Рішення № 93045843, 13.11.2020, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3916/18

2/214/644/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 листопада 2020 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Попова В.В.,

при секретарі - Джемерчук О.В.,

за участю:

позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

їх представників - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ,

представників відповідача - Уманець Б.Б. , Сергієнкова О.Ю. , Бібленко І.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2018 року позивачі по справі звернулися до суду з позовом до відповідача, в якому просили суд поновити їх на роботі в ДПП «Кривбаспромводопостачання» та стягнути з відповідача на їх користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із 30.03.2018 року по день ухвалення рішення у справі.

Надалі позивачі 08.10.2018 року та 04.12.2019 року уточнювали свій позов та в останній редакції уточненого позову просили суд стягнути із ДПП «Кривбаспромводопостачання» середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: на користь ОСОБА_4 - 163098,06 грн., ОСОБА_2 - 162887,82 грн., ОСОБА_1 - 207774,06 грн., ОСОБА_3 - 163098,06 грн., в обґрунтування якого зазначили, що вони працювали в ДПП «Кривбаспромводопостачання».

30 березня 2018 року керівництвом відповідача їх було повідомлено про те, що їх звільнено з роботи відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до поданих ними заяв.

Однак станом на 30.03.2018 року ніхто з них заяв про звільнення за власним бажанням не подавав, а підписи в таких заявах виявились підробленими, тому їх звільнення є незаконним.

Указали , що беручи до уваги факт їх звільнення без законної підстави і необхідності поновлення на їх роботі, вони відповідно до вимог ч. ч. 3 та 6 ст. 235 КЗпП України мають право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до здійсненого розрахунку кожним із них за період із 30.03.2018 року по 30.11.2019 року, в розмірі: на користь ОСОБА_4 - 163098,06 грн., ОСОБА_2 - 162887,82 грн., ОСОБА_1 - 207774,06 грн., ОСОБА_3 - 1630898,06 грн.

Ухвалою суду від 25.06.2018 року було відкрите загальне позовне провадження у справі.

Неодноразово, відповідно до розпорядження керівника апарату суду, справа передавалась на автоматизований розподіл та відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 19 травня 2020 року була передана на розгляд судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Попова В.В.

Відповідачем по справі в ході розгляду справи було подано відзиви на позовну заяву та на уточнену позовну заяву, в якому відповідач виклав свою позицію та зазначив про свою незгоду з позовними вимогами позивачів із тих підстав, що позовну заяву від 11.06.2018 року (в її першій редакції) подано з порушенням строків позовної давності, оскільки, як зазначили у своїй заяві позивачі, керівництво відповідача повідомило їх про звільнення з роботи відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням згідно до поданих ними заяв, а відтак позивачами не заперечується факт, що всі вони дізналися про своє звільнення 30 березня 2018 року, тоді як статтею 233 КЗпП України встановлено для трудових спорів спеціальні строки позовної давності, зокрема, у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Окрім того, наказом ДПП «Кривбаспромводопостачання» №34-к від 12.01.2018 року за підписом в.о. генерального директора Дячука В.Д. зобов`язано начальника відділу кадрів ОСОБА_6 провести заходи щодо ознайомлення працівників стосовно майбутнього вивільнення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП, однак ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовились від отримання повідомлення про майбутнє вивільнення, про що було складено акт від 22.01.2018 року. Таким чином, позивачі повинні були бути вивільнені з підприємства на підставі п.1.ст. 40 КЗпП України 02 квітня 2018 року. Ці обставини, навіть у випадку скасування наказу №346-к від 30.03.2018 року про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , Наказу № 345-к від 30.03.2018 року про припинення трудового договору з ОСОБА_4 , Наказу № 343-к від 30.03.2018 року про припинення трудового договору з ОСОБА_3 , Наказу № 344-к від 30.03.2018 року про припинення трудового договору зі ОСОБА_1 унеможливлюють задоволення позовних вимог у частині поновлення на робочому місці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.04.2018 року, оскільки згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у її абзаці 2 п. 19 зазначено, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Тому в своєму відзиві на позов відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог позивачів.

Позивачі та їх представники позовні вимоги підтримали за підстав, зазначених у позові.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позову за підстав, викладених у запереченнях.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Так, позивачі по справі перебували у трудових відносинах із відповідачем, що з боку відповідача не оспорююється.

Зокрема, позивач ОСОБА_3 займав посаду інженера І категорії управління виробничо-технічного відділу, позивач ОСОБА_1 - посаду начальника очисних споруд Карачунівського водопровідного комплексу, ОСОБА_4 - посаду бухгалтера по фінансовій роботі І категорії управління, бухгалтерії, фінансової групи, ОСОБА_2 - посаду інженера І категорії, управління, виробничо-технічного відділу, і всі вони були звільнені із займаних посад 30 березня 2018 року за власним бажанням (т.1 а.с.106-109).

Так, позивача ОСОБА_3 було звільнено відповідно до наказу №343-К, позивача ОСОБА_1 - відповідно до наказу №344-К, позивача ОСОБА_4 - відповідно до наказу №345 - К, позивача ОСОБА_2 - відповідно до наказу № 346 -К.

До суду із позовною заявою позивачі звернулися 20 червня 2018 року (т.1 а.с.1-4).

Позивачам про їх звільнення було відомо 30 березня 2018 року, про що зазначено в позовній заяві від 11.06.2018 року (т.1 а.с.1-2).

20 червня 2018 року позивачі подали до суду клопотання про витребування доказів та відповідно до ухвали суду від 05.09.2018 року у відповідача було витребувано копії належним чином завірених копій трудових книжок позивачів, довідки про період роботи у відповідача та розмір їх заробітної плати, належним чином завірені копії наказів по підприємству про звільнення позивачів, оригінальні примірники заяв про звільнення позивачів та оригінал книги обліку трудових книжок та вкладишів до неї (т.1 а.с.98).

На виконання ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 05.09.2018 року 14 вересня 2018 року разом із клопотанням відповідачем було надано до суду витребувані довідки про період роботи позивачів на підприємстві та розмір їх заробітної плати (т.1 а.с.102-105), а також належним чином завірені копії наказів про звільнення позивачів із підписами останніх (т.1. а.с.106-109).

У клопотанні про долучення доказів представник відповідача зазначив, що завірені копії трудових книжок позивачів, оригінали заяв про звільнення позивачів та оригінал книги обліку трудових книжок та вкладишів до неї підприємство не може надати у зв`язку із вилученням даних документів слідчим Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області в рамках кримінального провадження.

Позивачами надавалось до суду клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи (т.1. а.с.137-139, т.2 а.с.1-3), відповідно якого позивачі просили суд призначити в справі почеркознавчу експертизу та на вирішення експерта поставити питання, чи позивачами написані заяви про звільнення, чи позивачами вчинено підписи на даних заявах та чи позивачами вчинено підписи в журналі обліку трудових книжок та вкладишів до неї.

Відповідно до ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17.09.2019 року із Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області було витребувано копію висновку судової почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження №42018040000000255 від 13.03.2018 року (т.2 а.с.8-9).

У висновку експерта від 15.08.2018 року №28/1.1/497 зазначено, що рукописні тексти та підписи на заявах про звільнення від імені позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також підписи від імені позивачів в особових картках та в книзі обліку руху трудових книжок про отримання трудової книжки вчинено не позивачами, а іншими особами (т.2 а.с.45-64).

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами ст. ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 36 КЗпП України передбачені підстави припинення трудового договору, серед яких зазначено про розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. ст. 40, 41), або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.

Таким чином, законодавцем презюмується подання саме працівником заяви про звільнення, яка повинна бути викладена письмово.

У ст. 48 КЗпП України зазначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Як було встановлено в ході розгляду справи, заяви про звільнення позивачами написані та підписані не були, а відтак у відповідача не було підстав для звільнення позивачів за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Однак, як убачається з позовної заяви, про своє звільнення із підприємства за власним бажанням позивачі дізнались 30 березня 2018 року.

Разом з тим, позивачами в ході розгляду справи жодним чином не ставились під сумнів накази про звільнення, а також та обставина, що зі вказаними наказами вони знайомились.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних зі вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, суд приймає до уваги факт порушення трудових прав та інтересів позивачів під час їх звільнення, однак разом з тим судом взято до уваги, що позовну заяву від 11.06.2018 року позивачами подано до суду лише 20 червня 2018 року, тобто з порушенням строків позовної давності та взято до уваги, що позивачі не просили на протязі всього розгляду справи про визнання поважними причин пропуску ними строку позовної давності для звернення до суду.

Так, у своїй позовній заяві від 11.06.2018 року позивачі зазначили, що керівництво відповідача повідомило їх про звільнення з роботи відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у відповідності до поданих ними заяв 30 березня 2018 року.

Також позивачі посилаються на заяви від 03 квітня 2018 року, з якими вони зверталися до генерального директора відповідача, в яких зазначено, що кожному з позивачів 30 березня 2018 року на їхні рахунки надійшли розрахункові кошти з підприємства.

Ці обставини також підтверджуються відповідними довідками, які є в матеріалах справи (т.1 а.с.53-56).

Таким чином, позивачами не заперечується факт, що всі вони дізналися про своє звільнення 30 березня 2018 року.

Окрім того, в матеріалах справи є копії наказів про звільнення позивачів від 30.03.2018 року з їх підписами (т.1 а.с.106-109).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 233 КЗпП України встановлені для трудових спорів спеціальні строки позовної давності, зокрема, у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Заяв у про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Судом приймається до уваги, що відповідач у своїх відзивах на позов просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивачів, про що останні знали, однак про поновлення строку для звернення до суду не просили.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

Таким чином, суд не може не прийняти до уваги ту обставину, що строк позовної давності позивачами пропущено та про його поновлення вони суд не просили, вважаючи, що строк позовної давності вони не пропустили.

Отже, вимоги позивачів про порушення відповідачем норм трудового законодавства при їх звільненні 30.03.2018 року є обґрунтованими, оскільки їх звільнення проведено з порушенням норм трудового законодавства, але строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП у один місяць, пропущено ними без поважних причин, що є підставою для відмови у позові.

Схожа позиція викладена Верховним Судом у своїй Постанові від 14.03.2018 року, справа №730/84/16-ц.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 256, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 36, 38, 48, 233, 234 КЗпП України, ст. ст. 2, 12, 13, 19, 23, 77, 78, 81, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через цей суд протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Суддя В.В. Попов.

Повне рішення виготовлено 23 листопада 2020 року.