Рішення № 92831089, 04.11.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2020 року м. Рівне №460/2552/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді О.М. Дудар, за участю секретаря судового засідання А.М. Юрчук, сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

позивача: представник Коновалова А.В.,

відповідача: представник Плескан С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доСлужби безпеки України про стягнення заборгованості грошової компенсації відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся з позовом до Служби безпеки України (далі – відповідач) про стягнення заборгованості з грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач просив суд стягнути із відповідача:

- суму заборгованості грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2016 років у кількості 28 календарних днів, що складає 12443,47грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2016 по 27.11.2019 у сумі 360575,95грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні позивача, а також на момент подання позову, відповідач не провів з останнім розрахунок, виходячи з належних розмірів оплати праці, та не виплатив грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Ухвалою суду від 16.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву, призначено судове засідання на 12.05.2020.

12.05.2020, у встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не може вважатися невикористаною відпустка, право на яку позивач не набув у зв`язку з особливим періодом.

Ухвалою суду від 12.05.2020 відкладено розгляд справи за клопотанням відповідача у зв`язку з запровадженням в Україні протипандемічних заходів та встановленням карантину на 11.06.2020.

Ухвалою суду від 11.06.2020 зобов`язано відповідача надіслати (надати) позивачу копію відзиву на позовну заяву, а докази такого надіслання (надання) – суду. У зв`язку з цим у судовому засіданні 11.06.2020 оголошено перерву до 20.07.2020.

10.07.2020 від відповідача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом якої відповідач припускається грубої помилки в розумінні положень законодавства, що регулюють набуття права, його реалізацію, порядок надання соціальних гарантій учасникам бойових дій.

Судове засідання 20.07.2020 відкладено за клопотанням представника відповідача на 04.08.2020.

31.07.2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, за змістом якої позивач просить суд стягнути з відповідача:

- суму заборгованості грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки у кількості 28 календарних днів, яка складає після вирахування всіх обов`язкових платежів 12443,47грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2016 по 30.06.2019 у сумі 604461,90грн;

- компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 17.10.2016 по 30.06.2019 у сумі 77156,71грн, в тому числі 4492,09грн – за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Судове засідання 04.08.2020 відкладено за клопотанням представника відповідача на 01.09.2020.

Ухвалою суду від 12.08.2020 задоволено заяву представника відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Судове засідання 01.09.2020 відкладено за клопотанням представника позивача на 29.09.2020.

У судовому засіданні 29.09.2020 оголошено перерву до 09.10.2020 для належного підтвердження повноважень представника відповідача.

Судове засідання 09.10.2020 відкладено за клопотанням представника відповідача на 02.11.2020.

У судовому засіданні 02.11.2020 оголошена перерва до 04.11.2020.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та пояснила суду, що право на своєчасну винагороду на працю захищається законом. За результатом розгляду судових справ за позовами ОСОБА_1 було встановлено, що відповідач виплачував позивачу грошове забезпечення у зменшеному розмірі. Відповідно, не виплатив усі належні позивачу суми на момент звільнення, і, зокрема, компенсацію за невикористану додаткову відпустку, що надається учасникам бойових дій. До цього часу рішення судів повністю не виконані, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, з відповідача слід стягнути компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати згідно з наданими розрахунками. Просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечив проти позову та суду пояснив, що позивач мав статус військовослужбовця, тобто не перебував у трудових відносинах. Вказав, що питання грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру врегульовано спеціальним законодавством. Вимоги про стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати не підлягають задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат. Зазначив, що суми, які належать позивачу згідно з рішеннями судів, виплачені останньому у повному обсязі. Оскільки позивач в силу чинного законодавства права на додаткову відпустку як учасник бойових дій не набув, вона не може вважатися невикористаною. Відповідно, виплачувати позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку підстави відсутні. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши представників сторін, розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України з 28.03.1995 по 17.10.2016, є учасником бойових дій, ветераном військової служби, пенсіонером Служби безпеки України.

У період з 09.07.2015 по 17.10.2016 ОСОБА_1 проходив військову службу в 5 управлінні (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) (з дислокацією в м.Кременчук Полтавської області) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України.

ОСОБА_1 звільнений з військової служби за підпунктом "б" пункту 61, підпунктом "б" пункту 63 (за станом здоров`я – непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) та п.88 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України у запас Збройних Сил України (наказ СБУ від 09.09.2016 №1101-ос) та виключений зі списків особового складу з 17 жовтня 2016 року (наказ ЦСО "А" СБУ від 17.10.2016 №84-ос).

Військова служба ОСОБА_1 в календарному обчисленні складає 26 років 01 місяць 18 днів.

Ці обставини підтверджуються посвідченням ветерана військової служби від 19.12.2016 серії НОМЕР_1 , посвідченням учасника бойових дій від 12.11.2015 серії НОМЕР_2 , пенсійним посвідченням від 09.02.2017 № НОМЕР_3 , архівною довідкою Управління Служби безпеки України в Рівненській області від 24.03.2017 №29/Н-3 (а.а.с.12, 34, 39).

Вважаючи, що відповідач незаконно позбавив його частини виплат, ОСОБА_1 звертався з позовами до суду.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 у справі №817/3268/15 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання неправомірним та скасування наказу адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, оголошене ОСОБА_1 начальником 2 управління Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України ОСОБА_2 ;

- визнано протиправним та скасовано наказ Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України від 14 серпня 2015 року №55о/с, за яким ОСОБА_1 зменшено щомісячне преміювання в розмірі 133% від посадового окладу з урахуванням доплати за військове звання та надбавки за вислугу років.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2016 зазначену постанову суду першої інстанції від 28.03.2016 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2027 (К/800/17106/16) скасовано постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2016, залишено в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28.03.2016.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 у справі №817/1223/16 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Служби безпеки України при застосуванні наказу начальника Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України ( ЦСО "А" СБУ) Устименко О.В. від 14 серпня 2015 року №55о/с, за яким ОСОБА_1 з 10 липня 2015 року зменшено щомісячне преміювання в розмірі до 133% від посадового окладу з урахуванням доплати за військове звання та надбавки за вислугу років;

- визнано протиправними дії Служби безпеки України про відмову ОСОБА_1 у збільшенні розміру преміювання з 01 березня 2016 року (по день звільнення зі служби) відповідно до наказу ЦУ СБУ від 09.02.2016 №50/дск "Про грошове забезпечення військовослужбовців СБУ у 2016році" з 267% до 507% від посадового окладу з урахуванням доплати за військове звання та надбавки за вислугу років;

- зобов`язано Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 за період з 31 липня 2015 року по 01 березня 2016 року донарахування та виплату премії, виходячи із розрахунку 267 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за військове звання та надбавки за вислугу років, у сумі 21559,31грн;

- зобов`язано Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2016 року по 30 вересня 2016 року включно донарахування та виплату премії, виходячи із розрахунку 507 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за військове звання та надбавки за вислугу років, у сумі 68428,00грн;

- стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00грн.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 зазначену постанову суду першої інстанції від 11.05.2017 скасовано частково, а саме:

- скасовано в частині визнання протиправними дій Служби безпеки України про відмову у збільшенні розміру преміювання ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року (по день звільнення зі служби) відповідно до наказу ЦУ СБУ від 09.02.2016 №50/дск "Про грошове забезпечення військовослужбовців СБУ у 2016році" з 267% до 507% від посадового окладу з урахуванням доплати за військове звання та надбавки за вислугу років; зобов`язання Служби безпеки України здійснити донарахування та виплату ОСОБА_1 премії за період з 01 березня 2016року по 30 вересня 2016 року включно, виходячи із розрахунку 507 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за військове звання та надбавки за вислугу років, у сумі 68428,00грн та постановлено у вказаній частині нове рішення про зобов`язання Служби безпеки України у встановленому порядку розглянути питання про збільшення розміру преміювання ОСОБА_1 в період з 01 березня 2016 року по день звільнення зі служби згідно приписів наказу ЦУ СБУ №50дск від 09.02.2016 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців СБУ в 2016 році".

- скасовано в частині відшкодування зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та ухвалено нове рішення про відмову в адміністративному позові у вказаній частині.

Постановою Верховного Суду від 05.04.2019 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 у незміненій частині та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 залишено без змін.

Враховуючи зазначені рішення судів у справах №817/3268/15 та №817/1223/16, відповідачем було перераховано позивачу грошове забезпечення.

Згідно довідкою Служби безпеки України від 15.10.2019 №219 та листом Служби безпеки України від 01.11.2019 №28/2/Н-12/5, повний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 13332,29грн (а.а.с.30, 36).

Враховуючи зазначені рішення судів, ОСОБА_1 звернувся до 5 управління МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України із заявою від 07.10.2029 щодо донарахування та виплати встановлених на день звільнення зі служби – матеріальної допомоги (на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань) в розмірі грошового забезпечення за 2016 рік, компенсації за невикористану відпустку як учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с.35).

На зазначену заяву 5 управлінням МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України листом від 01.11.2019 №28/2/Н-12/5 ОСОБА_1 надано відповідь, згідно з якою позивачу було перераховано грошове забезпечення і його повний розмір становить 13332,29грн. Згідно з наказом по управлінню від 29.10.2019 №91-ОС здійснено наступні нарахування: доплата матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 3065,38грн, доплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 140435,75грн. Зазначено, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань позивачем отримана 12.04.2016 в сумі 1504,00грн, тобто в повному обсязі. Нараховані кошти будуть перераховані позивачу на картковий рахунок згідно з наданими реквізитами. Вказано, що під час дії особливого періоду додаткова відпустка військовослужбовцям – учасникам бойових дій не надається, а тому підстави для виплати грошової компенсації відсутні (а.с.36).

10.02.2020 ОСОБА_1 знову звернувся до 5 управління МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України із заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби – 17.10.2016 (а.с.37).

Листом від 28.02.2020 №28/2/Н-2/5 5 управління МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України повідомило ОСОБА_1 про те, що на даний час в кошторисі не заплановано коштів для компенсації невикористаних, зокрема у 2015-2016 роках, днів додаткової відпустки учасникам бойових дій (а.с.38).

Вважаючи невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та виплату грошового забезпечення у зменшеному розмірі протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження військової служби в органах Служби безпеки України врегульовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), Законом України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 №2229-XII (далі – Закон №2229-XII), Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, Дисциплінарним статутом Збройних Сил України затвердженим Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента від 27.12.2007 №1262/2007 (далі – Положення №1262/2007), іншими спеціальними підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог ст.16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) та Законі України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі - Закон №1932-ХІІ).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII, визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У статті 1 Закону №3543-XII, надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) від 16.05.2019, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, додаткову відпустку за період з 2015 по 2016 рік не використовував та грошової компенсації за невикористану відпустку не отримував, а отже, набув право на отримання компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.

Так, згідно з довідками 5 управління МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України від 15.02.2020 №20 та від 26.02.2020 №34/647-27, ОСОБА_1 у період 2015-2016 років не використано 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій (14+14). Грошова компенсація за невикористану додаткову відпуску не виплачувалася. Із розрахунку грошового забезпечення на день звільнення 17.10.2016 – 13332,29грн на місяць, сума грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки складає 12443,47грн (а.а.с.39-40).

З огляду на викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності, в той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив, знайшло підтвердження в ході судового розгляду. Такі порушені права підлягають захисту шляхом стягнення на користь позивача нарахованої відповідачем суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з п.68 Положення №1262/2007, днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.

За приписами ст.30 Закону №2229-XII, форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України регулюються спеціальним законодавством.

Поряд з цим, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні вказаних осіб. Такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

За загальними правилами застосування нормативно-правових актів, норми спеціального законодавства є пріоритетними та підлягають першочерговому застосуванню. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, у даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства.

Як зазначено судом вище, позивача було звільнено з військової служби 17.10.2016. Рішеннями судів в адміністративних справах №817/3268/15 та №817/1223/16 було встановлено неправомірне зменшення відповідачем розміру грошового забезпечення позивача та зобов`язано відповідачу провести нарахування та виплату недоплачених сум.

Тобто, вказаними судовими рішеннями, які набрало законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку Служби безпеки України із ОСОБА_1 в день його звільнення.

Під час судового розгляду даної справи судом встановлено невиплату відповідачем грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення належних працівникові сум роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Тобто, працівник, за змістом ч.2 ст.117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбачене в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 у справі №821/2148/16 (провадження №К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначено, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак, Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Як встановлено судом, на виконання рішень судів у справах №817/3268/15 та №817/1223/16 відповідачем було донараховано позивачу наступні суми грошового забезпечення: за липень 2016 року – 4934,04грн, за серпень 2016 року – 7163,36грн, за вересень 2016 року – 7737,37грн, за жовтень 2016 року – 3993,50грн.

Ці обставини підтверджуються інформацією Служби безпеки України від 17.05.2019 №28/6155 (а.а.с.83-85).

Крім того, згідно з листом 5 управління МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України від 11.11.2019 №28/2/Н-12/5, позивачу здійснено наступні нарахування: доплата матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 3065,38грн, доплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 140435,75грн (а.с.36).

Доказів виплати зазначених сум позивачу у повному обсязі відповідачем суду не надано, а тому останній зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. (далі – Порядок №100).

Відповідно до п. 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 604461,90грн за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2016 по 30.06.2020.

Оскільки доказів остаточного розрахунку з позивачем відповідач не надав, суд обмежує період затримки останньою датою, яку визначив позивач – 30.06.2020.

Згідно з інформацією Служби безпеки України від 17.05.2019 №28/6155, позивачу було донараховано грошове забезпечення у загальній сумі 23828,27грн (4934,04 + 7163,36 + 7737,37 + 3993,50), згідно з листом 5 управління МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України від 11.11.2019 №28/2/Н-12/5, - 143501,05грн (3065,30 + 140435,75).

Крім того, як встановлено судом, відповідач не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористану відпустку у сумі 12443,47грн.

Отже, всього Службою безпеки України не було виплачено ОСОБА_1 у день звільнення 179772,79грн.

Згідно з довідкою 5 управління МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України від 15.10.2019 №219, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передують звільненню, серпень та вересень 2016 року, становить 13332,29грн.

Враховуючи кількість робочих днів у зазначених місяцях, середньоденна заробітна палат позивача перед звільненням становить 606,01грн (26664,58:44).

Період з 17.10.2016 по 30.06.2020 охоплює 924 дні, а тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби становить 559953,24грн (606,01х924).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із сумою 179772,79грн суму 559953,24грн не можна вважати співмірною - сума компенсації значно перевищує невиплачену при звільненні.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

За приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі, що набагато перевищує розмір невиплачених сум, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 179772,79грн/559953,24грн (невиплачені суми/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,32.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню становить 179185,03грн (606,01грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,32 х 924 (дні затримки розрахунку)).

Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у сумі 179185,03грн.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі ст.ст.1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до п.3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Відповідно до п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Згідно з листом 5 управління МЦСП ЦСО "А" Служби безпеки України від 11.11.2019 №28/2/Н-12/5, позивачу здійснено донарахування, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 140435,75грн (а.с.36).

Виплату зазначеної суми позивачу було здійснено у листопаді 2019 року (а.с.46).

Крім того, згідно з інформацією Служби безпеки України від 17.05.2019 №28/6155, позивачу, на виконання рішень судів, було донараховано грошове забезпечення у загальній сумі 23828,27грн (4934,04 + 7163,36 + 7737,37 + 3993,50) (а.а.с.83-85).

Виплату зазначеної суми позивачу було здійснено у серпні 2019 року (а.с.45).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 було звільнено зі служби у жовтні 2016 року, а фактичну виплату донарахованих за рішеннями судів сум проведено у серпні та листопаді 2019 року, то позивач має право на компенсацію втрати частини доходів з листопада 2016 року по липень 2019 року та з листопада 2016 року по жовтень 2019 року, як це передбачено правилами обчислення компенсації, встановленими Порядком №159.

Згідно з даними, опублікованими в газеті "Урядовий кур`єр" та розміщеними на веб-сайті Державної служби статистики України (режим доступу: http:/www.ukrstat.gov.ua/), у період з листопада 2016 року по липень 2019 року, за який повинна бути нарахована компенсація, Держкомстатом оприлюднено (встановлено) наступні індекси споживчих цін (індекси інфляції): листопад 2016 року – 101,8; грудень 2016 року – 100,9; січень 2017 року – 101,1; лютий 2017 року – 101,0; березень 2017 року – 101,8; квітень 2017 року – 100,9; травень 2017 року – 101,3; червень 2017 року – 101,6; липень 2017 року – 100,2; серпень 2017 року – 99,9; вересень 2017 року – 102,0; жовтень 2017 року – 101,2; листопад 2017 року – 100,9; грудень 2017 року – 101,0; січень 2018 року – 101,5; лютий 2018 року – 100,9; березень 2018 року – 101,1; квітень 2018 року – 100,8; травень 2018 року – 100,0; червень 2018 року – 100,0; липень 2018 року – 99,3; серпень 2018 року – 100,0; вересень 2018 року – 101,9; жовтень 2018 року – 101,2; листопад 2018 року – 101,4; грудень 2018 року – 100,8; січень 2019 року – 101,0; лютий 2019 року – 100,5; березень 2019 року – 100,9; квітень 2019 року – 101,0; травень 2019 року – 100,7; червень 2019 року – 99,5; липень 2019 року – 99,4; серпень 2019 року - 99,7; вересень 2019 року - 100,7; жовтень 2019 року - 100,7.

Отже, індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу у сумі 23828,27грн складає 129,8 (101,8 х 100,9 х 101,1 х 101,0 х 101,8 х 100,9 х 101,3 х 101,6 х 100,2 х 99,9 х 102,0 х 101,2 х 100,9 х 101,0 х 101,5 х 100,9 х 101,1 х 100,8 х 100,0 х 100,0 х 99,3 х 100,0 х 101,9 х 101, 2х 101,4 х 100,8 х 101,0 х 100,5 х 100,9 х 101,0 х 100,7 х 99,5 х 99,4), а за період невиплати грошового доходу у сумі 140435,75грн - 131,2 (101,8 х 100,9 х 101,1 х 101,0 х 101,8 х 100,9 х 101,3 х 101,6 х 100,2 х 99,9 х 102,0 х 101,2 х 100,9 х 101,0 х 101,5 х 100,9 х 101,1 х 100,8 х 100,0 х 100,0 х 99,3 х 100,0 х 101,9 х 101, 2х 101,4 х 100,8 х 101,0 х 100,5 х 100,9 х 101,0 х 100,7 х 99,5 х 99,4 х 99,7 х 100,7 х 100,7).

Відповідно, величина приросту індексу споживчих цін за період з листопада 2016 року по липень 2019 року складає 29,8 (129,8 - 100), а за період з листопада 2016 року по жовтень 2019 року - 31,2 (131,2 - 100).

Отже, сума компенсації втрати частини доходів, що підлягає стягненню на користь позивача, за період з листопада 2016 року по липень 2019 року становить 6910,19грн (23828,27 х 29,8/100), а за період з листопада 2016 року по жовтень 2019 року - 43815,95грн (140435,75 х 31,2/100).

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у загальній сумі 50726,14грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку про те, що позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому позов підлягає до часткового задоволення.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлена, що за подання позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог позивачем було сплачено судовий збір у сумі 3605,70грн згідно з квитанцією від 11.04.2020 №01018310092636 та в сумі 2438,86грн згідно з квитанцією від 30.07.2020 №58291 (а.а.с.57, 143).

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2110,65грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про стягнення заборгованості грошової компенсації відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів задовольнити частково.

Стягнути із Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки у сумі 12443,47грн.

Стягнути із Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2016 по 30.06.2019 у сумі 33596,64грн.

Стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період 17.10.2016 по 30.06.2020 у сумі 77156,71грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань, Служби безпеки України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1072,91грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Служба безпеки України (вул.Володимирська, буд.33, м.Київ, 01601, код за ЄДРПОУ 0034073).

Повне рішення складено 09 листопада 2020 року.

Суддя О.М. Дудар