Рішення № 92919768, 17.11.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 листопада 2020 рокум. Ужгород№ 260/2195/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1469) щодо не виплати вихідної допомоги в повному обсязі при звільненні з військової служби ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1469) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не виплату в повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні (вихідної допомоги), передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р.) за період з 15 лютого 2019 року по 15 травня 2020 року (включно) із розрахунку 517,86 грн. в день.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №489-о/с від 14.12.2016 р. його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення управління у запас збройних сил України у зв`язку зі звільненням. Проте станом на дату звільнення повного розрахунку проведено не було, зокрема, не виплачено в повному розмірі одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% повного розміру місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік. Таку бездіяльність вважав протиправною та оскаржив її до суду. В подальшому на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року №807/363/18 відповідач в травні 2020 року виплатив належну суму одноразової грошової допомоги при звільненні. З огляду на зазначене вважає, що до відповідача належить застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 Кодексу законів про працю України.

16 жовтня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення такого заперечив, мотивуючи тим, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Так, зокрема, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, а проходять службу. Також звертає увагу суду на не обґрунтований та не підтверджений детальним розписом розрахунок сум, які просить стягнути позивач. Зазначає, що позивачем не дотримано принципу співмірності при визначенні такої суми з розміром недоотриманих коштів, що наведений в рішенні Верховного Суду від 26 червня 2019 року №716/9584/15-ц.

26 жовтня 2020 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якій доводи відповідача вважає безпідставними. Так, зокрема, зазначає, що його право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% повного розміру місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік підтверджено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року №807/363/18. Така при звільнені виплачена не була, а надійшла на його рахунок тільки 15 травня 2020 року. Отже, до відповідача належить застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 Кодексу законів про працю України, розраховану в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що полковник ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу органах Державної прикордонної служби України.

Так, наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Південне регіональне управління ДПС України) №489-ос від 14 грудня 2016 року полковника ОСОБА_1 , заступника начальника штабу - начальника відділу організаційно-мобілізаційної роботи та організації повсякденної діяльності штабу, звільненого в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 05 грудня 2016 року №1222-ос за ст. 26 ч. 8 п. 1 пп. «б» (за станом здоров`я) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 14 грудня 2016 року.

Станом на день звільнення - 14 грудня 2016 року ОСОБА_1 одноразова грошова допомога при звільненні, передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачена без врахуванням суми додаткової грошової винагороди.

Вважаючи таку бездіяльність Південного регіонального управління ДПС України протиправною, ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року №807/363/18 скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, та прийнято постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними дії Південного регіонального управління ДПС України щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування повного розміру місячного грошового забезпечення. Зобов`язано Південне регіонального управління ДПС України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років з урахуванням в складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Вказане рішення набрало законної сили 19 лютого 2020 року.

На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду 15 травня 2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 Південним регіональним управлінням ДПС України перераховано кошти у сумі 72475,07 грн.

З метою отримання компенсації за несвоєчасну виплату грошової компенсації за одноразову грошову допомогу при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Нормами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року №807/363/18 підтверджено право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення з врахуванням суми додаткової грошової щомісячної винагороди.

Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому в силу норм ст. 78 КАС України вказана обставина не підлягає доказуванню.

Судом встановлено, що на виконання вказаного рішення суду 15 травня 2020 року відповідачем було виплачено ОСОБА_1 недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні. Повнота виплати такої позивачем не оспорюється.

Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до Південного регіонального управління ДПС України відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум одноразової грошової допомоги.

Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Слід зазначити, що ні Законом Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.

Так, вказаною статтею встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В свою чергу, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не ототожнює вирішення спору в судовому порядку з фактичним виконанням роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, суд вважає, що оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, позивач має право на підставі ст. 117 КЗпП України отримати середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Разом з тим, суд не може погодитися з розрахунком суми середнього розміру грошового забезпечення, здійсненого позивачем в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 з розрахунку 517,86 грн. в день.

Так, сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасну виплату 72475,07 грн. одноразової грошової допомоги за розрахунками позивача становить 646289,28 грн., що не можна вважати співмірною, оскільки така значно перевищує суму самої компенсації.

При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Проте за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, при вирішенні цього питання суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Згідно п. 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведене суд, при визначенні розміру належної до виплати ОСОБА_1 суми середнього заробітку, виходить з розрахунку, запропонованого в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

На офіційному веб-сайті Національного банку України розміщені наступні відомості про середньозважену облікову ставку за кредитами: з 15.12.2016 по 13.04.2017 - 14% річних, з 14.04.2017 по 25.05.2017 - 13% річних, з 26.05.2017 по 26.10.2017 - 12,5% річних, з 27.10.2017 по 14.12.2017 - 13,5% річних, з 15.12.2017 по 25.01.2018 - 14,5% річних, з 26.01.2018 по 01.03.2018 - 16% річних, з 02.03.2018 по 12.07.2018 - 17% річних, з 13.07.2018 по 06.09.2018 - 17,5% річних, з 07.09.2018 по 25.04.2019 - 18% річних; з 26.04.2019 по 18.07.2019 - 17,5% річних, з 19.07.2019 по 05.09.2019 - 17% річних, з 06.09.2019 по 24.10.2019 - 16,5% річних, з 25.10.2019 по 12.12.2019 - 15,5% річних, з 13.12.2019 по 30.01.2020 - 13,5% річних, з 31.01.2020 по 12.03.2020 - 11% річних, з 13.03.2020 по 23.04.2020- 10 % річних, з 24.04.2020 по 15.05.2020 - 8% річних.

З огляду на суму кошті, що була несвоєчасно виплачена позивачу при звільненні, приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього, пов`язаних із такою затримкою, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, за розрахунком суду становить 39614,84 грн.

Розрахунок:

1) 14% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 15.12.2016 по 13.04.2017 (121 день) в розмірі 72475,07 грн. х 0,04% х 120 днів = 3478,80 грн.;

2 ) 13% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 14.04.2017 по 25.05.2017 (42 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,04% х 42 днів = 1217,58 грн.;

3) 12,5% річних/365 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 26.05.2017 по 26.10.2017 (154 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,04% х 154 днів = 4464,46 грн.;

4) 13,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 27.10.2017 по 14.12.2017 (49 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,04% х 49 днів = 1420,51 грн.;

5) 14,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 15.12.2017 по 25.01.2018 (42 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,04% х 42 днів = 1217,58 грн.;

6) 16% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 26.01.2018 по 01.03.2018 (35 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,04% х 35 днів = 1014,65 грн.;

7) 17% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 02.03.2018 по 12.07.2018 (133 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,05% х 133 днів = 4819,59 грн.;

8) 17,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.07.2018 по 06.09.2018 (56 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,05% х 56 днів = 2029,30 грн.;

9) 18% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 07.09.2018 по 25.04.2019 (231 день) в розмірі 72475,07 грн. х 0,05% х 231 дні = 8370,87 грн.;

10) 17,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 дні) в розмірі 72475,07 грн. х 0,05% х 84 дні = 3043,95 грн.;

11) 17% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,05% х 49 днів = 1775,64 грн.;

12) 16,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,05% х 49 днів = 1775,64 грн.;

13) 15,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,04% х 49 днів = 1420,51 грн.;

14) 13,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,04% х 49 днів = 1420,51 грн.;

15) 11% річних/366 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) в розмірі 72475,07 грн. х 0,03% х 42 дні = 913,18 грн.;

16) 10% річних/366 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) в розмірі 72475,07 грн. х 0,03% х 42 дні = 913,18 грн.;

17) 8% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 24.04.2020 по 15.05.2020 (22 днів) в розмірі 72475,07 грн. х 0,02% х 22 днів = 318,89 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 39614,84 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: вул. Жуковського, буд. 1, м. Одеса, Одеська область, 65014, код ЄДРПОУ - 14321802) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1469) щодо не виплати ОСОБА_1 у повному розмірі одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

3. Зобов`язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1469) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15.12.2016 по 15.05.2020 у сумі 39614,84 грн. (Тридцять дев`ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 84 коп.).

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII "Перехідних положень" КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяР.О. Ващилін