Ухвала суду № 92954094, 16.11.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

16 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/10076/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Військової частини 9938 про залишення позовної заяви без розгляду у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9938 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9938 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплати в день виключення із списків частини компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок за неотримане речове майно при звільненні за період з 01 березня 2020 року по 07 травня 2020 року у розмірі 34 984,05 грн (тридцять чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят чотири грн).

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Військовою частиною 9938 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропущенням строків. Клопотання мотивовано тим, що позовна заява ОСОБА_1 подана до суду з пропуском строку звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, а саме зі спливом більше трьох місяців з дня проведення з позивачем бесіди щодо порядку нарахування та виплати грошового забезпечення. Також указано, що позивачем не було подано заяви про поновлення строку звернення до суду та не заявлено поважність причин пропуску даного строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

З огляду на те, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), суд вирішив це клопотання розглянути у порядку письмового провадження.

Дослідивши вказане клопотання, з урахуванням матеріалів справи, суд дійшов наступного висновку.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 3 вказаної статті КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Указані норми пов`язують початок перебігу строку звернення до суду з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України у справі від 15.10.2013 року за №9-рп/2013 (справа №1-13/2013) суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Враховуючи, що одноразова грошова допомога, є складовою грошового забезпечення, а тому позовні вимоги щодо її нарахування не можуть бути обмежені будь-яким строком.

Стосовно строків звернення позивача до суду щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок за неотримане речове майно.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що з огляду на зміст статті 117 КЗпП України роботодавець зобов`язаний самостійно виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Однак, суд зазначає, що для виплати середнього заробітку необхідна обов`язкова умова - остаточний розрахунок при звільненні.

Враховуючи, що позивач звернувся з позовом щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, а саме не виплати одноразової грошової допомоги, що в свою чергу свідчить про те, що строк звернення до суду в частині вимоги щодо виплатити середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, ще не розпочався. Тобто, висновок відповідача щодо пропуску строку звернення до суду в цій частині позовних вимог є помилковим.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду в межах строку звернення до суду з таким позовом, встановленого положеннями ст. 122 КАС України та ст. 233 КЗпП України.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Військової частини 9938 про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

У задоволенні клопотання Військової частини 9938 про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та окремо не оскаржується, заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя Є.Ю. Романченко