Рішення № 92918965, 18.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 листопада 2020 р. Справа № 120/5485/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №025450004031 від 22.07.2020 їй відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 27 років.

Відтак, вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що позбавляє права на належне пенсійне забезпечення, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 09.10.2020 залишено позовну заяву без руху.

У встановлений судом строк позивач усунула недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.11.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що трудова книжка НОМЕР_1 не співпадає з паспортними даними позивачки. При цьому, відповідно до положень пункту 26 Порядку №637 якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання та відповідно до норм ЦПК України. Крім того, відповідач посилається на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2018 у справі №0240/2598/18-а

Враховуючи вищевикладене, пенсійний орган зазначає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а відтак у задоволенні адміністративного позову просить відмовити.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, однак суд не приймає її до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи, у даній категорії справ, є позов та відзив.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 10.06.2020 звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Разом із тим, рішенням №025450004031 від 22.07.2020 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу - 27 років. Зокрема, як слідує із рішення, заявниця надала трудову книжку серії НОМЕР_1 , видану на ім`я - ОСОБА_1 . При цьому, зміна прізвища власниці документу проведена на підставі свідоцтва про шлюб неналежним чином, зокрема: відсутній серія та номер видачі документу й підпис відповідальної особи, який засвідчує достовірність внесених відомостей. Далі на титульному аркуші присутні відомості про те, що виправленому на " ОСОБА_1 " вірити згідно паспорта громадянки України. Для підтвердження дошлюбного прізвища заявниця надала Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, згідно якого підтверджується зміна прізвища « ОСОБА_1 - ОСОБА_1 », проте ім`я особи, яке значиться в даному реєстрі - ОСОБА_1 , не відповідає паспортним даним заявниці - ОСОБА_1 . Також заявницею надано власне свідоцтво про шлюб, яким підтверджується її дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 .

Тому, відповідач зазначив, що врахувати при обчисленні загального стажу роботи заявниці дану трудову книжку неможливо, з огляду на невідповідність імені особи в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про шлюб, внесених на підставі того ж свідоцтва про шлюб, яке виступає підставою для зміни прізвища власниці трудової книжки.

Крім того, як видно з оскаржуваного рішення, позивачем також надано свідоцтво про народження дитини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , де у графі мати зазначено - ОСОБА_1 (рос. мова). 3 огляду на це, для врахування при обчисленні загального стажу роботи періоду здійснення догляду за дитиною до 3-річного віку законні підстави відсутні, у зв`язку з невідповідністю російського варіанту орфографії написання прізвища та імені матері в наданому свідоцтві про народження дитини паспортним даним заявниці.

При цьому, повідомлено, що п. 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 передбачено, якщо ім`я, по батькові та прізвище особи, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документу даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивачки становить 18 років 12 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.

Водночас, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

Згідно вимог ст. 62 Закону 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Разом з тим, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи згідно записів у трудовій книжці, слугувала невідповідність імені особи в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про шлюб, внесених на підставі того ж свідоцтва про шлюб, яке виступає підставою для зміни прізвища власниці трудової книжки.

Оцінюючи доводи відповідача щодо не врахування трудової книжки позивача при обчисленні загального стажу, суд зазначає наступне.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Станом на час початку ведення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Відповідно до п. 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301, з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові № 560/616/20 від 22.07.2020, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки та підписи посадових осіб, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.

Водночас, питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

Так, пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення);

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи;

6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Положеннями пункту 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

При цьому, пунктами 1, 2, 3 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Водночас, пунктом 23 Порядку № 637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Разом з тим, паспорт громадянина України - документ, що підтверджує особу і громадянство України його власника. Видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Так, при зверненні до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивачка надала, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_2 видану на ім`я позивача ОСОБА_1 . При цьому, зміна прізвища позивача в документі проведена на підставі свідоцтва про шлюб. Однак, на титульній сторінці вказаної трудової книжки зазначено "виправленому на ОСОБА_1 вірити, згідно паспорта НОМЕР_3 від 02.10.1997" та засвідчено печаткою.

