Вирок № 9297296, 28.04.2010, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа №1-180/2010р.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2010 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Разумової І .Є.

при секретарі Цукановій О.В.

з участю прокурора Волосюк Ю.Б.

потерпілої ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Конотопі справу по обвинуваченню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Горлівка Донецької області, українця, громадянина України, освіта середня спеціальна, не жонатого, не працюючого, зареєстрованого в АДРЕСА_1, проживаючого в АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів,передбачених ч.2 ст.190, ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця та мешканця АДРЕСА_3 українця, громадянина України, освіта середня спеціальна, жонатого, маючого малолітню дитину, не працюючого, зареєстрованого в АДРЕСА_4 раніше не судимого,

у вчиненні злочинів,передбачених ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України,

В С Т А Н О В И В:

6 листопада 2007 року підсудний ОСОБА_2, який був знайомий з потерпілою ОСОБА_1 та її сином ОСОБА_4, встановивши з ними довірливі відносини, скориставшись цим, зловживаючи довірою, переконав їх у вигідності передачі йому в оплатну оренду автомобіля “ВАЗ 21093” д/н НОМЕР_5, який 13 жовтня 2006 року ОСОБА_1 придбала на підставі кредитного договору в сумі 37070 грн., укладеного з Конотопським відділенням №246 ВАТ “Державний ощадний банк”, зі строком повернення кредиту до 12 жовтня 2011 року, для забезпечення виконання якого автомобіль був переданий банку в заставу згідно договору від 12 жовтня 2006 року. ОСОБА_1, повіривши ОСОБА_2 і будучи впевненою в правомірності його намірів, оформила на його ім”я тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_6 на право керування належним їй автомобілем “ВАЗ 21093” д/н НОМЕР_5 та передала свій автомобіль в тимчасове користування ОСОБА_2, який, бажаючи привласнити цей автомобіль і не виконувати зобов”язання за договором оренди, з листопада 2007 року по вересень 2008 року недобросовісно використовував транспортний засіб у власних цілях, сплачуючи при цьому орендну плату не в повному розмірі. А в подальшому підсудний ОСОБА_2, достовірно знаючи, що автомобіль “ВАЗ 21093” д/н НОМЕР_5 йому не належить і що він не має право ним розпоряджатися, усвідомлюючи протиправність своїх дій, у вересні-грудні 2008 року збув невстановлений особі цей автомобіль, вартістю 31801 грн., чим заподіяв ОСОБА_1 шкоду, яка в 123 рази перевищує встановлений на той час неоподаткований мінімум доходів громадян.

Крім того, 12 червня 2009 року біля 23-24 год. підсудні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після відпочинку в сільському клубі в с.Бочечки Конотопського району підвозили на автомобілі “Део Нексіа” д/н НОМЕР_4, що належить ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з якими познайомилися в клубі, та свого знайомого ОСОБА_7 за місцем їх проживання. Коли вони приїхали на вул.Шевченка в с.Бочечки, де проживають ОСОБА_6 та ОСОБА_7, підсудні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6 вийшли з автомобіля і в них виник умисел на заволодіння мобільним телефоном ОСОБА_6, який вони бачили. Тому, щоб їх дії не помітили ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які залишились в салоні автомобіля, вони утрьох відійшли від нього, і ОСОБА_2, відрекомендувавшись працівником міліції, став вимагати, щоб ОСОБА_6 поїхав з ними до м.Конотопа. У відповідь на відмову останнього ОСОБА_3 наніс потерпілому удар по обличчю, до нього приєднався ОСОБА_2, тоді вони удвох стали наносити удари по голові та ногах ОСОБА_6, повалили його на землю, після чого продовжили побиття ногами по тулубу та голові, нанесли йому більше п”яти ударів. Від ударів по голові, які в момент нанесення були небезпечними для життя, ОСОБА_6 втратив свідомість, опір не чинив, залишився лежати на землі. Тоді ОСОБА_3 забрав в останнього мобільний телефон “Нокіа 1209” вартістю 293 грн. та сім-карту “Діджус” вартістю 25 грн., всього майна на суму 318 грн. Після чого обидва підсудних повернулися до автомобіля ОСОБА_3 В результаті розбійного нападу потерпілому ОСОБА_6 були заподіяні легкі тілесні ушкодження у вигляді синців в лівій скроневотім”яній ділянці навколо ока, в проекції 4-5 ребер зліва по передньопахвовій лінії, саден чола справа та зліва, спинки носа зліва з синцями навколо.

