Рішення № 92947361, 19.11.2020, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 483/607/19

Провадження №2/483/83/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Шевиріної Т.Д.,

за участю секретаря - Данилової А.Г.,

прокурора - Чехліної В.О.,

представника Чорноморської сільської ради - Лушникова В.П.,

представника відповідача ОСОБА_1 - Молоткова В.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Очаківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

22 квітня 2019 року заступниця керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернулася до суду з позовом, предметом якого є: визнання незаконним та скасування розпорядження Очаківської районної державної адміністрації від 10 жовтня 2007 року №533 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0258 на території Чорноморської сільської ради для індивідуального дачного будівництва; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №909052, виданого 15 жовтня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; зобов`язання ОСОБА_1 повернути Чорноморській сільській раді земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0258, розташовану в межах села Чорноморка Очаківського району Миколаївської області (а.с. 2-13).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації від 10 жовтня 2007 року №533 затверджено проект землеустрою щодо відведення 90 громадянам, в тому числі відповідачу ОСОБА_1 , земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності не наданих у власність або користування в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. Оскільки передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка згідно з інформацією управління містобудування і архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації розташована в межах території, що має функціональне значення «землі рекреації», де індивідуальне дачне будівництво не передбачене, і ця ділянка належить до земель водного фонду як така, що розташована на відстані 36-110 метрів від урізу води, прокурор вважає, що вказане вище розпорядження прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Від Очаківської районної державної адміністрації до суду надійшла заява, в якій відповідач просить розглянути справу без участі його представника та повністю відмовити у пред`явленому позові (а.с. 127).

Скориставшись правом надати відзив, 03 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Молотков В.М., подав до суду письмову заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги не визнає з огляду на пропуск прокурором строку позовної давності і неправильно обраний спосіб захисту цивільного права. Крім того, адвокат зауважив, що прокурор не має повноважень на представництво колективного суб`єкта - територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради, а оскаржуване розпорядження є ненормативним актом, що вичерпує свою дію фактом виконання (а.с. 146-152).

У відповіді на відзив, поданій до канцелярії суду 03 вересня 2019 року, прокурор зазначив, що не зважаючи на те, що оскаржуване розпорядження було прийнято у 2007 році, а позов про визнання його незаконним подано у 2019 році, позовна давність не може бути застосована, оскільки на момент передачі земельної ділянки відповідачу повноваження розпорядження нею належали Миколаївській обласній державній адміністрації, а з 20 листопада 2018 року у зв`язку із розширенням меж села Чорноморка та встановлення їх у натурі перейшли до Чорноморської сільської ради. Таким чином, на думку прокурора, лише у 2018 році позивачу стало відомо про незаконність розпорядження Очаківської районної державної адміністрації. Не погоджуючись з правовою позицією представника відповідача про те, що пред`явлення кондикційного позову у вказаному спорі є неналежним способом захисту, прокурор зазначила, що конструкція статті 1212 ЦК України дозволяє використовувати кондикцію як самостійний спосіб захисту у випадку існування між власником речі та її фактичним володільцем відносин речово-правового характеру. В обґрунтування повноважень представляти державу в особі Чорноморської сільської ради у цьому спорі прокурор посилається на положення статті 131-1 Конституції України та частину 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», доводила, що інтерес держави полягає в законності передачі земельної ділянки з державної у приватну власність, а право діяти в інтересах органу місцевого самоврядування прямо передбачено нормою спеціального Закону (а.с. 156-161).

В судовому засіданні прокурор позов підтримала, просила його задовольнити.

Представник Чорноморської сільської ради просив відмовити у задоволенні позову, оскільки на теперішній час спірна земельна ділянка перебуває в межах села, а тому вимоги Водного кодексу щодо дотримання меж захисної смуги шириною 2 кілометри на цю земельну ділянку вже не поширюються. В обґрунтування своїх доводів послався на Генеральний план села, згідно з яким ширина прибережної захисної смуги встановлена з урахуванням вимог частини 6 статті 88 ВК України і є меншою за 2 кілометра. Представник пояснив, що в деяких випадках прибережна захисна смуга у зв`язку з особливостями ландшафту встановлена по урізу води. Крім того, представник зазначив, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка наразі відмічена на плані літерою Р3, тобто відноситься до земель рекреації, а не до прибережної захисної смуги. Погодився, що дачне будівництво у вказаній зоні не дозволяється.

Представник відповідача ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував, просив застосувати строки позовної давності та відмовити в позові.

Представники раніше подані через канцелярію суду заяви, зокрема щодо зупинення провадження у справі, не підтримали, клопотань не заявляли.

Вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Очаківської районної державної адміністрації № 533 від 10 жовтня 2007 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 90 громадянам, в тому числі відповідачу, земельних ділянок усього площею 8,65 га, з яких 0,10 га - відповідачу ОСОБА_1 , для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (а.с. 14).

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 15 жовтня 2007 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0258 за цільовим призначенням - індивідуальне дачне будівництво, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (а.с. 15).

За інформацією, наданою управлінням містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації, містобудівною документацією, діючою на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, була Схема планування території Очаківського району, затверджена рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів №91-р від 05 березня 1985 року. Надана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 4825184800:04:000:0258 розташована на територіях, що мають функціональне призначення «Землі рекреації». У межах вказаної зони, відповідно до Схеми планування, відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво не передбачалось. Згідно з генеральним планом та планом зонування села Чорноморка, що затвердженні Рішенням Чорноморської сільської ради №2 від 14 грудня 2017 року, передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у рекреаційній зоні озеленених територій загального користування та благоустрою берегових укосів, що також не передбачає виділення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво (а.с. 27-31, 24 - зворотній бік).

З листа відділу в Очаківському районі Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області вбачається, що спірна земельна ділянка на момент виділення її у власність ОСОБА_1 перебувала за межами населених пунктів (а.с. 26)

За даними Публічної кадастрової карти України спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, на відстані 36 метрів від урізу води (а.с. 18, електронний ресурс, доступ за посиланням: https://map.land.gov.ua/?cc=3503015.8800577624,5881746.437305741&z=16&l=kadastr&bl=ortho10k_all).

Крім того, зі змісту протоколу огляду місцевості від 16 березня 2019 року, проведеного під час розслідування кримінального провадження №4201616103000033, вбачається, що земельна ділянка з південної сторони межує з урізом води Чорного моря (а.с. 33-35).

Вирішуючи цивільно-правовий спір, суд виходить з такого.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування передбачені ст. 122 ЗК України.

Зокрема, відповідно до частини 3 цієї статті районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 цієї статті врегульовано, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За змістом ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм тощо.

Згідно з частиною 9 статті 88 Водного кодексу України, уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України).

Земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на умовах оренди (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом наведених правових норм (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60, 62 ЗК України та ст.ст. 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст.ст. 83, 84 цього Кодексу.

Фактичне перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги на відстані не більше 36 метрів від урізу води підтверджується даними публічної кадастрової карти та сторонами не заперечується.

З урахуванням викладеного, а також виходячи з комплексного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що спірна земельна ділянка передана у власність відповідача ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її передачі відносилась до земель водного фонду, перебувала в межах прибережної захисної смуги.

Наведеними нормами земельного та водного законодавства передбачено, що землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть передаватися лише у користування та для спеціально визначених цілей.

Отже чинне законодавство не передбачає правових підстав для передачі земель прибережних смуг у приватну власність.

У преамбулі до Водного кодексу України визначено, що усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Відповідно до частини 1 статті 6 ВК України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, Очаківською РДА при прийнятті оспорюваного розпорядження в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги уздовж моря, для індивідуального дачного будівництва були порушені норми земельного та водного законодавства. Такі порушення законодавства є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження в наведеній частині.

Оскільки відповідне розпорядження підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, державний акт, який посвідчує набуте право, також має бути визнаний недійсним.

Вирішуючи позов в частині витребування земельної ділянки від відповідача, суд виходить з такого.

Способи захисту цивільних прав визначаються статтею 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 391 ЦК України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.05.2018р. у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Перевіряючи аргументи представника відповідача щодо невірно обраного прокурором способу захисту та незастосовність до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК, суд враховує висновок, викладений у постанові Великої палати Верховного суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 і виходить з такого.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Конституція України, зокрема ст.ст. 13, 14, визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на наведене, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, та водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на пасивність усіх інших органів державної влади та місцевого самоврядування, які б мали вчасно виявити та відреагувати на незаконність передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх підстав та повноважень для звернення до суду з цим позовом.

З урахуванням викладеного, а також того, що прокурор свій процесуальний обов`язок доказування виконала - надала суду належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка була передана з порушенням вимог земельного законодавства і підлягає поверненню власнику, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У зв`язку із цим суд перевіряє наявність підстав для відмови в позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності та звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Разом з тим ст. 56 ЦПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Наведена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 2019 року прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Судом встановлено, і сторони не заперечують, що спірна земельна ділянка увійшла до меж села Чорноморка Очаківського району лише у 2018 році - після зміни меж населеного пункту та встановлення межових знаків.

Вказане свідчить про те, що у 2018 році Чорноморської сільська рада повинна була дізнатися про порушення порядку передачі земельної ділянки водного фонду і незаконність набуття відповідачем права приватної власності на неї.

Крім того, вирішуючи питання щодо застосування строків позовної давності, необхідно враховувати, що поданий прокурором позов за своєю юридичною природою є негаторним, який може бути заявлений впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, а тому підстав для застосування строків позовної давності немає.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц.

Розподіляючи судові витрати, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З долучених до матеріалів квитанцій вбачається, що при подачі позову прокурором сплачено 8 216 грн 19 коп. (а.с. 1), і ще 960 грн 50 коп. - за подання заяви про забезпечення позову (а.с. 75), яка ухвалою суду була задоволена (а.с. 78, 79), а тому ці суми підлягають стягненню з відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

З наявного у позовній заяві розрахунку слідує, що за дві немайнові вимоги, заявлені до Очаківської районної державної адміністрації, сплачено 3 842 грн, а за вимогу майнового характеру, пред`явлену до ОСОБА_1 , - 4 374 грн 19 коп. (а.с. 11).

З урахуванням викладеного, керуючись принципом пропорційності, суд стягує з відповідача - Очаківської районної державної адміністрації - 3 842 грн, а з відповідача ОСОБА_1 - 5 334 грн 69 коп..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263- 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов заступниці керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Очаківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 10 жовтня 2007 року № 533 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею по 0,10 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0258 для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №909052 від 15 жовтня 2007 року на право власності ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0258, для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , повернути у власність держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04377184, земельну ділянку площею 0.10 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0258, що розташована в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Стягнути з Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області (місцезнаходження якої Миколаївська область м. Очаків вул. Соборна, 7-а, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04056531) на користь прокуратури Миколаївської області (м. Миколаїв вул. Нікольська, 73, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910048) 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривень в рахунок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Миколаївської області (м. Миколаїв вул. Нікольська, 73, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910048) 5 334 (п`ять тисяч триста тридцять чотири) гривень 69 коп. в рахунок судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 19 листопада 2020 року.

Головуючий: