Рішення № 92829564, 19.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року Справа № 160/9530/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт Черкаське; код ЄДРПОУ 07946341) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1302 (далі - відповідач), в якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1302 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 28.07.2016 р. по 27.11.2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.11.2018 р.;

- зобов`язати Військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 28.07.2016 р. по 27.11.2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.11.2018 р.;

- зобов`язати Військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленого з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи перед звільненням, а саме: за вересень 2018 року та жовтень 2018 року, починаючи з 28.11.2018 р. по день ухвалення судом рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 28.07.2016 р. по 27.11.2018 р., яку не було використано, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.11.2018 р. відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закону України «Про відпустки», оскільки вищевказані виплати передбачені чинним законодавством.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/9530/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

21 вересня 2020 року представником відповідача до суду направлено відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Відповідач позовні вимоги не визнає та вважає адміністративний позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. При цьому зазначає, що додаткова відпустка, яку надають учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних і надається понад щорічні основну й додаткову відпустки, тому, відповідно, на цей вид відпустки не поширюється обмеження щодо максимальної тривалості щорічних відпусток. Відпустка надається з урахуванням святкових і неробочих днів, а у разі невикористання не переноситься на наступний календарний рік, не продовжується у разі хвороби працівника, не ділиться на частини й не замінюється грошовою компенсацією. Відповідач зауважує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. Таким чином, за твердженням відповідача, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні остання не підлягає. Крім того, відповідач вказує, що відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії припиняється. Відповідач вказує, що позивач, маючи статус учасника бойових дій, мала додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, але, оскільки позивач в період 2016-2018 років продовжувала перебувати на військовій службі, вона не мала можливістю скористатися цією відпусткою тому, що згідно з п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняється надавати додаткові відпустки військовослужбовцям під час особливого періоду. Разом з тим, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку належить, відповідно до ст.10-1 вищеназваного Закону, військовослужбовцям, за виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, додаткова відпустка учасникам бойових дій вказаним Законом не передбачена, тому стосовно цієї відпустки слід керуватися правилами, передбаченими Законом України «Про відпустки». Відповідач зауважив, що стаття 24 Закону України «Про відпустки» передбачає виплату грошової компенсації лише за невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 24 Закону, не передбачена. Також, відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів міністерства оборони України від 25.07.2019 року № 248/5571, при звільненні з військової служби компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям учасникам бойових дій), не виплачується. Відповідач просить суд також врахувати правові висновки Верховного суду, висловлені в постанові від 13.06.2018 року по адміністративній справі №545/1881/16-а. За вказаних підстав, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 28 липня 2016 року, на підставі наказу командира призвана у Збройні Сили України на державну службу за контрактом, згідно військового квитка від 25.07.2016 серії НОМЕР_2 .

В період з 28.07.2016 р. по 10.07.2017 р., з 11.01.2018 р. по 30.04.2018 р. брала участь в АТО у складі в/ч А 1302.

Наказом командира військової частини А1302 від 27.11.2018 року №320 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом із Наказу.

Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Грошова компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та інваліду війни, не виплачувалась.

Згідно посвідчення серія А від 03.03.2020 року позивач є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановленні законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Не погоджуючись з бездіяльністю Військової частини А1302 у виплаті грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 28.07.2016 р. по 27.11.2018 р., позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Вказані висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18. Наведене рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, інвалід війни, не використала додаткові відпустки за період з 28.07.2016 р. по 27.11.2018 р., що не спростовано відповідачем, отже, набув право на отримання грошової компенсації.

Щодо посилання відповідача у відзиві на правові висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 13.06.2018 року по справі №545/1881/16-а, суд зазначає, що у справі, яка розглядалась Верховним Судом питання компенсації коштів за невикористану відпустку стосувались інших правовідносин, зокрема, звільнення особи - заступника з питань діяльності виконавчого органу із займаної посади, у зв`язку із закінченням строку повноважень виконавчого комітету ради, на підставі п. 1 статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідно, до вказаних правовідносин застосовувалось й інше законодавство, зокрема, Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування", Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", тощо.

По даній адміністративній справі, враховуючи суб`єктний склад сторін та предмет спору, застосуванню підлягає законодавство щодо правового регулювання відносин військовослужбовців (учасників бойових дій) під час проходження ними служби, зокрема: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Закон України "Про відпустки", тощо.

Відтак, посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 13.06.2018 року по справі №545/1881/16-а є безпідставними, а тому суд не приймає їх до уваги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи, що доводи позивача знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а відповідачем протилежного не доведено, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А1302 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 28.07.2016 р. по 27.11.2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.11.2018 р. та зобов`язання Військової частини А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 28.07.2016 р. по 27.11.2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.11.2018 р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання Військової частини А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленого з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи перед звільненням, а саме: за вересень 2018 року та жовтень 2018 року, починаючи з 28.11.2018 р. по день ухвалення судом рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В даному випадку, остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій проведено не було.

Отже, в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в постановах у справах №802/28/16-а від 20 червня 2018 року, №823/761/17 від 25 липня 2019 року, № 440/2896/19 від 25 червня 2020 року та №120/1407/19-а від 30 вересня 2020 року.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням, копія якого міститься в матеріалах справи. Таким чином, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт Черкаське; код ЄДРПОУ 07946341) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1302 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 28 липня 2016 року по 27 листопада 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 28 липня 2016 року по 27 листопада 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко