Рішення № 93012592, 23.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 листопада 2020 року справа №640/22460/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом1. ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1 ) 2. ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2 )до1. Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач 1, Шевченківський ВДВС) 2. Головного управління Держпраці у Київській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ Держпраці у Київській області)про1) визнання неправомірними дій державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Городні Ганни Юріївни по виконавчому провадженню №59835014 при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 23 липня 2020 року; 2) скасування постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Городні Ганни Юріївни по виконавчому провадженню №59835014 від 23 липня 2020 року про закінчення виконавчого провадження; 3) визнання неправомірною бездіяльності Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Городні Ганни Юріївни по виконавчому провадженню №59835014 відкритому 19 серпня 2020 року; 4) зобов`язання відповідача 1 вчинити дії щодо виконання судового рішення Окружного адміністративного суду по справі №826/1445/17, прийнятого 28 лютого 2018 року враховуючи відкриття виконавчого провадження ВП №59835014 ще 19 серпня 2019 року; 5) стягнення з відповідача 1 моральної шкоди у розмірі 1 257 120,00 грн. на користь ОСОБА_1 ; 6) стягнення з відповідача 2 на користь ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 1 257 120,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, оскільки дитина не може сама собі заробляти на життя; 7) визнання неправомірною бездіяльності відповідача 2 враховуючи невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/1445/17, прийнятого 28 лютого 2018 року, враховуючи відкриття виконавчого провадження ВП №59835014 ще 19 серпня 2019 року; 8) стягнення з відповідача 2 моральної шкоди у розмірі 1 257 120,00 грн. на користь ОСОБА_1 ; 9) стягнення з відповідача 2 на користь ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 1 257 120,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, оскільки дитина не може сама собі заробляти на життяВ С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність дій та оскаржуваної постанови відповідачів, обґрунтовуючи позовні вимоги, зокрема тим, що відповідач 1 не вчиняє належних заходів щодо примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/1445/17; відповідачем 2 систематично ігнорується порушення директором КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва вимог законодавства, у тому числі, Кодексу законів про працю по відношенню до ОСОБА_2 ; відповідачем 2 здійснено поверхневу перевірку та не досліджено всіх обставин, викладених у зверненнях ОСОБА_2 , щодо відповідності дій КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва чинному законодавству про працю під час перебування у трудових відносинах та при звільненні позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/22460/20 у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач 1 подав відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на відповідність своїх дій вимогам чинного законодавства та правомірність прийняття оскаржуваної постанови, оскільки боржник виконав рішення суду у повному обсязі.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/1445/17 виконане самостійно, до пред`явлення до виконання.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі №826/1445/17 зобов`язано ГУ Держпраці у Київській області здійснити повторну перевірку фактів щодо порушення чинного законодавства Кодексу законів про працю України КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, викладених у письмових зверненнях ОСОБА_2 .

На виконання вказаного рішення 25 липня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва видав виконавчий лист.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Городньої Г.Ю. від 19 серпня 2019 року ВП №59835014 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 25 липня 2018 року у справі №826/1445/17.

23 липня 2020 року старший державний виконавець Шевченківського ВДВС Городня Г.Ю. прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №59835014, згідно з якою, керуючись вимогами пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 25 липня 2018 року закінчено.

Не погоджуючись із вказаною постановою та діями відповідачів щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі №826/1445/17, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд звертає увагу на таке.

Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» зокрема передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 серпня 2019 року ВП №59835014 вбачається, що державним виконавцем встановлено боржнику десятиденний строк для виконання рішення.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Отже, законодавцем передбачено негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.

Матеріали виконавчого провадження підтверджують, що постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Городньої Г.Ю. від 19 вересня 2019 року ВП №59835014 за невиконання рішення суду накладено штраф на боржника - ГУ Держпраці у Київській області, зобов`язано виконати рішення протягом десяти днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

З наведеного вбачається, що державним виконавцем здійснено заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження», а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Шевченківського ВДВС в межах виконавчого провадження ВП №59835014 нормативно та документально не підтверджуються та задоволенню не підлягають.

Досліджуючи правомірність прийняття відповідачем 1 постанови від 23 липня 2020 року ВП №59835014 про закінчення виконавчого провадження, суд керується такими мотивами.

Відповідно статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України зокрема встановлює, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як встановлено судом вище, оскаржувану постанову прийнято на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктом 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, необхідно встановити факт виконання ГУ Держпраці у Київській області рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/1445/17 в повному обсязі.

Згідно з резолютивною частиною рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі №826/1445/17 ГУ Держпраці у Київській області зобов`язано здійснити повторну перевірку фактів щодо порушення чинного законодавства Кодексу законів про працю України КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, викладених у письмових зверненнях ОСОБА_2 .

Так, у вказаному рішенні суду, зокрема, встановлено: «…предметом проведення Відповідачем перевірки було також і те, що ОСОБА_2 є матір`ю одиначкою, однак КНП КДЦ Деснянського р-ну м. Києва було знехтувано цими обставинами та порушено її права.

Під час розгляду справи Відповідачем не надано доказів належної оцінки вказаним обставинам, не надано доказів дослідження в повному обсязі документів з особової справи ОСОБА_2 під час перебування в трудових відносинах з КНП КДЦ Деснянського р-ну м. Києва.

Також, під час розгляду справи вбачається невідповідність та розходження висновків у документах щодо одних і тих самих обставин, що в свою чергу підтверджує, що Відповідачем було здійснено поверхневу перевірку та не досліджено всіх обставин, документів, доказів щодо звернень ОСОБА_2 про зазначені в них питання порушення законів про працю КНП КДЦ Деснянського р-ну м. Києва».

Суд встановив, що ГУ Держпраці у Київській області на підставі наказу від 28 серпня 2018 року №3111 та направлення від 28 серпня 2018 року №1053 «Про проведення інспекційного відвідування» здійснило інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю суб`єктом господарювання КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва», за результатами якого складено акт інспекційного відвідування від 10 вересня 2018 року №КВ1053/65/АВ (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки зазначено, що дотримання підприємством по відношенню до ОСОБА_2 вимог статті 21 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника підприємства забезпечувати працівникові умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін може бути розглянуто лише після фактичного поновлення її на роботі.

Суд звертає увагу на те, що за результатами повторної перевірки не надано жодної оцінки фактам, викладеним у письмових зверненнях ОСОБА_2 , не встановлено будь-яких обставин, що стосуються питань, порушених у цих зверненнях, у тому числі, порушення прав позивача 2 під час перебування в трудових відносинах з КНП КДЦ Деснянського р-ну м. Києва, як одинокої матері.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання ГУ Держпраці у Київській області на неможливість перевірки дотримання КНП КДЦ Деснянського р-ну м. Києва вимог Кодексу законів про працю України до поновлення ОСОБА_2 на роботі, оскільки в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі №826/1445/17 чітко зазначено про необхідність здійснення такої перевірки під час перебування позивача 2 у трудових відносинах (тобто до звільнення з роботи) та під час її звільнення, а не у майбутньому (після поновлення на роботі).

Суд також зазначає, що у даному випадку, факт проведення повторної перевірки, не є доказом фактичного виконання рішення в повному обсязі, за умови ненадання належної оцінки фактам, викладеним у зверненнях ОСОБА_2 .

Необґрунтованими є також посилання відповідачів на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняте за результатами розгляду справи щодо оскарження постанови Шевченківського ВДВС про накладення штрафу на ГУ Держпраці у Київській області, оскільки вказаним рішенням не встановлено факту виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/1445/17, а зазначено що державний виконавець зобов`язаний оцінити акт перевірки, з метою встановлення належності виконання боржником рішення суду.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів здійснення належної перевірки фактів, викладених у письмових зверненнях ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що ГУ Держпраці у Київській області не виконало рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі №826/1445/17.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі від 28 лютого 2018 року №826/1445/17 підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження здійснення виконавцем заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», з метою перевірки виконання боржником рішення в межах виконавчого провадження ВП №59835014.

Оскільки, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі №826/1445/17 не виконано у повному обсязі, підстави для закінчення виконавчого провадження ВП №59835014 в порядку пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні, у зв`язку із чим, дії відповідача, щодо прийняття постанови від 23 липня 2020 року ВП №59835014 є протиправними, відповідно оскаржувана постанова також є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи зазначене, з метою належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача 2, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача 1 вчинити дії щодо примусового виконання судового рішення Окружного адміністративного суду по справі №826/1445/17, прийнятого 28 лютого 2018 року.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачі зокрема зазначили, що у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідачів, вся їх сім`я перебуває у стані постійних страждань, внаслідок чого значно погіршився стан здоров`я; бездіяльність відповідачів щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду по справі від 28 лютого 2018 року у справі №826/1445/17 призвело до прийняття нових наказів про звільнення ОСОБА_2 , внаслідок чого вся її сім`я опинилась у скрутному матеріальному положенні.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Суд вважає, що встановлення судом протиправної бездіяльності відповідачів щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду по справі від 28 лютого 2018 року №826/1445/17, а також враховуючи протиправність оскаржуваної постанови відповідача 1, вже є достатнім доказом того, що позивачам завдано моральної шкоди.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 5 028 480,00 грн., то позивачами не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, а тому наведений позивачем розрахунок є необґрунтованим.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, враховуючи, що мало місце тривале невиконання судового рішення, що завдало позивачам моральної шкоди, виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідачів на користь позивачів за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 5 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Правову позицію аналогічного змісту викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 22 січня 2020 року у справі №560/798/16-а та від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність своїх дій, бездіяльності та оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 23 липня 2020 року у виконавчому провадженні ВП №59835014.

3. Скасувати постанови Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 липня 2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП №59835014.

4. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Київській області щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/1445/17, прийнятого 28 лютого 2018 року.

5. Зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо примусового виконання судового рішення Окружного адміністративного суду у справі №826/1445/17, прийнятого 28 лютого 2018 року.

6. Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Головного управління Держпраці у Київській області на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок), а саме:

- 1 250,00 грн. (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень нуль копійок) з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 ;

- 1 250,00 грн. (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень нуль копійок) з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_2 ;

- 1 250,00 грн. (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень нуль копійок) з Головного управління Держпраці у Київській області на користь ОСОБА_1 ;

- 1 250,00 грн. (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень нуль копійок) з Головного управління Держпраці у Київській області на користь ОСОБА_2 .

7. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );

Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110; ідентифікаційний код 34967593);

Головне управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10; ідентифікаційний код 39794214).

Суддя В.А. Кузьменко