Рішення № 92982573, 10.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/4520/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., представника позивача Трофімова Р.В., представника відповідача Мрочко Н.П., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3913 про визнання протиправними дій та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 11.06.2020 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А3913 (далі – ВЧ А3913) з такими вимогами:

- визнати протиправним не нарахування та невиплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з січня 2014 року по 31.07.2019 року;

- стягнути з військової частини А3913 на користь ОСОБА_1 116121 грн. 91 коп. індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 №44

На обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил України, за час проходження служби відповідач з січня 2014 року не нараховував позивачу у належному розмірі індексацію грошового забезпечення та станом на день виключення його із списків особового складу (31.07.2019) не провів з ним усіх розрахунків щодо нараховування та виплати йому індексації грошового забезпечення, що була гарантована чинним законодавством. Позивач стверджує, що відповідач протиправно зменшив розмір індексації грошового забезпечення, невірно обчисливши її розмір за період визначив базовий місяць. Позивач представив розрахунок/довідку про нараховану індексацію грошового забезпечення в період з 01.03.2014 по 31.07.2019, відповідно до якої спеціаліст визначив базовий місяць грудень 2014 року, а до цього січень 2008 року, сума нарахованої ним індексації складає 116121,91 грн.

Відповідач позов не визнає. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, письмові пояснення (а.с. 23-25, 35), просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вказує, що нарахування сум індексації в 2016-2018 роках здійснювалось в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів; витрати на індексацію в цей період не фінансувалися з причини відсутності фінансових ресурсів. Відповідач вважає, що вимога позивача щодо стягнення індексації в конкретній сумі є передчасною та не підлягає до задоволенню, оскільки ВЧ А3913 взагалі не здійснювала нарахування індексації грошового забезпечення позивача за 2016-2018 роки.

На запитання суду щодо підстав позовних вимог з січня 2014 року з огляду на перебування ОСОБА_1 на військовій службі з березня 2014 року представник позивача надав суду новий розрахунок індексації за період з 23.03.2014 по 31.07.2019 (а.с. 39), відповідно до якого сума індексації становить 62789,23 грн. В цьому оновленому розрахунку ФОП ОСОБА_2 в примітці зазначила: фіксована сума 101,44 (188,79-87,75), де 188,79 сума індексації за грудень 2014 року з урахування підвищення грошового забезпечення внаслідок збільшення надбавки за вислугу років. Базовий місяць грудень 2014 року, до цього - березень 2014 року. При цьому позовні вимоги ОСОБА_3 залишилися незмінними.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України, відповідно до наказу командира ВЧ А3913 №67 від 26.03.2014 позивач 26.03.2014 прийняв посаду та приступив до виконання службових обов`язків за посадою у ВЧ А3913 (а.с. 36).

Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення та індексацію з 26.03.2014 по 31.07.2019 (а.с. 26) ОСОБА_1 , а також повідомлених відповідачем обставин зрозуміло таке:

- у зв`язку із зміною/збільшенням постійних складових грошового забезпечення в період з квітня по грудень 2014 року підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення не було, тому така здійснювалася з квітня 2015 року до грудня 2015;

- починаючи з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась і не виплачувалася з причини відсутності фінансових ресурсів;

- з 1 березня 2018 року у зв`язку із набранням чинності Постановою №704 посадовий оклад та інші постійні складові грошового забезпечення позивача істотно зросли (посадовий оклад – з 1050 грн. до 4790 грн.), тому цей місяць визначено «базовим» та розпочато обрахунок індексу зростання споживчих цін в контексті досягнення ним визначеного законом «порогу»;

- оскільки в листопаді 2018 року було досягнуто «порогу», то починаючи з грудня грудні 2018 року розпочалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення, така здійснювалася до звільнення з військової служби (липня 2019 року).

Відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 24.06.2019 №240 ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас; наказом командира ВЧ А3913 №167 від 31.07.2019 визнаний таким, що справи та посаду здав (а.с. 10).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Згідно з статтею 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в статті 12 Закону №2011-XII. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі – Закон №1282-XII).

За визначенням, наведеним в статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Стаття 4 Закону №1282-XII визначає підстави для проведення індексації. Згідно з частиною першою статті 4, в редакції від 01.01.2015, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом №911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинність з 01.01.2016, внесені зміни у частину першу статті 4 Закону №1282-XII цифри "101" замінити цифрами "103".

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини друга – четверта статті 4 Закону №1282-XII).

Частиною другою статті 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).

Відповідно до норм статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі – Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016 у зв`язку із змінами, внесеними згідно з постановою КМ №77 від 11.02.2016; до 01.01.2016 поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).

Згідно з пп.2) пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду:

« […] 24. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 25. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. 26. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17. 27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог. 28. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у 2016 - 2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі […]», постанова від 23.10.2019 у справі №825/1832/17;

- « 32. […] Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 33. Також Верховний Суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин», постанова від 07.08.2019 у справі №825/694/17.

При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:

нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищити грошові доходів громадян для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов`язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у ВЧ А3913 з 26.03.2014 і до 31.07.2019 включно.

Під час проходження військової служби в період з березня 2014 року по березень 2015 року кілька разів змінювався (збільшувався) розмір основних (постійних) складових грошового забезпечення позивача, у зв`язку з чим змінювався так званий «базовий» місяць для нарахування індексації, що підтверджується довідкою про нараховане грошове забезпечення та відповідними поясненнями відповідача. Доводи позивача щодо помилок відповідача при визначенні базового місяця за цей період є суперечливими та неочевидними: - в позовній заяві відсутнє обґрунтування (аргументи) «невірності» нарахування індексації за цей період; - надані позивачем розрахунки про нараховану індексацію грошового забезпечення за спірний період суперечать один одному. Так, в першому розрахунку (а.с.13-14) нарахування індексації розпочато з січня 2014 року (тобто за період, позивач ще не був прийнятий на військову службу), а базовими місяцями вказані «грудень 2014 року, а до цього січень 2008 року». В іншому (другому за хронологією подання) розрахунку базовим місяцем визначено «грудень 2014 року, а до цього березень 2014 року», нарахування індексації розпочато з червня 2014 року. Водночас при здійсненні «другого» (нового) розрахунку не враховано, що в червні, липні та серпні 2014 року в позивача або збільшувався розмір існуючих, або запроваджувалися нові постійні складові грошового забезпечення, внаслідок чого його розмір зростав. Починаючи з березня 2015 року (до грудня 2015 включно) відповідач розпочав нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. За таких обставин суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки не доводять помилковості дій відповідача за період з березня 2014 року до грудня 2015 року, тому в задоволенні позовних вимог за цей період слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

В період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно ВЧ А3913 не здійснювала нарахування індексації грошового забезпечення позивачу з причини відсутності фінансових ресурсів для виплати цієї складової грошового забезпечення військовослужбовців. Суд критично оцінює такі доводи відповідача. Суд враховує, що відповідно до представленої суду довідки (а.с. 26) відповідач щомісяця нараховував та виплачував ОСОБА_1 одноразові складові грошового забезпечення (премія, ЩДГВ тощо). Так, розмір премії позивача в цей період більше ніж вчетверо перевищував розмір його посадового окладу: з 945 грн. в грудні 2015 року зріс до 4725-5040 грн. щомісяця в період з січня 2016 році до лютого 2018 року включно. При цьому загальний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за рахунок додаткових виплат (премії, щомісячна додаткова грошова винагорода) зріс фактично втричі - з 4369,20 грн. в грудні 2015 року до 12559,93 грн. в лютому 2018 року. Ці обставини свідчать про очевидні прорахунки в роботі департаменту фінансів Міністерства оборони України, котрий впродовж трьох років систематично збільшував фінансування військових частин та органів військового управління на виплату військовослужбовцям необов`язкових одноразових складових грошового забезпечення, як от премії – такі фактично втратили характер «одноразових» та стали систематичними і однаковими за розміром в межах календарного року (при цьому суттєво більшими за розмір посадового окладу), що суперечить меті їх запровадження – преміювання військовослужбовця за певні досягнення. Водночас департамент фінансів не виділяв/перерозподіляв коштів для нарахування та виплати індексація грошового забезпечення, яка є державною гарантією щодо оплати праці.

Оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому така підлягає обов`язковому нарахуванні та виплаті і не повинна ставитись в залежність від бюджетних асигнувань відповідача. Більше того, відповідач міг ставити перед керівництвом питання про перерозподіл фінансування та скерування додатково виділених коштів в першу чергу для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, а вже в другу чергу – на премії чи додаткову грошову винагороду. Оскільки відповідач всупереч вимогам Закону №1282-XII та Порядку №1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період починаючи з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, тому повинен був вчинити ці дії слід при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу військової частини. Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: - визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; - визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає належним способом захисту прав позивача спонукання/зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.

Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав колишніх військовослужбовців (прийняття рішення зобов`язального характеру, а не про стягнення коштів, як просить позивач) визнав належним та ефективним Верховний Суд, розглядаючи як суд першої інстанції зразкову справу №620/4218/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81798649), а саме:

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;

- зобов`язав військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Аналогічний підхід є усталеним в практиці Верховного Суду як суду касаційної інстанції при перевірці рішень судів у спорах щодо невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям (про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за певний період, а не про стягнення суми коштів, оскільки в такому випадку нарахування суми індексації буде здійснювати суд).

Отже, у цій справі суд дав оцінку протиправній бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення за охоплений позовними вимогами період і, з метою відновлення прав позивача, приймає рішення зобов`язального характеру. На виконання цього рішення суду відповідач, нараховуючи індексацію грошового забезпечення позивача, також повинен здійснити нарахування/утримання/сплату передбачених законодавством податків та обов`язкових зборів, подати відповідну звітність в контролюючі органи (ДПС, ПФУ) щодо суми виплаченого фізичній особі доходу. Тому суд вважає вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з індексації грошового забезпечення в конкретній сумі передчасними та такими, що не підлягають до задоволення. Більше того, в межах цієї справи питання суми індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно не входить в предмет доказування, оскільки відповідач в принципі не проводив нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (тому спори щодо ймовірної суми нарахування є передчасними). З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 за вказаний період слід задовольнити частково, при цьому вийшовши за межі позовних вимог.

Щодо позовних вимог позивача за період з березня 2018 року по липень 2019 року суд враховує таке. В березні 2018 року набрала чинності Постанова КМУ №704, на підставі якої розмір посадового окладу ОСОБА_1 зріс в 4,6 рази - з 1050 грн. до 4790 грн. Внаслідок цього березень 2018 року слід вважати є «базовим» місяцем для подальшого обрахунку індексації на підставі Постанови №1078, тому підстав для нарахування індексації до досягнення порогового значення інфляції в розмірі 103% чи застосування «фіксованої суми», вказаної в розрахунку позивача, підстав не було. Після досягнення індексом інфляції цього порогового значення в листопаді 2018 року нарахування індексації в грудні 2018 року відновлено, така нараховувалася та виплачувалася до дати звільнення ОСОБА_1 зі служби, тому позовні вимоги за період з березня 2018 року по липень 2019 року не підлягають до задоволення як безпідставні.

Суд не здійснює розподіл судових витрат відповідно до норм статті 132 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у цьому спорі.

Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913, що полягала в ухиленні від здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.

Зобов`язати військову частину А3913 (81464, Львівська область, Самбірський район, місто Новий Калинів, пл. Авіації, буд. 29; ідентифікаційний код 07699476) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Судові витрати не розподіляти.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 20.11.2020.

Суддя Москаль Р.М.