Рішення № 92919193, 09.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року Справа № 160/6008/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у спрощеному провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 69 521 гривня 41 копійка;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року;

стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 13 717 гривень 79 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 по 30 квітня 2020 року;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що Наказом голови Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області № 142 від 11 грудня 2018 року «Про відновлення доплат за вислугу років» з 04.12.2018 року їй відновлено виплату щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу.

За період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом 1,1 (згідно з п.1 ч.4 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») та доплати за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу разом, а саме:

січень 2020 року - посадовий оклад 69 366 гривень 00 копійок, доплата за вислугу років - 20% від посадового окладу, що складає 13 873,20 гривень 00 копійок. Всього разом - 83 239,20 гривень 00 копійок.

Аналогічні виплати позивач отримала у лютому та березні 2020 року.

Однак, за квітень 2020 року позивач отримала суддівську винагороду у розмірі меншому на 13 717,79 грн.

Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення, оскільки Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру суддівської винагороди.

Спеціальним законом, який регулює винагороду судді, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Аналогічну за змістом норму містить стаття 130 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та якій повинні відповідати всі без виключення Закони України.

Ухвалою суду від 09 червня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

24 червня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIIІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин.

Верховною Радою України 13.04.2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ), який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020 р.

Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47 230,00 грн. на місяць.

Отже, Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ).

Також представник відповідача послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄЄПЛ) від 15.10.2013 у справі "Савіцкас та інші проти Литви", в якому суд зазначив, що "Вислів коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується", що міститься в пункті 3 статті 11 Закону про суди, повинен бути витлумачений так, що у зв`язку з фундаментальними змінами економічної та фінансової ситуації в державі через особливі обставини (економічна криза, стихійні лиха тощо) в державі виникає надзвичайно складна економічна і фінансова ситуація. У такому разі з об`єктивних причин може бути нестача ресурсів для здійснення функцій держави та задоволення суспільних потреб, у тому числі гарантування матеріально-фінансових потреб судів. За таких обставин законодавець може змінити правове регулювання, що встановлює рівень заробітної плати для різних осіб, і ввести правове регулювання по заробітній платі, яка є менш сприятливою, якщо це необхідно для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави, а також захисту інших конституційних цінностей, проте навіть у такому разі законодавець повинен підтримувати баланс між правами і законними інтересами тих осіб, до яких застосовуються менш сприятливі законодавчі акти, й інтересами суспільства та держави, тобто влада повинна звернути увагу на вимоги принципу пропорційності. Крім того, ЄЄПЛ підкреслив, що у разі дуже серйозної економічної та фінансової ситуації бюджетне фінансування всіх державних установ слід переглянути і зменшити.

Якщо в разі дуже серйозної економічної ситуації правові акти зазначатимуть, що фінансування судів і заробітної плати не може бути зменшено тільки щодо суддів, це означатиме, що суди необгрунтовано відрізнятимуться від інших державних установ і судді необгрунтовано виділятимуться серед інших осіб, які здійснюють функції в державних установах.

14 липня 2020 року на адресу суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких зазначено, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що Казначейство повинно нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади або уособлювати Державу Україна.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі-Закон № 1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, Верховною Радою України 13 квітня 2020 року було прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким передбачено зокрема, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (47 230 грн). Це обмеження застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди суддям, суддям Конституційного суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Положення Закону № 553-ІХ, на підставі якого здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 30.04.2020, не визнані незаконними та не скасовані.

Враховуючи вищевикладене, нарахування та виплата суддівської винагороди у зазначений період, здійснювалась у відповідності до чинного законодавства, тобто відповідно до положень Закону № 553-ІХ.

Ухвалою суду від 23 липня 2020 року зупинено провадження в адміністративній справі №160/6008/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - до прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням Верховного Суду від 29 травня 2020 р.

Ухвалою суду від 08 вересня 2020 року поновлено провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 571/2013 від 18 жовтня 2013 року ОСОБА_1 - позивача, призначено на посаду судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (далі Дніпровський суд) строком на п`ять років.

Наказом голови Дніпровського суду № 46 від 05 листопада 2013 року позивача зараховано до штату Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Відповідно до наказу голови Дніпровського суду № 46 від 05 листопада 2013 року позивачу встановлено щомісячну доплату в розмірі 15% від посадового окладу.

Згідно наказу голови Дніпровського суду № 9 від 26 січня 2016 року «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років» позивачу встановлено щомісячну доплату в розмірі 15 % від посадового окладу.

Наказом голови суду № 135 від 15 листопада 2018 року «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років та здійснення перерахунку суддівської винагороди» з 05.08.2018 року по 17.10.2018 року позивачу встановлено щомісячну доплату в розмірі 20% від посадового окладу.

Наказом голови суду № 118 від 17 жовтня 2018 року «Про припинення доплат за вислугу років» з 18.10.2018 року позивачу припинено виплату щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу.

Наказом голови суду № 142 від 11 грудня 2018 року «Про відновлення доплат за вислугу років» з 04.12.2018 року позивачу відновлено виплату щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу.

За період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, з регіональним коефіцієнтом 1,1 (згідно з п.1 ч.4 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») та доплати за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу разом, а саме:

січень 2020 року - посадовий оклад 69 366 гривень 00 копійок, доплата за вислугу років - 20% від посадового окладу, що складає 13 873,20 гривень 00 копійок. Всього разом - 83 239,20 гривень 00 копійок.

Аналогічні виплати були здійснені у лютому та березні 2020 року, що підтверджується копіями розрахункових відомостей, які містяться в матеріалах справи.

Однак, отримавши 30 квітня 2020 року суддівську винагороду за квітень 2020 року позивач дізналася, що розмір її виплати не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (обмеження 8 днів - 13 717,79 грн.).

Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі -Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України №553- IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року після опублікування його у газеті «Голос України» від 17 квітня 2020 року, № 68.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55 Конституції України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII.

У п. 4.1. рішення Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001), у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Таким чином, зазначений Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особі, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.

Однак, відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду за квітень 2020 року у розмірі значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме у сумі 69 521 гривень 41 копійка (замість 83 239,20 гривень 00 копійок), без урахування утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Так, прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року становить 2 102 гривні 00 копійок.

Розмір посадового окладу судді першої інстанції з урахуванням надбавки - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, тобто 30 ПМ х 2102 грн. = 63060,00 гривень х 1,1 (регіональний коефіцієнт) = 69 366,00 гривень.

Доплата за вислугу років - 20% від посадового окладу, що складає 69 366,00 х 20%= 13 873,20 гривень 00 копійок.

Всього разом - 83 239 гривень 20 копійок (без податків та зборів).

Фактично позивачу виплачено за квітень 2020 року 69 521 гривень 41 копійка (без податків та зборів).

Недоотримана сума складає: 83239,20 - 69521,41 = 13717,79 гривень (без податків та зборів).

У даному випадку частина 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, прямо суперечить Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовим актом, не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

ч.2 ст.135 Закону №1402 «Про судоустрій і статус суддів», яка визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами;

ст. 130 Конституції України, яка визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Норми права, які містяться в перелічених статтях законів є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Відтак, неможливо розглядати положення Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом та Конституцією порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів.

Суд наголошує, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено у залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів.

Прийняттям Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було порушено положення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо мирного володіння майном, яким в сенсі Конвенції також є і суддівська винагорода.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", суд вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Також у пункті 4.3 рішення суд зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Згідно п.п. 2, 3, 4, 5 наказу Державної судової адміністрації України № 82 від 05 квітня 2011 року «Про затвердження Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України» територіальні управління є територіальними органами ДСА України та їй підпорядковуються. Територіальні управління у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з`їзду суддів України та Ради суддів України, Положенням про ДСА України, наказами ДСА України, рішеннями колегії ДСА України, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням. Основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів, з метою створення належних умов для їх функціонування, суддів та забезпечення роботи суддівського самоврядування. Територіальні управління відповідно до покладеного на них завдання, зокрема, забезпечують належні умови діяльності місцевих судів.

До належних умов діяльності відноситься також і належне фінансування роботи суддів.

Відповідно до п. 10 наказу Державної судової адміністрації України № 82 від 05 квітня 2011 року «Про затвердження Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України», територіальне управління є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах Державного казначейства України та банках.

Відповідно до ч.1 ст.148 Закону №1402 «Про судоустрій і статус суддів», фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Абзацом 2 пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок № 845) передбачено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду, безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно з додатком №3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» передбачені кошти для виконання рішень судів ухвалених на користь суддів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи вимогу позивача про зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд має зазначити наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно приписів частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, ст. 382 КАС України встановлює право, а не обов`язок суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що вимога позивача встановити контроль за виконанням рішення в адміністративній справі №160/6008/20 не підлягає задоволенню, оскільки у суду не має підстав вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду, такі підстави позивачем також не наведені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 69 521,41 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 13 717 гривень 79 копійок, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 по 30 квітня 2020 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник