Рішення № 92827283, 11.11.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9627/20

Провадження № 2/201/3337/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С,

при секретарі – Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» про визнання права власності за набувальною давністю, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» до ОСОБА_1 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті», у якій просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - нежитлову одноповерхову споруду Виставкового центру літ.А-1, навіси літ. А {?}, А{??}, А{???}, огорожа № 1,2,3, І-мостіння, загальною площею 2700 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що у травні 2008 року з дозволу ТОВ «Вентер» ОСОБА_1 було зайнято нежитлову одноповерхову споруду Виставкового центру за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення належного йому майна. Згідно усної домовленості з ТОВ «Вентер» ОСОБА_1 мав звільнити нерухоме майно у серпні 2008 року. Однак, у зв`язку із тим, що йому не було де розмістити належне майно, він продовжив займати вказане нерухоме майно і займає його до теперішнього часу, тобто понад 10 років. У позові ОСОБА_1 посилається також на те, що наявні усі складові визначені ст. 344 ЦК України для набуття ним права власності на нерухоме майно - за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки він добросовісно заволодів чужим майном у травні 2008 року і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном протягом більше як десяти років.

Відповідачем подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно - нежитлову одноповерхову споруду Виставкового центру літ.А-1, навіси літ. А {?}, А{??}, А{???}, огорожа № 1,2,3, І-мостіння, загальною площею 2700 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що право власності ТОВ «Естейт Сіті» на нерухоме майно набуто на підставах, що не заборонені законом, тобто набуто правомірно, однак ОСОБА_1 безпідставно та необґрунтовано оспорюється та не визнається право власності ТОВ «Естейт Сіті» на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим ТОВ «Естейт Сіті» змушене звернутись до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_1 надав суду заяву, підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов в повному обсязі, зустрічну позовну заяву ТОВ «Естейт Сіті» просив залишити без задоволення.

Представник ТОВ «Естейт Сіті» надав суду заяву,заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1 , натомість наполягав на задоволенні зустрічного позову.

Дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності, з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в заявах сторін по суті справи і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 26.03.2008 року між ТОВ «Віспкон» та ТОВ «Вентер» як покупцем укладено договір купівлі-продажу нежитлової споруди, посвідчений нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником О.І. 20.03.2008 за реєстровим 1191, предметом якого є нежитлова одноповерхова споруда Виставкового центру літ.А-1, навіси літ. А {?}, А{??}, А{???}, огорожа № 1,2,3, І-мостіння, загальною площею 2700 кв.м., розташована в АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, від 05.05.2008 № 18705634, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 05.05.2008 проведено реєстрацію права власності ТОВ «Вентер» на нерухоме майно за вищевказаним договором.

21.05.2008 ОСОБА_1 вручено лист ТОВ «Вентер» з повідомленням про те, що ним буде звільнено нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 у серпні, до 31.08.2008 року.

09.09.2008 року ОСОБА_1 вручено лист ТОВ «Вентер» з повідомленням про неможливість звільнення нерухомого майна у строк до серпня 2008 року, та про те, що ним вживаються заходи для звільнення нерухомого майна.

В подальшому, 23.03.2016 ОСОБА_1 вручено лист ТОВ «Вентер» з повідомленням про те, що ним ще вживаються заходи для звільнення нерухомого майна.

21.02.2020 року між з AS «PrivatBank» як продавцем та ТОВ «Естейт Сіті» як покупцем укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого Продавець передає у власність Покупцю, а Покупець приймає у власність нежитлову одноповерхову споруду Виставкового центру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

31.03.2020 року складено акт приймання-передачі майна до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.02.2020 року, за яким між AS «PrivatBank» як продавець передало, а ТОВ «Естейт Сіті» як покупець прийняло у власність майно: нежитлову одноповерхову споруду Виставкового центру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

06.04.2020 року державним реєстратором – приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 51887366, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано перехід права власності на майно за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Естейт Сіті» на підставі вищезазначених договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.02.2020, договору про внесення змін № 1 від 12.03.2020, Акту приймання-передачі майна від 31.03.2020.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року по справі № 910/17274/17.

Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ОСОБА_1 не доведено добросовісності заволодіння майном, а саме що в момент заволодіння майном він не знав (і не повинен був знати) про неправомірність заволодіння майном, а також, що він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст. 344 ЦК України.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі N 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі N 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі N 910/8880/18, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18 (провадження N 12-135гс19).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не визнає та оспорює право власності ТОВ «Естейт Сіті» на нерухоме майно - розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В цей же час, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ч. 4 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

За ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З наявних у матеріалах справи документів, договору купівлі-продажу від 21.02.2020 року, договору про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1 від 12.03.2020 року, акту приймання-передачі майна від 31.03.2020 року до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.02.2020; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.04.2020 № 206128438 вбачається, що право власності на майно ТОВ «Естейт Сіті» набуто в порядку передбаченому вищенаведеними положеннями законодавства, є таким, що набуто на підставах не заборонених законом, набутим правомірно.

За змістом ст. 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга ст. 319 ЦК України) .

Згідно із частиною першою ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевикладене, в ході розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення вимог за зустрічним позовом.

Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 76-80, 185, 191, 193, 258-273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» про визнання права власності за набувальною давністю – відмовити.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» до ОСОБА_1 про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» (ЄДРПОУ 43505163, місцезнаходження юридичної особи: 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26-Б) право власності на нерухоме майно - нежитлову одноповерхову споруду Виставкового центру літ.А-1, навіси літ. А {?}, А{??}, А{???}, огорожа № 1,2,3, І-мостіння, загальною площею 2700 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» (ЄДРПОУ 43505163, місцезнаходження юридичної особи: 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26-Б) судовий збір у сумі 37166,52 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев