Ухвала суду № 93006784, 23.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні заяви

23 листопада 2020 р. Справа №200/5411/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом позов ОСОБА_1

до відповідача 1: Донецької обласної прокуратури

до відповідача 2: Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу генерального прокурора

до відповідача 3: Офісу Генерального прокурора

про: визнання протиправним та скасування рішення другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09 квітня 2020 року № 303 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування наказу прокурора Донецької області від 04.05.2020 року № 368-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури, поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури або на рівнозначній посаді в органах прокуратури, з 05 травня 2020 року зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України, стягнення з прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.05.2020 року по дату винесення судового рішення.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецької обласної прокуратури, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09 квітня 2020 року № 303 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування наказу прокурора Донецької області від 04.05.2020 року № 368-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури, поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури або на рівнозначній посаді в органах прокуратури, з 05 травня 2020 року зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України, стягнення з прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.05.2020 року по дату винесення судового рішення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09 квітня 2020 року № 303 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування наказу прокурора Донецької області від 04.05.2020 року № 368-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури, поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Донецької обласної прокуратури та органів прокуратури або на рівнозначній посаді в органах прокуратури, з 05 травня 2020 року зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України, стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.05.2020 року по дату винесення судового рішення задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09 квітня 2020 року № 303 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Донецької області від 04.05.2020 року № 368-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Донецької обласної прокуратури з 05.05.2020 р.

Стягнуто з Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 25707002, юридична адреса: вул. Університетська, буд, 6, м. Маріуполь, Донецька область, 87500) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2020 року по 12 жовтня 2020 року в сумі 112566 (сто дванадцять тисяч п`ятсот шістьдесят шість) гривень 30 копійок.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 25707002, юридична адреса: вул. Університетська, буд, 6, м. Маріуполь, Донецька область, 87500) судовий збір в розмірі 220 (двісті двадцять) гривень 20 копійок.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, юридична адреса: вул. Різницька, 13/5, м. Київ, 01011) судовий збір в розмірі 220 (двісті двадцять) гривень 20 копійок.

В решті позовних вимог відмовлено.

15 жовтня 2020 року Донецьким окружним адміністративним судом видані виконавчі листи № 200/5411/20-а про негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21489,93 грн.

19 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, відповідно до якої просив суд роз`яснити судового рішення від 12 жовтня 2020 року, а саме яким чином має бути виконано рішення суду в частині поновлення на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Донецької обласної прокуратури з 05.05.2020 р., з урахуванням того, що на момент винесення рішення змінено назву прокуратури Донецької області на Донецьку обласну прокуратуру та змінено структуру апарату Донецької обласної прокуратури відповідно до чого змінено назву відділу та посаду яку він обіймав на момент незаконного звільнення. Крім того, позивач просив суд встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 200/5411/20-а відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення суду відповідачем в частині негайного виконання не виконується.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення та встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може розглянути питання роз`яснення судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи та державного виконавця. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Приписами частини 1 ст. 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заяви про роз`яснення судового рішення та встановлення судового контролю, та проаналізувавши положення КАС України, суд дійшов висновку про розгляд заяви позивача без повідомлення сторін в поряду письмового провадження.

Щодо заяви позивача про роз`яснення судового рішення суд, зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 254 КАС України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Пунктом 19 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі" передбачено, що роз`яснення судового рішення можливе тоді, коли воно є незрозумілим. При роз`ясненні свого рішення суд в ухвалі з цього приводу викладає більш повно і ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Суд звертає увагу на те, що необхідність роз`яснення судового рішення зумовлена його нечіткістю за змістом, коли останнє є незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що повинні здійснювати його виконання.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі" зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідносяться з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразовування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту. Судове рішення не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.

Суд зазначає, що підставою для роз`яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового рішення є його неясність, невизначеність.

Фактично роз`ясненням судового рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового рішення, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше.

Водночас, суд, роз`яснюючи рішення не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення, шляхом доповнення та розширення його предмету.

Виходячи із системного тлумачення положень КАС України, роз`яснення рішення суду це засіб виправлення недоліків судового акту, який полягає в усуненні неясності судового акту і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі, роз`яснено може бути рішення у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.

Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року суд вирішив поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Донецької обласної прокуратури з 05.05.2020 р.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року, наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414, який оприлюднено у державному друкованому виданні "Голос України", 11 вересня 2020 року визначено днем початку роботи Донецької обласної прокуратури.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код Донецької обласної прокуратури співпадає з ідентифікаційним кодом Прокуратури Донецької області, а саме: 25707002.

Отже, фактично відбулась зміна назви установи, а не його реорганізації або ліквідація.

Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Поновлення на посаді полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з даної посади. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до абзацу другого пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина 3 статті 36 Кодексу законів про працю України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Враховуючи, що відбулась лише зміна назви відповідача з Прокуратури Донецької області на Донецьку обласну прокуратуру, суд у рішенні від 12 жовтня 2020 року дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде поновлення позивача на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Донецької обласної прокуратури з 05.05.2020 року (посада з якої був звільнений позивач).

Суд приходить висновку, що з мотивувальної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року по справі № 200/5411/20-а вбачається, що судом зазначено мотиви, з яких суд дійшов до висновків, та закону, яким він керувався, постановляючи рішення в частині поновлення на посаді.

Суд зазначає, що звертаючись до суду з заявою про роз`яснення судового рішення позивач зазначав, що із рішення суду не зрозуміло (неясно) яким чином має бути виконано рішення суду оскільки перейменовано прокуратуру Донецької області в Донецьку обласну прокуратуру та змінено назву відділу не він працював.

Відповідно зі змісту заяви вбачається, що позивач звернувся до суду за роз`ясненням рішення не з підстав незрозумілості резолютивної частини рішення, а у зв`язку з необхідністю роз`яснення порядку виконання рішення суду від 12 жовтня 2020 року. Заявник фактично просить вказати, як виконувати рішення суду від 12 жовтня 2020 року, що не є роз`ясненням його змісту.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року прийняте у межах заявлених позовних вимог та є цілком зрозумілим, а тому розширеного тлумачення шляхом його роз`яснення та винесення процесуального документу з цього приводу не потребує.

З огляду на вищенаведені обставини суд приходить висновку про відмову в задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення.

Стосовно заяви позивача про встановлення судового контролю відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначеній нормі кореспондують положення п. 1 ч. 6. ст. 246 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення та положення підпункту "ґ" п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України, відповідно до якого постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб`єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

З правової позиції, викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України" № 3 від 13 березня 2017 року, вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.

Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється, шляхом вказівки у судовому рішенні про зобов`язання відповідача подати у встановлений строк звіту про виконання судового рішення стосовно тих рішень, якими зобов`язано відповідача здійснити певні дії, шляхом розгляду адміністративних позовів стосовно оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні судових рішень.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Керуючись ст. ст. 14, 243, 248, 252, 254, 256, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення та встановлення судового контролю у справі № 200/5411/20-а - відмовити.

Повний текст ухвали складено та підписано 23 листопада 2020 року.

Ухвала може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська