Рішення № 92893640, 11.11.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6472/20 2/335/2064/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря Каравайко В.В., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем вчинено виконавчий напис № 559 про стягнення з позивача на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості за кредитним договором № 500911588 від 26.07.2013 укладеного з ПАТ «Альфа Банк» у розмірі 16 209,52 грн.

22.06.2020 на підставі вищевказаного виконавчого напису приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович відкрив виконавче провадження (ВП № 62388569). На думку позивача виконавчий напис вчинений нотаріусом з численним порушенням законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з наступним. Відповідач не направляв позивачеві жодних вимог про усунення порушень кредитного договору, що позбавило позивача можливості надати свої заперечення щодо таких вимог або оспорити їх. Надані відповідачем нотаріусові для вчинення виконавчого напису документи не свідчили про безспірність заборгованості за кредитним договором. Нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис без належного підтвердження безспірності вимоги кредитора. З урахуванням вищевикладеного, позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 559 від 20.01.2020 щодо стягнення з нього на користь відповідача заборгованості у розмірі 16 209,52 грн. та стягнути на користь позивача судові витрати (витрати на правничу допомогу) у розмірі 4000,00 грн.

Ухвалою суду від 07.08.2020 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Вирішено судове засідання з повідомленням сторін провести 03.09.2020. Учасникам справи встановлено строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 30.09.2020 заяву позивача про забезпечення позову було задоволено, зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 559 від 20.01.2020.

11.09.2020 на адресу суду надійшло письмове клопотання відповідача про врегулювання спору, яке у судовому засіданні було залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 30.09.2020 задоволено клопотання позивача про витребування доказів, внаслідок чого у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. витребувано належним чином засвідчену копію виконавчого напису № 559 від 20.01.2020 та витребувано у приватного виконавця Табінського О.В. належним чином посвідчені копії виконавчого провадження № 62388569.

09.11.2020 від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського О.В. надійшли витребувані матеріали на виконання ухвали суду від 30.09.2020.

Інших заяв по суті справи від учасників не надходило.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, надала письмову заяву про розгляд справи у її відсутність без проведення фіксації судового процесу, в якій вказала, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, причину неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило, відзиву на позов не надав.

Треті особи, повідомлені судом належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, заяв по суті справи до суду не подали, про час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У зв`язку з чим, на підставі ст.ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 20.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 559, про стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 500911588 від 26.07.2013, укладеним ним з ПАТ «Альфа-Банк», право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (на підставі Договору відступлення прав вимоги), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованості за вказаним кредитним договором за період з 08.10.2016 по 20.01.2020 включно у розмірі 16 209,52 грн., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту – 3 517,14 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами та комісією – 2 242,38 грн., заборгованість за нарахованою та не сплаченою пенею- 10 300,00 грн., плата за вчинення виконавчого напису – 150,00 грн.

За вказаним виконавчим написом нотаріуса приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Табінським О. В. 22.06.2020 відкрито виконавче провадження ВП № 62388569.

14.07.2020 вказаним приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на доходи ОСОБА_1 .

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012.

Відповідно до ст. ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.

Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.

Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 зміни, внесені до Переліку постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 , визнано незаконними та нечинними. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 зазначене вище рішення суду залишено без змін.

Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29.06.1999 в редакції постанови КМУ від 29.11.2001.

Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дубліката має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Для вчинення виконавчого напису відповідачем приватному нотаріусу була надана заява про вчинення виконавчого напису, кредитний договір 500911588.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 06.06.2019 в справі № 750/1627/18, нотаріус не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому, з точки зору ст. 88 Закону України «Про нотаріат», безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 по справі № 310/9293/15.

Розрахунок заборгованості, зроблений стягувачем, з урахуванням положень Переліку документів, не може вважатись доказом на підтвердження безспірності заборгованості боржника.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості є обов`язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Враховуючи ці обставини та вимоги ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Суд при цьому має перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

В той же час законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 по справі № 6-887цс17.

Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості по наданому банком нотаріусу Кредитному договору та розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості, такий обов`язок на суд не покладається, оскільки довести безспірність такої заборгованості, з точки зору викладеного вище обґрунтування, має кредитор при зверненні до нотаріуса.

Виходячи з цих обставин, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, спірності заборгованості позивача перед відповідачем, не спростованої останнім, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача. Оспорюваний виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

В цей же час, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог ч.1 п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір, що підлягав сплаті за даними позовними вимогами, а саме 840,80 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу понесених позивачем судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір — обґрунтованим (п.268).

З матеріалів справи вбачається, що 28.07.2020 між позивачем (клієнт) та Адвокатом Трачук Наталією Іванівною (виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги та представництво.

За умовами п. 3 вказаного договору вартість послуг виконавця визначається за домовленістю сторін та складає: 1 година роботи адвоката на складання документів, участі у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, під час ознайомлення з матеріалами справи – 1000 грн.

Згідно з актом приймання виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги та представництво від 28.07.2020 замовником оплачено у загальному розмірі 4000 грн. замовлені послуги, а виконавцем їх виконано. За 1 годину правничої допомоги сторони визначили плату у сумі 1000 грн. Виконавець станом на 29.07.2020 витратила за договором про надання правничої допомоги наступну кількість часу:

- складення позовної заяви тривалістю 12 години 30 хвилин на загальну суму 2500,00 грн.;

- складання клопотання позовної заяви 2 години на суму- 500 грн.;

- аванс за одне судове засідання 1000 грн.

За змістом ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не подавався відзив на позов та не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також не зазначено про необґрунтованість чи неспівмірність вказаних витрат.

З огляду на зазначене, суд вважає заявлену позивачем до стягнення суму судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 4 000,00 грн. обґрунтованою, у зв`язку із чим на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума вказаних витрат у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 11, 12, 13, 76 - 82, 109, 110, 259, 263 - 265, 268, 273,274 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 559 від 20.01.2020, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованості в розмірі 16 209, 52 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (ідентифікаційний код 35017877, адреса: 08200, м. Київ, вул. Стельмаха, буд. 9-а, оф. 203) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (ідентифікаційний код 35017877, адреса: 08200, м. Київ, вул. Стельмаха, буд. 9-а, оф. 203) судовий збір в дохід держави в розмірі у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Повне судове рішення складено 11.11.2020 року.

Суддя В.В. Калюжна