Ухвала суду № 92980254, 18.11.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2667/14-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.11.2020 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючої судді Сарай А.І., за участю секретаря судового засідання Зборовської Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді подання заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон та вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон в порядку ст. 441 ЦПК України у справі № 308/2667/14-ц,

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшло подання заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон та вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон в порядку ст. 441 ЦПК України у справі № 308/2667/14-ц.

Подання мотивовано тим, що на виконанні у міському відділі державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження № 44691461 з виконання виконавчого листа № 308/2667/14-ц, виданого 03.09.2014 року Ужгородській міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 доларів США боргу, 1000 грн. моральної шкоди та 400 грн. судового збору.

11.09.2014 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржникові строк на самостійне виконання рішення суду до 18.09.2014 року, копію якої направлено стороні рекомендованою кореспонденцією. Однак у строк, наданий для самостійного виконання, рішення суду боржником не виконано.

03.10.2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відносно всього майна боржника. Постанову винесено в межах виконавчого провадження № 44697365, де боржником є ОСОБА_1

04.11.2015 року державним виконавцем винесено постанову про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя відносно майна зареєстрованого за дружиною боржника, і, відповідно до ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.01.2016 року судом визначено 1/2 частку боржника у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у автомобілі марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , та у автомобілі марки «Honda Civic 1.8 І», д.н.з. НОМЕР_2 .

Боржник та його дружина не погодилися з ухвалою суду від 12.01.2016 року та оскаржили в апеляційному порядку та відповідно до ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 23.03.2016 року судом залишено у силі ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 12.01.2016 року.

Проте дружиною боржника з метою ухилення від виконання рішення суду, відчужено автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіль марки «Honda Civic 1.8 І», д.н.з. НОМЕР_2 , що перешкодило зверненню на них стягнення.

На 1/2 частку боржника у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , відділ ДВС не проводить стягнення у зв`язку з накладенням арештів на вказану квартиру як забезпечення позову у інших цивільних справах, що перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника.

22.02.2019 року відділом ДВС направлено виклик боржнику з вимогою з`явитися до відділу ДВС з метою надання пояснень стосовно причин тривалого невиконання рішення суду. Одночасно у виклику до боржника доведено і про негативні наслідки подальшого невиконання рішення буду, зокрема доведено вимоги ст. 441 ЦПК України про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

27.02.2019 року до відділу ДВС надійшло клопотання від стягувача про обмеження боржника у праві виїзду за кордон у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду.

04.03.2019 року до відділу ДВС надійшло повідомлення від представника боржника, відповідно до якого повідомлено про отримання виклику та про неможливість з`явитися до відділу ДВС у зв`язку з перебуванням за межами Закарпатської області. До повідомлення було додано копію розписки від 09.06.2017 року про часткову сплату боржником стягувачу коштів у розмірі 20800 грн., що є еквівалентним 800 доларам США.

Враховуючи зазначене, 20.03.2019 року відділ ДВС звернувся з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за кордон та вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон в порядку ст. 441 ЦПК України у справі 308/2667/14-ц.

10.04.2019 року судом постановлено ухвалу, відповідно до якої у задоволенні подання від 20.03.2019 року відмовлено у зв`язку з не зверненням стягнення на майно боржника, а саме на частку боржника у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання рішення суду відділ ДВС звернувся 28.08.2019 року з клопотаннями до суду про скасування арештів, накладених на 1/2 частку боржника у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з метою звернення на неї стягнення. Проте відповідно до ухвали суду від 23.09.2019 року у справі № 344/16307/19 та ухвали суду від 17.10.2019 року у справі № 308/11732/13-ц у задоволенні клопотань було відмовлено.

Зауважує, що враховуючи наведене відділ ДВС не має можливості звернення стягнення на майно боржника у зв`язку з накладеними арештами у межах забезпечення позову.

19.02.2020 року відділ ДВС направив боржнику виклик з вимогою з`явитися до відділу ДВС з метою надання пояснень стосовно причин тривалого невиконання рішення суду. Одночасно у виклику до боржника доведено і про негативні наслідки подальшого невиконання рішення суду, зокрема доведено вимоги ст. 441 ЦПК України. Однак боржник на виклик не з`явився, про причини невиконання рішення суду не повідомив.

Оскільки боржнику відомо про наявність відкритого відносно нього виконавчого провадження, та те, що починаючи з 11.09.2014 року по 20.03.2020 року рішення суду ним не виконано у повному обсязі, перешкоджає виконанню рішення суду (шляхом відчуження транспортних засобів), на виклик державного виконавця не з`являється, зазначає, що є підстави вважати, що боржник ухиляється від виконання рішення суду.

З огляду на викладене, просить з метою повного, всебічного та своєчасного виконання рішення суду постановити ухвалу, якою встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , виконання ухвали суду доручити Державній прикордонній службі України в Закарпатській області за місцем проживання боржника.

Державний виконавець у судове засідання не з`явився, при цьому у прохальній частині подання заступник начальника Ужгородського МВ ДВС просить розглянути подання без участі представника Ужгородського МВ ДВС.

Боржник ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, при цьому його представник – адвокат Бухтоярова О.В. подала заперечення на подання, згідно з якими просить відмовити у задоволенні подання повністю, вважаючи подання безпідставним. Зауважує, що подання порушує права ОСОБА_1 , передбачені ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 18 СК України, ст. ст. 270, 291 ЦК України, ст. 2 Протоколу 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантована свобода пересування. Вважає, що державний виконавець не мав права вживати два заходи забезпечення виконання судового рішення: накладати арешт на майно і вносити подання, адже від виконання рішення щодо ОСОБА_1 він не ухиляється, про що свідчить часткова сплата ним боргу, що підтверджується розпискою, квитанціями та доказами направлення стягувачу заяви про надання банківських реквізитів про сплату коштів, оскільки ст. 441 ЦПК України до застосування не підлягає, бо в його діях відсутнє умисне ухилення, в поданні не вказано строк, на який має бути встановлено обмеження, а ст. 441 ЦПК України такі вимоги визначає. Вказує, що у зв`язку з важким майновим станом (в нього наявні арешти на всьому майні, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження), проблемами із здоров`ям він сплачує кошти по можливості. Наголошує, що через представника він пропонував представнику стягувача по довіреності, її чоловіку, ОСОБА_3 ще в 2019 році розстрочити залишок боргу на два роки рівними частинами, на що останній не відреагував.

Дослідивши подання та додані до нього документи, матеріали цивільної справи № 308/2667/14-ц, а також надані представником боржника документи, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) знаходиться виконавче провадження (ВП № 44691461) з виконання виконавчого листа № 308/2667/14-ц, виданого 03.09.2014 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 доларів США боргу, 1000 грн. моральної шкоди та 400 грн. судового збору.

11.09.2014 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках – на приватних виконавців.

Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до норм ЦПК України та Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України» (ст. 6 вказаного Закону) одним із заходів забезпечення виконання рішення може бути тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа чи без такого, причому таке обмеження можливо на підставі судового рішення за поданням виконавця лише у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням.

Згідно зі ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником, за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Тобто, за змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення, що примусово виконується у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому ч. 3 ст. 441 ЦПК України передбачає, що такий захід забезпечення виконання судового рішення, як тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України щодо особи, яка ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням та на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що саме по собі самостійне невиконання боржником зобов`язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

При цьому під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Обов`язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, покладається в даному випадку на державного виконавця, який звертається до суду із відповідним поданням.

Відповідно до імперативних вимог ЦПК України особа, яка звертається в суд із позовом, заявою, скаргою чи поданням зобов`язана не тільки викласти всі обставини на підтвердження своїх вимог, але й зазначити відповідні докази на їх підтвердження. Подання не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, у даному випадку державним виконавцем не надано доказів, які б свідчили про умисне ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов`язань. У поданні йдеться лише про наявність у боржника невиконаного грошового зобов`язання, без визначення причин та доцільності відповідного обмеження, обставин, які обумовлюють прийняття такого рішення.

Згідно з узагальненнями, наданими Верховним Судом України (Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року), наголошується на тому, що ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у Законі України «Про виконавче провадження», позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, та на думку Верховного Суду України, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Таким чином, законодавством не передбачене обов`язкове обмеження в праві виїзду за межі України за наявності невиконаних зобов`язань, а встановлена лише така можливість при наявності відповідних підстав. Задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець, у даному випадку не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Тимчасове обмеження права виїзду за межі України щодо боржника ОСОБА_1 порушуватиме його права на вільне пересування і застосування до нього обмеження не відповідатиме усім трьом критеріям, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009), а саме: обмеження не ґрунтується на законі (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст. 441 ЦПК України); обмеження не переслідує легітимну мету, передбачену у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: в даному випадку обмеження не спрямоване на захист прав стягувача щодо ефективного виконання судових рішень; обмеження не перебуває в справедливому балансі між правами заявника та публічним інтересом (тобто не є пропорційним меті його застосування): тимчасове обмеження заявника у виїзді за межі України завдасть істотної шкоди майновим і немайновим правам заявника і не сприятиме виконанню судових рішень та не запобігатиме ухиленню заявника від виконання законних вимог державного виконавця щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що подання заступника начальника Ужгородського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон у справі № 308/2667/14-ц є необґрунтованим та не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33 Конституції України, ст. 441 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», суд,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні подання заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон та вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон в порядку ст. 441 ЦПК України у справі № 308/2667/14-ц.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду – якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області А.І. Сарай