Вирок № 93021577, 23.11.2020, Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

Дата ухвалення
23.11.2020
Номер справи
175/3744/19
Номер документу
93021577
Форма судочинства
Кримінальне

Отримати професійний переклад цього документа на англійську мову

Державний герб України

Справа № 175/3744/19

Провадження № 1-кп/175/178/19

Вирок

Іменем України

23 листопада 2020 року

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бровченка В.В.,

при секретареві Мельнику Д.П.,

за участю сторін: прокурора Нероди Д.Д.,

захисника Орсіка О.Е.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

а також потерпілої ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське кримінальне провадження № 12019040440001039 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровськ, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, офіційно непрацюючого, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого у тому ж населеному пункті по АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 1) 12.02.2009 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ч.2 ст.289, ст.75 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки;

- 2) 10.03.2010 року тим же судом за ч.2 ст.186, ст.71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі. Звільненого з кримінально-виправної установи 06.06.2014 року за ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.05.2014 року умовно-достроково на 6 місяців 3 дні на підставі ст.81 КК України;

- 3) 24.12.2014 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ч.2 ст.289, ч.1 ст.71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільненого з кримінально-виправної установи 21.09.2018 року за ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13.09.2018 року умовно-достроково на 10 місяців 20 днів на підставі ст.81 КК України,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.296 КК України,

встановив:

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_3 обвинувачуються у тому, що 01 серпня 2019 року близько 15.30 години він на автомобілі «ВАЗ-2101» блакитного кольору прибув за місцем розташування цеху ТОВ «Алан» до комплексу будівель та споруд № 9 на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, де під час словесного конфлікту з ОСОБА_2 у нього раптово виник злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

Реалізуючи свій злочинний умисел на вчинення хуліганства він, знаходячись за вказаною адресою, що є громадським місцем, діючи з особливою зухвалістю, почав ображати нецензурною лайкою оточуючих його людей, які знаходилися поблизу вхідних воріт підприємства.

У подальшому ОСОБА_3 , діючи умисно, у громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, почав хапати ОСОБА_4 за одяг, після чого наніс лівою рукою два удари в область обличчя останньої, а потім застосував невстановлений предмет, спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, здійснивши два постріли по нижнім кінцівкам потерпілої.

Після вчиненого ОСОБА_3 зник з місця скоєння злочину.

Унаслідок цих умисних дій обвинуваченого ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_4 було заподіяне тілесне ушкодження у вигляді внутрішньо-шкіряного крововиливу на передній поверхні лівої гомілки у нижній третині, яке за своїм характером відноситься до легкого тілесного ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки.

Дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.4 ст.296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.

У судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні хуліганства не визнавав і пояснив, що 01.08.2019 року він відвіз свого пасинка до лікарні, оскільки той впав і пошкодив ногу. У лікарні йому повідомили про необхідність надання дозволу матері на проведення хірургічних дій. Так як дружина не відповідала на його телефонні дзвінки, то після 15.00 години поїхав на підприємство за місцем її роботи. Ворота відчинила охоронниця ОСОБА_4 , з якою у нього з червня 2019 року склалися неприязні відносини, оскільки через неї його звільнили з роботи на цьому підприємстві. Спочатку він попросив ОСОБА_4 покликати його дружину та матір, а потім - начальника виробництва, оскільки дружина на мопеді поїхала з роботи, на що потерпіла йому нецензурно відмовила. Оскільки він знаходився у схвильованому стані через дитину та у зв`язку з неприязними відносинами з ОСОБА_4 , то вдарив потерпілу рукою в область обличчя, після чого почав штовхатися з нею, пошкодивши кофту останньої. Далі дістав із сумки пластиковий іграшковий пістолет і один раз вистрелив у напрямку землі, зламавши при цьому спусковий крючок. Цей пістолет не являється тим, що вилучили під час обшуку за місцем його реєстрації, оскільки там він не приживає, а вилучена зброя належить батьку. Пістолет, з якого він вистрелив, купувався дітям у іграшковому магазині. Після поломки він його викинув по дорозі з місця події. Визнає вину за ч.1 ст.125 КК України, оскільки ударом, можливо і пострілом, спричинив ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження та не мав ніяких хуліганських мотивів.

Потерпіла ОСОБА_2 у суді повідомила, що 01.08.2019 року о 15.15-15.20 годині вона знаходилася на робочій зміні у кабінеті начальника цеху ТОВ «Алан». У цей час один із робітників повідомив, що хтось стукає по воротях. Приблизно о 15.30 годині вона відчинила ворота та біля автомобіля побачила ОСОБА_5 у неадекватному стані. Обвинувачений розповів, що возив дитину до лікарні та просив покликати його дружину та матір, оскільки ті не відповідають на його дзвінки. Коли ОСОБА_6 вийшла за територію підприємства, то ОСОБА_3 схопив останню за руку та вони почали спілкуватися на підвищених тонах. Потім ОСОБА_3 став вимагати від неї, ОСОБА_4 , покликати матір і начальника. Оскільки начальник відмовився вийти до ОСОБА_5 , то вона удвох із ОСОБА_7 повернулася до воріт. ОСОБА_6 на мопеді виїхала за територію цеху та зупинилася. Коли ОСОБА_8 повернулася на територію підприємства, вона почала зачиняти ворота. В цей час ОСОБА_3 підійшов до неї та наніс лівою рукою один удар в область щоки. Після цього обвинувачений наніс ще один удар і в грубій формі почав звинувачувати її у його звільненні. Потім ОСОБА_3 схопив її за кофту, але їй вдалося втекти за ворота, а обвинувачений дістав пістолет і, погрожуючи вбити, двічі вистрелив. За першим пострілом обвинувачений промахнувся, а другий постріл рикошетом прийшовся у нижню частину гомілки. Далі ОСОБА_3 пригрозив повернутися та пристрелити її з родиною, після чого поїхав у невідомому напрямку, а їй на допомогу прибігли працівники підприємства. Від госпіталізації вона відмовилася, оскільки має маленького пасинка. ОСОБА_3 і його родичі намагалися вибачитися та пропонували фінансову компенсацію, але вона не погодилася на їх пропозицію. Вважає, що обвинувачений заслуговує на покарання, передбачене законом.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що 01.08.2019 року йому зателефонувала дружина ОСОБА_4 і попросила приїхати на роботу, оскільки в неї стріляли. У цеху він побачив ОСОБА_10 з припухлим обличчям в районі вуха, раною на нозі та розірваним одягом. Дружина у знервованому стані розповіла, що ОСОБА_3 стріляв з пістолета та спричинив їй тілесні ушкодження.

Свідок ОСОБА_11 у суді показала, що 01.08.2019 року вона знаходилася на роботі у цеху ТОВ «Алан». Приблизно о 14.00 годині охоронниця ОСОБА_4 сказала, що приїхав її чоловік ОСОБА_3 , який повідомив, що вона не відповідала на його телефонні дзвінки. Після цього вона взяла власні речі, викотила мопед за ворота та поїхала додому до сина. Вже вдома від ОСОБА_12 дізналася, що через неприязні відносини в нього стався конфлікт із ОСОБА_4 , яка нецензурно відмовила на прохання покликати начальника. Чоловік мав при собі іграшковий пістолет із пластмасовими кульками, із якого здійснив постріл у бік потерпілої. Їй відомо, що до цих подій ОСОБА_12 звільнили з підприємства, оскільки ОСОБА_4 написала доповідну. На наступний день за проханням потерпілої її також звільнили з роботи.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що обставини вилучення пневматичного пістолета із написом «Baikal» йому невідомі, оскільки не бачив за місцем свого проживання цієї зброї, так як у день обшуку знаходився на роботі. Йому відомо, що між сином і потерпілою відбувся конфлікт, однак не знає ніяких подробиць. На інші запитання на підставі ст.63 Конституції України відмовився давати показання.

Свідок ОСОБА_14 у суді повідомила, що 01.08.2019 року вона знаходилася на роботі у цеху ТОВ «Алан». ЇЇ син ОСОБА_3 з вересня 2018 року не проживає по АДРЕСА_1 . Будь-які інші показання відмовилася надати з посиланням на ст.63 Конституції України.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що у серпні 2019 року він знаходився на роботі у цеху ТОВ «Алан». Приблизно о 15.00 годині забігла бригадир і попросила допомогти охоронниці, яка з кимось б`ється. Вийшовши з цеху разом із ОСОБА_16 , побачив як ОСОБА_4 виштовхала чоловіка за ворота, а потім було чутно як завівся та поїхав автомобіль. Звуків пострілів він не чув. Згодом дізнався, що у потерпілої відбувся конфлікт, обставини якого йому невідомі. Він бачив невеликий набряк на обличчі ОСОБА_4 , а зі слів ОСОБА_17 йому відомо, що останній порвали сукню. На наступний день під час поїздки до поліції особисто чув, як потерпіла говорила, що в день події чоловік стріляв із пістолета у землю. У зв`язку з цими подіями цех не припиняв свою роботу та працював у штатному режимі.

Стороною обвинувачення надані та судом досліджені матеріали кримінального провадження № 12019040440001039, а саме:

- рапорт старшого інспектора-чергового Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Корженка В.В. від 01.08.2019 року, зареєстрований у той же день у ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України» (ЖЄО) під № 12266, із якого убачається, що цього дня зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що охоронець комбінату «Алан» ОСОБА_4 повідомила, що по АДРЕСА_3 ОСОБА_3 сварився, бився, пошкодив речі, погрожував фізичною розправою та з пістолету здійснив постріл їй у ногу (а.к.п.7);

- протокол прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 01.08.2019 року, з якого убачається, що ОСОБА_4 повідомила про те, що цього дня приблизно о 15.40 годині по АДРЕСА_3 ОСОБА_3 , застосувавши предмет схожий на пістолет, спричинив їй тілесні ушкодження (а.к.п.8);

- відеозапис із камер відеоспостереження, встановлених на території цеху ТОВ «Алан» комплексу будівель та споруд № 9 на території Любимівської сільської ради, на якому зафіксована подія, що відбулася 01.08.2019 року за участю обвинуваченого ОСОБА_5 і потерпілої ОСОБА_18 . Під час судового розгляду кримінального провадження вказаний відеозапис переглянутий за участю учасників судового провадження (а.к.п.51,53);

- висновок експерта № 2548е від 14-16 серпня 2019 року, з якого убачається, що у ОСОБА_4 виявлене тілесне ушкодження у вигляді внутрішньо-шкіряного крововиливу на передній поверхні лівої гомілки у нижній третині, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки. Це тілесне ушкодження спричинене від дії тупого твердого предмету чи удару об такий, з обмеженою контактуючою поверхнею. Враховуючи характер і локалізацію виявленого пошкодження можливо вказати, що воно отримане незадовго до звернення за медичною допомогою, тобто і в термін на який вказує обстежена та зазначено в ухвалі (а.к.п.91-93);

- висновок експерта № 2659е від 22-28 серпня 2019 року, відповідно до якого характер і локалізація виявленого у ОСОБА_4 тілесного ушкодження не суперечать механізму його утворення, на який вказує остання в ході проведення слідчого експерименту за її участю (а.к.п.101-103);

- протокол проведення слідчого експерименту від 22.08.2019 року з фото-таблицею до нього, відповідно до яких потерпіла ОСОБА_4 у присутності спеціаліста СМЕ, понятих ОСОБА_19 і ОСОБА_20 детально розповіла при яких обставинах, чим і куди 01.08.2019 року наніс їй тілесні ушкодження ОСОБА_3 (а.к.п.104-110);

- протокол демонстрації відеозапису від 04.09.2019 року, із якого убачається, що на цифровому носії інформації знаходяться файли з відеозаписом від 01.08.2019 року, на яких зафіксовано, як ОСОБА_3 здійснив один постріл у напрямку ОСОБА_18 . Під час судового розгляду кримінального провадження вказаний відеозапис переглянуто за участю учасників судового провадження (а.с.п.53,175-177);

- речові докази, а саме диск із відеозаписом подій 01.08.2019 року (а.к.п.52-53).

Оцінивши зазначені докази, суд приходить до висновку про їх належність, допустимість і достовірність. Ці докази повністю узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого. Порушень вимог закону щодо відкриття доказів стороні захисту, суд не вбачає.

Разом із цим, проаналізувавши надані стороною обвинувачення докази, суд погоджується з позицією захисника та приходить до висновку, що кваліфікація дій ОСОБА_5 як хуліганство не ґрунтується на правильному застосуванні закону про кримінальну відповідальність.

Так, безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.

Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Критеріями розмежування хуліганства від інших кримінальних правопорушень є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті статті 296 КК України визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Головною рушійною силою хуліганських дій є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.

З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (справа № 288/1158/16) та постанові Верховного Суду в складі колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 18.06.2020 року (справа № 720/990/18).

Проаналізувавши показання обвинуваченого, потерпілої та свідків, а також наведені вище письмові докази, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведена вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.

Судом установлено, що 01 серпня 2019 року близько 15.30 години ОСОБА_3 на невстановленому органом досудового розслідування автомобілі прибув за місцем розташування цеху ТОВ «Алан» до комплексу будівель і споруд № 9 на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, де під час словесного конфлікту з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин до останньої у нього раптово виник злочинний умисел, спрямований на спричинення їй тілесних ушкоджень.

З цією метою ОСОБА_3 почав хапати ОСОБА_4 за одяг, а потім діючи умисно, наніс останній лівою рукою два удари в область обличчя, після чого застосував невстановлений предмет, спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, здійснивши один постріл по нижнім кінцівкам потерпілої і зник з місця скоєння кримінального правопорушення.

Унаслідок цих умисних дій обвинуваченого ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_4 було заподіяне тілесне ушкодження у вигляді внутрішньо-шкіряного крововиливу на передній поверхні лівої гомілки у нижній третині, яке за своїм характером відноситься до легкого тілесного ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки.

Переглядом у судовому засіданні відеозапису з камер відеоспостереження установлено, що ОСОБА_3 здійснив один постріл, а тому суд уточнює кількість пострілів і з огляду на викладене не бере до уваги показання потерпілої про здійснення двох пострілів.

Обстановка й обставини подій, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки насильницької поведінки обвинуваченого свідчать про те, що вони були зумовлені особистою неприязню до ОСОБА_4 через його звільнення з роботи у червні 2019 року, а не бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.

Зазначене дає підстави для висновку про відсутність у діях ОСОБА_5 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов`язковою юридичною ознакою кримінального правопорушення, передбаченого статтею 296 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 діяв із наміром завдати шкоди здоров`ю ОСОБА_4 і безпосередньо його дії були спрямовані на досягнення цього результату, а тому містять об`єктивні та суб`єктивні ознаки злочину проти особи і підлягають кваліфікації за наслідками, що настали - за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.

Суд, діючи в межах повноважень щодо перекваліфікації злочину, які окреслені нормою частини 3 статті 337 КПК України, згідно з якою зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжке кримінальне правопорушення, вважає, що дії ОСОБА_5 необхідно перекваліфікувати з ч.4 ст.296 КК України на ч.1 ст.125 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, відповідно до ст.477 КПК України відноситься до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до ч.1 ст.477 КПК України може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.

За нормами чинного Кримінального процесуального кодексу України особливістю такого кримінального провадження є лише те, що необхідною умовою його здійснення є виражене у процесуальній формі бажання потерпілого щодо кримінального переслідування винного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16) викладена правова позиція, відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого з заявою, яка зумовлює визначені у частині 1 статті 477 КПК України правові наслідки. Водночас, захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. З огляду на зазначене навіть у разі, якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, дає підставу для кримінального переслідування особи за злочин приватного обвинувачення.

Згода потерпілого в судовому засіданні з викладеною в обвинувальному акті кваліфікацією кримінального правопорушення як злочину публічного обвинувачення не може прирівнюватися до відмови від обвинувачення і зумовлювати закриття кримінального провадження відповідно до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК України. Навпаки, зазначене волевиявлення, виражене в належний процесуальний спосіб (у формі письмової або усної заяви, зафіксованої у відповідному документі та/або журналі судового засідання і на технічному записі процесу), варто розцінювати як спрямоване на застосування до обвинуваченого кримінально-правових заходів примусу.

Судом установлено, що потерпіла ОСОБА_4 під час досудового розслідування і протягом судового провадження послідовно наполягала на притягненні ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, стверджуючи про спричинення останнім їй тілесних ушкоджень, при цьому в судових дебатах звертала увагу, що юридична кваліфікація дій обвинуваченого її не цікавить.

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_5 на ч.1 ст.125 КК України під час судового провадження, суд вважає повністю доведеним «поза розумним сумнівом» факт того, що обвинувачений спричинив потерпілій ОСОБА_4 легке тілесне ушкодження, за що повинен понести покарання, передбачене законом.

У зв`язку з такою кваліфікацією дій ОСОБА_5 , суд не посилається у вироку на досліджені за клопотанням прокурора протокол обшуку від 01.08.2019 року та відеозапис цієї слідчої дії, протокол огляду від 29.08.2019 року і фото-таблицю до нього, протокол пред`явлення речей для впізнання від 29.08.2019 року з фото-таблицею до нього, висновок експерта № 7/3.1/574 від 20.08.2019 року та висновок експерта № 7/3.1/606 від 11.09.2019 року (а.к.п.33-37,43-45,79-82,83-86) виходячи з наступного.

Так, з протоколу обшуку від 01.08.2019 року та відеозапису цієї слідчої дії убачається, що у період часу з 20.23 години до 21.39 години у присутності ОСОБА_5 , понятих ОСОБА_21 та ОСОБА_22 по АДРЕСА_1 були виявлені та вилучені предмет зовні схожий на пневматичний пістолет із написом «Baikal» калібру 4.5 мм, обладнаний балоном із написом «Roshan».

З протоколу огляду від 29.08.2019 року і фото-таблиці до нього убачається, що у службовому кабінеті Дніпровського РВП у присутності понятих ОСОБА_23 і ОСОБА_24 оглянутий пістолет моделі МР-651КС № НОМЕР_1 калібру 4,5 мм.

З висновку експерта № 7/3.1/574 від 20.08.2019 року слідує, що вилучений під час проведення обшуку пістолет, є багатозарядним газобалонним пневматичним пістолетом моделі НОМЕР_2 № НОМЕР_1 калібру 4,5 мм виробництва Росії, який до вогнепальної зброї не відноситься. Для стрільби з даного пістолета використовуються кулі сферичної форми калібру 4,5 мм, для пострілу яких використовується енергія стиглого повітря, що знаходиться у балоні.

Відповідно до висновку експерта № 7/3.1/606 від 11.09.2019 року, пістолет моделі МР-651КС № НОМЕР_1 калібру 4,5 мм на момент надходження на дослідження до стрільби непридатний.

Оскільки орган досудового розслідування не встановив предмет, який ОСОБА_3 застосував при здійснені пострілу, а пневматичний пістолет із написом «Baikal» калібру 4.5 мм, який був вилучений під час обшуку за місцем реєстрації обвинуваченого, де він тривалий час не проживав, не придатний до стрільби та на нього не посилається сторона обвинувачення в обвинувальному акті як на предмет, який ОСОБА_3 використав для нанесення тілесних ушкоджень потерпілій, суд не може зазначити у формулюванні перекваліфікованого обвинувачення, що саме з цього пневматичного пістолету обвинувачений спричинив тілесне ушкодження ОСОБА_18 .

Суд не бере до уваги той факт, що під час пред`явлення речей для впізнання потерпіла ОСОБА_4 серед інших за зовнішніми ознаками впізнала під № 2 пістолет моделі НОМЕР_2 , з якого 01.08.2019 року ОСОБА_25 спричинив їй тілесне ушкодження, оскільки остання не є фахівцем у галузі зброї, а тому таке впізнання носить характер припущень.

Інших доказів, які б беззаперечно і переконливо вказували на те, що саме з пістолету моделі МР-651КС здійснено постріл, прокурором і потерпілою суду не надано та у судовому засіданні не здобуто.

Пістолет моделі МР-651КС № НОМЕР_1 калібру 4,5 мм, визнаний речовим доказом, який був оглянутий у судовому засіданні за участю учасників судового провадження, і який у суді також упізнала потерпіла ОСОБА_4 , не є доказом вини обвинуваченого.

Враховуючи наведене, суд не оцінює клопотання захисника Орсіка О.Е. від 12.08.2020 року в частині визнання вищевказаних доказів недопустимими, оскільки на викладені у клопотанні документи суд не посилається у вироку.

Також суд не може вказати у формулюванні перекваліфікованого обвинувачення точні назву і колір транспортного засобу, на якому ОСОБА_3 прибув до місця вчинення кримінального правопорушення, оскільки під час проведення досудового розслідування не було вжито усіх заходів для встановлення цього транспортного засобу, через що в обвинувальному акті зазначено, що це автомобіль «ВАЗ» моделі 2101» блакитного кольору (а.с.п.2), а в матеріалах кримінального провадження, зокрема при реєстрації повідомлення про подію, зазначено про автомобіль «ВАЗ-2101» білого кольору (а.к.п.19).

Разом з цим, судом установлено, що під час досудового розслідування було допущено ряд порушень вимог КПК України, що потягло недопустимість окремих доказів.

Так, 01 серпня 2019 року за участю понятих ОСОБА_14 і ОСОБА_9 з 18.50 години до 19.15 години проведено огляд місця події, яким є ділянка місцевості комплексу будівель і споруд № 9 на території Любимівської сільської ради (а.к.п.9,10-13).

За приписом ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийняті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухвалені судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частиною 7 статті 223 КПК України передбачено, що … обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження….

Однак, ці вимоги закону належним чином виконані слідчим не були.

Під час допиту в суді обвинувачений ОСОБА_3 і потерпіла ОСОБА_4 підтвердили свої родинні зв`язки зі свідками ОСОБА_26 і ОСОБА_7 , але незважаючи на це останні були запрошені працівниками поліції у якості понятих під час проведення такої процесуальної дії як огляд місця події.

З огляду на вказане та виходячи з вимог ч.2 ст.86, ч.1 ст.89 КПК України, суд визнає протокол огляду місця події від 01.08.2019 року недопустимим доказом, а тому виключає його з доказової бази обвинувачення і не посилається на нього у вироку.

Крім того, у своєму письмовому клопотанні від 11.11.2019 року прокурор, як на докази вини ОСОБА_5 , посилався на копії медичних довідок щодо виявлених у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень (а.к.п.77-78). Однак, згідно з вимогами ч.2 ст.86, ч.1 ст.89 КПК України суд визнає їх недопустимими доказами, оскільки вказані документи ніким не завірені, а наявність на них відбитків печаток Дніпровського РВП без підпису службової особи не свідчить про їх відповідність оригіналам цих довідок.

Також суд не посилається у вироку та не оцінює інші матеріали кримінального провадження, оскільки даних щодо предмету доказування вони не містять.

Таким чином, суд підсумовує, що інші докази, покладені в основу вироку, були зібрані з дотриманням процесуального законодавства, а тому розцінюються судом як допустимі. Доводи сторони захисту про недопустимість цих доказів є необґрунтованими.

Аналіз усіх доказів по справі дає суду підстави для висновку про повну доведеність «поза розумним сумнівом» вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і необхідність призначення йому покарання, передбаченого законом, і не вбачає підстав для винесення виправдувального вироку, на чому наполягали захисник і обвинувачений у судових дебатах.

Доводи захисника про непослідовність показань потерпілої, суд вважає необґрунтованими. Що стосується уточнення ОСОБА_4 деяких подій, то вони не є істотними і не можуть бути розцінені як непослідовність показань. Її ж показання про здійснення ОСОБА_27 двох пострілів, на думку суду обумовлені суб`єктивним сприйняттям ситуації у стані стресу, і не свідчать про непослідовність показань.

При визначенні виду і міри покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, обставини справи та особу ОСОБА_5 , - тричі притягався до кримінальної відповідальності за умисні злочини та має три незняті та непогашені судимості, станом на 15.08.2019 року перебував на обліку Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області як раніше судимий, має сім`ю та на утриманні неповнолітніх дітей дружини від першого шлюбу, за місцем проживання характеризується задовільно, у липні 2020 року захворів на вірусний гепатит В і С, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують його покарання, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнає рецидив злочинів.

Згідно з ч.1 і ч.2 ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушення як засудженими, так і іншими особами.

За приписом ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що при розгляді справ рішення ЄСПЛ застосовуються як джерело права.

Так, у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним».

Виходячи з цих вимог закону, з урахуванням обставин справи і даних про особу ОСОБА_5 , який після реального відбуття призначеного покарання у виді позбавлення волі не зробив належних висновків, на шлях виправлення не став і в період строку умовно-дострокового звільнення умисно вчинив кримінальне правопорушення - проступок, суд вважає за необхідне призначити реальне покарання за правилами ст.ст.71, 72, 81 ч.4 КК України, вважаючи, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_5 сплинув 30 листопада 2019 року.

Разом з тим, після звільнення 21 вересня 2018 року, обвинувачений не зробив належних висновків і в період строку умовно-дострокового звільнення знову вчинив умисне кримінальне правопорушення, а отже наявний ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, у зв`язку з чим суд, виходячи з вимог п.5 ч.1 ст.177 КПК України, з метою запобігання цьому ризику, вважає необхідним обрати ОСОБА_28 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Потерпіла ОСОБА_4 цивільний позов не заявляла.

Відповідно до ст.ст.122, 124 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів для проведення експертиз, які складають 942,06 грн. і 1884,12 грн., що підтверджується довідками експертної установи МВС України (а.к.п.115,125).

Долю речових доказів суд вирішує відповідно з вимогами ст.100 КПК України.

05 серпня 2019 року ухвалою слідчого судді накладено арешт на пістолет моделі МР-651КС № НОМЕР_1 калібру 4,5 мм і балон зі стислим газом, які вилучені 01.08.2019 року під час проведення обшуку за місцем реєстрації обвинуваченого

ОСОБА_29 огляду на викладене та вимоги ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту з цього майна.

Керуючись ст.ст.369, 374, 376 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.125 КК України та піддати кримінальному покаранню у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.

На підставі ч.1 ст.71, ч.1 ст.72, ч.4 ст.81 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання у виді позбавлення волі строком 10 (десять) місяців 20 (двадцять) днів за вироком Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року і остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком 11 (одинадцять) місяців.

До набрання вироком законної сили обрати обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і взяти його під варту в залі суду негайно.

Строк покарання обчислювати з 23 листопада 2020 року і у строк покарання зарахувати затримання ОСОБА_5 в порядку ст.208 КПК України з 01 серпня по 02 серпня 2019 року включно.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 (ІПН невідомий) на користь держави витрати на залучення експертів у розмірі 2826 (дві тисячі вісімсот двадцять шість) гривень 18 копійок (одержувач платежу - УК у Чечел. р-ні м. Дніпра/Чечел. р/24060300, код ЄДРПОУ - 37989253, найменування установи банку - Казначейство України (ел. адм. подат.), номер рахунку (IBAN) - UA878999980313060115000004008, код бюджетної класифікації - 24060300, найменування коду бюджетної класифікації доходу - інші надходження, призначення платежу - за експертизи № 7/3.1/574 від 20 серпня 2019 року та № 7/3.1/606 від 11 вересня 2019 року, проведені Дніпропетровським НДЕКЦ МВС України).

Пістолет моделі МР-651КС № НОМЕР_1 калібру 4,5 мм і балон зі стислим газом, поміщені до спеціальних пакетів № 4056740 і № 3645383, сферичні кульки у сліп-пакеті, які зберігаються у камері схову речових доказів Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області на підставі постанов слідчого Шнейдера Р.А. від 02 серпня та 16 вересня 2019 року по квитанції № 270/000000505 Н.К.О.382, - після набрання вироком законної сили знищити як такі, що не мають ніякої цінності.

Арешт на пістолет моделі МР-651КС № НОМЕР_1 калібру 4,5 мм, обладнаний газовим балоном, вилучені під час обшуку за місцем реєстрації обвинуваченого ОСОБА_1 , накладений за ухвалою слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2019 року, - скасувати після набрання вироком законної сили.

Флеш-носій та оптичний диск із відеозаписами з камер відеоспостереження та слідчих дій - зберігати в опечатаних конвертах на аркушах 37 і 53 матеріалів кримінального провадження № 12019040440001039.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому, захиснику, потерпілій та прокурору.

На вирок сторонами може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення, а обвинуваченим - у той же строк з моменту вручення копії вироку.

Суддя В.В. Бровченко

Часті запитання

Який тип судового документу № 93021577 ?

Документ № 93021577 це Вирок

Яка дата ухвалення судового документу № 93021577 ?

Дата ухвалення - 23.11.2020

Яка форма судочинства по судовому документу № 93021577 ?

Форма судочинства - Кримінальне

В якому cуді було засідання по документу № 93021577 ?

В Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області
Попередній документ : 93021574
Наступний документ : 93021578