Рішення № 92981634, 20.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2020 року Справа № 160/10643/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега» з позовом до Дніпропетровської митниці Держмитслужби, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби № UA110130/2020/000035/1 від 10.03.2020 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки, відповідачем не наведено доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми та такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.

Позивач зазначає, що в поданих до митного оформлення документах відсутні розбіжності, оскільки, вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Позивач вважає, що відповідачем безпідставно застосовано другорядний метод визначення митної вартості товарів на підставі спірних рішень про коригування митної вартості товарів, оскільки надані декларантом документи підтверджували числове значення митної вартості товарів за ціною договору. В порушення ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у відповідача не було правових підстав для витребування додаткових документів, оскільки, подані декларантом документи не містили розбіжності.

Ухвалою суду від 08.09.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

20.10.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Дніпровська митниця Держмитслужби заперечує проти позову, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки за результатами перевірки документів та відомостей (формато-логічний контроль), наданих до митного оформлення за МД від 10.03.2020 року № UA110130/2020/007350, проведеної у спосіб та з урахуванням положень статті 337 Митного кодексу України виявлено ряд розбіжностей та відсутність відомостей. При цьому, наведені у повідомленні відповідача виявлені розбіжності – документально декларантом не спростовані та заявлена митна вартість з урахуванням її складових не підтверджена.

Відповідач вказує, що враховуючи результати митного контролю та те, що позивач відмовився від надання додаткових документів , відповідачем було застосовано коригування митної вартості товару.

Відповідач вважає, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, прийнятим у спосіб та в межах повноважень, наданих митним органам законодавством.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, представник відповідача зазначив, що позивачем не надано жодних документів, передбачених ст. 134 КАС України, а тому, не можливо оцінити співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката.

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Позивачем надано до суду відповідь на відзив, яку долучено до матеріалів справи. Позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву та зазначає, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої декларантом митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій та згідно яких скориговано митну вартість товарів.

Дослідивши матеріали, справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що 11.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега» (покупець) та компанією «LeDauphin» SAS, Франція (продавець) було укладено контракт № F/108 (надалі - Контракт).

Відповідно до п. 1.1 Контракту продавець продає, а покупець купує свіжі фрукти і овочі, в подальшому «Товар» згідно з асортиментом і за цінами, визначеними в наступних Специфікаціях до цього Контракту.

Згідно з п. 1.2 Контракту товар, що поставляється має бути поставлений партіями в повній відповідності з вимогами, на умовах і за цінами, вказаними в Специфікаціях або Додатках до цього Контракту, які є його невід`ємною частиною.

Пунктом 2.1 Контракту передбачено, що ціни товарів вказуються в Євро і включають в себе вартість товарів, упаковки, тари, маркування, товаросупровідних документів, зазначених в п. 4.7 цього Контракту, навантаження та транспортний засіб, доставки до вказаного місця призначення згідно Інкотермс 2010, а також витрати по митному оформленню товарів в країні продавця.

Відповідно до п. 2.2 Контракту ціни та товар розуміються на умовах FCA Сен Поль де Леон, Франція та DAP Дніпро, Україна відповідно до умов Інкотермс 2010, якщо інше не обумовлено в Специфікаціях і Інвойсах.

Судом встановлено, що товар ввезено на митну територію України згідно специфікацій № 5 від 04.03.2020 року та № 5 від 28.02.2020 року до Контракту № F/108 від 11.02.2019 року.

Згідно специфікацій визначено умови поставки FCA Сен Поль де Леон, Франція.

Так, позивач 10.03.2020 року звернувся до відповідача з метою здійснення митного оформлення товару шляхом електронного декларування, а саме: «капуста кольорова (цвітна) свіжа (Brassicaoleraceavar. botrytissubvar. cultiflora) врожаю 2020 р. – кольорова капуста, розм. 6 свіжа, дерев. ящик – 1560 ящ/1680 кг; призначені для споживання людиною в їжу.». Виробник: «LeDauphin» SAS, Франція. Країна виробництва: EU.

Під час декларування товарів за вказаною електронною митною декларацією ТОВ «Омега» також подані документи, які на думку позивача, підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України, зокрема: сертифікат якості від 04.03.2020 року; пакувальний лист б/н від 04.03.2020 року; рахунок-проформу № 204354 від 28.02.2020 року; рахунок-фактуру (інвойс) № 204354 від 04.03.2020 року; автотранспортну накладну № 041542 від 04.03.2020 року; фітосанітарний сертифікат № 20ВR200244 від 04/03/2020 року; міжнародний санітарний сертифікат б/н від 04.03.2020 року; платіжний документ, що підтверджує вартість товару (свіфт) від 03.03.2020 року; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг № 64555 від 0.03.2020 року; заявку на перевезення ITL-02/2020 від 25.02.2020 року; Специфікації № 5 від 04.03.2020 року та № 5 від 28.02.2020 року; зовнішньоекономічний договір F/108 від 11.02.2019 року; декларацію виробника від 04.03.2020 року; декларацію інвойс складену уповноваженим експертом (ЄАВТ) № 204354 від 04.03.2020 року; копії декларацій країни відправлення №20FRD0690017871117 від 04.03.2020 року.

Митна вартість товару заявлена позивачем за ціною договору (основний метод).

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та прийняті рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 Митного кодексу України:UA110130/2020/000035/1 від 10.03.2020 року та відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення№ UA 110130/2020/00079 від 10.03.2020 року.

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Порядок визначення митної вартості товарів, методи визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, передбачено Митним кодексом України та іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За приписами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017р. № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року».

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Таким чином, витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 54 Митного кодексу України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно підрозділу цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Судом встановлено, що у рішенні про коригування митної вартості товарів № UA110130/2020/000035/1 від 10.03.2020 року на підставу відмови в митному оформленні зазначено, що поставка товару здійснюється згідно контракту №F/108 від 11.02.2019 року. Відповідно до пункту 1.2 контракту товар постачається у відповідності та на умовах, вказаних у специфікації або додатку. В специфікації № 5 від 28.02.2020 року не зазначено сорт капусти, у митній декларації країни відправлення від 04.03.2020 року також не зазначено інформацію щодо сорту капусти. Згідно умов контракту № F/108 від 11.02.2019 року продавець надає документи згідно переліку (п. 4.8). Вищезазначена митна декларація експортера не містить перелік документів, зокрема, фітосертифікат від 04.03.2020 року № 20BR200244. Зазначений документ також не містить інформацію щодо сорту капусти. Таким чином, інформація щодо сорту товару відсутня серед наданих до митного контролю документів.

Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що в пункті 4.2 контракту F/108 від 11.02.2019 року наявні умови поставки або DAP, або FCA, при цьому декларантом заявлено умови поставки FCA. Поставка оцінюваного товару здійснюється на умовах FCA St Pol de Leon.

На підставі Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010, які були прийняті Міжнародною торговою палатою та чинні з 01.01.11 р., при умовах поставки FCA продавець на власному складі, підприємстві чи в іншому зазначеному покупцем місці передає товар перевізнику. Здійснює всі витрати, пов`язані із завантаженням товару, і сплачує митні платежі у країні-експортері. При цьому, серед складових митної вартості зазначено лише транспортування. Відповідно до даних умов поставки до митної вартості включаються фактурна вартість товару, витрати на страхування, транспортні витрати до кордону України.

Так, судом встановлено, що відповідачем, декларанту надіслано електронне повідомлення про необхідність надати (за наявності) додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, з відповідним обґрунтуванням вищевказаних підстав для запиту додаткових документів, а саме: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Проте, позивач листом від 10.03.2020 року повідомив про неможливість надати інші документи, окрім тих, які вже надано до митного органу протягом 10-ти днів.

Наявні розбіжності у поданих документах щодо якості товару та ненадання декларантом документів на спростування обґрунтованих сумнівів посадової особи митниці унеможливили здійснення митного оформлення товару за заявленим декларантом основним методом.

На підставі п.5 ст.55 Митного кодексу України в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості посадовою особою митниці здійснено контроль співставлення.

За результатами контролю співставлення до товару №1 застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2-r - резервний метод та винесено відповідні рішення про коригування митної вартості товару.

Судом встановлено, що позивачем на виконання ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України були надані документи, які містять ідентичні відомості щодо найменування, асортименту товару, кількості, ціни та загальної вартості партії, яка підтверджує належність та відповідність документів до декларованої партії товару, що у своїй сукупності дає змогу ідентифікувати партію товару, підтверджуючи числові значення.

При цьому, на переконання суду, відповідачем не доведено, яким чином відсутність сорту товару, а саме, кольорової (цвітної) капусти у специфікації та митній декларації країни відправлення при незмінних умовах ваги та вартості товару, може вплинути на інші складові митної вартості.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про карантин рослин» фітосанітарний сертифікат - сертифікат, що засвідчує фітосанітарний стан об`єктів регулювання; фітосанітарний стан - наявність або відсутність регульованих шкідливих організмів в об`єктах регулювання.

Відповідно до ст. 44 Митного кодексу України для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару.

Отже, суд доходить висновку, що фітосанітарний сертифікат засвідчує фітосанітарний стан об`єкту і не повинен містити відомості з приводу сорту товару.

Щодо не зазначення сорту товару в експортній декларації, суд зазначає, що вказаний документ не є документом, визначеним ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, як документ, який підтверджує митну вартість товарів та наявність розбіжності у ньому не можуть бути підставою для витребування додаткових документів для подальшого коригування митної вартості.

Тому, суд доходить висновку, що надані позивачем до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають розбіжностей, які б не дозволяли відповідачеві провести обчислення митної вартості за основним методом.

Щодо доводів відповідача щодо зазначення позивачем серед складових митної вартості товару лише транспортування, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.2 Контракту ціни та товар розуміються на умовах FCA Сен Поль де Леон, Франція та DAP Дніпро, Україна відповідно до умов Інкотермс 2010, якщо інше не обумовлено в Специфікаціях і Інвойсах.

Згідно специфікацій визначено умови поставки FCA Сен Поль де Леон, Франція.

Відповідно до Інкотермс - 2010 FCA FREE ФРАНКО ПЕРЕВІЗНИК (найменування), означає, що продавець доставить вантаж, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця. Слід зазначити, що вибір місця постачання вплине на зобов`язання з навантаження й розвантаження товару в даному місці. Якщо постачання здійснюється в приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, то продавець за відвантаження товару відповідальності не несе.

Зі змісту зазначеного вбачається, що у разі укладання контракту за умовами поставки FСА, на продавця покладається обов`язок доставки вантажу, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця.

Тобто, контрактом та встановленим ним умовами поставки FCA передбачено, що витрати на завантаження несе продавець, а відтак, позивач не несе будь-які витрати.

Тому, така складова митної вартості як витрати на завантаження, в даному випадку не потребують додаткового підтвердження.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Таким чином, Митний кодекс України не містить перелік документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що інформація про маршрут руху вантажу, транспорт, яким здійснювалось перевезення оцінюваного товару, зазначені у заявці на перевезення вантажу від 25.02.2020 року № ITL-02/2020, рахунку на транспортування вантажу від 10.03.2020 року № 64555 та узгоджується з інформацією, що зазначена у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 041542 від 04.03.2020 року. Маршрут руху, умови перевезення відповідають умовам поставки, що були передбачені контрактом.

Судом встановлено, що відповідно до п.3.1. договору про надання транспортно-експедиційних послуг №01-03-18/ITL від 01.03.2018 року вид, об`єм, строки, вартість послуг перевізника визначаються для кожного окремого перевезення - у відповідності до узгоджених заявок клієнта, що регламентуються даним Договором або в Додатках до нього (додаткових угодах, тощо). Узгоджені Заявки являють собою домовленість сторін стосовно істотних умов перевезення вантажу клієнта у рамках цього Договору, за умови належного оформлення (містять підписи уповноважених представників сторін і печатки сторін), є його невід`ємною частиною.

В наданій до митного оформлення заявці на перевезення від 25.02.2020 року № ITL-02/2020 вбачається, що погоджено «міжнародне перевезення та експедирування рефрижераторним автотранспортом за маршрутом: Сан Поль де Леон, Франція - м. Дніпро, Україна».

Відповідно до умов п.5.4. договору про надання транспортно-експедиційних послуг №01-03-18/ ITL від 01.03.2018 року термін проведення розрахунків за договором, тобто за кожне організоване і здійснене вантажоперевезення, становить 14 календарних днів з моменту прибуття транспортного засобу на митний термінал в Україні, якщо інше не зазначено в заявці на перевезення.

Відповідно до п.5.6. договору про надання транспортно-експедиційних послуг вартість транспортно-експедиційного обслуговування визначається в заявках і включає в себе оплату послуг перевізника, а також витрати, понесені перевізником на оплату послуг інших осіб, залучених до виконання його зобов`язань а також інші витрати перевізника, що мали місце в процесі виконання цього Договору і передбачені ним.

Таким чином, суд доходить висновку, що розмір транспортних витрат, понесений позивачем під час перевезення товару підтверджується документально належним чином, надані до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів. Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Однак, в порушення вищезазначеної норми у спірних рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, відповідач не навів жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначив інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу всупереч положенням пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Крім того, в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій.

Згідно статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Згідно з положеннями статті 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011р. № 3018-УІ «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства: митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Таким чином, орган доходів і зборів не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.

В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Відповідно до частини 7 статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Отже, митним органом безпідставно застосовано другорядний метод визначення митної вартості товарів на підставі спірних рішень про коригування митної вартості товарів, оскільки, надані декларантом документи підтверджували числове значення митної вартості товарів за ціною договору.

Аналізуючи норми Митного кодексу України Верховний Суд України у постанові від 30.06.2015 року (справа 21-591а15) зазначив, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав витребувати у позивача додаткові документи, оскільки подані декларантом документи не містили розбіжностей.

Таким чином. беручи до уваги викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2102,00 грн., що документально підтверджується платіжними дорученням № 5667737476 від 19.08.2020 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2102,00 грн. підлягає стягненню з Дніпровської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з п. 1 ч.3 та ч.4 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст. статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 30.04.2020 року у справі № 826/4466/18 на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Судом встановлено, що до позовної заяви, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу долучено оригінали: Договору про надання правничої допомоги № 18 від 25.08.2020 року, Додаткову угоду № 1 від 25.08.2020 року до Договору про надання правничої допомоги № 18 від 25.08.2020 року.

Згідно умов додаткової угоди № 1 від 25.08.2020 року до Договору про надання правничої допомоги № 18 від 25.08.2020 року Клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання здійснити оскарження в судовому порядку рішень про коригування митної вартості товарів Дніпропетровської митниці Держмитслужби № UA110130/2020/000035/1 від 10.03.2020 року в суді першої інстанції.

Гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку вищевказаних рішень про коригування митної вартості Дніпропетровської митниці Держмитслужби № UA110130/2020/000035/1 від 10.03.2020 року в суді першої інстанції та складає 7 000, 00 грн.

Оплата вартості послуг (гонорару) здійснюється в строк до 08.10.2020 року та надання рахунку адвокатським об`єднанням.

Таким чином, сторони вищевказаного договору, користуючись його свободою, гарантованою чинним законодавством України, самостійно визначили порядок проведення розрахунків за ним.

Проте, ані до позовної заяви, ані в подальшому, доказів здійснення оплати, наданих за вказаним договором послуг, надано не було.

Окрім того, суд зазначає, що в обґрунтування стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу позивачем до позовної заяви не додано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних дня надання правничої допомоги, відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а також відомостей щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) тощо.

За вказаних підстав, суд вважає, що позивачем не надано достатніх доказів щодо понесених судових витрат на правничу допомогу. Тому, така вимога не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби № UA110130/2020/000035/1 від 10.03.2020 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (код ЄДРПОУ 30982361, 49041, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд.15) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби(код ЄДРПОУ 43350935, 49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 20.11.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька