Рішення № 92996303, 20.11.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2020 справа № 914/2391/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрспецтехніка”, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства “Будівельна компанія “Буд Електро Монтаж”, м. Львів,

предмет позову: стягнення 11 343,89 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань по договору поставки № ЛС-051-14-01 від 14.04.2014 року,

без виклику сторін.

ПРОЦЕС

15.09.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецтехніка» до Приватного підприємства «Будівельна компанія «Буд Електро Монтаж» про стягнення 11 343,89 грн., з яких 7 000,00 грн. основного боргу, 1 520,74 грн. інфляційних втрат, 740,75 грн. 3% річних, 682,40 грн., пені, 1 400,00 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі - 22.10.2020 року. Встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов та заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у разі їх наявності, а також 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, позивачу - 5 днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана сторонами, що підтверджено відстеженнями поштових відправлень за трек-кодами 7901413445240 (присвоєний кореспонденції суду, адресованій ПП Будівельна компанія “Буд Електро Монтаж”, отримана 25.09.2020 року) і 7901413446905 (присвоєний кореспонденції суду, адресованій ТОВ “Укрспецтехніка”, отримана 28.09.2020 року). Також судом встановлено, що згідно з відстеженням поштового відправлення за трек-кодом 7902401413323, що присвоєний поштовому відправленню – позовній заяві з додатками, надісланій позивачем відповідачу 25.08.2020 року, що вбачається з поштової накладної та опису вкладення в цінний лист, таке відправлення отримане адресатом 01.09.2020 року.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Відзиву від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по договору купівлі-продажу № ЛС-051-14-01 від 14.04.2014 року. Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору він передав у власність покупця товар на суму 14 938,56 грн. згідно з видатковою накладною № 13364 від 11.12.17р. Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату отриманого товару в розмірі 7 938,56 грн. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 7 000,00 грн. як заборгованості по договору. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару позивач також нарахував відповідачу 1 520,74 грн. інфляційних втрат, 740,75 грн. 3% річних, 682,40 грн. пені, 1 400,00 грн. штрафу.

Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження та про предмет спору, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

14.01.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрспецтехніка” (надалі по тексту рішення позивач, згідно з договором - продавець) та Приватне підприємство “Будівельна компанія “Буд Електро Монтаж” (надалі по тексту рішення відповідач, згідно з договором - покупець) уклали договір купівлі-продажу № ЛС-051-14-01 (надалі по тексту рішення - договір).

Відповідно до п. 1 договору продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар, визначений у п. 1.2 даного договору (надалі іменується "товар"), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та своєчасно здійснювати оплату за визначений товар.

Відповідно до п. 2.5 договору передача товару здійснюється за видатково-прибутковою накладною та оформленою покупцем відповідним чином довіреністю на одержання товару.

На виконання договору № ЛС-051-14-01 від 14.01.2014 року ТОВ “Укрспецтехніка” поставило покупцю ПП “Будівельна компанія “Буд Електро Монтаж” товар – плити пінополістирольні, що підтверджується видатковою накладною № 13364 від 11.12.2017 року на суму 14 937,56 грн. Видаткова накладна підписана представниками обох сторін, зокрема, від імені покупця Ванькович П.Д., що діяв на підставі довіреності № 324 від 11.12.2017 року, копія якої долучена до позовної заяви та в якій вказано про уповноваження Ваньковича Петра Дмитровича на отримання від ТОВ «Укрспецтехніка» цінностей за рахунком-фактурою № 41777 від 11.12.2017 року. Згаданий рахунок на оплату по відповідному замовленню також долучений до матеріалів позовної заяви. Відповідна господарська операція купівлі-продажу на відповідну суму та з відповідним контрагентом підтверджується додатково податковою накладною № 370 від 11.12.2017 року.

За поставлений товар відповідач здійснив декілька часткових оплат, що підтверджується виписками по рахунку, а саме: 11.12.2018 року здійснено платіж в сумі 4 938,56 грн. з призначенням платежу «оплата за плити піпопол.зг.рах. № 41777 від 11,12.17р. в т. ч. ПДВ 20% 823.09 грн.», 03.01.2020 року здійснено платіж в сумі 3 000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за плити піпопол.зг.рах. № 41777 від 11,12.17р. в т. ч. ПДВ 20% 500.00 грн.».

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, 11.12.2017 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар, вартістю з ПДВ 14 938,56 грн. та 21 964,26 грн. У видатковій накладній та в рахунку на оплату вказано підставу поставки товару – договір № ЛС-051-14-01 від 14.01.2014 року. Так, згідно з п. 82 договору такий діє до 31.12.2014 року, а згідно додатком до договору від 31.12.2014 року – до 31.12.2015 року. Разом з тим, факт поставки товару 11.12.2017 року не спростований відповідачем як покупцем і підтверджений первинним документом – видатковою накладною, оформленою належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором сторони погодили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем на підставі виставленого продавцем рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця з відтермінуванням остаточного розрахунку терміном не більше 14 календарних днів з моменту одержання товару (п. 3.2).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отож, враховуючи отримання товару 11.12.2017 року, з урахуванням умови договору про строк оплати, суд доходить висновку, що отриманий товар відповідач мав оплатити до 25.12.2017 року включно, проте, враховуючи, що останній день строку виконання зобов`язання було вихідним днем, то такий строк закінчується 26.12.2017 року.

Як вбачається із виписок по рахунку, відповідач здійснював оплату за отриманий 11.12.201 року товар лише 11.12.2018 року та 03.01.2020 року, тобто із простроченням виконання свого обов`язку.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи здійснені відповідачем оплати на загальну суму 7 938,56 грн. та відсутність доказів здійснення інших оплат, суд погоджується із твердженням позивача, що на даний час заборгованість за поставкою, здійсненою 11.12.2017 року, становить 7 000,00 грн. Відповідно, позовна вимога про стягнення вказаної суми основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення решти заявлених до стягнення сум, суд зазначає таке. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором (п. 5.2) сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати, передбаченої п. 3.2 договору, покупець сплачує продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляцій за весь період прострочення платежу та штрафні санкції у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період заборгованості, від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати. Крім цього, п. 5.3 договору також погоджено, що Коли прострочення платежу триватиме більше 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, продавець має право крім передбачених п.5.2. договору суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції) та пені, додатково стягнути з покупця штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 20% від вартості несвоєчасно оплаченої вартості товару.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Враховуючи наведене та аналізуючи умови договору про відповідальність сторін, вбачається, що сторони не погодили нарахування пені упродовж іншого періоду, ніж шестимісячного, встановленого законом. Як встановлено судом вище, останнім днем оплати отриманого 11.12.2017 року товару було 26.12.2017 року, а сума прострочення становила 14 938,56 грн. Відтак, позивач мав право нараховувати пеню за прострочення виконання зобов`язання по накладній від 11.12.2017 року, починаючи з 27.12.2017 року і по 27.06.2018 року. Однак, як вбачається із розрахунку позивача, ним здійснено нарахування пені за період 03.01.2020 року – 03.07.2020 року, що не відповідає наведеним вище умовам нарахування пені, адже не допускається зміна моменту виникнення прострочення зобов`язання. Суд звертає увагу, що він не вправі здійснювати розрахунок пені поза межами визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, а у визначені позивачем періоди нарахування пені є безпідставним. Відтак, вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає.

Щодо заявленого до стягнення позивачем штрафу, то підстави для застосування санкції, передбаченої п. 5.3 договору, наявні та підтверджуються обставиною здійснення часткової оплати товару лише через рік після поставки. Розмір штрафу визначено позивачем правильно, адже 20 % від заборгованості, що існує на даний час – 7 000,00 грн., становить 1 400,00 грн. Відтак, така позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Як вбачається з розрахунку позивача, 3 % річних нараховано за період 25.12.2017 року по 03.01.2020 року на суму 10 000,00 грн., а за період 03.01.2020 року по 20.08.2020 року на суму 7 000,00 грн.

Суд зазначає, що нарахування 3 % річних допускається у будь-який період існування прострочення, на відміну від пені. Водночас суд звертає увагу, що, як встановлено вище, прострочення виконання зобов`язання виникло 27.12.2017 року, а не 25.12.2017 року. Тому початок нарахування 3 % річних 25.12.2017 року позивачем здійснено неправильно. Щодо суми, на яку нараховуються 3 %, то суд зазначає, що з 27.12.2017 року існувало прострочення на всю суму поставки (14 938,56 грн.), на яку позивач міг здійснювати відповідні нарахування, і така заборгованість зменшилась лише після першої оплати відповідача, тобто 11.12.2018 року. Однак, суд не вправі виходити за межі сум, визначених самим позивачем. Тому, суд здійснює перевірку нарахованих 3 % річних в межах бази нарахування, визначеної позивачем, однак, за правильний період. Відтак, 3 % річних на суму 10 000,00 грн. за період 27.12.2017 року – 03.01.2020 року становить 606,57 грн., а на суму 7 000,00 грн. за період 04.01.2020 року – 20.08.2020 року становить 131, 97 грн. Відповідно, загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, становить 738,54 грн., а не 740,75 грн., як вказано позивачем.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат за період 27.12.2017 року - 03.01.2020 року на суму 10 000,00 грн. та за період 04.01.2020 року – 20.08.2020 року на суму 7 000,00 грн., суд зазначає, що загальна сума інфляційних втрат становить 1 506,54 грн., що підтверджується розрахунком:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі27.12.2017 - 03.01.2020100001.1421422.7211422.7204.01.2020 - 20.08.202070001.01283.827083.82

Відтак, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково – в сумі 1 506,54 грн., що на 14,20 грн. менше від заявленого до стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи все наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина належного виконання позивачем обов`язку по поставці товару та порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, доказів сплати заборгованості в розмірі 7 000,00 грн. також не надав. Відтак, у зв`язку з допущеним простроченням виконання зобов`язання позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у встановлених вище розмірах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Будівельна компанія “Буд Електро Монтаж”, (79067, Львівська обл., місто Львів, вулиця Малі Кривчиці, будинок 9, ідентифікаційний код юридичної особи 35227868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрспецтехніка” (79017, Львівська обл., місто Львів, вулиця Дніпровська, будинок 13, квартира 12, ідентифікаційний код юридичної особи 25230066) 7 000,00 грн. основного боргу, 1 400,00 грн. штрафу, 738,54 грн. 3% річних, 1 506,54 грн інфляційних втрат, 1 971,68 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 682,40 грн. пені, 2,21 грн. 3 % річних і 14,20 грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 20.11.2020 року.

Суддя Р.І. Матвіїв