Рішення № 92919190, 20.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року Справа № 160/12803/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:

- визнання протиправною бездіяльності Павлоградської міської ради стосовно не прийняття рішення за заявою громадянки ОСОБА_1 від 13.08.2019р. №002821 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі, в оренду на 5 років за адресою АДРЕСА_1;

- зобов`язання Павлоградської міської ради повторно розглянути заяву громадянки ОСОБА_1 від 13.08.19р. №002821 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі, в оренду на 5 років за адресою АДРЕСА_1 та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі, в оренду на 5 років за адресою АДРЕСА_1.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що 13.08.2019 року вона звернулася до Павлоградської міської ради зі заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі в оренду на 5 років за адресою: АДРЕСА_1, проте станом на час звернення до суду вказане клопотання не розглянуто, чим порушено норми Земельного кодексу України та Закону України «Про звернення громадян». Оскільки така бездіяльність спрямована на перешкоджання права ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою та є протиправною, остання звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 23.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач надав до суду відзив, у якому просив у задоволенні позовної заяви позивача відмовити посилаючись на те, що розглянувши заяву позивача від 13.08.2019 року про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , відповідними службами був підготовлений проект рішення сесії міської ради, який винесено на розгляд сесії Павлоградської міської ради 17.09.2019 року. Дане питання було включено в чергу денну та поставлено на голосування депутатів міської ради, однак за результатами голосування рішення не набрало достатньої кількості голосів і тому не було прийнято. Крім того, відповідач посилається на наявність рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016 року у справі №904/6510/16 у зв`язку з чим зазначає, що питання відведення земельної ділянки позивачу не може бути розглянуто до вирішення питання примусового виконання зазначеного рішення господарського суду.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

13 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до керівника "АО відділу земельно-ринкових відносин виконавчого комітету Павлоградської міської ради" із заявою (вх. №002821) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га для обслуговування будівель торгівлі, в оренду на 5 років за адресою: АДРЕСА_1.

До вказаної заяви були додані: копія документа, що посвідчує фізичну особу, або копія витягу про державну реєстрацію юридичної особи та копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці.

Відповідно до витягу з протоколу № 54 сесії Павлоградської міської ради VII скликання від 17.09.2019 року вбачається, що заява позивача (вх. № 002821 від 13.08.2019 року) була розглянута, однак за результатами її розгляду рішення прийнято не було.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно частини другої наведеної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до норм статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 Земельного кодексу України.

Так, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Враховуючи системний аналіз вищезазначених норм, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду заяв (клопотань) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач має прийняти одне з таких рішень:

- наказ про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування;

- рішення про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови, які передбачені частиною сьомою статті 123 Земельного кодексу України.

Судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 (вх. № 002821 від 13.08.2019 року) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі в оренду на 5 років за адресою: АДРЕСА_1 Павлоградською міською радою у встановлений статтею 123 Земельного кодексу України місячний строк відповідного рішення не прийнято, що свідчить про бездіяльність з боку відповідача.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відсутність рішення Павлоградської міської ради про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу, у зв`язку з чим, суд вбачає підстави для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності Павлоградської міської ради стосовно не прийняття рішення позитивного або негативного.

Враховуючи, що питання стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки віднесено до компетенції відповідача - Павлоградської міської ради та приймається ним на основі адміністративного розсуду, що у даному випадку зроблено не було, у зв`язку з чим суд погоджується із вимогами позивача про зобов`язання Павлоградської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2019 р. №002821 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі, в оренду на 5 років за адресою АДРЕСА_1.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Павлоградської міської ради надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі, в оренду на 5 років за адресою АДРЕСА_1, суд зазначає, наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали", а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Павлоградська міська рада у спірних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень, який Земельним кодексом України та законами України наділений повноваженнями вирішувати питання щодо розпорядження земель державної або комунальної власності відповідно до закону. Вказані повноваження є дискреційними.

Так, щодо можливості суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційні повноваження), суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у даній ситуації повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 20.08.2019 р. у справі №813/2273/18 та від 11.09.2019 р. у справі №819/570/19.

Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Так, у спірних правовідносинах відповідач ухиляється від прийняття рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, саме на відповідача законодавцем покладено обов`язок перевірки відповідності поданих документів та місця розташування земельної ділянки вимогам законів.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідачем не надано жодного доказу невідповідності поданих позивачем документів та місця розташування земельної ділянки вимогам законів.

Навпаки, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем порядку, встановленого ст.123 Земельного кодексу України.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016 року у справі №904/6510/16 в порядку ст.78 КАС України, оскільки зазначене рішення стосується іншої особи, а заява позивача не розглядалась відповідачем по суті.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням вищевикладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

На підставі ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн, що документально підтверджується квитанцією АТ «Креді Агріколь Банк» № 29320721-1 від 16.12.2019 року.

Отже, оскільки основну вимогу позовної заяви позивача задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768грн. 40коп. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

Керуючись ст.ст.90, 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Павлоградської міської ради (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, 95, код ЄДРПОУ 33892721) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльнвсть Павлоградської міської ради, яка виразилась у не прийнятті рішення за заявою ОСОБА_1 від 13.08.2019 р. № 002821 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі, в оренду на 5 років за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов`язати Павлоградську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2019 р. № 002821 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0025 га для обслуговування будівель торгівлі, в оренду на 5 років за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Павлоградської міської ради (51400, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул. Соборна, 95, код ЄДРПОУ 33892721) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768грн. 40коп. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова