Рішення № 93012571, 23.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 листопада 2020 року справа №640/11575/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві)про1) визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови позивачу в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ; 2) зобов`язання відповідача призначити та здійснити нарахування і виплату позивачу пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ з дня звернення, тобто з 09 жовтня 2019 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідачем протиправно відмовлено йому в переведенні на пенсію за Законом України «Про державну службу» у зв`язку з відсутністю 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, оскільки трудовий стаж позивача на посадах державної служби становить 33 роки 2 місяці 6 днів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/11575/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

В матеріалах справи докази надання відповідачем відзиву на позовну заяву відсутні, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви позивача від 09 жовтня 2019 року відповідач у листі від 26 грудня 2019 року №310912/03 відмовив позивачу у переведенні його з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки відповідно до матеріалів пенсійної справи станом на 01 травня 2016 року стаж державного службовця позивача становить 19 років 9 місяців 27 днів, отже відсутні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ.

Відповідно до наявного в матеріалах справи копії дублікату трудової книжки серія НОМЕР_1 міститься інформація про дату народження позивача - 7 січня 1960 року та записи про періоди роботи позивача, починаючи з 02 липня 1979 року по 23 жовтня 2015 року.

Відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 позивач перебував на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців в періоди: з 02 липня 1979 року по 20 жовтня 1997 року, з 20 вересня 1998 року по 27 березня 2000 року та з 20 червня 2002 року по 23 жовтня 2015 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується наступними мотивами.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» №889-VIII, який набрав чинності з 01 травня 2016 року.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII встановлено, що Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що особи мають право на одержання пенсії державних службовців за наявності, зокрема, не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, а також досягнення такими особами певного віку та наявності страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Тобто, до 01 травня 2016 року право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01 травня 2016 року відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» №889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.

Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 попереднього Закону «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених у статті 25 попереднього Закону «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 попереднього Закону в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічний висновок, викладений у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №822/524/18.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач має страховий стаж більше 30 років та досяг віку (59 років для жінок, які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року).

Відповідач у листі від 26 грудня 2019 року №310912/03 зазначає, що відповідно до матеріалів справи стаж державного службовця позивача становить 19 років 9 місяців 27 днів, а тому підстави для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-XII відсутні.

Відповідачем не зазначено, які періоди роботи позивача ним не прийнято до розрахунку стажу державного службовця.

Відповідно до записів в трудовій книжці №1 - 17 стаж державного службовця позивача в період з 02 липня 1979 року по 20 жовтня 1997 року та з 20 вересня 1998 року по 27 березня 2000 року становить 19 років 9 місяців 27 днів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не заперечується стаж державного службовця позивача та віднесення посад, на яких працював позивач в період з 02 липня 1979 року по 20 жовтня 1997 року та з 20 вересня 1998 року по 27 березня 2000 року, до відповідних посад державної служби.

Відповідно до записів в трудовій книжці №21 - 36 у період з 20 червня 2002 року по 23 жовтня 2015 року позивач працював на різних посадах спеціаліста Національного банку України.

Пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 30 червня 1999 року №317 «Про класифікацію посад та ранги державних службовців Національного банку України» зазначено посади службовців Національного банку України які, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців, зокрема, у центральному апараті та у територіальних управліннях та структурних одиницях і підрозділах Національного банку посади начальників відділів та їх заступників; головних економістів (спеціалістів, інженерів); інших прирівняних до них посад.

Постановою Правління Національного банку України від 14 січня 2014 року №8 «Про затвердження Переліку посад державної служби в Національному банку України» затверджено, зокрема, посади віднесені до посад державних службовців Головного управління господарського забезпечення Національного банку України, а саме посада головного спеціаліста, спеціаліста 1 категорії, , спеціаліста 2 категорії, спеціаліста.

Записами в трудовій книжці позивача підтверджено, що під час роботи в Національному банку України позивач обіймав такі посади:

- з 20 червня 2002 року по 23 жовтня 2003 року - економіста 1 категорії Головного управління НБУ по м. Києву і Київській області (записи в трудовій книжці №21 - 23);

- з 24 жовтня 2003 року по 30 грудня 2006 року - посаду провідного аудитора в центральному апараті НБУ (записи в трудовій книжці №24 - 26);

- 30 грудня 2006 року по 28 лютого 2011 року- посаду заступника начальника відділу в центральному апараті НБУ (записи в трудовій книжці №27 - 29);

- з 01 березня 2011 року по 03 вересня 2012 року - посаду заступника начальника відділу в Головному управлінні господарського забезпечення та організації будівництва НБУ (записи в трудовій книжці №30 - 31);

- з 04 вересня 2012 року по 18 вересня 2014 року - посаду головного спеціаліста відділу в Департаменті організації будівництва та господарської діяльності НБУ(записи в трудовій книжці №32 - 34);

- з 19 вересня 2014 року по 23 жовтня 2015 року - посаду головного спеціаліста відділу в

Таким чином, період роботи позивача з 20 червня 2002 року по 23 жовтня 2015 року в Національному банку України, а саме 13 років 4 місяці 4 дня має бути враховано до стажу державного службовця позивача та загальний стаж державного службовця позивача становить 33 роки 2 місяці 1 день.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має загальний страховий стаж більше 30 років, досяг віку (59 років для жінок, які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року) та має стаж державного службовця станом на 01 травня 2016 року більше 20 років.

Таким чином, позивач має право на призначення йому пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, а тому дії відповідача щодо відмови позивачу в переведенні його з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до зазначеного закону є протиправними.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» 09 жовтня 2019 року, тому саме з цієї дати необхідно здійснити призначення пенсії.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ з 09 жовтня 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).

Суддя В.А. Кузьменко