Також, коли обидва підсудних повернулись до автомобіля і побачили, що ОСОБА_7 пішов додому, в них виник умисел заволодіти майном ОСОБА_5, який залишився в автомобілі, для чого вони запропонували потерпілому повернутися до клубу, на що останній погодився. Тоді ОСОБА_3, проїхавши на автомобілі незначну відстань, зупинив його, ОСОБА_2 вийшов з автомобіля та із застосуванням сили став витягувати ОСОБА_5 з машини, наніс йому удари ногами по тулубу та ногам, збив його з ніг, до побиття потерпілого приєднався підсудний ОСОБА_3, і вони удвох нанесли ОСОБА_5 біля 10 ударів по тулубу, в результаті чого йому були заподіяні легкі тілесні ушкодження у вигляді набряку м”яких тканин скроневотім”яної ділянки зліва, синця навколо ока, на лівому передпліччі, крововиливу в праве очне яблуко. Після чого ОСОБА_3 забрав з кишені потерпілого мобільний телефон “Нокіа 5310 експрес мьюзік” вартістю 1370 грн., в якому була сім-карта “Діджус” вартістю 25 грн., заволодівши майном на суму 1395 грн. Тоді обидва підсудних направились до автомобіля. І коли ОСОБА_5 підвівся з землі та став просити повернути йому мобільний телефон, ОСОБА_2 відповів, що він може отримати телефон у відділенні міліції, після чого обидва підсудних залишили місце події. В подальшому ОСОБА_2 витягнув з двох телефонів сім-карти та викинув їх, ОСОБА_3 залишив собі мобільний телефон ОСОБА_6, а ОСОБА_2 - телефон ОСОБА_5, потім здав його до ломбарду, а квитанцію залишив в автомобілі ОСОБА_3

В судовому засіданні ОСОБА_2 не визнав вину у скоєнні злочину за ч.2 ст.190 КК України і пояснив, що весною 2007 року він почав користуватися автомобілем ОСОБА_1, орендував його, щоб використовувати його як таксі, всі питання щодо оренди та оплати вирішував з її сином ОСОБА_4 , при цьому останній казав, що мати про все знає. Спочатку йому не було відомо, що автомобіль взятий у кредит, про це дізнався, коли машини вже не було. ОСОБА_4 сказав, що кредит виплачений. Відразу він став сплачувати за оренду по 50 грн. за добу, потім близько місяця - по 65 грн. Восени 2008 року ОСОБА_4 запропонував йому взяти автомобіль під виплату. В середині літа його співмешканка ОСОБА_8 придбала свій автомобіль, і вони вирішили, щоб заробити гроші, здавати автомобіль ОСОБА_1 в суборенду. За весь час знаходження в нього автомобіля він сплатив ОСОБА_4 близько 25 тис., залишилось для остаточного викупу 5-6 тис. грн. На той час в нього був борг за оренду. ОСОБА_4 погодився на передачу автомобіля іншій особі, взагалі все, що стосувалося автомобіля, робилося з його дозволу та за погодженням з ним. Спочатку у серпні-вересні 2008 року він передав автомобіль ОСОБА_9, який користувався ним 2-3 тижні, потім передав його ОСОБА_10, це сталося тому, що ОСОБА_4 наказав йому забрати автомобіль у ОСОБА_9, якого він знав з поганої сторони. ОСОБА_10 сплачував по 50 грн. за добу, потім він взяв в останнього у борг 2 тис. грн., тоді ОСОБА_10 користувався автомобілем без оплати в рахунок його боргу. В цей час він нічого з автомобіля нікому не продавав, в т.ч. і ОСОБА_10 На автомобіль ОСОБА_4 поставив належні йому титанові диски, які потім замінив на металеві, що були на цій машині, придбав магнітолу, гучномовний зв”язок, бо було вирішено про викуп автомобіля. З ОСОБА_10 він домовився, що той буде користуватися автомобілем, доки не потрібно буде його повернути. У вересні -жовтні 2008 року старшому сину ОСОБА_1 ОСОБА_11 потрібен був автомобіль. Тоді він зателефонував ОСОБА_10, наступного дня вони утрьох зустрілися, і ОСОБА_10 повідомив, що він повертав йому автомобіль, хоча такого не було. Після чого він поїхав з ОСОБА_4 до ОСОБА_10, де останній сказав, що передав автомобіль “ОСОБА_15”, до якого вони їздили утрьох, і “ОСОБА_15” в присутності ОСОБА_10 та ОСОБА_4 повідомив, що три тижні тому він повернув автомобіль ОСОБА_10. Тоді на його пропозицію вони удвох з ОСОБА_4 поїхали в міліцію, де в них не прийняли заяву, бо ніхто з них власником автомобіля не являвся. Вони з ОСОБА_4 займалися пошуками автомобіля, але це не дало позитивних результатів. Останній, в кого був автомобіль, це ОСОБА_10, який його не повернув. А він не винний в тому, що автомобіль зник.

Незважаючи на невизнання підсудним ОСОБА_2 вини у вчинення злочину за ч.2 ст.190 КК України, його винність доводиться такими доказами.

Потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що в жовтні 2006 року вона взяла в кредит автомобіль “ВАЗ 21093”, в неї є права, але у зв”язку зі станом здоров”я вона боїться керувати автомобілем. Тому в квітні-травні 2007 року її син ОСОБА_4 запропонував передати автомобіль його знайомому ОСОБА_2, щоб той в разі потреби возив її, і сам міг ним користуватися. В червні- липні 2007 року ОСОБА_2 став їздити на автомобілі, тоді він нічого їм не сплачував. Через два місяці ОСОБА_2 попросив надати йому тимчасовий талон, бо йому потрібно було поїхати додому в м.Горлівка, після чого він почав ставити автомобіль у себе в гаражі. З сином вони домовилися, що ОСОБА_2 буде сплачувати за оренду по 50 грн. за добу. Він сплачував за оренду нерегулярно, за 1,5 роки сплатив 5-6 тис., вони не вимагали повернути автомобіль, бо підсудний добре за ним доглядав. В червні 2008 року син розповів їй, що ОСОБА_2 хоче викупити в них автомобіль, але він йому пояснив, що це неможливо, поки вони не виплатять кредит, після чого можна ставити питання про викуп, тому згоди на викуп машини син не давав. В жовтні 2008 року вона перестала бачити автомобіль в місті, в цей час вона не могла додзвонитися до ОСОБА_2 В її старшого сина поламалася машина, вона сказала, щоб він забрав автомобіль у ОСОБА_2, тоді син приїхав на іншій машині, бо їх автомобіль зник. Вона попала до лікарні. Після лікарні вона як власниця машини подала заяву до міліції. Ні вона, ні син ОСОБА_4 не знали, що ОСОБА_2 здавав їх автомобіль в оренду іншим особам, знімав запчастини з автомобіля, продавав їх, дозволу на це йому ніхто не давав, згоди не висловлював.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що навесні 2007 року передав ОСОБА_2 автомобіль матері для того, щоб підсудний возив останню, куди їй потрібно, бо його не було в місті, також, щоб ОСОБА_2 доглядав за автомобілем, ремонтував його. Спочатку підсудний ніякі гроші не платив, потім десь через три місяці він попросив видати йому тимчасовий талон, щоб з”їздити додому. Тоді ОСОБА_2 почав ставити автомобіль у себе, і вони домовились, що підсудний буде сплачувати за оренду по 50 грн. за добу, за весь час заплатив до 6 тис. грн., з яких коло 5 тис.- за оренду, на 1 тис. грн. зробив ремонт. Він добре доглядав за автомобілем. ОСОБА_2 з самого початку знав, що автомобіль взятий у кредит, йому відразу передали технічний паспорт, в якому було все вказано. Підсудний заводив розмову про викуп, але він йому пояснив, що спочатку потрібно виплатити кредит, потім можна вирішувати це питання, домовленості про викуп між ними не було. ОСОБА_2 сплачував лише орендну плату. Наприкінці 2008 року він зателефонував підсудному, щоб той повернув автомобіль, на що він відповів, що автомобіль передав ОСОБА_10, а останній при зустрічі сказав, що повернув його ОСОБА_2 Тоді він з підсудним пішов до міліції, хоча ОСОБА_2 відмовлявся йти, казав, що сам знайде автомобіль. Він не знав, що підсудний передавав автомобіль комусь до ОСОБА_10, не знав, що передавав останньому, дозволу на це не давав.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що раніше вона перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних стосунках, приблизно у вересні 2007 року підсудний запропонував їй взяти в оренду автомобіль, щоб займатися візництвом. Тоді ОСОБА_2 сказав, що домовився з хазяїном , що оплата за оренду буде складати 50 грн. за добу. Десь через два тижні підсудний повідомив, що власник запропонував йому викупити цей автомобіль, тому потрібно сплачувати по 80 грн. за добу. При цьому він казав, що кредит у власника виплачений, проблем з автомобілем не буде, тоді йому видали тимчасовий талон. Вона давала ОСОБА_2 гроші для оплати, бо останній не працював, за період з вересня 2007 року по квітень 2008 року дала йому близько 25 тис., але не знає, чи передав він ці гроші для оплати за автомобіль. Вона не була присутня при передачі грошей, лише один раз приїздила з ОСОБА_2, коли той збирався передавати ОСОБА_4 біля 5 тис., але не бачила, чи він передавав їх. Після квітня 2008 року вона перестала давати підсудному гроші, бо не могла від нього добитися, скільки грошей сплачено, а скільки залишилось для викупу автомобіля, пропонувала зустрітися утрьох з ОСОБА_4 Але ОСОБА_2 весь час щось вигадував, намагався уникнути цієї зустрічі. Тоді вона сама зателефонувала ОСОБА_4, який сказав, що автомобіль взятий в оренду, а не на викуп, про що вона розповіла підсудному, а той відповів, що ОСОБА_4 пожартував, продовжував уникати зустрічей з ОСОБА_4 Влітку 2008 року вони придбали власний автомобіль, машину ОСОБА_1 підсудний запропонував здавати в оренду, казав, що на це є згода ОСОБА_4 Тоді ОСОБА_2 передав автомобіль ОСОБА_10, який наперед за 10 днів заплатив за оренду 600 грн., по 60 грн. за добу, більше оплати не було. Потім вона дізналася, що підсудний позичив у ОСОБА_10 2 тис. для придбання товару, що її дуже здивувало, також він брав у борг різні суми в її знайомих, знайомих її матері, виносив речі. Потім ОСОБА_4 став вимагати повернути автомобіль, він повідомив, що отримав від підсудного за оренду лише 5 тис. грн. Тоді ОСОБА_2 сказав, що передав автомобіль ОСОБА_10, а останній повідомив, що повернув його ОСОБА_2 Де автомобіль, вона не знає.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що на початку літа 2008 року, коли його автомобіль був на ремонті, він близько трьох тижнів орендував автомобіль у ОСОБА_2, який сказав, що це його машина, він викупляє її. Він заплатив підсудному наперед гроші, через деякий час ОСОБА_2 запропонував йому повернути автомобіль. В подальшому він бачив, що підсудний керував цим автомобілем. Восени підсудний позичив в нього гроші, під заставу залишив тимчасовий талон на цей автомобіль, але гроші не повернув, талон не забирав.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що влітку 2008 року ОСОБА_2 взяв у нього в борг 2 тис. грн. для придбання товару. Через десять днів підсудний зателефонував та повідомив, що грошей в нього немає, тому запропонував взяти в нього в оренду автомобіль з оплатою 50 грн. за добу. На що він погодився, бо його автомобіль був у ремонті. Він бачив, що автомобіль належить ОСОБА_10, але підсудний сказав, що це його автомобіль, він чи виплачує за нього гроші, чи вже виплатив, поводився з ним, як зі своєю власністю, знімав з нього різні запчастини, продавав їх, в т.ч. і йому. Він користувався автомобілем в серпні та половину вересня 2008 року, потім повернув його підсудному в присутності свого знайомого ОСОБА_12 ОСОБА_2 приїздив за автомобілем разом з іншим чоловіком. Потім десь через два тижні підсудний зателефонував йому та запропонував зустрітися. На зустріч ОСОБА_2 приїхав разом із сином власниці автомобіля, який спитав, де автомобіль, на що він відповів, що повернув автомобіль підсудному. Тоді останній відразу розпочав бійку. Син хазяйки йому повірив, сказав, що претензій до нього не має. В цей же день ОСОБА_2 приїздив до нього з ОСОБА_4, який також запитував його про автомобіль. Після того він кілька разів зустрічав підсудного, той ніяких претензій до нього відносно автомобіля не пред”являв. До того, як він орендував у підсудного автомобіль, і після того, як повернув його, бачив, що машиною керувало багато сторонніх людей. Також після повернення автомобіля бачив, що його ремонтував ОСОБА_13

