Рішення № 92829556, 24.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року Справа № 160/9741/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу для призначення пенсії за віком періодів роботи: з 25.06.1981 року по 29.04.1982 року та з 26.05.1982 року по 23.11.1985 року, яка міститься у відповіді від 03.08.2020 року № 8778/03-06; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, зарахувавши до стажу періоди роботи: з 25.06.1981 року по 29.04.1982 року та з 26.05.1982 року по 23.11.1985 року, починаючи з 28.06.2020 року, тобто з дати набуття права на пенсію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.07.2020 року позивач звернувся із заявою для призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з необхідними документами. Відповідач відмовив через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки вважає, що стаж його роботи на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком є достатнім для призначення пенсії. Просить позов задовольнити, оскільки стаж роботи в невизнані відповідачем періоди підтверджується записами в трудовій книжці.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та запропоновано відповідачу у 15 денний термін надати відзив на позовну заяву.

21.09.2020 року відповідач подав відзив на позов, у якому зазначає, що з урахуванням наданих документів, страховий стаж позивача становить 24 роки 6 місяців 4 дні. У зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 27 років, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, відповідно до рішення Головного управління від 03.08.2020 року №8778/03-16. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

28.07.2020 року, досягши віку 60 років, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України від 03.08.2020 року №8778/03-16 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Відмова у призначенні пенсії за віком, обґрунтована тим, що згідно трудової книжки позивача до страхового стажу не зараховано період роботи з 25.06.1981 року по 29.04.1982 року у зв`язку з відсутністю назви підприємства при прийняті на роботу, та з 26.05.1982 року по 23.11.1985 року через невідповідність назви підприємства при прийняті на роботу та на печатці про звільнення. На підставі наданих документів страховий стаж для призначення пенсії становить 24 роки 6 місяців 4 дні. Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» стаж необхідний для призначення пенсії у 2020 році складає 27 років. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 27 років у призначенні пенсії відмовлено.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні періодів роботи з 25.06.1981 року по 29.04.1982 року на посаді слюсаря 4 розряду, лісоруба 3 розряду, вантажника 2 розряду та за період 26.05.1982 року по 23.11.1985 року на посаді слюсаря-сантехніка в РСУ-2 неправомірними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Відповідно до положень частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон 1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії є відсутність у нього визначеного законом стажу - 27 років.

При цьому, згідно листа відповідача від 03.08.2020 розрахований Управлінням страховий стаж позивача становить 24 роки 6 місяців 4 дні без урахування періодів роботи з 25.06.1981 року по 29.04.1982 року та з 26.05.1982 року по 23.11.1985 року.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність відмови у зарахуванні спірного стажу, посилається на те, що позивач не має необхідного стажу, оскільки період роботи з 25.06.1981 року по 29.04.1982 року не можливо зарахувати у зв`язку з відсутністю назви підприємства при прийняті на роботу, а період з 26.05.1982 року по 23.11.1985 року через невідповідність назви підприємства при прийняті на роботу та на печатці про звільнення.

При цьому, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях на час прийняття та звільнення позивача з роботи у спірні періоди регулювався положеннями Інструкції №162 від 20.07.1974 року (зі змінами та доповненнями).

Відповідно пункту 1.1 Інструкції №162 від 20.07.1974 року, трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно частини в) «Внесення відомостей про роботу», в графі 3 розділу «Відомості про роботу» в вигляді заголовку пишеться повна назва підприємства.

Відповідно пункту 2.14 цієї Інструкції, якщо за час роботи робітника або службовця назва підприємства зміниться, то про це окремим рядком в графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство з такого-то числа перейменовано на таке-то», а в графі 4 проставляється підстава для перейменування – наказ (розпорядження), його дата та номер.

Згідно пункту 4.1 Інструкції №162 від 20.07.1974 року, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагороди і заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, трудові книжки ведуться на підприємствах, установах та організаціях керівником або уповноваженою ним особою в порядку встановленому чинним на момент заповнення трудової книжки нормативно-правовим актом, який регулює порядок заповнення трудових книжок. В свою чергу, працівник не може відповідати за правильність та повноту ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації підприємства і це не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Також, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Судом встановлено, що у трудовій книжці НОМЕР_2 від 12 січня 1981 року виданій на імя позивача містяться записи про його трудову діяльність з 24.07.1978 року.

Так, у спірні періоди в трудовій книжці позивача наявні наступні записи:

№6 від 25.06.1981 року – прийнятий слюсарем 4 розряду, лісорубом 3 розряду, вантажником 2 розряду (Нак. №86 К 2 від 25.06.1981р.);

№7 від 29.04.1982 року – звільнений з роботи за власним бажанням по ст. 31 КЗпП РСРСР (нак. №45 2 від 29.04.1982 р.);

№8 від 26.05.1982 року – прийнятий в РСУ -2 слюсарем -сантехніком (нак.14 від 28.05.82 р.);

№9 від 08.07.1983 року – переведений покрівельником 4 розряду (нак. 54-к від 08.07.83 року);

№10 від 26.03.85 року – період роботи з 01.12.1983 року по 30.11.1984 року не зараховується до загального безперервного трудового стажу (нак. 8-к від 25.03.1985 року);

№11 від 23.11.1985 року – звільнений з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР (нак.41-к від 28.11.1985 року).

При цьому, з дослідженої копії трудової книжки вбачається, що перед записом №6 про приймання на роботу відсутня назва підприємства, на яку було працевлаштовано позивача 25.06.1981 року.

В свою чергу, печатка, якою було скріплено запис про звільнення позивача, а саме: запис №7 від 29.04.1982 року не дає можливості встановити жодних даних, які на ній зазначені.

Суд також погоджується з відповідачем щодо того, що печатка, якою скріплено запис №11 від 23.11.1985 року про звільнення позивача містить іншу назву підприємства, ніж зазначено при його прийомі на роботу.

Отже, дані трудової книжки не містять всіх необхідних даних щодо трудового стажу позивача.

Однак, оскільки обов`язок здійснення записів у трудовій книжці покладено на роботодавця, а не на працівника, відповідальність за можливе невчинення такого запису, або вчинення запису не в повному обсязі не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

При цьому, визначальним є саме наявність необхідного трудового стажу, а не правильність заповнення трудової книжки.

В даному випадку, відповідачем відмовлено в призначенні пенсії позивачу з причини відсутності необхідного стажу, до якого не зараховано певні періоди.

При цьому, на переконання суду, такі висновки було зроблено передчасно, оскільки жодних дій щодо підтвердження стажу позивача в оспорювані періоди зроблено не було. Відповідачем, зокрема не було роз`яснено позивачу можливість та необхідність підтвердити такі періоди належними доказами.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Оскільки, в даному випадку питання підтвердження трудового стажу у періоди з 25.06.1981 по 29.04.1982 та з 26.05.1982 по 23.11.1985 відповідачем не перевірялось, тому висновок про не зарахування таких періодів до стажу роботи та, відповідно про недостатність необхідного трудового стажу для призначення пенсії та відмову у призначенні пенсії, є передчасним.

Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не наділений повноваженнями підтверджувати дійсний загальний стаж позивача, питання підтвердження якого відповідачем не вирішувалось, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ зарахувати спірні періоди до стажу роботи.

Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію - з 28.06.2020 року, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом визнання неправомірними дій ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії без належного обґрунтування неврахування частини стажу роботи, без встановлення факту роботи позивача на окремих підприємствах, а також зобов`язання ПФУ здійснити повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин суд доходить висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судовий збір підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 у розмірі 840, 80 грн., сплата якого підтверджується квитанціями від 17.08.2020 року.

Згідно з частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.07.2020 року про призначення пенсії, враховуючи висновки суду.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 24 вересня 2020р.

Суддя С.І. Озерянська