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами договору постачання природного газу в цій частині (щодо розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

Таким чином незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

В огляду на вказане суд не приймає до уваги посилання позивача на умови п.6.1 договору, відповідно до якого підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відшкодування коштів на пільги та субсидії здійснюється з Державного бюджету України за рахунок субвенцій за спеціальною процедурою і такі кошти не є коштами теплопостачальної організації як суб`єкта господарювання, що здійснює виробництво та постачання теплової енергії для потреб споживачів, вартість споживання якої пільговими категоріями населення компенсується коштами з державного бюджету.

Отже, у разі здійснення теплопостачальною організацією розрахунків за отриманий у гарантованого постачальника природний газ за рахунок субвенцій з державного бюджету застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого газу в порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним.

Водночас підставою для стягнення з відповідача нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, та застосування до нього штрафних санкцій (пені) у погодженому у договорі поставки розмірі за порушення грошового зобов`язання, може бути наявність у відповідача, як споживача природного газу, суми основного боргу за розрахунками за отриманий від позивача природний газ, яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Як встановлено матеріалами справи та визнано сторонами оплату вартості отриманого за договором №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017 природного газу за листопад, грудень 2017, січень, лютий, частково березень та квітень 2018 здійснено споживачем за рахунок субвенцій з державного бюджету відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256. Оплати здійснено в період з 06.02.2018 по 26.12.2018 на загальну суму 96426875,86грн, що підтверджується банківськими виписками та узгоджується з відомостями позивача про операцій за договором №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017, по підприємству «Бахмут-Енергія ТОВ».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, яка була сплачена відповідачем за рахунок субвенцій з державного бюджету; розрахунково 3% річних та інфляційні втрати на суму заборгованості 96426875,86грн становлять 312778,84грн та 414262,54грн відповідно, позов в цій частині задоволенню не підлягає з мотивів безпідставності.

Дійшовши такого висновку судом прийнято до уваги правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №903/918/19 від 16.10.2020.

Між тим, обставини справи свідчать, що відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого газу за договором №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017 за рахунок власних грошових коштів у загальному розмірі 322500,00грн з порушенням визначеного п.6.1 договору строку - до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, тобто відповідач мав сплатити за поставлений природний газ у березні 2018 – до 25.04.2020 включно, у зв`язку з чим за вимогами ст.253 Цивільного кодексу України днем порушення строку оплати є 26.04.2018.

Несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого природного газу є порушенням зобов`язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України. З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати поставленого природного газу у строк, встановлений договором №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017, суд дійшов висновку, що відповідач згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За результатом проведеної судом перевірки, судом встановлено, що розрахунок 3% річних нарахованих за порушення зобов`язань у березні 2018 за період з 26.04.2018 по 26.11.2018 відповідає фактичним обставинам справи, однак є неправильним, з огляду на те, що позивачем невірно визначено базу нарахування.

Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 26.04.2018 по 26.11.2018, суд встановив, що належним розміром 3% річних за вказаний період є 3406,98грн, які нараховано за прострочення оплати за поставлений природний газ за зобов`язаннями березня 2018 (основна заборгованість, погашена за рахунок власних коштів споживача - 322500,00грн).

Отже позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 316185,82грн підлягають задоволенню.

За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за зобов`язаннями, які виникли у березні 2018, судом встановлено його невідповідність фактичним обставинам справи в частині невірного визначення бази для нарахування інфляційної складової боргу.

Здійснивши власний розрахунок, взявши до уваги правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 від 26.06.2020, суд встановив, що сума інфляційних втрат за зобов`язаннями березня 2018 за період травень – жовтень 2018 становить 399,63грн:

- період нарахування інфляційної індексації за травень 2018, в якому індекс інфляції становить 100,0%), помножений на залишок заборгованості в розмірі 322500,00грн, що дорівнює інфляційній індексації в розмірі 0,00грн (322500,00-322500,00);

- період нарахування інфляційної індексації за червень 2018, в якому індекс інфляції становить 100,0%), помножений на залишок заборгованості в розмірі 322500,00грн, що дорівнює інфляційній індексації в розмірі 0,00грн (322500,00-322500,00);

- період нарахування інфляційної індексації за липень 2018, в якому індекс інфляції становить 99,3%), помножений на залишок заборгованості в розмірі 235500,00грн, що дорівнює інфляційній індексації в розмірі – -1648,50грн (від`ємний показник) (233851,5-235500,00);

- період нарахування інфляційної індексації за серпень 2018, в якому індекс інфляції становить 100,00%), помножений на залишок заборгованості в розмірі 151500,00грн, що дорівнює інфляційній індексації в розмірі – 0,00грн (151500,00-151500,00грн);

- період нарахування інфляційної індексації за вересень 2018, в якому індекс інфляції становить 101,9%), помножений на залишок заборгованості в розмірі 84000,00грн, що дорівнює інфляційній індексації в розмірі – 1596,00грн (85596,00-84000,00);

- період нарахування інфляційної індексації за жовтень 2018, в якому індекс інфляції становить 101,7%), помножений на залишок заборгованості в розмірі 26596,00грн з урахуванням інфляційних за попередній період (вересень 2018 – 1596,00), що дорівнює інфляційній індексації в розмірі – 452,13грн (27048,13-26596,00).

Таким чином, за розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача належать інфляційні втрати у сумі 399,63грн за зобов`язаннями березня 2018, отже, позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню.

Розглядаючи позов в частині стягнення пені у сумі 17147,96грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки – грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій за приписами ч.2 ст.217, ч.1 ст.230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Як встановлено ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пеню нараховано позивачем на підставі п.8.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018 яким встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що позивачем не нараховувалась пеня на вартість природного газу оплаченого відповідачем згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, що відповідає п.8.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018, за яким нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплати, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256.

Разом з цим, погашення оплати вартості поставленого природного газу за рахунок власних коштів відповідача за зобов`язаннями березня 2018 відбулося з порушенням строків, визначеними у п.6.1 договору №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017.

Водночас відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Відповідно до п.5. ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. Згідно з ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать послуги з постачання теплової енергії.

Пунктом 1 Постанови №747 від 25.05.1998 Кабінету Міністрів України «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом. В свою чергу, природний газ є енергетичним ресурсом, а отже, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», що виникли на підставі договору №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017, є енергопостачальною компанією.

Разом з тим, метою діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» є виробництво та постачання теплової енергії в гарячій воді та пари споживачам (п.4.2 статуту відповідача), а за змістом п.1.2 договору №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017 газ, який постачався за спірним правочином, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

За інформацією з офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), що також підтверджується наданими відповідачем ліцензіями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», входить до переліку ліцензіатів у сфері теплопостачання, що переходять під регулювання місцевих органів влади. Разом з цим рішенням виконавчого комітету Артемівської (наразі Бахмутської) міської ради від 11.08.2010 №344 підприємство відповідача визначено виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді міської ради.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» запроваджено антитерористичну операцію на території України.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначений період проведення антитерористичної операції – час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. На час розгляду справи антитерористична операція триває.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м. Бахмут віднесено до таких територій.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач придбав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу №3342/1718-ТЕ-6 від 25.10.2017.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені, нарахованої у сумі 17147,96 за період з 26.04.2018 по 25.10.2018, за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, отриманого у березні 2018, задоволенню не підлягають.

За приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Доказів понесення інших судових витрат сторонами не надано.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», м. Бахмут, Донецька область, про стягнення пені у сумі 17147,96грн, 3% річних у сумі 316185,82грн та інфляційних втрат у сумі 414662,17грн, всього 747995,95грн, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Зелена, 41, код ЄДРПОУ 34776960) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б. Хмельницького, б.6, код ЄДРПОУ 20077720) 3% річних у сумі 3406,98грн, інфляційні втрати у сумі 399,63грн та витрати зі сплаті судового збору в розмірі 57,10грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 10.11.2020 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2020.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя К.І. Аксьонова