Рішення № 92920185, 29.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1553/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд:

в складі головуючої судді – Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання – Олійник Л.В.,

за участі:

представника позивача – Цапа В.А., згідно наказу,

представника відповідача – Чучоли І.М., згідно посвідчення,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львова за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом державного підприємства “Дашавський завод композиційних матеріалів” до Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області про зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

державне підприємство “Дашавський завод композиційних матеріалів” (далі – ДП “ДЗКМ”, позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області (далі – Загірненська сільська рада, відповідач), у якому позивач, з врахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- зобов`язати Загірненську сільську раду скасувати рішення її виконавчого комітету від 24.01.2020 про не встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення;

- зобов`язати прийняти нове рішення про встановлення економічно обґрунтованих тарифів відповідно до розрахунку, наданого державним підприємством Дашавський завод композиційних матеріалів заявою від 24.01.2020 за №392.

При обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає, що основним видом діяльності ДП “Дашавський завод композиційних матеріалів” є виробництво товарної продукції. Функція водопостачання та водовідведення населеного пункту є невластивою для підприємства, відтак не може бути ефективною. Наголосив, що у Стрийському районі усі системи водопостачання та водовідведення населених пунктів передані на баланс органів місцевого самоврядування, крім мереж с. Загірне, які є на балансі позивача. У зв`язку з тим, що діючі тарифи на послуги водопостачання та водовідведення відшкодовують затрати собівартості всього на 31%, ДП “Дашавський завод композиційних матеріалів” звернувся до виконавчого комітету Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області із заявою про встановлення тарифів на централізоване водопостачання і водовідведення на рівні 36,24 грн/м3. Позивач наголосив, що жодних зауважень і пропозицій до заяви та доданих до неї документів та до економічно обґрунтованих розрахунків тарифів позивачу не надходило. Вважає тариф в сумі 36,24 грн., економічно обґрунтованим та таким, що забезпечить покриття усіх витрат на виробництво послуг. Таким чином, на думку позивача, жодних підстав для невстановлення тарифів не було. У зв`язку з цим, позивач не погоджується із рішенням виконавчого комітету Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області від 24.01.2020, відповідно до якого підняття тарифів на водопостачання та водовідведення в ДП “ДЗКМ” на суму 36,24 грн. не було підтримано, а, відтак, звернувся до суду.

Ухвалою від 24.02.2020 позов було залишено без руху.

Ухвалою від 10.03.2020 відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 21.07.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог. наголосив саме на такі редакції позовних вимог. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив повністю. зазначив, що Сільською радою не приймалось жодного рішення по зверненню позивача. Водночас, виконавчим комітетом було відмовлено у піднятті тарифів з мотивів їх надмірної величини. Водночас, належним чином оформленого відзиву на позовну заяву не надав.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що 24.12.2019 ДП “Дашавський завод композиційних матеріалів” звернулося до виконавчого комітету Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області із заявою №392 про встановлення тарифів на централізоване водопостачання 24,28 грн/м3 і водовідведення 11,96 грн/м3 (сумарний тариф на централізоване водопостачання 24,28 грн/м3 і водовідведення 11,96 грн/м3 (сумарний тарифи 36,24 грн/м3 з ПДВ) з економічно обґрунтованими розрахунками та доданими до неї документами.

З матеріалів справи видно, що зауважень до поданої заяви на адресу ДП “Дашавський завод композиційних матеріалів” не надходило.

03.01.2020 Загірненська сільська рада скерувала лист №1 від 03.01.2020 та чотири копії колективних звернень від 52 чоловік із проханням змінити тариф з 36,24 грн/м3 до рівня 25,00 грн/м3 та вимогою не змінювати діючих тарифів.

ДП “Дашавський завод композиційних матеріалів” скерував голові Загірненської сільської ради лист від 11.01.2020 №11, у якому зазначив про неврахування вищевказаних прохань, оскільки незмінність діючого тарифу порушує економічний принцип забезпечення відшкодування усіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво послуг. У зв`язку з цим, просив прийняти рішення про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення.

Згідно з витягу з протокольної частини засідання виконавчого комітету Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області від 24.01.2020, підняття тарифів на водопостачання та водовідведення від ДП “ДЗКМ” членами виконавчого комітету на суму 36,24 грн/м3 не підтримано.

Від виконавчого комітету Загірненської сільської ради Стрийського району на адресу позивача було скеровано листа від 30.01.2020 № 20 про розгляд на засіданні виконавчого комітету від 24.01.2020 заяви ДП “Дашавський завод композиційних матеріалів” від 24.12.2019 №392 про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та витяг із протокольної частини рішення засідання виконкому від 24.01.2020.

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням виконавчого комітету Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області від 24.01.2020, звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Статтею 53 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць і є правомочними, якщо в них беруть участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський голова, зокрема організовує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань;

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" секретар сільської ради веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених ч.6 ст. 46 цього Закону секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач оскаржує рішення виконавчого комітету Львівської області від 24.01.2020, яким підняття тарифів на водопостачання та водовідведення членами виконавчого комітету Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області на суму 36,24 грн/м3 не було підтримано, однак з позовом звернувся до Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області.

Суд зазначає, що згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

При цьому, пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, у кожному випадку порушення суб`єктом владних повноважень прав та свобод фізичних та юридичних осіб, за умови звернення останніх до суду, суд зобов`язаний перевірити такі рішення, дії чи бездіяльність на предмет дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, та у разі необхідності захистити право особи шляхом розгляду та вирішення адміністративної справи відповідно до вимог закону.

При цьому для захисту судом прав позивача необхідно встановити, що рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень завдали безпосередньої шкоди правам особи (позивача), тобто дії/бездіяльність повинні бути вчинені/не вчинені відносно конкретної особи, яка звернулась до суду. Крім того, такі рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень повинні породжувати для позивача певні негативні наслідки.

Саме за таких умов між суб`єктом владних повноважень та особою, що звернулась до суду виникають спірні правовідносини, які підлягають захисту адміністративним судом.

Діяльність органу місцевого самоврядування аж ніяк не можна вважати оціночною, вона має конкретно юридичний характер наявності або відсутності в діях посадових осіб правопорушення (неправомірної поведінки, що порушує Конституцію, закони, права і свободи громадян, незабезпечення виконання повноважень). Факт наявності будь-якого правопорушення потребує доведення у встановленому законодавством порядку. Для кожної категорії правопорушень існує строго визначений законом порядок доведення вини і визнання особи винною у їх вчиненні.

Вирішуючи питання щодо порушень прав позивача оскаржуваним рішенням, суд акцентує увагу на тому, що ДП “Дашавський завод композиційних матеріалів” не надано суду доказів того, що між ним та Загірненською сільською радою Стрийського району Львівської області виникли певні публічно-правові відносини, адже оскаржуване рішення приймав виконавчий комітет Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області.

За ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ч. 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011.

У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що “права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст. 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рн/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отож, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Звернення до суду є саме способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Захист прав - це застосування правових засобів з метою забезпечення права у сфері публічно-правових відносин.

Право на захист - самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Отже, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.

Право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, про яке йдеться у ч. 2 ст.55 Конституції України, має спеціальну мету і призначення - правовий захист порушених прав та свобод особи, усунення перешкод у їх реалізації. Тобто, вимоги позивача у даній справі є необґрунтованими, оскільки адміністративне судочинство спрямоване на захист права конкретної особи, яке було порушено внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб на момент звернення до адміністративного суду.

Аналогічну правову позицію було неодноразово викладено у рішеннях Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 9901/415/18, від 18.12.2018 у справі № 9901/657/18.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №802/2678/15-а, яка враховується судом під час ухвалення рішення у даній справі.

Підсумовуючи наведене вище, суд звертає увагу на те, що позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів і не надано відповідних доказів стосовно того, яким чином відповідач у справі порушив його права та законні інтереси.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями сформованими Європейським судом з прав людини, згідно з якими право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 3 рішення від 21.12.2010 у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”).

Суд також звертає увагу, що відповідно до п.15 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Водночас, суд наголошує, що звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач не оскаржує правомірність рішення виконавчого комітету Загірненської сільської ради від 24.01.2020 про невстановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, а заявляє вимоги про зобов`язання Загірненської сільської ради його скасувати, що без надання оцінки правомірності оскаржуваного рішення є передчасним та безпідставним.

Підсумовуючи усе наведене, суд зазначає, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки суд не в праві зобов`язати відповідача вчинити дію, а саме скасувати рішення виконавчого органу, оскільки відповідно до п.15 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", таке право належить до виключної компетенції сільської ради і тільки у разі невідповідності такого рішення Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Водночас, позивачем вимоги про визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету від 24.01.2020 не заявлялось.

Таким чином, підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача, що має наслідком відмову у задоволенні позову.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що у задоволенні позову державного підприємства “Дашавський завод композиційних матеріалів” до Загірненської сільської ради Стрийського району Львівської області про зобов`язання вчинити дії слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 73-77, 139, 244-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати у цій справі стягувати не належить.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.11.2020

Суддя Потабенко В.А.