Рішення № 92937809, 05.11.2020, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.11.2020 Справа №607/2558/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участі секретаря судового засідання Свергун Т.В., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , його представника - ОСОБА_3 , представника третьої особи Яцків Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про демонтаж дверей,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 пред`явила позов до відповідача ОСОБА_4 , третя особа - Приватне підприємство «Сонячне», в якому просить зобов`язати відповідача ОСОБА_2 провести демонтаж самовільно встановлених дверей у коридорі загального користування за адресою АДРЕСА_1 на п`ятому поверсі біля квартири АДРЕСА_2 та визнати встановлені ОСОБА_2 металеві двері незаконно встановленими.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона проживає та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_2 проживає та зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3 , власником якої є його мати ОСОБА_5 . Однак, ОСОБА_2 самовільно зайняв приміщення загального користування, а саме: частину спільного міжквартирного коридору, встановивши металеві двері під ключ між стіною ліфту і стіною квартири позивача. Встановлення даних дверей створює позивачу перешкоди повноцінно користуватися коридором, у зв`язку із чим коридор не можливо провітрити, так як вікно знаходиться «під замком», таким чином не відбувається процес циркуляції повітря, тому стіна квартири позивача в середині приміщення покрилася цвіллю. На її прохання щодо вирішення вказаної ситуації, відповідач не реагує, не відповідає на письмові звернення ПП «Сонячне», яким було надіслано відповідачу листа з приписом про демонтаж цих дверей. Однак, даний припис відповідачем був проігнорований. Вважає вказані дії відповідача такими, що порушують її права.

Відповідачем ОСОБА_2 надало відзив на позов, просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечує той факт, що двері, які встановлені в загальному коридорі, порушують умови експлуатації та проживання позивача. Зазначає, що встановленням дверей у коридорі, позивач не була позбавлена права співвласника даного коридору. Навпаки, коли він поставив двері в коридорі, то покращив використання вказаного коридору для всіх співвласників, а не тільки для себе особисто. З цих підстав, категорично заперечує стосовно вимог позивача, оскільки вказані вимоги не підкріплені доказами по справі.

Позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, вважає, що доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що спрямовані лише на те, щоб уникнути демонтажу незаконно встановлених дверей і жодним чином не підтверджені діючою законодавчою базою. Крім того, у відзиві відповідач не заперечив фактичні обставини справи. Тому, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 13 липня 2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав зазначених в заявах по суті, просила суд позов задоволити. Зазначила, що її сім`я позбавлена можливості користуватися частиною спільного коридору. Відповідач в самочинно встановленій кладовій зберігає картоплю, тому є неприємний запах. Крім того, самочинно встановлені двері закрили денне світло в коридорі загального користування.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник, щодо задоволення позову заперечили, з підстав зазначених у відзиві. ОСОБА_2 пояснив, що він підходив до родичів позивачки з проханням встановити двері, останні обіцяли подумати, однак, на протязі тривалого часу відповіді не дали. Кладова не перешкоджає проходу. Зважаючи на те, що в коридорі є освітлення, він міняє лампочки, а тому немає проблем з денним світлом. Зазначив, що дружина оплачувала майстрів, які встановлювали двері, він там зареєстрований та проживає, однак не є власником квартири.

В судовому засіданні представник третьої особи ПП «Сонячне», щодо задоволення позову поклалася на думку суду, зазначила, що ОСББ є обслуговуючою організацією.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Згідно реєстраційного посвідчення, ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_2 . Право приватної власності зареєстровано на підставі договору купівля-продажу посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І. від 18.02.1999 року за реєстром №705, і записано в реєстрову книгу за №24364.

Згідно довідки ПП «Сонячне» від 29.01.2020 року у вказаній квартирі, разом із ОСОБА_6 зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Квартира знаходиться на п`ятому поверсі дев`ятиповерхового будинку і займає житлову площу 37,3 кв.м. та 3 кімнати.

ОСОБА_6 являється матір`ю позивачки ОСОБА_1 , та згідно заяви, яка міститься в матеріалах справи, вона як власник квартири не давала жодної згоди на встановлення її сусідом ОСОБА_2 дверей під ключ в загальному коридорі. Вона проти спорудження, будь-яких конструкцій в загальному коридорі, в даному випадку цих дверей.

Згідно довіреності від 10 червня 2020 року ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_1 управляти всім належним їй майном (а.с.59).

ОСОБА_1 звернулася зі скаргою до ПП «Сонячне», яке є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , в якій повідомила, що 16 січня 2020 року її сусід ОСОБА_2 встановив двері під ключ між стіною ліфту і стіною її квартири, таким чином захопивши частину спільного міжквартирного коридору у свою власність. Згоди на це позивач не давала. Просила зобов`язати сусіда демонтувати двері під ключ в загальному коридорі.

16 січня 2020 року ПП «Сонячне» винесено припис за №1, згідно якого ОСОБА_5 зобов`язано демонтувати двері під ключ на загальному коридорі. Термін виконання до 24 січня 2020 року.

Розглянувши справу, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити частково, зважаючи на таке.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

Згідно зі статтею 1 Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку, що фактично було зроблено відповідачами.

Право спільної сумісної власності не передбачає визначення часток співвласників у праві спільної власності, на відміну від права спільної часткової власності, учасник якої наділений правом вимагати виділення йому в натурі частини майна у володіння та користування (частини друга - четверта статті 358 ЦК України), а також самостійно розпоряджатися своєю часткою (стаття 361 ЦК України).

Проте співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, не тільки володіють та користуються, але й розпоряджаються таким майном за спільною згодою.

Співвідношення площі житлових приміщень (квартир) у багатоквартирному будинку та площі нежитлових приміщень у ньому зумовлене особливостями розміщення нежитлових приміщень у житловому будинку, тобто за загальним правилом є об`єктивним фактором.

Положеннями ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У відповідності до ст. 10 Житлового Кодексу Української РСР громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

Статтею 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного й громадського житлового фонду, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями (далі - Правила).

Згідно п. 4 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 №45 власник наймач (орендар) приміщень житлових будинків мають право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Пунктом 1.4.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкової території, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76 передбачено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.

Згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що перепланування приміщення спільної сумісної власності може бути здійснено з дотримання встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 766/2762/19-ц.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не є власником квартири АДРЕСА_2 , проте довіреністю від 10 червня 2020 року посвідченою приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко О.О., ОСОБА_6 , як власник квартири, уповноважила ОСОБА_1 управляти своїм майном, в тому числі і в усіх органах державної влади, тощо.

Крім того, згідно ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Оскільки позивач є членом сім`ї власника квартири, зареєстрована та проживає у ній, тому має речове право на користування квартирою АДРЕСА_2 яка належить її матері ОСОБА_6 . Отже, в силу вимог ст. 396 ЦК України позивачка має право на захист свого порушеного права на це майно.

Крім того, суд зауважує, що відповідач у заяві по суті - відзиві на позов визнав факт встановлення ним дверей у загальному коридорі, зазначивши: «Навпаки, коли я поставив двері в коридорі, то покращив використання вказаного коридору для всіх співвласників, а не тільки для себе особисто, як про це вказувала позивач», а тому вказана обставина в силу частини першої статті 82 ЦПК України є доведеною.

При цьому, стороною позивача на підтвердження факту самовільного встановлення відповідачем ОСОБА_2 дверей, надано як доказ фотознімки даних дверей.

Таким чином, Судом установлено, що ОСОБА_2 самовільно встановив двері у коридорі загального користування на п`ятому поверсі за адресою АДРЕСА_1 , що спричинило відсутність доступу до вказаного приміщення загального користування позивачу та іншим користувачам та власникам квартир вказаного багатоквартирного будинку. Таким чином, здійснені відповідачем ОСОБА_2 перепланування у коридорі загального користування, завдають незручностей та погіршують умови експлуатації і проживання позивача у своїй квартирі, перешкоджають вільному доступу до загального коридору, яке є приміщенням загального користування.

Частиною 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, враховуючи вимоги закону, які до них застосовуються, суд приходить до переконання, що позовні слід задовольнити частково, зобов`язавши відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні приміщенням загального користування, шляхом демонтажу самовільно встановлених дверей у коридорі загального користування за адресою АДРЕСА_1 на п`ятому поверсі біля квартири АДРЕСА_2 .

Такий спосіб захисту позивача є ефективним та достатнім, а тому заявлення позовних вимог щодо визнання ОСОБА_2 металевих дверей незаконно встановленими є зайвим, такий спосіб захисту не відповідає вимогам статті 16 ЦК України. Отже в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 141 , 259, 263, 265, 268, 273, 280, 281, 282, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати металеві двері в коридорі загального користування за адресою АДРЕСА_1 на п`ятому поверсі біля квартири АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 .

Третя особа - приватне підприємство «Сонячне», код ЄДРПОУ 31195974, місто Тернопіль, вул. Петлюри, 6.

Повний текст рішення виготовлено 15 листопада 2020 року.

Головуючий суддяВ. М. Позняк