З матеріалів справи судом встановлено, що у паспорті серії НОМЕР_4 виданому Жмеринським РВ УМВС України у Вінницькій області від 02.10.1997, ідентифікаційному номері НОМЕР_5 та трудовій книжці серії НОМЕР_2 зазначено прізвище та ім`я ОСОБА_1 .

Відтак, суд відхиляє твердження відповідача, що трудова книжка серії НОМЕР_2 не співпадає з паспортними даними позивача.

Крім того, суд звертає увагу, що приналежність прізвища та імені " ОСОБА_1 ", яке було вказано у трудовій книжці позивачки (до шлюбу) підтверджується її свідоцтвом про народження від 26.12.1960 серії НОМЕР_6 .

Окремо суд наголошує, що відповідачем, в оскаржуваному рішенні, не ставиться під сумнів вірність записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .

Щодо посилань відповідача на рішення Вінницького окружного адміністративного від 27.08.2018 у справі №0240/2598/18-а, то суд звертає увагу, що у вказаній справі суд встановив розбіжність у написанні прізвища в паспорті та трудовій книжці заявника. Водночас, у цій справі, що розглядається, прізвище, ім`я та по батькові позивачки у трудовій книжці збігаються із зазначеними у паспорті та ідентифікаційному номері.

У свою чергу суд зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Отже, із вищенаведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача врахувати при обчисленні загального стажу трудову книжку позивача є протиправною.

Суд оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження його страхового стажу та враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Таким чином, при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідач діяв не у спосіб та не на підставах, що передбаченні чинним законодавством України.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача від 22.07.2020 №025450004031 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

В контексті наведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов`язати вчинити певні дії.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо призначення пенсії та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі №825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18.

Таким чином, суд дійшов висновку по відсутність правових підстав для задоволення позову у спосіб, який просить позивач, оскільки зобов`язання відповідача призначити їй пенсію, свідчить про перебирання судом повноважень суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, віднесено розгляд заяви про призначення пенсії.

В той же час, приписи абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України визначають, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 22.07.2020 №025450004031 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області врахувати при обчисленні загального стажу трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 .

У свою чергу, визначаючись щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію, то суд зазначає, що оскільки процедура вирішення питання про призначення пенсії не закінчена, відтак суд не може обрати спосіб захисту визначений позивачем.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 1994 року у справі "RuizTorija v. Spain" статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз вказаної правової норми свідчить про те, що відповідач повинен доводити правомірність своїх рішення, дій чи бездіяльності. Водночас, позивач не позбавлений обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Тобто обов`язок доказування в адміністративному процесі не покладено виключно на суб`єкта владних повноважень, а розподілений в залежності від вимог та заперечень.

У даному випадку обов`язок доказування правомірності оспорюваних дій належить відповідачу, в той час як позивач зобов`язаний підтвердити належними та допустимими доказами обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню частково у розмірі 1261,20 грн.

Водночас щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн., звертаю увагу на таке.

Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідно до статті 1 якого адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що компенсація судових витрат здійснюється саме за участю особи, яка надавала правову допомогу, та є фахівцем у галузі права, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій, поза судовим засіданням, та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

В свою чергу, документами, які підтверджують витрати, можуть бути: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов`язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.

При цьому, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, повноважним представником позивача є Чоловський Олександр Миколайович, який представляє інтереси позивача на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серії АВ №100551, що наявний в матеріалах справи.

Водночас, судом встановлено, що договору про надання правової №16 від 03.06.2020, на який є посилання у ордері, на підтвердження наявності витрат на правову допомогу, позивачем до матеріалів даної справи не надано.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для компенсації витрат позивача на правову допомогу.

Також суд враховує, що матеріали справи не містять заяви позивача, поданої в порядку ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України про подання відповідних доказів після ухвалення рішення по суті вимог.

За наведених вище обставин судові витрати позивача пов`язані з правничою допомогою адвоката відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 22.07.2020 №025450004031 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області врахувати при обчисленні загального стажу трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правових висновків, викладених у судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 1261,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Комар Павло Анатолійович