Рішення № 92921096, 18.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2020 року Справа №480/3445/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №480/3445/20 за позовом ОСОБА_1 до 5-ого прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період проходження служби з 01.07.2015 року по 21.01.2020 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (як матері, що має двох дітей віком до 15 років) в період з 11.07.2010 року до 20.11.2017 року, середнього заробітку у розмірі щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні 21.01.2020 року по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період проходження служби з 01.07.2015 року по 21.01.2020 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (як матері, що має двох дітей віком до 15 років) в період з 11.07.2010 року до 20.11.2017 року, на час виключення із списків особового складу, середнього заробітку у розмірі середнього щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні 21.01.2020 року по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що відповідачем в порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" в період з 01 липня 2015 року по 21 січня 2020 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Позивач зазначає, що індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, а відсутність фінансування не є підставою для відмови у виплаті індексації грошового забезпечення. Разом з тим, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (як матері, що має двох дітей віком до 15 років), за період з 11.07.2010 року по 20.11.2017 року, передбаченої ст. 19 Закону України "Про відпустки".

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що відповідно до положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Тобто законом чітко визначено, що виплата індексації заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів на відповідний рік. При цьому згідно з межами фінансових ресурсів, виділених військовій частині 9953 - Сумському прикордонному загону згідно з бюджетними призначеннями за 2015-2017 роки, кошти на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення не передбачено, тому позивачу правомірно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (як матері, що має двох дітей віком до 15 років), відповідач зазначив, що позивач під час проходження військової служби не звертався до керівництва військової частини про надання додаткової відпустки, як військовослужбовець - жінка, яка має двох дітей віком до 15 років в період з 2010 по 2020 роки включно. Крім того позивач після народження другої дитини (набуття права на таку відпустку) не приступала до виконання своїх трудових обов`язків та не відпрацювала жодного робочого дня, а отже права на додаткову соціальну відпустку у період з 05.05.2010 по 10.01.2014 роки позивач не має. При цьому період перебування у відпустках по вагітності та пологах і для догляду за дитиною не зараховується до стажу роботи, що дає право на зазначену соціальну відпустку (а.с. 51-56).

В подальшому позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву (а.с. 64-67).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом начальника 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.01.2020 № 26-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 10).

Згодом позивач звернулася до 5-ого прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) із заявою від 31.01.2020 року, в якій, зокрема просила нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за увесь строк проходження військової служби по 21.01.2020 року; нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів з 2014 року по 21.01.2020 року та нараховувати і виплатити середній заробіток (у розмірі щомісячного грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні 21.01.2020 року (невиплату індексації грошового забезпечення; компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки; компенсації за не отримане речове майно), за кожен місяць затримки, по момент фактичного повного розрахунку (а.с. 15).

Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України листом від 24.02.2020 року № 11/Л-43, зокрема, повідомив позивача, що у березні 2018 року на виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02.03.2018 № 169 "Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Державної прикордонної служби України" відбулось підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України шляхом збільшення посадових окладів, у зв`язку з чим були застосовані вимоги пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (зі змінами). В подальшому на виконання Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (зі змінами) позивач набув право на отримання індексації з грудня 2018 року та по день звільнення, яка була йому нарахована та виплачена у грудні 2018 року (за грудень), у листопаді 2019 (за січень-листопад 2019 року) та у подальшому щомісяця за поточний місяць. Крім того в даному листі зазначено, що ураховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки в особливий період не вважаються такими, що є не використаними. (а.с. 15-16).

При цьому відповідно до витягу розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення, позивачу індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року не проводилась (а.с. 17-25).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частинами 1 та 5 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції від 28.12.2014 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 15, ст. 111) цифри "101" замінено цифрами "103".

Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції від 28.12.2014 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року N 2148-VIII у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" у статті 5, зокрема у частині шостій слова "бюджету Пенсійного фонду України" та "інших" виключено.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 (в редакції від 29.01.2014 року) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 р. N 77 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 і від 9 грудня 2015 р. N 1013" в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078, цифри "101" замінено цифрами "103".

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Твердження відповідача, що відповідно до положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, суд вважає необгрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", на яку посилається відповідач, не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного суду від 19 червня 2019 року по справі № 825/1987/17 (адміністративне провадження №К/9901/50622/18).

Також посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, суд вважає безпідставними, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Таким чином суд зазначає, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

З матеріалів справи, а саме з витягу розрахунково-платіжної відомості з січня 2015 року по січень 2020 року, суд вбачає, що позивачу в грудні 2018 року було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за грудень 2018 року та у листопаді 2019 року було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення з січня 2019 року по листопад 2019 року, а також у грудні 2019 року та у січні 2020 року було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за грудень 2019 року та відповідно за січень 2020 року (а.с. 17-25).

При цьому суд зазначає, що у березні 2018 року на виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02.03.2018 № 169 "Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Державної прикордонної служби України" відбулось підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України шляхом збільшення посадових окладів. Отже враховуючи підвищення у березні 2018 року грошового забезпечення, відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, позивач набув право на отримання індексації з грудня 2018 року.

А відтак, враховуючи те, що у зв`язку з підвищення у березні 2018 року грошового забезпечення, відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, позивач набув право на отримання індексації з грудня 2018 року та з грудня 2018 року по січень 2020 року відповідачем було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період проходження служби з 01.07.2015 по 28.02.2018 року та зобов`язання 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 28.02.2018 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (як матері, що має двох дітей віком до 15 років) в період з 2010 року до 2017 рік та зобов`язання 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (як матері, що має двох дітей віком до 15 років) в період з 11.07.2010 року до 20.11.2017 року, на час виключення із списків особового складу, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Статтею 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Пунктом 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до абзацу 2 п. 14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

У свою чергу, статтею 4 Закону України «Про відпустки» установлено, такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Разом з тим, згідно з ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

З аналізу зазначеної норми суд вбачає, що право на отримання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів виникає у жінки, яка працює.

Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону України «Про відпустки» додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Згідно з ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналіз наведених правових норм дає суду підстави для висновку, що чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, при цьому додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.

З матеріалів справи суд вбачає, що позивач має двох дітей 2002 та 2010 року народження, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 11-12). При цьому, відповідно до довідки Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.07.2020 року № 12/632 (а.с. 58), за період проходження військової служби у Сумському прикордонному загоні з 08.09.2010 року по 11.07.2013 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-ох річного віку та з 12.07.2013 року по 10.01.2014 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною без збереження грошового забезпечення і до виконання службових обов`язків не приступала. А відтак суд зазначає, що у позивача протягом вище зазначеного періоду не виникло право на отримання додаткової оплачуваної відпустки. Право на отримання додаткової оплачуваної відпустки як матері, що має двох дітей віком до 15 років у позивача виникло у 2014 році.

Щодо доводів відповідача з приводу того, що в особливий період надання військовослужбовцям додаткових відпусток припинено, суд зазначає.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII.

Так, за приписами статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткових соціальних відпусток.

Поряд з цим, суд зазначає, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантоване пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд вважає помилковими доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за невикористану відпустку як матері двох дітей віком до 15 років у зв`язку з особливим періодом, оскільки наведені вище положення Закону регулюють порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них, однак не стосується питань компенсації невикористаних відпусток.

При цьому суд враховує, що право на компенсацію невикористаних відпусток передбачене як спеціальним законодавством, так і прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Вказаними положеннями не передбачається застережень щодо одержання відповідної компенсації лише за зверненням військовослужбовця, а навпаки визначається, що така соціальна гарантія реалізується на підставі відповідного наказу.

Отже, обов`язок щодо проведення усіх необхідних виплат, у тому числі, під час звільнення позивача зі служби, покладається на відповідача.

При цьому твердження відповідача, що оскільки під час служби позивач не зверталася до 5-ого прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо надання їй відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, а отже вона не набула права про надання такої відпустки чи її компенсації, суд вважає безпідставними, оскільки чинне законодавство України передбачає право працівника на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі звільнення працівника, яке не залежить від бажання позивача скористатися і отримати таку соціальну відпустку.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року по справі № 808/610/18 (адміністративне провадження № К/9901/65960/18).

З огляду на те, що на законодавчому рівні визначено право позивача на компенсацію невикористаної додаткової відпустки під час звільнення, це право не обмежене жодними нормами закону, а відповідач свого обов`язку щодо забезпечення позивача соціальною гарантією не виконав, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як матері двох дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2017 рік.

А відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (як матері, що має двох дітей віком до 15 років) в період з 2014 року до 2017 рік та зобов`язання 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років за період з 2014 року до 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 21.01.2020 року.

Щодо позовних вимог про визнати протиправними дії 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні 21.01.2020 року по день фактичного розрахунку та зобов`язання 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі середнього щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні 21.01.2020 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Відповідно до п. 3 та п. 5 розділу І "Загальні положення" Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року N 558, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Разом з тим згідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.

Як вже зазначалося судом вище, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 21.01.2020 року (а.с. 10). При цьому суд звертає увагу, що станом на 12.11.2020 року відповідачем не було надано суду доказів виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період проходження служби з 01.07.2015 по 28.02.2018 року та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років за період з 2014 року до 2017 рік, тобто кількості днів затримки розрахунку при звільненні станом на 18.11.2020 року становить 302 календарних днів.

Разом з тим відповідно до довідки Військової частини 9953 від 13.07.2020 року № 213, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 346,97 грн. (а.с. 62).

Таким чином сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить: 346,97 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 302 календарних днів = 104 784,94 грн.

Проте суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи.

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, та те, що судом було частково задоволено позовні вимоги позивача, суд доходить висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з 5-ого прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 21 165,00 грн., тобто у розмірі двох середньомісячних заробітних плат позивача.

Разом з тим згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) суму судового збору у розмірі 420,40 грн., сплаченого відповідно до квитанції від 17.06.2020 року № 34 (а.с. 6).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 5-ого прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період проходження служби з 01.07.2015 по 28.02.2018 року та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (як матері, що має двох дітей віком до 15 років) в період з 2014 року до 2017 рік.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Громадянський, 1, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 28.02.2018 року.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (пров. Громадянський, 1, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років за період з 2014 року до 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 21.01.2020 року.

Стягнути з 5-ого прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (пров. Громадянський, 1, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені в сумі 21 165,00 грн. (двадцять одна тисяча сто шістдесят п`ять гривень 00 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (пров. Громадянський, 1, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек