Рішення № 92830530, 12.11.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 листопада 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3461/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (далі – відповідач 1, УПФУ в м.Лисичанську Луганської області), управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі – відповідач 2, УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області та управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком у періоди з 01.03.2016 до 30.09.2019 та з 01.01.2020 до 29.02.2020;

- визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області та управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат у періоди з 01.03.2016 до 30.09.2019 та з 01.01.2020 до 29.02.2020 у розмірі 76 574,89 грн;

- стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за періоди з 01.03.2016 до 30.09.2019 та з 01.01.2020 до 29.02.2020 у розмірі 76574,89 грн;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частини стягнення з управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії у межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС Україн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером. З 2014 року у зв`язку з проведенням на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції, позивач вимушена була переселитися на територію, підконтрольну українській владі. До вересня 2019 року перебувала на обліку в УПФУ в м. Лисичанську Луганської області. З вересня 2019 року, у зв`язку з вимушеним переселенням до м. Сєвєродонецьк Луганської області, особову пенсійну справу позивача було передано до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, в якому вона почала отримувати пенсійні виплати з жовтня 2019 року. Разом з тим, у періоди з 01.03.2016 до 30.09.2019 та з 01.01.2020 до 29.02.2020 з незрозумілих для позивача причин вона не отримувала пенсію, на яку мала право. Крім того, жодного рішення щодо припинення пенсійних виплат, підстав або будь-якого обґрунтування щодо припинення виплати пенсії від органу Пенсійного фонду позивач не отримувала. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідач 1 - УПФУ в м. Лисичанську Луганської області позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 02.10.2020 за вхідним реєстраційним номером 39976/2020 надав відзив на позовну заяву від 30.09.2020 №1211-03-7/2968 (арк.спр.43), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що у вересні 2019 року позивач перереєструвалась до УУПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, відповідно до супровідного листа від 02.09.2019 її пенсійна справа була відправлена за належністю до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Станом на час написання відзиву, позивач не перебуває на обліку в УПФУ в м. Лисичанську, що унеможливлює надання інформації по справі № 360/3461/20. На підставі викладеного, відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2 - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 08.10.2020 за вхідним реєстраційним номером 40949/2020 надав відзив на позовну заяву від 06.10.2020 №1216-06-7/7159 (арк.спр.52-55), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 04.07.2019 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік. За заявою позивача про взяття на облік, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку, запросило пенсійну справу на ОСОБА_1 з попереднього міста перебування, тобто з УПФУ в м.Лисичанську Луганської області. Згідно розпорядження УПФУ в м.Лисичанську Луганської області від 25.02.2016 пенсію позивачу було припинено з 01.03.2016 (тобто виплачено по 29.02.2016). В вересні 2019 року ОСОБА_1 було взято на облік до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку (розпорядження від 12.09.2019). Пенсія позивачу виплачувалась з 01.10.2019 по 31.12.2019, а потім з 01.03.2020 по теперішній час, що підтверджується довідкою від 29.09.2020 року №4245. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 „Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та на підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.07.2019 №150 управлінням було прийнято рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.07.2019 №150, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати. 22.01.2020 ОСОБА_1 звернулась до управління з заявою про поновлення виплати пенсії. Згідно витягу зі списку від 23.01.2020 №1523, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу призначити. Пенсія позивачу виплачувалась з 01.10.2019 по 31.12.2019, а потім з 01.03.2020 по теперішній час (згідно довідки від 29.09.2020 року №4245), також згідно довідки, пенсія позивачу у період з 01.01.2020 по 29.02.2020 була призупинена помилково. Крім того, відповідач зазначив, що позивач звернувся до управління ПФУ в м.Сєвєродонецьку з заявою про взяття на облік 04.07.2019, а виплату пенсії позивачу було зупинено з 01.03.2016. На той час позивач перебував на обліку в УПФУ в м.Лисичанську Луганської області, тому управлінню ПФУ в м.Сєвєродонецьку невідомі підстави припинення виплати пенсії з вказаного періоду. Рішення про припинення (зупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 управлінням ПФУ в м.Сєвєродонецьку не приймалось. На виконання вимог ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 по справі №360/3461/20, управління повідомляє, що пенсія з позивачу з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020 була нарахована в сумі 76574, 89 грн і буде виплачена при відповідному фінансуванні. На підставі викладеного, відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (арк.спр.69,70), представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності (арк.спр.73,75).

Представники відповідачів в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (арк.спр.71,72).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вимоги частини 9 статті КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні.

Судом по справі було вчинено такі процесуальні дії:

- ухвалою суду від 21.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду після та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.19-20).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 29.02.2000 Кіровським МВУМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк.спр.7,8).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням Серії НОМЕР_3 від 18.08.2009 (арк.спр.10).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 03.07.2019 №919-5000153184 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.9).

Розпорядженням УПФУ в м. Лисичанську Луганської області від 25.02.2016 позивачу виплату пенсії з 01.03.2016 припинено (арк.спр.30).

04.07.2019 позивач звернувся до УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області з заявою про взяття на облік (арк.спр.32).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу №150 від 30.07.2019 вирішено не призначати соціальні виплати позивачу (арк.спр.35).

22.01.2020 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області з заявою про поновлення виплати пенсії (арк.спр.40).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу №1523 від 23.01.2020 вирішено призначати соціальні виплати позивачу (зворотній бік арк.спр.41).

Відповідачем до матеріалів справи надано довідку від 29.09.2020 №4245, в якій зазначено, що з жовтня 2019 року позивач отримує належну пенсію, пенсія за період з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020. Також зазначено, що згідно з витягу з протоколу внутрішньо переміщеним особам №150 від 30.07.2019 пенсію позивачу було призупинено помилково за період з 01.01.2020 по 29.02.2020 (арк.спр.29).

На звернення позивача відповідачем надано відповідь від 04.09.2020 №214-225/П-02/8-1216/20, в якій зазначив, що розмір заборгованості за період з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020 складає 76574,89 грн (арк.спр.11).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як вбачається з розпорядження УПФУ в м.Лисичанську Луганської області від 25.02.2016 позивачу виплату пенсії з 01.03.2016 припинено згідно списків СБУ №1566/02-02 від 25.02.2016 (арк.спр.30).

Однак, вказана підстава не відноситься до переліку передбаченого статтею 49 Закону № 1058-IV.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування вказаного розпорядження УПФУ в м.Лисичанську Луганської області, оскільки саме вищевказане розпорядження створювало відповідні правові наслідки, а не дії та бездіяльність останнього, як то просив позивач.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

При цьому як вже було зазначено раніше, позивач не отримує належну пенсію саме за період з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020 в сумі 76574,89 грн (арк.спр.29).

Як вбачається з матеріалів справи, з вересня 2019 року позивач перебуває на обліку в УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому невиплата призначеної позивачу пенсії за віком за період з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020 є протиправною бездіяльністю УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.

При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним, а також те, що заборгованість з пенсії буде виплачена за умови окремого фінансування з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637, від 08.06.2016 №365, суд вважає неприйнятними з наступних підстав.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному Фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

Крім того, суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати пенсії позивачу пенсії, тобто допущена протиправна бездіяльність, у зв`язку з чим правильним та ефективним способом захисту порушеного права в цій частині позовних вимог є визнання протиправною бездіяльності УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати позивачу пенсії, починаючи з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020, а також зобов`язання останнього виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача 2 про пропуск позивачем строку суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд вважає, що строки звернення позивачем не пропущені, оскільки жодних належних та допустимих доказів про направлення та отримання позивачем розпорядження УПФУ в м.Лисичанську Луганської області від 25.02.2016 останнім суду не надано.

Крім того, фактично позивачем також оскаржується бездіяльність УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області, яка є триваючою у часі, а тому позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів протягом всього часу дії такої бездіяльності.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі (арк.спр.19-20).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, позивачу необхідно відшкодувати 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Викладені з цього приводу заперечення УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області суд вважає неприйнятними, оскільки відшкодування понесених судових витрат не ставиться в залежність наявності або відсутності на це коштів у сторони, з якої присуджується таке відшкодування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області від 25 лютого 2016 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020 у розмірі у розмірі 76574 (сімдесят шість тисяч п`ятсот сімдесят чотири) гривні 89 копійок.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії за період з 01.03.2016 по 30.09.2019 та з 01.01.2020 по 29.02.2020 у розмірі 76574 (сімдесят шість тисяч п`ятсот сімдесят чотири) гривні 89 копійок.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: Отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО) – 899998, Рахунок отримувача - UА908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету – 22030106) суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова