Рішення № 92892672, 11.11.2020, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №302/16/20

11.11.2020 смт Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області у складі судді Софілканич О.А., з участю секретаря судового засідання Балецького С.М., позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірського медичного коледжу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

Позов мотивувала тим, що вона працювала на посаді викладача Міжгірського медичного коледжу. Наказом директора закладу від 10.12.2019 року №123-к її звільнено з займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням штату працівників). Позивач вважає, що звільнення з роботи відбулось незаконно, без дотримання гарантій працівника, зокрема без погодження з профспілкою та без пропозиції іншої роботи, а так само без урахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством. Зважаючи на це, просить суд скасувати наказ про звільнення, поновити її нароботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 25000 гривень моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, вирішити питання про розподіл судових витрат.

У судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 позов підтримали з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача на виклик суду не з`явився, про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає, вважає його безпідставним, а звільнення позивачки у відповідності до вимог трудового законодавства.

Заслухавши позивачку та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень ст.15, ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що згідно наказу директора Міжгірського медичного коледжу від 10.12.2019 року №123-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення штату працівників) з 10.12.2019 (а.с.16).

При цьому, як слідує з наказу Міжгірського медичного коледжу №90-к від 04.09.2019 року згідно рішення суду ОСОБА_1 поновлено на посаді викладача Міжгірського медичного коледжу з 04.09.2019 року (а.с.8), проте з якої саме посади її звільнено 10.12.2019 року в наказі Міжгірського медичного коледжу №123-к не зазначено.

Положеннями статті 3 КЗпП України визначено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Згідно з п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадкузмін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Так, наказом Закарпатської обласної державної адміністрації від 30.09.2019 року №587-к, директора Міжгірського медичного коледжу зобов`язано з 01.10.2019 року внести зміни в штатний розпис закладу (за рахунок спеціального фонду), зменшивши штатну чисельність персоналу, а саме педагогічний персонал -4,0 ставки, зокрема, у зв`язку із зменшенням кількості студентів контрактної форми навчання (а.с.36).

На виконання вказаного наказу, директором Міжгірського медичного коледжу винесено наказ №108-к від 10.10.2019 року, яким з 01.10.2019 року внесено зміни до штатного розпису закладу (за рахунок спеціального фонду), зменшено штатну чисельність педагогічного персоналу - 4,0 ставки (а.с.37).

Вищенаведені накази, а також порівняння штатних розписів Міжгірського медичного коледжу станом на 03.01.2019 року та 02.01.2020 року (а.с.39-40) підтверджують, що у закладі дійсно відбулось скорочення штату працівників за рахунок спеціального фонду.

При цьому, підтвердження віднесення посади позивачки до посад, які підлягають скороченню за рахунок спеціального фонду, відповідачем суду не надано.

У відповідності до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Тому, відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення роботодавець пропонує працівникові іншу роботу за її наявності.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові ВС від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17 при звільненні працівника у зв`язку зі скороченням штату роботодавець зобов`язаний йому запропонувати всі вакансії, що відповідають вимогам посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідач 10.10.2019 письмово попередив позивачку про вивільнення її з займаної посади з 10.12.2019 року за п.1 ч.1 ст.40 КЗПП України, однак всупереч вищенаведеним вимогам законодавства не запропонував їй іншу роботу за всіма наявними вакансіями.

У вказаному письмовому попередженні відсутнє також будь- яке застереження щодо відсутності у роботодавця вакансій, які можуть бути запропоновані ОСОБА_1 при її вивільненні.

Інших доказів на дотримання вимог ч.2 ст.40 ,ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 відповідачем суду не надано.

Крім того, згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Судом встановлено, що у відповідача працює кілька викладачів. Разом із тим, питання щодо переважного права на залишення на роботі відповідачем взагалі не розглядалося, доказів такого суду не надано.

Твердження позивачки, що її звільнення відбулось без погодження з профспілкою, суд до уваги не бере, оскільки згідно довідки №18 від 27.01.2020 року, виданої головою ППО Міжгірського медичного коледжу, на час звільнення (наказ №123-к від 10.12.2019) ОСОБА_1 не була членом первинної профспілкової організації коледжу (а.с.43), відтак при її звільненні погодження профспілкового органу на підставі ст.43 КЗпП України не є необхідним.

Таким чином, суд приходить висновку, що звільнення позивачки відбулось без дотримання гарантій прав працівника та процедури, визначеної законом, а отже -з порушенням вимог трудового законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи вищенаведене, наказ директора Міжгірського медичного коледжу від 10.12.2019 року №123-к про звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, а позивачка - поновленню на роботі.

Згідно з ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Порядок розрахунку середнього заробітку регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Постанова КМ).

Відповідно до п.2 Постанови КМ в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно п.5 Постанови КМ нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 7 Постанови КМ передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з бухгалтерської відомості Міжгірського медичного коледжу, заробітна плата ОСОБА_1 становить: жовтень 2019- 5620, 30 гривень(а.с.44); листопад 2019 - 6896, 34 гривень (а.с.46).

Таким чином, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 5620,30 грн+6896,34 грн (заробітна плата за жовтень, листопад 2019 року) : на 43 робочі дні (у жовтні і листопаді 2019) = 291 гривня 08 копійок.

Тож з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2019 року по день ухвалення рішення суду - 11.11.2020 року включно, в розмірі 67239 гривень 48 копійок (291 гривні 08 копійок х 231 робочих днів).

Вирішуючи позов в частині стягнення моральної шкоди в сумі 25 000 гривень, суд приходить наступного висновку.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд констатує, що внаслідок незаконного звільнення (що має місце вже втретє з різних підстав з боку відповідача), позивачці безумовно завдано моральних страждань через порушення її трудових прав. Внаслідок цього їй довелося прикласти додаткових зусиль для організації свого життя в умовах втрати роботи, а також необхідність звернення за правовою допомогою та до суду. Тому, виходячи з принципів добросовісності, розумності та справедливості, суд вважає, що на користь позивачки слід стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за пред`явлення даного позову, то такий в розмірі 3363 гривень 20 копійок (840,80 гривень за дві вимоги немайнового характеру та 840, 80 гривень за дві вимоги майнового характеру ) слід стягнути з відповідача на користь держави.

Крім цього, на підставі ст.137, ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3850 гривень 00 копійок (а.с.21-25).

У відповідності до ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на її користь заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.ст.141, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Міжгірського медичного коледжу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди –задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Міжгірського медичного коледжу №123-к від 10 грудня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача Міжгірського медичного коледжу.

Стягнути з Міжгірського медичного коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.12.2019 року по 11.11.2020 року в розмірі 67 239 гривень 48 копійок.

Стягнути з Міжгірського медичного коледжу на користь ОСОБА_1 10 000 гривень моральної шкоди.

Стягнути з Міжгірського медичного коледжу на користь ОСОБА_1 3850 гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Міжгірського медичного коледжу на користь держави судовий збір в сумі 3363 гривень 20 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог- відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача Міжгірського медичного коледжу та стягнення на її користь заробітної плати за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з часу його проголошення через Воловецький районний суд Закарпатської області або безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: Міжгірський медичний коледж, місцезнаходження: Закарпатська область, Міжгірський район, смт.Міжгір`я, вул.Шевченка, 82, код ЄДРПОУ 02010729.

Повне рішення буде складено 17.11.2020 року.

Суддя Софілканич О.А.