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що восени 2008 року ОСОБА_2 звертався до нього з приводу ремонта автомобіля “ВАЗ 2109” сірого кольору, металік, він приганяв цей автомобіль на ремонт, казав, що він хазяїн, потім приїздив на “Калині”, питав про ремонт, щось шукав в автомобілі. Він знає ОСОБА_10, але той ніякого відношення до цього автомобіля, його ремонту не мав, не питав про нього.

З договору № 870 від 12 жовтня 2006 року, укладеного між ТОВ “Авто-технологія” в особі директора Київської філії ТОВ “Український автомобільний холдинг” та ОСОБА_1, вбачається, що остання зобов”язалась прийняти та оплатити вартість автомобіля “ВАЗ-21093” по ціні 37070 грн. (а.с.35 т.1).

Згідно кредитного договору №1327 від 13 жовтня 2006 року, укладеного між ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі керуючого Конотопським відділенням №246 та ОСОБА_1, остання зобов”язалась до 12 жовтня 2011 року повернути кредит в сумі 31500 грн., наданий для здійснення оплати за автомобіль “ВАЗ-21093” д/н НОМЕР_5, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 17% річних та комісійні винагороди (а.с.37,38 т.1). З метою забезпечення кредитного договору 13 жовтня 2006 року між вищевказаними сторонами був укладений договір застави автомобіля “ВАЗ-21093” д/н НОМЕР_5 (а.с.39,40 т.1).

Відповідно до повідомлення Конотопського МРЕВ ДАІ УМВС автомобіль “ВАЗ-21093” д/н НОМЕР_5 зареєстрований на ОСОБА_1 (за дорученням керує ОСОБА_2). (а.с.94 т.1), що підтверджується і обліковою карткою приватного АМТ (а.с.41 т.1).

Згідно протоколу огляду місця події від 27 січня 2009 року ОСОБА_9 видав тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_6 виданий 6 листопада 2007 року Конотопським МРЕВ на ім”я ОСОБА_2 на автомобіль “ВАЗ 21093” д/н НОМЕР_5. При цьому ОСОБА_9 пояснив, що цей талон на початку грудня 2008 року йому дав ОСОБА_2 (а.с.43 т.1).

За висновком товарознавчої експертизи, вартість автомобіля “ВАЗ 21093”, 2006 року виготовлення, станом на грудень 2008 року складає 31801 грн. (а.с.88-90 т.1).

В судовому засіданні ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у вчиненні злочинів за ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України та пояснив, що він повністю згоден з тим, що вказано в обвинувальному висновку. 12 червня 2009 року він вживав спиртні напої, ОСОБА_3 не пив, ввечері він та ОСОБА_3 були в клубі с.Бочечки, потім підвозили на автомобілі ОСОБА_6, ОСОБА_5, з якими тільки що познайомилися, та свого знайомого ОСОБА_7 Вони приїхали на вулицю, де живе ОСОБА_6, утрьох вийшли з автомобіля, він почав сваритися з ОСОБА_6, ОСОБА_3 перший вдарив ОСОБА_6, потім вони удвох почали наносити йому удари, коли потерпілий впав, також наносили йому удари, згоден з кількістю ударів та місцями їх нанесення, як це вказано в обвинувальному висновку. ОСОБА_3 забрав у ОСОБА_6 мобільний телефон. Він не бачив, чи втрачав ОСОБА_6 свідомість, було темно. Потім вони повернулися до автомобіля, запропонували ОСОБА_5 поїхати до клубу, проїхали незначну відстань, ОСОБА_3 зупинив автомобіль, він вийшов на вулицю, витягнув з машини ОСОБА_5, став його бити, до нього приєднався ОСОБА_3, також повністю згоден з кількістю ударів та місцями їх нанесення, що зазначені в обвинувальному висновку. Потім ОСОБА_3 витягнув з кишені у ОСОБА_5 мобільний телефон, вони пішли до автомобіля, чули, що потерпілий просив повернути мобільний телефон, на що він відповів, що той може забрати його в міліції. В подальшому він здав у ломбард мобільний телефон, який забрали у ОСОБА_5, квитанцію залишив в автомобілі ОСОБА_3 Щиро розкаюється у вчиненому.

В судовому засіданні ОСОБА_3 визнав свою вину повністю та надав такі самі пояснення.

Крім повного визнання обома підсудними вини у вчиненні злочинів за ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України, їх винність доводиться такими доказами.

В судовому засіданні 9 квітня 2010 року потерпілий ОСОБА_6 пояснив, що 12 червня 2009 року він разом з ОСОБА_5 був в сільському клубі, в цей день він вжив біля 100 г горілки та 0,5 л пива, в клубі вони познайомилися з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які їх підвозили додому, за кермом був ОСОБА_3, з ними також їхав їх спільний знайомий ОСОБА_7 Коли приїхали на вулицю, де він живе, разом з ним вийшли обидва ОСОБА_3, які запропонували поїхати до м. Конотопа відпочити, при цьому вони відійшли від автомобіля. Він відмовився, тоді ОСОБА_2 представився працівником міліції і запропонував проїхати до відділення. Він знову не погодився та почав йти від підсудних, які його наздогнали, ОСОБА_3 перший вдарив його рукой в обличчя, потім вони удвох стали бити його по тулубу, в обличчя, по голові, від удара в голову в область лоба він втратив свідомість, не міг чинити опір. Коли прийшов до себе, побачив, що в нього немає мобільного телефона, який підсудні бачили, бо в їх присутності він телефонував. В нього боліла голова. Наступного дня він звернувся до міліції. ОСОБА_3 повністю відшкодував завдану моральну шкоду.

В судовому засіданні 9 квітня 2010 року потерпілий ОСОБА_5 пояснив, що 12 червня 2009 року він вживав спиртні напої, ввечері відпочивав разом з ОСОБА_6 в клубі, де ОСОБА_7 познайомив їх з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а потім запропонував відвезти їх додому. Біля 24 год. вони приїхали на вулицю, де живе ОСОБА_6 Він із ОСОБА_7 залишився в автомобілі, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 вийшли. Було темно, в салоні грала музика, вони із ОСОБА_7 розмовляли, тому ніяких звуків не чули. Через деякий час обидва ОСОБА_3 повернулися, ОСОБА_7 вийшов з автомобіля. Він зрозумів, що ОСОБА_6 пішов додому. Тоді підсудні запропонували йому продовжити відпочинок у клубі, він погодився, вони проїхали у напрямку до клуба 200-300м, зупинилися серед вулиці. ОСОБА_2 вийшов з автомобіля, відкрив задні двері, вдарив його, витягнув з автомобіля, став наносити удари по тулубу та голові. Від ударів він впав, потім обидва підсудних продовжили його побиття, після чого він відчув, що обшукують кишені його одягу, забрали телефон, інших речей в нього не було. Потім він почув, що двері автомобіля захлопнулися, крикнув підсудним, щоб віддали йому телефон, на що ОСОБА_2 відповів, що він зможе забрати телефон в міліції. Тоді він пішов до ОСОБА_6, який розповів, що його також побили підсудні. ОСОБА_3 відшкодував йому заподіяну моральну шкоду, претензій до нього не має.

В явці з повинною, написаній 13 червня 2009 року ОСОБА_3 власноручно, зазначено, що він зізнається в тому, що в с.Бочечки Конотопського району він та ОСОБА_2 побили двох хлопців на ім”я ОСОБА_6 та ОСОБА_5, в яких забрали мобільні телефони марки “Nokia”. Один з телефонів здали в ломбард по пр. Миру, а інший він залишив собі (а.с.53 т.1).

Згідно протоколу огляду місця події від 13 червня 2009 року та ілюстративної таблиці до нього в бардачку в салоні автомобіля “Де Нексіа” д/н НОМЕР_4, який належить ОСОБА_3, виявлений мобільний телефон “Nokia 1209”. При цьому останній пояснив, що цей телефон він разом з ОСОБА_2 привіз з с.Бочечки Конотопського району. Також у бардачку виявлена квитанція з ломбарду “Скарбниця” АН №053924, в якій зазначено, що 13.06.2009 року ОСОБА_2 здав в ломбард мобільний телефон “Nokia 5310” (а.с.65,66 т.1).

У протоколі огляду місця події від 16 червня 2009 року зазначено, що на полиці стійки в приміщенні ломбарду “Скарбниця” по пр. Миру, 10 в м.Конотопі знаходиться мобільний телефон “Nokia 5310”, який 13 червня 2009 року заклав до ломбарду ОСОБА_2 (а.с.63 т.2).

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз у ОСОБА_6 на час обстеження мали місце синці в лівій скроневотім”яній ділянці, навколо правого ока, в проекції 4-5 ребер зліва по предньопахвовій лінії, садна чола справа та зліва, спинки носа зліва з синцями навколо, дані ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, в момент їх спричинення потерпілий міг знаходитись як у вертикальному, так і в горизонтальному або близькому до них положенню, ушкодження виникли від тупого предмета. Потерпілому було спричинено біля шести ударів по обличчю та тулубу (а.с.80,81 т.2). У ОСОБА_5 на час обстеження мали місце набряк м”яких тканин скроневотім”яної ділянки зліва, синець навколо правого ока, на лівому надпліччі, крововилив у праве очне яблуко. Ці ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, в момент їх спричинення потерпілий міг знаходитись як у вертикальному, так і в горизонтальному або близькому до них положенню, ушкодження виникли від тупого предмета. Потерпілому було заподіяно біля трьох ударів (а.с.87,88 т.2).

З протоколів відтворення обстановки та обставин події та ілюстративних таблиць до них видно, що ОСОБА_3 показав та розповів, як він наніс удар в обличчя ОСОБА_6, спільно з ОСОБА_2 наносив ОСОБА_6, а потім ОСОБА_5 удари ногами по тулубу (а.с.68,69 т.2). ОСОБА_5 показав та розповів, як ОСОБА_2 витягнув його з автомобіля, наніс удар кулаком в груди, збив його з ніг, потім він лежав на землі, а обидва підсудних наносили удари по тулубу, ногам та голові (а.с.70,71 т.2), а ОСОБА_6 показав та розповів, як під час розмови з ОСОБА_2 він відчув удар в область обличчя зліва, після чого ОСОБА_2 наніс йому кілька ударів по ногах, від чого він впав, тоді обидва підсудних наносили йому удари по боках в області ребер та по голові, внаслідок чого він втратив свідомість (а.с.72,73 т.2).

У висновках додаткових судово-медичних експертиз вказано, що не виключено утворення тілесних ушкоджень, які малися у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за обставин, вказаних ними під час відтворення обстановки та обставин події. Від ударів, показаних ними, могли виникнути тілесні ушкодження, які малися в них на час обстеження. Не виключено, що від ударів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по голові ОСОБА_6 міг втрачати свідомість (а.с.94,100 т.2). Від ударів, показаних ОСОБА_3 під час відтворення обстановки та обставин події у ОСОБА_6 та ОСОБА_14 могли утворитися тілесні ушкодження в ділянці обличчя, ніг та тулубу. Механізм спричинення тілесних ушкоджень, показаний ОСОБА_3, збігається не в повному обсязі з тілесними ушкодженнями, які були виявлені у ОСОБА_6 та ОСОБА_14 на час обстеження, не збігається в кількості нанесених ударів (а.с.106 т.2).

У висновках товарознавчих експертиз зазначено, що залишкова вартість викрадених мобільних телефонів ОСОБА_6 станом на 12.06.2009 року з урахуванням початкової вартості та процента втрати якості внаслідок зносу могла складати 293 грн., ОСОБА_5 - 1370 грн. (а.с.114,115,123,124 т.2).

Згідно довідки станом на 12.06.2009 року вартість сім-картки оператора “Діджус” становила 25 грн. (а.с.127 т.2).

Аналізуючи всі зібрані до справі докази, даючи їм належну оцінку, суд розцінює невизнання підсудним ОСОБА_2 вини в вчиненні злочину за ч.2 ст.190 КК України як обраний ним спосіб захисту з метою уникнути відповідальності за цей злочин. Його вина підтверджується всіма зібраними по справі доказами, які враховуються в сукупності: поясненнями потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_4П, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_10, які відображають дійсну картину вчиненого злочину. При цьому суд критично відноситься і не може прийняти до уваги пояснення самого підсудного, які неодноразово змінювались як під час досудового слідства, так під час судового розгляду. Він давав вкрай протилежні показання в присутності різних осіб, що свідчить про його неправдивість, нещирість, намір ухилитися від відповідальності. Так, він пояснював, що не знав, що за автомобіль ОСОБА_1 виплачує кредит. Однак це спростовується поясненнями свідка ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_1, які розповідали, що відразу підсудному був переданий технічний паспорт на автомобіль, в якому є відомості про кредит, проти чого підсудний не заперечував. Також, по-різному, він розповідав, стосовно оренди (викупу) автомобіля, оплати за це. Спочатку він пояснював, що відразу сплачував за оренду по 50 грн. на добу, потім ОСОБА_4 сказав йому, що хоче знайти людину, яка погодиться викупити автомобіль, тоді вони домовились, що в рахунок викупу він буде сплачувати по 80 грн., і заплатив 25 тис., але на очній ставці з ОСОБА_8 він пояснював, що автомобіль брався лише в оренду, і 25 тис.- це оплата за оренду, при цьому ОСОБА_8 розповідала, що передала ОСОБА_2 для оплати 25 тис. грн. для викупу, однак вона не знає, чи віддавав він ці гроші ОСОБА_4, з яким з приводу цього вона неодноразово хотіла зустрітися, однак підсудний постійно уникав цих зустрічей, а коли вона сама зателефонувала ОСОБА_4, той повідомив, що такої суми підсудний йому не передавав, сплатив лише близько 5 тис., що підтвердив сам ОСОБА_4 На очній ставці з останнім ОСОБА_2 пояснював, що між ними була домовленість про оплату 50 грн. на добу, що підтвердив і ОСОБА_4, іншу суму орендної плати підсудний не називав. ОСОБА_4 також пояснював, що він казав підсудному, що мова про викуп може йти тільки після того, як буде виплачений кредит, тому домовленості про викуп з підсудним не було, що підтвердила і потерпіла ОСОБА_1, на очній ставці з якою підсудний розповідав, що спочатку була домовленість про сплату за оренду 50 грн. на добу, потім по - 65 грн. В судовому засіданні ОСОБА_2 спочатку пояснював, що сплачував ОСОБА_4 по 50 грн. за добу, а після того, як давала показання ОСОБА_8, в її присутності, знову став розповідати, що відразу сплачував по 50 грн., потім - по 60 грн., а після того, як домовилися про виплату, - по 80 грн. По-різному, підсудний розповідав і про період, в який проводилась оплата, то казав, що не сплачував за оренду з травня 2008 року, а потім, що сплачував і в подальшому. Також підсудний спочатку пояснював, що передавав автомобіль за дозволом та за згодою ОСОБА_4, далі в присутності останнього пояснював, що дозволу на передачу автомобіля ОСОБА_4 не давав, дізнався про це пізніше, але не заперечував, з чим категорично був незгоден свідок ОСОБА_4, який розповідав, що дізнався про те, що підсудний передавав автомобіль вже після того, як він зник. Така обставина підтверджується поясненнями потерпілої ОСОБА_1, яка на очній ставці розповідала, що вона не знала, що автомобілем користується стороння людина, підсудний про це не казав, дозволу не просив, що підтвердив сам підсудний. Таке саме стосується і дозволу на знімання та продаж запчастин з автомобіля, про що пояснювали свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_10 Крім того, суд не може прийняти до уваги пояснення підсудного щодо того, що, коли він розповів ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_10 сказав, що повернув йому автомобіль, ОСОБА_8 зателефонувала ОСОБА_10, казала, що вона бачила, як п”ять днів тому він їздив на орендованому автомобілі. Однак в судовому засіданні ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_10 про таке не розповідали. Також підсудний пояснював, що, коли вони разом з ОСОБА_4 приїхали до ОСОБА_10, той розповів, що передав автомобіль “ОСОБА_15”, і коли вони утрьох зустрілися з “ОСОБА_15”, той сказав, що віддавав автомобіль. При цьому спочатку підсудний пояснював, що “ОСОБА_15” казав, що віддавав машину йому, в судовому засіданні став розповідати, що “ОСОБА_15” казав, що повертав ОСОБА_10, однак ні останній, ні свідок ОСОБА_4 таке не підтвердили. До того ж, передаючи автомобіль в оренду, здаючи на ремонт, підсудний розповідав, що це його автомобіль, розпоряджався ним як власник, про що пояснювали свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_13 Останній також пояснював, що восени 2008 року ремонтував автомобіль, який приганяв підсудний, котрий потім цікавився ремонтом, казав, що він власник. Свідок ОСОБА_10 пояснив, що він бачив, що вже після того, як він повернув автомобіль підсудному, його ремонтував ОСОБА_13 Таким чином, пояснення всіх свідків, потерпілої ОСОБА_1 не суперечать між собою, доповнюються одне одним, складаються в логічний ланцюжок, підтверджують те, що домовленості про викуп автомобіля не було, автомобіль був переданий ОСОБА_2 тільки для користування, без права передачі іншим особам, а він відразу став ним розпоряджатися, передавав в оренду, знімав запчастини, продавав їх, сплатив за оренду невелику суму, в решті решт збув автомобіль невстановленій особі, при цьому заборгував значні кошти різним людям. Тому пояснення свідків та потерпілої суд приймає до уваги та покладає в основу вироку, категорично відмітаючи неправдиві пояснення підсудного, які суперечать всім зібраним по справі доказам.

Таким чином, винність обох підсудних доведена повністю, дії ОСОБА_2 слід кваліфікувати за ч.2 ст.190 КК України, оскільки він вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), що завдало значної шкоди потерпілому, дії обох підсудних слід кваліфікувати за ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України, оскільки вони за попередньою змовою групою осіб вчинили напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров”я особи, яка зазнала нападу, та за попередньою змовою групою осіб повторно вчинили відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров”я потерпілого.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особи обох підсудних, обставини, що пом»якшують та обтяжують покарання.

До пом»якшуючих відповідальність обставин суд для обох підсудних відносить те, що вони раніше не судимі, мають молодий вік, повністю визнали вину у вчиненні злочинів за ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України, щиро розкаялися у скоєному, їх позитивні характеристики, стан здоров”я, для ОСОБА_3 також те, що він має на утриманні малолітню дитину, матір та бабусю похилого віку, повністю відшкодував шкоду, стан здоров”я його дитини, його явку з повинною, те, що його батько не так давно помер.

Обтяжуючою відповідальність обставиною для ОСОБА_2 являється вчинення злочину у стані алкогольного сп”яніння.

Обтяжуючих відповідальність обставин для ОСОБА_3 не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, ставлення обох підсудних до вчиненого ними злочину за ч.2 ст.187 КК України, те, що тяжкі наслідки не настали, потерпілий ОСОБА_6 їх простив, просить суворо не наказувати, не позбавляти волі, суд при призначенні покарання вважає можливим застосувати ст.69 КК України, призначивши основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції даної частини статті, а також без конфіскації майна, врахувавши, крім того, обставини злочину. При призначенні покарання також враховано, що у підсудного ОСОБА_3 існує більше обставин, що пом”якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.

Заявлені по справі цивільні позови ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_2 по 1 тис. грн. моральної шкоди на користь кожного підлягають задоволенню, їх визнає сам підсудний. Потерпілим були заподіяні легкі тілесні ушкодження, через які вони терпіли незручності, зміни в житті, відчули фізичний біль, нервове потрясіння, душевне страждання. Тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи обставини справи, характер протиправних дій підсудного ОСОБА_2, ступінь його вини, позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_1 подала заяву про залишення її позову до ОСОБА_2 без розгляду, оскільки вона збирається звертатися до суду з позовною заявою в порядку цивільного судочинства.

З підсудних слід стягнути судові витрати, пов»язані з проведенням по справі судових товарознавчих експертиз, які підлягають стягненню в частковому порядку, відповідно з ОСОБА_2 - в сумі 450 грн. 72 коп. (375 грн. 60 коп. + 75 грн. 12 коп.), а з ОСОБА_3 - 75 грн. 12 коп.

Керуючись ст.323, 324 КПК України ст.23,1167 ЦК України,

З А С У Д И В:

ОСОБА_2 визнати винним за ч.2 ст.190, ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України і призначити покарання за ч.2 ст.190 КК України - два роки позбавлення волі, за ч.2 ст.187 КК України - із застосуванням ст.69 КК України шість років позбавлення волі, без конфіскації майна, за ч.2 ст.186 КК України чотири роки позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно- шість років позбавлення волі, без конфіскації майна.

ОСОБА_3 визнати винним за ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України і призначити покарання за ч.2 ст.187 КК України - із застосуванням ст.69 КК України чотири роки шість місяців позбавлення волі, без конфіскації майна, за ч.2 ст.186 КК України чотири роки позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно- чотири роки шість місяців позбавлення волі, без конфіскації майна.

Залишити обом засудженим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк відбування покарання обраховувати: для ОСОБА_2 - з 13 червня 2009 року, для ОСОБА_3 - з 18 грудня 2009 року, зарахувавши в строк відбування покарання термін затримання з 13 червня по 23 червня 2009 року включно.

Стягнути на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з ОСОБА_2 по 1000 (одні тисячі) грн. моральної шкоди кожному, на користь НДЕКЦ при ГУМВС в Сумській області (код ЄДРПОУ 25574892, код класифікації доходів бюджету 25010100, р/р 31256272210011, МФО 837013, банк ГУДКУ в Сумській області) з ОСОБА_2 - 450 (чотириста п”ятдесят) грн.72 коп. та з ОСОБА_3 - 75 (сімдесят п”ять) грн. 12 коп. за проведення по справі товарознавчих експертиз.

Цивільний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Речові докази по справі, а саме: тимчасові реєстраційні талони НОМЕР_7 на ім”я ОСОБА_2 та НОМЕР_8 на ім”я ОСОБА_11, договір про надання ломбардом фінансового кредиту на ім”я ОСОБА_2 залишити в матеріалах справи, автомобіль “Део Нексіа” д/н НОМЕР_4, належний ОСОБА_3, що знаходиться на штрафмайданчику Конотопського МВ, та всі документи до нього (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія, талон до посвідчення водія (а.с.131) повернути ОСОБА_3, мобільний телефон “Нокіа 1209” залишити потерпілому ОСОБА_6, мобільний телефон “Нокіа 5310 експерес мьюзік” - потерпілому ОСОБА_5

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Сумської області через Конотопський міськрайонний суд протягом п»ятнадцяти діб: для засуджених - з моменту вручення їм копії вироку, для інших учасників судового розгляду- з моменту проголошення

Суддя Конотопського

міськрайонного суду І.Є.Разумова