Рішення № 92896325, 10.11.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 року Чернігів Справа № 620/3541/19

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючої судді Падій В.В.,

при секретарі Кондратенко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Косової О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офіса Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Громадська організація «Союз юристів України» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Громадська організація «Союз юристів України», в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 10.01.2020, просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 29.10.2019 №1296ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;

зобов`язати Офіс Генерального прокурора поновити (призначити) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду прокурора відділу або адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора України;

стягнути з Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 31.10.2019;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ суперечить положенням міжнародних договорів, ратифікованих Україною, Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», Кодексу законів про працю України, оскільки порушує його право на працю, повагу до приватного життя, засади рівності громадян та заборону дискримінації; не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: є протиправним - прийнятим не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; є необґрунтованим - прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення; не є добросовісним, розсудливим та пропорційним. Ухвалою суду від 02.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та надано відповідачу для подання відзиву на позов і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду) або заяви про визнання позову - 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; третій особі для подання письмових пояснень щодо позову або відзиву - 5-денний строк з дня отримання позову та відзиву на позов.

У встановлений судом строк, відповідач подав відзив на позов, в якому стверджує, що позов є безпідставним, необґрунтованим та підлягає залишенню без задоволення з підстав, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Зазначають, що позивачем не подано, в установлений строк заяву, затвердженої форми до Генерального прокурора України про переведення його до Офісу Генерального прокурора, що є обов`язковою умовою для проходження атестації та призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора. Неподання позивачем відповідної заяви вказує на відсутність бажання у останнього щодо його переведення до Офісу Генерального прокурора, з дотриманням чітко визначеного у законі механізму. Стверджує,

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій наголошує, що він перевірку на доброчесність проходив щорічно; відповідачем проігноровано доводи позивача щодо невідповідності Закону України 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» міжнародним договорам, ратифікованим Україною, та наявності повноважень у суду, під час розгляду конкретної справи, вирішення колізій між нормою міжнародного договору України і нормою іншого законодавчого акту України. Стверджує, що заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора ним подано 15.10.2019. Вважає, що виключний перелік підстав для звільнення прокурора або припинення його повноважень визначено у статті 51 Закону України «Про прокуратуру», проте відповідач при звільненні керувався Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №113-IX. Крім того зауважує, що відповідач звільнив його в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України. Вказує, що на момент прийняття відповідачем наказу про його звільнення фактичної реалізації процедури ліквідації, реорганізації Генеральної прокуратури України чи скорочення штату ще не відбулося.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Громадською організацією «Союз юристів України» подано до суду пояснення щодо адміністративного позову, в яких зазначила про протиправність оскаржуваного позивачем наказу; вважає, що процедура атестації, запроваджена відповідачем, відзначається ознаками дискримінаційності, порушенням права громадян на працю та трудову зайнятість, ігноруванням рішень Конституційного суду України та норм міжнародного законодавства.

Ухвалою суду від 04.02.2020, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, здійснено заміну відповідача - Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Ухвалою суду від 04.02.2020 заяву представника Офісу Генерального прокурора про продовження підготовчого провадження у справі №620/3541/19 задоволено; строк підготовки справи №620/3541/19 до розгляду по суті продовжено до 11:00 год. 28.02.2020.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Громадська організація «Союз юристів України» про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи без її участі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 19.06.2018 №361ц ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора першого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 з 19.06.2018, в порядку переведення з прокуратури Чернігівської області (т.3, а.с. 70).

15.10.2019 позивачем подано Генеральному прокурору України заяву про переведення його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора (т 1, а.с. 152-157).

З листа Генеральної прокуратури України від 01.11.2019 випливає, що про надходження заяви позивача про переведення останнього до Офісу Генерального прокурора, поданої за невстановленою формою та змістом, повідомлено Генерального прокурора України, яким прийнято рішення про її відхилення з підстав, що відсутність заяви прокурора, за встановленою формою, свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора.

Наказом Генерального прокурора України від 29.10.2019 №1296ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 30.10.2019 на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (т.3, а.с. 95).

Вважаючи своє звільнення безпідставним позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку обставинам справи суд враховує наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX), Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 №221 (далі - Порядок №221), у редакціях станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтями 2 та 5-1 КЗпП України передбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом №1697-VII.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У частині третій статті 16 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25.09.2019 набрав чинності Закон № 113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Згідно з пунктом 10 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

У пункті 11 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Пунктом 18 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX встановлено, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з пунктом 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

На підставі та на виконання Закону №113-IX наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Пунктом 1 розділу 1 Порядку №221 визначено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пункту 2 Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.

Атестація включає такі етапи: складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (пункт 6 Порядку № 221).

Згідно з пунктом 8 Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації; рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку (пункт 9 Порядку №221).

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 Порядку № 221).

Відповідно до пунктів 1-4 розділу ІІ Порядку №221 після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів та оприлюднює його на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

У пункті 5 розділу ІІ Порядку №221 визначено, що прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Аналогічні положення містяться в пункті 16 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що нормами спеціального законодавства регламентовано чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.

При цьому зазначена процедура зумовлює необхідність подання прокурором відповідної заяви за формою, затвердженою Порядком №221 про намір пройти атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.

Водночас спеціальним Законом прямо передбачено, що неподання вказаної заяви є підставою для звільнення прокурора, незалежно від його перебування на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні.

На момент виникнення спірних у цій справі правовідносин та вирішення справи судом відповідні норми спеціального законодавства, тобто Закону №113-IX, щодо процедури та умов звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури неконституційними не визнавалися.

При цьому наведені норми спеціального законодавства є пріоритетними у порівнянні із загальними нормами трудового законодавства, яке підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 08.10.2019 у справі № 804/211/16.

Крім того суд зауважує, що Законом №113-IX внесено зміни до статей 32 та 40 КЗпП України.

Згідно з частиною 5 статті 32 КЗпП України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус.

Частиною 5 статті 40 КЗпП України передбачено особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої-третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Також статтю 51 Закону №1697-VII Законом №113-IX доповнено частиною 5, якою встановлено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Як встановлено судом та не заперечувалося позивачем у судовому засіданні, останній не звертався до відповідача із заявою за формою, визначеною Порядком №221, про намір пройти атестацію, у зв`язку з реформуванням органів прокуратури, відповідно, у відповідача не було, законодавчо визначених, підстав для його атестування та, як наслідок, для переведення до Офісу Генерального прокурора.

При цьому суд зауважує, що заява позивача від 15.10.2019 про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора не містить його наміру пройти атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури, як того вимагає спеціальний Закон №113-IX та фактично містить його незгоду з відповідними законодавчими нормами Закону №113-IX і намір бути переведеним до Офісу Генерального прокурора без проведення нової атестації та на підставі атестації, яку він раніше проходив, а отже суд дійшов висновку, що вказана заява позивача не відповідає затвердженій Порядком №221 формі.

Суд вважає, що Закон №113-IX ввів у дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначивши які саме дії мають вчинити особи, з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури та явно і очевидно окреслив умову продовження служби - успішне проходження атестації.

Наслідки відмови від проходження атестації також були сформульовані Законом №113-IX з достатньою, поза розумним сумнівом, чіткістю і ясністю.

Твердження позивача щодо примушування його до проходження атестації суперечить положенням трудового законодавства та містить ознаки дискримінації, суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного спеціального Закону №113-IX, що наведені вище та які не визнані Конституційним судом України неконституційними.

Доводи позивача про те, що він був звільнений з органів прокуратури в період тимчасової непрацездатності, суд вважає необґрунтованими, оскільки нормою пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» спеціального Закону №113-IX прямо передбачено, що перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Водночас як було встановлено вище, наведені положення спеціального законодавства неконституційними не визнавалися і у відповідача не було жодних правових підстав їх не застосовувати.

Твердження позивача про те, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного наказу про його звільнення фактичної реалізації процедури ліквідації, реорганізації Генеральної прокуратури чи скорочення штату ще не відбулося, суд відхиляє, оскільки саме здійснення відповідного реформування Законом №113-IX визначено, як підставу для запровадження вищевказаних атестаційних процедур з переведення прокурорів та, взагалі, вирішення питання щодо можливості подальшого використання їх на службі.

Суд відхиляє також доводи позивача про знаходження останнього у стані повної правової невизначеності, оскільки пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Отже вказаною нормою Закону №113-IX явно та очевидно, з достатньою, поза розумним сумнівом, чіткістю було передбачено, як ліквідацію існуючих органів прокуратури і створення нових органів прокуратури, так і правові наслідки такої ліквідації для прокурорів.

Водночас суд зважає на те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України безперечно є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності).

Проте таке втручання у даному конкретному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль - відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України.

Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016.

У даному конкретному випадку суд не знаходить підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом позивача на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.

Таким чином на переконання суду, у спірних правовідносинах позивач знаходився у стані повної правової визначеності, коли маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків неподання заяви за формою, визначеною Порядком №221, про намір пройти атестацію, у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.

При цьому чітко визначеною нормою Закону №113-ІХ моментом звільнення у даному конкретному випадку є не завершенням процесу ліквідації органу прокуратури, завершення процесу реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події, зумовленою саме неподанням позивачем заяви за формою, визначеною Порядком №221, про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір, у зв`язку з цим, пройти атестацію.

Суд критично оцінює усі наведені вище твердження позивача, як підставу для задоволення даного адміністративного позову, оскільки мотиви, якими він обґрунтовує протиправність та необхідність скасування спірного наказу, фактично свідчать про його незгоду із положеннями Закону №113-ІХ, які, на його думку, порушують права та гарантії позивача, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.

Посилання позивача на те, що положення Закону №113-ІХ, а також Порядку №221 звужують та порушують права позивача, на думку суду, не можуть бути підставою для задоволення даного адміністративного позову, адже відповідні положення є чинними, а тому підстави для їх неврахування в межах розгляду даної справи, відсутні.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач також зазначає, що жодного рішення щодо скорочення штату в Офісі Генерального прокурора не приймалось, а тому підстава звільнення, визначена пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, у даному випадку не застосовується.

Проте суд критично оцінює наведені вище посилання позивача, адже така підстава для звільнення чітко визначена положеннями пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.

Відтак перевіряючи наведені учасниками спору аргументи та докази, суд дійшов висновку, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача не підтверджується ні доводами позивача, ні матеріалами справи.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, діяв у відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, який визнаний судом правомірним, то в цій частині теж слід відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати йому не присуджуються, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офіса Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Громадська організація «Союз юристів України» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 17.11.2020.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )

Відповідач: Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м.Київ ,01011,код ЄДРПОУ - 00034051)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Громадська організація «Союз юристів України» (вул. Велика Житомирська, 15, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ - 14290131).

Суддя В.В. Падій