Ухвала суду № 92947021, 17.11.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15712/20

Провадження № 1-кп/127/645/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача Бернади Є.В.

суддів Романчук Р.В., Шлапака Д.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Печенюк Т.О.,

сторони обвинувачення: прокурора Швець А.П.,

сторони захисту: адвоката Бабуха Л.А., обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Прокурор в судовому засіданні заявила клопотання про продовження ОСОБА_1 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивовано тим, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу на даний час не відпали. Зауважила, що ОСОБА_1 веде антисоціальний спосіб життя, не має постійного місця роботи, а тому є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, останній може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків кримінального провадження та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечив проти задоволення клопотання прокурора, зазначив, просив змінити обраний запобіжний захід на більш м`який, а саме домашній арешт.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Бабух Л.А. – заперечив щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу його підзахисному, оскільки сторона обвинувачення не доведено існування ризиків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством. А тому просив змінити ОСОБА_1 обраний запобіжний захід на більш м`який, не пов`язаний з позбавленням волі.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного ОСОБА_1 спливає 21.11.2020. Отже, стороною обвинувачення було дотримано вимог кримінально-процесуального законодавства щодо вручення копії клопотання обвинуваченому, однак не дотримано вимог щодостроку звернення з відповідними клопотаннями до суду. Однак, чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Натомість зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Крім того, частиною третьою статті 331 КПК визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд вважає за доцільне зазначити, що приписи частини третьої статті 331 КПК є імперативними. Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити поставлені сторонами кримінального провадження питання по суті й надати їх доводам відповідну правову оцінку.

Вирішуючи питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказав на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти Украхни»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд враховує, що частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов`язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час судове слідство (з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами) не завершено, а тому вирішення даного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Відповідно до вимог частини першої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Так, з матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_1 раніше притягувався до кримінальної відповідальності та на даний час обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_1 до затримання офіційно працевлаштований не був, а тому не має постійного джерела доходу. Суд також приймає до уваги, що судове слідство (з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на даний час не завершено, зокрема, не допитані усі свідки кримінального провадження. З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні підтверджено наявність ризиків, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків,вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що правові підстави для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу відсутні, а з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на свідків, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, – продовжити на 60 днів, з 17 вересня 2020 року до 23:59 год. 15 січня 2021 року.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: